Постанова Північний апеляційний господарський суд № 910/985/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "15" вересня 2020 р. Справа№ 910/985/20 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Михальської Ю.Б. суддів: Тищенко А.І. Андрієнка В.В. секретар судового засідання: Білоус О.О. за участю представників: не з`явились, розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Гастел Груп» на рішення Господарського суду міста Києва від 28.05.2020 (повний текст складено 12.06.2020) у справі №910/985/20 (суддя Сівакова В.В.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Гастел Груп» до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про визнання недійсним кредитного договору №4Г16121Г від 17.11.2016 В С Т А Н О В И В : Короткий зміст позовних вимог Товариство з обмеженою відповідальністю «Гастел Груп» (далі, позивач або Товариство) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (далі, відповідач або Банк) про визнання недійсним Кредитного договору №4Г16121Г від 17.11.2016 на підставі статті 230 Цивільного кодексу України. Обґрунтовуючи позовну заяву, позивач стверджує про наявність підстав для визнання спірного правочину недійсним, оскільки він є вчиненим під впливом введення позивача в оману. Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.05.2020 у справі №910/985/20 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю. Рішення суду мотивоване тим, що позивачем не доведено суду належними та допустимим доказами наявності передбачених статтею 230 Цивільного кодексу України підстав для визнання недійсним спірного договору. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів Не погодившись із прийнятим рішенням, 07.07.2020 (про що свідчить відбиток поштового штемпеля на конверті) Товариство з обмеженою відповідальністю «Гастел Груп» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 28.05.2020 у справі №910/985/20 повністю та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Апеляційна скарга обґрунтована порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Узагальнені доводи апеляційної скарги позивача зводяться до наступного: - суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги ту обставину, що відповідач, як недобросовісна сторона правочину, навмисно з метою виконання трансформації (реструктуризації) кредитного портфеля ПАТ КБ «Приватбанк», ініційованої Національним банком України, ввело в оману ТОВ «Гастел Груп» про існування у Банку договорів, укладених для забезпечення права вимоги за кредитними зобов`язаннями боржників - ТОВ «Лансел», ТОВ «Берсоль», ТОВ «Каларі», ТОВ «Мікуран», ТОВ «Стімекс ЛТД», ТОВ «Юнівега Плюс» у розмірі, що суттєво перевищує розмір заборгованості за кредитом, та спонукало ТОВ «Гастел Груп» до укладення з Банком пов`язаних між собою Кредитного договору №4Г16121Г від 17.11.2016 та вищеперелічених договорів поруки. - Банк ані в порядку, встановленому договорами поруки №4Б13301И/П від 17.11.2016, №4К13316И/П від 17.11.2016, №4Л13053И/П від 17.11.2016, №4М13236И/П від 17.11.2016, №4С13398И/П від 17.11.2016, №4Ю13261И/П від 17.11.2016, ані в судовому порядку не надав Товариству документи, які б дали змогу ТОВ «Гастел Груп» звернути стягнення на активи, що забезпечували виконання зобов`язань «старих» боржників перед Банком. Така поведінка відповідача, на думку ТОВ «Гастел Груп», свідчить про відсутність намірів у Банку виконувати свої зобов`язання за договорами поруки ні в момент його укладення, ні протягом значного періоду після його укладення, що також свідчить про те, що Банк свідомо ввів в оману Товариство при отриманні кредитних коштів за Кредитним договором №4Г16121Г від 17.11.2016. - Банк не мав на меті передавати Товариству документи, що підтверджували наявність забезпечення зобов`язань «старих» боржників у вигляді цінних для Товариства активів, а лише використовував інформацію про такі активи для спонукання ТОВ «Гастел Груп» укласти Кредитний договір та договори поруки з метою реалізації плану «трансформації» (на виконання вимог Національного Банку України), чим ввів Товариство в оману щодо істотних умов Кредитного договору. Отже, не факт неотримання прибутку, як зазначив суд в оскаржуваному рішенні, а омана відповідача щодо істотних умов договору, що полягає у ненаданні документів та інформації на підтвердження наявності забезпечення зобов`язань «старих» боржників у вигляді цінних активів, стало підставою