Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/7278/2020

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 вересня 2020 р.Справа № 520/7278/2020 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Григорова А.М., Суддів: Чалого І.С. , Подобайло З.Г. , за участю секретаря судового засідання Олійник А.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.06.2020 року, головуючий суддя І інстанції: Шевченко О.В., м. Харків, повний текст складено 03.06.20 року по справі № 520/7278/2020 за позовом Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про стягнення суми, ВСТАНОВИВ: 05.06.2020 року Харківське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 , в якій просило суд стягнути з ФОП ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , МФО НОМЕР_1 , р/р: НОМЕР_2 , Банк: ПАТ «Приватбанк», код НОМЕР_3 ) на користь Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (61022, м. Харків, Держпром, 1 під., 1 пов., к.16, код ЄДРПОУ 14070760, одержувач: Казначейство України, р/рахунок UA 188999980313131230000020003, МФО 899998, код ЄДРПОУ 37999654 УДКСУ у Шевченківському районі м. Харкова) адміністративно-господарські санкції за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування осіб з інвалідністю, в сумі 26 139,29 грн. В обґрунтування заявлених вимог зазначає, що згідно зі звітом відповідача за 2019 рік середньооблікова кількість штатних працівників у 2019 році становила 14 осіб, з них середньооблікова чисельність фактично працюючих осіб з інвалідністю - 0 осіб. При цьому, норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю в 2019 році для відповідача становив 1 особа. Згідно з розрахунком станом на 15.04.2020 року сума адміністративно - господарських санкцій за невиконання відповідачем нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю не сплачена та складає 26139,29 грн. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 30.06.2020 року адміністративний позов Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (код ЄДРПОУ 14070760, адреса: майдан Свободи, буд. 5, Держпром, 1 під`їзд, к. 16, м. Харків, 61022) до фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 ) про стягнення суми залишено без задоволення. Харківське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.06.2020 року по справі №520/7278/2020, а позов задовольнити в повному обсязі. Просило стягнути з відповідача судові витрати за подачу апеляційної скарги. В обґрунтування вимог скарги посилається на те, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права. зокрема посилання суду на той факт, що відповідачем були виконані вимоги Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" щодо прийняття заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю, а тому відсутні підстави для стягнення з відповідача санкцій вважає безпідставними. Зазначає, що якщо створене місце не введено в дію шляхом працевлаштування особи з інвалідністю, то підприємство, установа чи організація не звільняється від обов`язку щодо сплати адміністративно-господарських санкцій до Фонду на підставі статті 20 Закону, оскільки зазначена норма не ставить відповідний обов`язок підприємства, установи, організації у залежність від будь-яких обставин (особи з інвалідністю не направлялись, відсутні вакансії, не відповідні умови праці, особи з інвалідністю на даній території не проживають), з яких особа з інвалідністю не працює на даному підприємстві, в установі, організації. Вказує, що на підприємство покладається обов`язок по створенню та самостійному працевлаштуванню осіб з інвалідністю. Вважає, що відповідачем не дотримувались норми чинного законодавства, не виконано норматив, встановлений ст.19 Закону, тому відповідач не може бути звільненим від обов`язку по сплаті адміністративно-господарських санкцій, передбачених в ст.20 Закону. Посилається на те, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.06.2020 року прийнято з порушенням норм матеріального права. Просить справу розглядати без участі представника позивача за наявними у справі матеріалами. Позивач про дату час та місце розгляду апеляційної скарги був повідомлений заздалегідь та належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення. На адресу відповідача, яка міститься в матеріалах даної справи, судом апеляційної інстанції було направлено поштове відправлення із судовою повісткою (конверт разом з ухвалами Другого апеляційного адміністративного суду від 28.07.2020 р. про відкриття апеляційного провадження та про призначення до апеляційного розгляду справи та судовою повісткою), проте вказане відправлення повернулося до суду апеляційної інстанції з відміткою відділення поштового зв`язку "адресат відсутній за вказаною адресою". З урахуванням приписів ч.11 ст.126 КАС України судова повістка належним чином вручена відповідачу. Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні згідно приписів ст.229 КАС України. Колегія суддів зазначає, що з огляду на ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що як свідчать матеріали справи, фізична особа - підприємець ОСОБА_1 перебуває на обліку в Харківському обласному відділенні фонду соціального захисту інвалідів, як фізична особа, яка в своїй діяльності використовує найману працю. У 2019 позивач здійснював підприємницьку діяльність з 09 серпня, про що свідчить повідомлення про об`єкти оподаткування за Формою №20-ОПП від 24.07.2019 року, яке подавалося позивачем до Київської ОДПІ м. Харкова ГУ ДФС у Харківській області. Листом Харківського міського центру зайнятості від 26.06.2020 року підтверджується, що протягом 2019 року Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 надавала інформацію про попит на робочу силу (вакансії) за формою №3-ПН (з позначкою "вакансії для інвалідів"). Крім того, зазначеним листом повідомлено, що протягом 2019 року до Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 не працевлаштовано жодної особи з інвалідністю за направленням Харківського міського центру зайнятості. Відмов з боку відповідача у працевлаштуванні осіб з інвалідністю за направленням Харківського міського центру зайнятості не було. Позивач, вважаючи, що наявні підстави для застосування до адміністративно-господарських санкцій, звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача на користь Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно - господарських санкцій за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування осіб з інвалідністю, в сумі 26 139,29 грн. Приймаючи рішення про відмову у задоволення позову, суд першої інстанції виходив з необґрунтованості позовних вимог Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів про стягнення з відповідача адміністративно - господарських санкції за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування осіб з інвалідністю. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Згідно зі ст. 43 Конституції України, Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Положенням про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 14.04.2011 №129 передбачено, що Фонд у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України і постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими нормативно-правовими актами з питань соціального захисту осіб з інвалідністю та цим Положенням. Фонд соціального захисту інвалідів відповідно до покладених на нього завдань здійснює контроль за виконанням підприємствами нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та сплатою ними адміністративно-господарських санкцій і пені. Закон України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні від 21.03.2019 р. №875-ХІІ (далі по тексту Закон України №875-ХІІ) визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами. Статтею 18 Закону України №875-ХІІ визначено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Відповідно до ч.ч.1,2 ст.19 Закону України №875-ХІІ для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення. Колегія суддів зауважує, що чинним законодавством України передбачено гарантії соціального захисту осіб з інвалідністю шляхом встановлення особливих вимог щодо організації робочого місця особи з інвалідністю та покладення на підприємства обов`язку забезпечувати для осіб з інвалідністю належні та безпечні умови праці з урахуванням медичних показань, але без встановлення для підприємств жодних обмежень щодо обов`язку працевлаштування осіб з інвалідністю. Відповідно до ч.ч.1,2 ст. 238 Господарського кодексу України (далі по тексту ГК України) за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків. Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Серед переліку адміністративно-господарських санкцій, встановленого у ч. 1 ст. 239 ГК України, вказано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб`єктів господарювання, зокрема, адміністративно-господарський штраф, а також і інші адміністративно-господарські санкції, встановлені цим Кодексом та іншими законами. Спірні у цій справі санкції застосовуються до суб`єктів господарювання уповноваженими органами державної влади за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, а тому є адміністративно-господарськими санкціями. Про це також вказано у ст. 20 Закону України №875-ХІІ. Отже, законом передбачена відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій для суб`єктів господарювання, які не забезпечили середньооблікову чисельність працюючих осіб з інвалідністю відповідно до установленого нормативу. Колегія суддів зауважує, що суб`єкт господарювання звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення. Вищевказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка була викладена в постанові від 28.05.2019 р. по справі №807/554/17. Загальні засади відповідальності учасників господарський відносин, зокрема і підстави для звільнення від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що передбачені адміністративно-господарські санкції), регламентовано главою 24 ГК України (Загальні засади відповідальності учасників господарських відносин). Згідно зі ст.218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Відповідно до ч.1 ст.18 Закону України №875-ХІІ забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. За змістом ст. 18-1 Закону України №875-ХІІ державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань. Колегія суддів зазначає, що обов`язок підприємства зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком займатись пошуком осіб з інвалідністю для працевлаштування. Вищевказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка була викладена в постанові від 15.04.2019 р. по справі №821/681/16. При цьому, Законом України №875-ХІІ також визначено, що працевлаштування інвалідів здійснюється або шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, або шляхом звернення до державної служби зайнятості, яка в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи для працевлаштування такої особи з інвалідністю. Отже, обов`язок по працевлаштуванню осіб з інвалідністю відповідно до встановленого Законом нормативу покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості. Механізм реалізації зазначеної програми працевлаштування передбачає здійснення певних заходів з боку підприємств. Вищевказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка була викладена в постанові від 31.07.2019 р. по справі №817/724/17. Відповідно до п.4 ч.3 ст.50 Закону України "Про зайнятість населення" роботодавці зобов`язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про: попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення. Отже, своєчасно та в повному обсязі надавши інформацію про попит на вакансії, суб`єкт господарювання фактично вживає усіх залежних від нього передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення. При цьому, колегія суддів звертає увагу, що суб`єкт господарювання не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно розробило необхідні заходи по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало інваліда з причин незалежних від нього: відсутність інвалідів, відмова інваліда від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню інвалідів. Вищевказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка була викладена в постанові від 17.09.2020 р. по справі №160/4443/19. Колегія суддів зауважує, що згідно форми 10-ПІ "Звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів" за 2019 рік, що надавався Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 до Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів вбачається, що середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) у 2019 році становила 14 осіб, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність (осіб) склала 0 осіб; кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст.19 Законом України №875-ХІІ (осіб) склала 1 особа, що вимогам Закону України №875-ХІІ. Наказом Державного комітету статистики №316 від 31.05.2013 року затверджено Порядок подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)". Відповідно до п.3 та 5 наведеного Порядку (в редакції, яка діяла на момент подання відповідачем звітів форми № 3-ПН), Форма № 3-ПН заповнюється роботодавцями та подається до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця. Форма № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником. Колегія суддів звертає увагу, що періодичності подачі звітності за формою №3-ПН законодавством не встановлено, натомість передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію. Тому, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов`язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). В такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення. Вищевказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка була викладена в постановах від 26.06.2018 у справі № 806/1368/17, від 20.05.2019 у справі № 820/1889/17, від 13.07.2020 у справі №804/4097/18. Як вбачається з матеріалів даної справи, відповідач у 2019 р. здійснював підприємницьку діяльність з 09 серпня, про що свідчить повідомлення про об`єкти оподаткування за Формою №20-ОПП від 24.07.2019 року, яке подавалося позивачем до Київської ОДПІ м. Харкова ГУ ДФС у Харківській області. Прийняття на роботу найманих працівників саме з серпня 2019 року підтверджено відомостями про трудові відносини осіб та період проходження військової служби (додатки до Звіту про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування Форми № Д4 (місячна). Крім того, відповідачем по справі у 2019 році було створено встановлену законодавством кількість робочих місць для осіб з інвалідністю та проінформовано про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування звітом за формою №3-ПН від 12.08.2019 (отримано центром зайнятості 12.08.2019) та додатково підтверджено цю вакансію такими звітами від 17.09.2019 (отримано центром зайнятості 17.09.2019), від 25.10.2019 (отримано центром зайнятості 25.10.2019), від 14.11.2019 (отримано центром зайнятості 14.11.2019) та від 27.12.2019 (отримано центром зайнятості 27.12.2019) (а.