звернення до суду в межах даної справи; - редакції кредитного договору та договорів поруки є суто банківськими, а тому не мають посилання на процедуру трансформації кредитного портфеля ПАТ КБ «Приватбанк»; - поза увагою суду першої інстанції залишились такі збігання, як однакові суми грошових коштів, отриманих підприємством по Кредитному договору, так і витрачених по договорам поруки; операційний час Банку, протягом якого були отримані кредитні кошти та перераховані по договорам поруки, який вираховується в 2-3 хвилини від часу отримання до часу перерахування. Все це свідчить про обізнаність Банку відносно мети укладення Кредитного договору. У апеляційній скарзі позивачем викладене клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, мотивоване тим, що повний текст судового рішення було отримано підприємством 24.06.2020. Також у прохальній частині апеляційної скарги позивачем заявлене клопотання про поновлення строку подання клопотання про витребування доказів та витребування на підставі статті 81 Господарського процесуального кодексу України у Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» оригіналів договорів та посвідчених копій, а саме: - кредитний договір №4Б13301И від 15.05.2013 з усіма доповненнями, змінами та додатками; - кредитний договір №4Б13719И від 11.11.2013 з усіма доповненнями, змінами та додатками; - кредитний договір №4Б13735И від 13.11.2013 з усіма доповненнями, змінами та додатками; - кредитний договір №4Б14346И від 20.11.2014 з усіма доповненнями, змінами та додатками; - кредитний договір №4К13316И від 21.05.2013 з усіма доповненнями, змінами та додатками; - кредитний договір №4К13315И від 24.05.2013 з усіма доповненнями, змінами та додатками; - кредитний договір №4К13699И від 01.11.2013 з усіма доповненнями, змінами та додатками; - кредитний договір №4К14250И від 17.01.2014 з усіма доповненнями, змінами та додатками; - кредитний договір №4Л13053И від 15.02.2013 з усіма доповненнями, змінами та додатками; - кредитний договір №4Л13697И від 01.11.2013 з усіма доповненнями, змінами та додатками; - кредитний договір №4Л13698И від 04.11.2013 з усіма доповненнями, змінами та додатками; - кредитний договір №4Л14028И від 11.02.2014 з усіма доповненнями, змінами та додатками; - кредитний договір №4Л15019И від 22.02.2015 з усіма доповненнями, змінами та додатками; - кредитний договір №4М13236И від 15.04.2013 з усіма доповненнями, змінами та додатками; - кредитний договір №4М13707ВИ від 07.11.2013 з усіма доповненнями, змінами та додатками; - кредитний договір №4М13714И від 08.112013 з усіма доповненнями, змінами та додатками; - кредитний договір №4М15007 від 15.01.2015 з усіма доповненнями, змінами та додатками; - кредитний договір №4С13398И від 19.06.2013 з усіма доповненнями, змінами та додатками; - кредитний договір №4С13400 И від 26.06.2013 з усіма доповненнями, змінами та додатками; - кредитний договір №4С13634 И від 09.10.2013 з усіма доповненнями, змінами та додатками; - кредитний договір №4С14327 И від 16.10.2014 з усіма доповненнями, змінами та додатками; - кредитний договір №4Ю13261И від 18.04.2013 з усіма доповненнями, змінами та додатками; - кредитний договір №4Ю13274И від 22.04.2013 з усіма доповненнями, змінами та додатками; - кредитний договір №4Ю13282И від 23.04.2013 з усіма доповненнями, змінами та додатками; - кредитний договір №4Ю14168И від 17.02.2014 з усіма доповненнями, змінами та додатками; - кредитний договір №4Ю15052И від 20.02.2015 з усіма доповненнями, змінами та додатками; - копії документів на переказ коштів за вказаними кредитними договорами, у тому числі, але не обмежуючись, копії меморіальних ордерів; - довідку (інформацію) по вказаним кредитним договорам про всі нараховані та сплачені кошти (з повернення кредиту, відсотків, пені, неустойки та інше); - довідку (інформацію) про наявність або відсутність заборгованості за вказаними кредитними договорами станом на 17.11.2016; на 28.05.2020, з зазначенням, яка саме заборгованість наявна (з повернення кредиту, відсотків, пені, неустойки та інше); - у разі наявності заборгованості за вказаними договорами - надати розрахунок заборгованості станом на 28.05.2020; - інформацію про бухгалтерський облік за вказаними кредитними договорами станом на 17.11.2016, на 28.05.2020; - інформацію, чи наявна за вказаними кредитними договорами заборгованість із сплати винагороди за користування кредитом, розрахована за формулою, визначеною в договорі, у відповідності до курсу гривні відносно долару США; - у разі наявності за вказаними кредитними договорами заборгованості зі сплати винагороди за користування кредитом, розрахованої за формулою, визначеною в договорі, у відповідності до курсу гривні відносно долару США - надати розрахунок заборгованості за кожним вказаним кредитним договором, станом на 28.05.2020; - копію рішення кредитного комітету ПАТ КБ «Приватбанк» відносно винагороди за користування кредитом, розрахованої за формулою, визначеною в договорі, у відповідності до курсу гривні відносно долару США; - інформацію, чи подавав АТ КБ «Приватбанк» позови про визнання вказаних кредитних договорів недійсними повністю або в частині, коли саме, результати розгляду справ; - належним чином посвідчену копію Рішення Правління Національного Банку України від 05.10.2016 №323/БТ. В обґрунтування подання зазначеного клопотання до суду апеляційної інстанції позивач зазначає, що йому до отримання відзиву відповідача на позовну заяву не була відома позиція останнього, водночас, заявлені позивачем клопотання було проігноровано судом першої інстанції. Строк для подання клопотань про витребування доказів, на думку позивача, було пропущено з поважних причин, що не залежали від позивача, а самостійно витребувати дану інформацію неможливо, так як остання містить банківську таємницю. Узагальнені доводи та заперечення учасників справи Представник відповідача письмового відзиву на апеляційну скаргу суду не надав, що у відповідності до частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку. Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.07.2020 апеляційну скаргу позивача у справі №910/985/20 передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Михальської Ю.Б., суддів: Андрієнка В.В., Кропивної Л.В. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.07.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Гастел Груп» на рішення Господарського суду міста Києва від 28.05.2020 у справі №910/985/20, призначено до розгляду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Гастел Груп» на рішення Господарського суду міста Києва від 28.05.2020 у справі №910/985/20 на 15.09.2020. Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 14.09.2020 №09.1-08/3072/20 у зв`язку із перебуванням судді Кропивної Л.В., яка входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи. Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.09.2020 справу №910/985/20 передано на розгляд колегії суддів у складі головуючий суддя: Михальська Ю.Б., судді: Андрієнко В.В., Тищенко А.І. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.09.2020 прийнято апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Гастел Груп» на рішення Господарського суду міста Києва від 28.05.2020 у справі №910/985/20 до провадження у складі колегії суддів Північного апеляційного господарського суду: головуючий суддя: Михальська Ю.Б., судді: Андрієнко В.В., Тищенко А.І., розгляд справи №910/985/20 вирішено здійснювати у раніше призначеному судовому засіданні 15.09.2020. У судовому засіданні 15.09.2020 колегія суддів, розглянувши клопотання позивача про поновлення строку на подання клопотання про витребування доказів та витребування доказів, ухвалила відмовити у їх задоволенні з підстав, що будуть викладені у мотивувальній частині постанови. У судовому засіданні 15.09.2020 судом було оголошено вступну та резолютивну частини постанови. Явка представників сторін У судове засідання, призначене на 15.09.2020, представники учасників судового процесу не з`явились, про причини неявки суд не повідомили, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, що підтверджується наявними у матеріалах справи повідомленнями про вручення поштових відправлень. Колегія суддів, враховуючи, що позивач та відповідач були належним чином повідомлені про дату, час та місце проведення судового засідання у даній справі, ухвалила здійснити розгляд апеляційної скарги за відсутності їх представників, оскільки згідно з частиною 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції 17.11.2016 між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк» (Банк, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Гастел Груп» (позичальник, позивач) укладено Кредитний договір №4Г16121Г (далі, Кредитний договір), відповідно до якого позивачу надано кредит в розмірі 3 