с. 31-50). З урахуванням того, що в 2019 р. відповідач здійснював підприємницьку діяльність з 09.08.2019 р., вакансії для працевлаштування інвалідів створені протягом вказаного місяця, звіт форми № 3-ПН позивач подав до центру зайнятості 12.08.2019, тобто в межах трьох робочих днів з дати відкриття ним вакансій. Також, колегія суддів враховує, що листом Харківського міського центру зайнятості від 26.06.2020 року підтверджується, що протягом 2019 року відповідач надавав інформацію про попит на робочу силу (вакансії) за формою №3-ПН (з позначкою "вакансії для інвалідів"). Окрім того, вказаним листом повідомлено, що протягом 2019 року до відповідача не було працевлаштовано жодної особи з інвалідністю за направленням Харківського міського центру зайнятості. Відмов з боку відповідача у працевлаштуванні осіб з інвалідністю за направленням Харківського міського центру зайнятості не було (а.с. 18). Колегія суддів зауважує, що відповідачем по справі були виконані вимоги Закону України №875-ХІІ щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю та здійснення заходів щодо їх працевлаштування. Доказів, які б свідчили про те, що відповідач відмовив у прийнятті на роботу осіб з інвалідністю, які безпосередньо зверталися до нього, або які були направлені до відповідача для працевлаштування матеріали даної справи не місять, а позивачем не було надано до судів першої та апеляційної інстанції. Отже, колегія суддів приходить до висновку про те, що вимоги позивача про застосування до відповідача адміністративно - господарських санкцій за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування осіб з інвалідністю, в сумі 26 139,29 грн. є безпідставними. Стосовно доводів апеляційної скарги про те, що саме на підприємство покладається обов`язок по створенню та самостійному працевлаштуванню осіб з інвалідністю, колегія суддів вважає необґрунтованим та помилковим, оскільки законодавством України покладено обов`язок на суб`єктів господарювання лише обов`язок щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю, їх атестування та інформування про кількість створених робочих місць. При цьому, обов`язок суб`єкта господарювання щодо створення робочих місць для осіб інвалідністю не супроводжується його обов`язком підбирати і працевлаштовувати осіб з інвалідністю на створені робочі місця. Крім того, щодо доводів апеляційної скарги, що відповідачем не дотримувались норми чинного законодавства, не виконано норматив встановлений ст.19 Закону України №875-ХІІ, а тому відповідач не може бути звільненим від обов`язку по сплаті адміністративно господарських санкцій, передбачених ст.20 Закону України №875-ХІІ, колегія суддів вважає їх необґрунтованими з урахуванням вже вказаного вище, та зазначає, що матеріалами даної справи підтверджується, що відповідачем було виконано вимоги щодо створення робочих місць відповідно до нормативів, встановлених ст.19 Закону України №875-ХІІ, а також поінформовано центр зайнятості про наявність вільних робочих місць на підприємстві. В даному випадку, з урахуванням приписів ст.218 Господарського кодексу України, застосування до відповідача адміністративно - господарських санкцій у розмірі 26 139,29 грн. є неможливим. З огляду на вказане вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Частиною 1 ст.9 КАС визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Частиною 2 ст.77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Будь-яке рішення чи дії суб`єкта владних повноважень мають бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об`єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дій), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку. Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Під час апеляційного провадження, колегія суддів не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції. Доводи апелянта не спростовують правильності прийнятого судом першої інстанції рішення про залишення без задоволення адміністративного позову. Таким чином, судова колегія вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, враховуючи приписи ст.139 КАС України, відсутні підстави для розподілу судових витрат та задоволення клопотання скаржника про стягнення з відповідача судових витрат за подачу апеляційної скарги. З огляду на приписи п.10 ч.6 ст.12 КАС України, відповідно до якого справами незначної складності є інші справи у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження, дана справа відноситься до справ незначної складності і відповідно до ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.06.2020 року по справі №520/7278/2020 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України. Головуючий суддя (підпис)А.М. Григоров Судді(підпис) (підпис) І.С. Чалий З.Г. Подобайло Повний текст постанови складено 28.09.2020 року