750 000 000,00 грн. Згідно з пунктом А.5. Кредитного договору виконання зобов`язань позичальника забезпечуються договором застави. У забезпечення виконання зобов`язань третіх осіб (ТОВ «Берсоль», ТОВ «Каларі», ТОВ «Мікуран», ТОВ «Стімекс ЛТД», ТОВ «Юнівега Плюс», ТОВ «Лансел») перед Банком між позивачем та відповідачем укладено ряд договорів поруки, а саме: - №4Б13301И/П від 17.11.2016 в забезпечення виконання зобов`язання ТОВ «Берсоль» (надалі «попередній боржник», «старий боржник») своїх обов`язків перед банком з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, визначені кредитними договорами №4Б13301И від 15.05.2013, №4Б13719И від 11.11.2013, №4Б13735И від 13.11.2013, №4Б14346И від 20.11.2014; - №4К13316И/П від 17.11.2016 в забезпечення виконання зобов`язання ТОВ «Каларі» (надалі «попередній боржник», «старий боржник») своїх обов`язків перед банком з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, визначені кредитними договорами №4К13316И від 21.05.2013, №4К13315И від 24.05.2013, №4К13699И від 01.11.2013, №4К14250И від 17.01.2014; - №4Л13053И/П від 17.11.2016 в забезпечення виконання зобов`язання ТОВ «Лансел» (надалі «попередній боржник», «старий боржник») своїх обов`язків перед банком з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, визначені кредитними договорами №4Л13053И від 15.02.2013, №4Л13697И від 01.11.2013, №4Л13698И від 04.11.2013, №4Л14028И від 11.02.2014, №4Л15019И від 22.02.2015; - №4М13236И/П від 17.11.2016 в забезпечення виконання зобов`язання ТОВ «Мікуран» (надалі «попередній боржник», «старий боржник») своїх обов`язків перед банком з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, визначені кредитними договорами №4М13236И від 15.04.2013, №4М13707ВИ від 07.11.2013, №4М13714И від 08.112013, №4М15007 від 15.01.2015; - №4С13398И/П від 17.11.2016 в забезпечення виконання зобов`язання ТОВ «Стімекс ЛТД» (надалі «попередній боржник», «старий боржник») своїх обов`язків перед банком з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, визначені кредитними договорами №4С13398И від 19.06.2013, №4С13400И від 26.06.2013, №4С13634И від 09.10.2013, №4С14327 И від 16.10.2014; - №4Ю13261И/П від 17.11.2016 в забезпечення виконання зобов`язання ТОВ «Юнівега Плюс» (надалі «попередній боржник», «старий боржник») своїх обов`язків перед банком з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, визначені кредитними договорами №4Ю13261И від 18.04.2013, №4Ю13274И від 22.04.2013, №4Ю13282И від 23.04.2013, №4Ю14168И від 17.02.2014, №4Ю15052И від 20.02.2015. Згідно з пунктом 3 договорів поруки поручитель ознайомлений із умовами кредитного договору. Відповідно до пункту 8 договорів поруки до поручителя, що виконав обов`язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за кредитним договором і договору(ам) застави (іпотеки), укладеним у цілях забезпечення виконання зобов`язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов`язання. Пунктом 10 договорів поруки передбачено, що кредитор зобов`язаний у випадку виконання поручителем обов`язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5 робочих днів банку з моменту виконання обов`язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки боржника за кредитним договором. На підтвердження виконання позивачем обов`язків вищевказаних юридичних осіб за кредитними договорами позивачем до матеріалів позовної заяви долучені відповідні копії платіжних доручень. Як зазначає позивач, Банк у порядку, передбаченому умовами договорів поруки, передбачені пунктом 10 документи Товариству не передав. З метою отримання документів, що підтверджують забезпечення зобов`язань вищевказаних боржників відповідача, позивач звертався до Господарського суду міста Києва з позовом в межах господарської справи №910/14418/17. Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.10.2017 у справі №910/14418/17, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.01.2018, у задоволенні позову ТОВ «Гастел Груп» до Банку про зобов`язання відповідача вчинити дії - передати документи, відмовлено. Звертаючись до суду із позовом у справі №910/985/20 та обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач посилається на те, що Кредитний договір був укладений внаслідок обману останнього відповідачем, а тому позивач вважає, що вказаний договір є недійсним на підставі статті 230 Цивільного кодексу України. Позивач зазначає, що укладенню Кредитного договору та договорів поруки передувало те, що відповідно до рішення Правління Національного банку України від 05.10.2016 №323/БТ ПАТ КБ «Приватбанк» було зобов`язано розробити план реструктуризації (трансформації) кредитного портфеля. За твердженнями позивача, АТ КБ «Приватбанк», володіючи повною фінансовою інформацією про ТОВ «Гастел Груп», усвідомлюючи його високі економічні показники діяльності, висунув ТОВ «Гастел Груп» пропозицію щодо можливості участі ТОВ «Гастел Груп» у процедурі «трансформації» кредитного портфеля АТ КБ «Приватбанк». При цьому, за твердженнями позивача, АТ КБ «Приватбанк» наголошував на тому, що кредитні зобов`язання «старих» боржників забезпечені надзвичайно ліквідними активами, у тому числі корпоративними правами, товаром в обороті, цінними паперами та інше. Як наголошує позивач, саме на виконання плану «трансформації» між позивачем та відповідачем були укладені Кредитний договір №4Г16121Г від 17.11.2016 та договори поруки №4Б13301И/П від 17.11.2016, №4К13316И/П від 17.11.2016, №4Л13053И/П від 17.11.2016, №4М13236И/П від 17.11.2016, №4С13398 П/П від 17.11.2016, №4Ю13261И/П від 17.11.2016. Така діяльність ТОВ «Гастел Груп» кореспондувалася із діяльністю, передбаченою статутом Товариства, та була направлена на отримання прибутку від реалізації таких активів або набуття права власності на них, так як зі слів Банку сукупна вартість таких активів, що передані третіми особами в якості забезпечення виконання своїх зобов`язань Банку у декілька разів перевищувала заборгованість таких осіб перед Банком. При цьому, як наголошує позивач, обов`язковою умовою, на якій наполягало Товариство, було набуття ТОВ «Гастел Груп» права власності на активи, що забезпечували зобов`язання «старих» боржників перед банком. Позивач зазначає, що ТОВ «Гастел Груп», як поручитель, виконав свої зобов`язання за вказаними договорами поруками, сплативши Банку 3 671 419 702,26 грн, однак Банк, ані в порядку, встановленому договорами поруки, ані в судовому порядку не надав Товариству передбачені пунктом 10 договорів поруки документи, які б дали змогу ТОВ «Гастел Груп» звернути стягнення на активи, що забезпечували виконання зобов`язань «старих» боржників перед Банком. Така поведінка відповідача, на думку ТОВ «Гастел Груп», свідчить про відсутність намірів у Банку виконувати свої зобов`язання за договорами поруки ні в момент його укладення, ні протягом значного періоду після його укладення, що свідчить про те, що Банк свідомо ввів в оману Товариство при отриманні кредитних коштів за Кредитним договором №4Г16121Г від 17.11.2016. У зв`язку з тривалим невиконанням Банком умов пунктів 8, 10 договорів поруки скаржник вважає, що Банк не мав на меті передавати Товариству документи, що підтверджували наявність забезпечення зобов`язань «старих» боржників у вигляді цінних для Товариства активів, а лише використовував інформацію про такі активи для спонукання ТОВ «Гастел Груп» укласти Кредитний договір та договори поруки з метою реалізації плану «трансформації» (на виконання вимог Національного Банку України), чим ввів Товариство в оману щодо істотних умов Кредитного договору. Вищезазначене, на думку, позивача, свідчить про наявність підстав для визнання спірного Кредитного договору недійсним. Відповідач, у свою чергу, заперечуючи проти позову, наголошував, що відповідно до протоколу техніко-економічного обґрунтування повернення кредитних коштів від 11.11.2016 та заявки на отримання кредиту від 11.11.2016, що були надані ТОВ «Гастел Груп» на адресу Банку, метою кредитування самим позивачем зазначено - фінансування поточної діяльності. Наведене надійшло своє відображення і в самому кредитному договорі №4Г16121Г від 17.11.2016, де ціллю кредитування зазначено - фінансування поточної діяльності позивача. Жоден пункт кредитного договору не містить згадок про трансформацію, необхідність укладення позивачем договорів поруки. Відповідач вважає твердження позивача про те, що укладення кредитного договору та договорів поруки було направлено на отримання прибутку не відповідає дійсності. Позивачем не подано жодного доказу на підтвердження мети отримання прибутку при укладенні договорів. Позивачем не доведено суду наявності одночасно трьох складових (умислу в діях Банку; істотності значення обставин, щодо яких особу введено в оману; наявності обману), необхідних для кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 Цивільного кодексу України. Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи У відповідності до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржене рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав. Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Відповідно до частин 1, 3 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Згідно з положеннями статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Частиною 1 статті 230 Цивільного кодексу України встановлено, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина 1 статті 229 Цивільного кодексу України). У вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статей 230-233 Цивільного кодексу України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв`язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину. Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв`язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб`єктом введення в оману є сторона правочину, - як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю. Обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть. При обмані наслідки правочину, що вчиняється, є відомими й бажаними для однієї зі сторін. Правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману, на відміну від помилки, є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Тобто, обман має місце, коли задля вчинення правочину або надається невірна інформація, або вона замовчується. Причому це робиться навмисно, з метою, аби правочин було вчинено. Усі ці обставини - наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Правочин, здійснений під впливом обману, на підставі статті 230 Цивільного кодексу України може бути визнаний судом недійсним. Отже, позивач має довести наявність одночасно трьох складових, а саме: наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, наявність обману. Якщо все інше, крім умислу, доведено, вважається, що мала місце помилка. Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 Цивільного кодексу України. Аналогічні висновки викладені у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.07.2019 у справі №910/9879/18. У частині 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу. Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Дослідивши матеріали справи, колегія суддів встановила, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявності обставин (складових), які є підставами для визнання недійним Кредитного на підставі статті 230 Цивільного кодексу України. Так, позивачем не доведено, що представниками Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» при укладенні Кредитного договору повідомлялись позивачу відомості, які не відповідають дійсності, або що представники Банку замовчували обставин, що мали істотне значення для правочину (відсутність забезпечення виконання зобов`язань позичальників ТОВ «Берсоль», ТОВ «Каларі», ТОВ «Мікуран», ТОВ «Стімекс ЛТД», ТОВ «Юнівега Плюс», ТОВ «Лансел» за кредитними договорами). Позивачем також не доведено, що відповідачем вчинялись певні винні, навмисні дії, які свідчили б про намагання відповідачем запевнити позивача про такі властивості й наслідки Кредитного договору, які насправді наступити не можуть. Як слідує із умов укладеного між сторонами оспорюваного Кредитного договору, останній укладений для фінансування поточної діяльності позивача. Жодних доказів укладення даного договору з метою залучення коштів для погашення заборгованості інших юридичних осіб, що є боржниками відповідача, та на виконання плану реструктуризації (трансформації) кредитного портфелю відповідача матеріали справи не містять. Так, із матеріалів справи вбачається, що у відповідності до техніко-економічного обґрунтування повернення кредитних коштів від 11.11.2016 ТОВ «Гастел Груп» отримало кредитні кошти в розмірі 3 750 000 000,00 грн на фінансування поточної діяльності, що також підтверджується заявкою на отримання кредиту від 11.11.2016. Згідно пункту А.2. Кредитного договору сторони погодили ціль кредитування: фінансування поточної діяльності позивача. При цьому, вказане техніко-економічного обґрунтування та Кредитний договір не містять посилань на необхідність укладення Кредитного договору або договорів поруки з метою отримання прибутку у вигляді продажу чи отримання у власність позивачем майна, переданого у якості забезпечення за іншими кредитами, так само, як і не містять відомостей щодо такого майна. Умови Кредитного договору не містять доводів про трансформацію кредитного портфелю банку, необхідність укладення оспорюваного позивачем договору поруки та щодо інших обставин, на які позивач посилається в обґрунтування свого позову. Отже, із наявних у матеріалах справи доказів вбачається, що позивач мав намір укласти Кредитний договір виключно для фінансування своєї поточної діяльності. Посилання скаржника на те, що редакції кредитного договору та договорів поруки не мають посилання на процедуру трансформації кредитного портфеля ПАТ КБ «Приватбанк» лише тому, що є суто банківськими редакціями, колегією суддів оцінюються критично, оскільки підписавши спірний Кредитний договір, а також договори поруки позивач реалізував своє право, надане йому статтями 627, 628 Цивільного кодексу України, на вільне укладення договору, вибір контрагента та визначення умов договору, що внаслідок і були погоджені ним. Позивач обґрунтовував укладення ним оспорюваного договору із відповідачем задля отримання позивачем прибутку, що є статутною діяльністю позивача, від реалізації або набуття права власності на активи, передані «старими» боржниками у забезпечення виконання ними зобов`язань перед відповідачем. Водночас, як наголошує скаржник, невиконання відповідачем зобов`язання за договорами поруки щодо передачі позивачу підтверджуючих документів щодо активів таких боржників і є доказом введення позивача в оману при укладенні кредитного договору та позбавляє позивача звернути стягнення на відповідні активи «старих» боржників. Так, частина 2 статті 556 Цивільного кодексу України передбачає, що до поручителя, який виконав зобов`язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов`язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання в частині виконаного зобов`язання. Однак, колегія суддів зазначає, що ненадання відповідачем документів, що підтверджують забезпечення зобов`язання боржника, за якого поручився позивач, не є обставиною, що свідчить про введення позивача в оману при укладенні кредитного договору згідно з положеннями статті 230 Цивільного кодексу України. Відтак, доводи скаржника про те, що відповідач ввів позивача в оману щодо істотних умов Кредитного договору, за відсутності доказів в підтвердження таких обставин, вважаються судом необґрунтованими. Таким чином, позивач помилково стверджує про мету укладення ним Кредитного договору, вважаючи його наслідком необхідність укладення договорів поруки, в той час як всі докази, наявні в матеріалах справи, підтверджують зворотне - отримання кредиту позивачем відбулося для фінансування його поточної діяльності, а укладення договорів поруки позивачем відбулося не внаслідок отримання ним кредиту, а внаслідок вільного волевиявлення позивача, здійсненого ним в порядку статті 627Цивільного кодексу України. Отже, позивачем не доведено наявності трьох складових для визнання Кредитного договору недійсним на підставі статті 230 Цивільного кодексу України, а саме: умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких позивача введено в оману, та наявність обману, а відтак суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ТОВ «Гастел Груп» у даній справі. Стосовно заявленого позивачем в апеляційній скарзі клопотання про поновлення строку на подання клопотання про витребування доказів та витребування на підставі статті 81 Господарського процесуального кодексу України у Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» документів (перелік наведено у пункті 5 прохальної частини апеляційної скарги), колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом статті 42 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право подавати докази, подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб. Згідно частини 1 статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. За змістом статті 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк. За змістом частин 1, 2, 4 статті 80 Господарського процесуального кодексу України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Відповідно до частини 1 статті 81 Господарського процесуального кодексу України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї. Отже, клопотання про витребування доказів мало бути заявлене позивачем (ТОВ «Гастел Груп») разом із позовною завою. Однак, як вбачається із матеріалів справи, ні разом із позовною заявою, ні в цілому під час розгляду справи в суді першої інстанції клопотання про витребування доказів позивачем не заявлялось. В обґрунтування подання зазначеного клопотання до суду апеляційної інстанції та необхідності поновлення строку на його подання позивач зазначає, що йому до отримання відзиву відповідача на позовну заяву не була відома позиція останнього, водночас, заявлені позивачем клопотання було проігноровано судом першої інстанції. Строк для подання клопотань про витребування доказів, на думку позивача, було пропущено з поважних причин, що не залежали від позивача, а самостійно витребувати дану інформацію неможливо, так як остання містить банківську таємницю. Колегія суддів зазначає, що у вирішенні питання щодо поновлення строків на заявлення відповідного клопотання суду слід об`єктивно оцінити поважність цих причин. Однак, зазначені позивачем в обґрунтування необхідності поновлення строку на подання клопотання про витребування доказів обставини, на переконання колегії суддів, не є поважними та залежали виключно від своєчасного волевиявлення позивача на вчинення відповідної процесуальної дії. По-перше, як наголошувалось судом вище, клопотання про витребування доказів у відповідності до норм статей 80, 81 Господарського процесуального кодексу України мало бути заявлене позивачем разом із поданням позовної заяви, чого позивачем зроблено не було. Водночас, відзив відповідача на позовну заяву від 25.02.2020 (разом із доказами його направлення позивачу) було подано АТ КБ «Приватбанк» до суду першої інстанції 26.02.2020, а, оскаржуване судове рішення було прийняте більше, ніж через три місяці після його подання - 28.05.2020. При цьому, позивач не наводить обставин, що перешкоджали йому заявити відповідне клопотання у строк після подання відповідачем відзиву на апеляційну скаргу, якщо він вважав, що відповідні документи спростують заперечення відповідача проти позову, викладені у відзиві. При цьому, посилання скаржника на те, що судом першої інстанції було проігноровано заявлені позивачем клопотання про витребування доказів не відповідають дійсним обставинам справи, оскільки у матеріалах справи відсутні будь-які подані до суду першої інстанції клопотання позивача про витребування доказів у відповідача. Отже, позивачем не доведено суду апеляційної інстанції поважності причин неподання клопотання про витребування доказів до суду першої інстанції, а тому в його задоволенні слід відмовити. Усі інші доводи та міркування скаржника, окрім зазначених у мотивувальній частині постанови, взяті судом до уваги, однак не спростовують вищенаведених висновків суду. При цьому судом враховано, що Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, пункт 29; рішення ЄСПЛ у справі «Серявін проти України» від 10 травня 2011 року, пункт 58). Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було. Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов`язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах. Доводи апеляційної скарги позивача не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції. Скаржником не надано суду доказів, які б свідчили про обґрунтованість позовних вимог, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути підставою для зміни чи скасування рішення місцевого господарського суду. Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Згідно пункту 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає рішення суду у даній справі обґрунтованим, прийнятим з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Гастел Груп» є необґрунтованою та задоволенню не підлягає. Порушень норм процесуального права, які могли бути підставою для скасування або зміни оскарженого рішення у відповідності до норм статті 277 Господарського процесуального кодексу України, судом апеляційної інстанції не виявлено. Судові витрати за подання зазначеної апеляційної скарги згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача. Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Гастел Груп» на рішення Господарського суду міста Києва від 28.05.2020 у справі №910/985/20 залишити без задоволення. Рішення Господарського суду міста Києва від 28.05.2020 у справі №910/985/20 залишити без змін. Матеріали справи №910/985/20 повернути до місцевого господарського суду. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови складено та підписано 28.09.2020 після виходу судді Тищенко А.І. з відпустки. Головуючий суддя Ю.Б. Михальська Судді А.І. Тищенко В.В.Андрієнко