Постанова 4855 № 640/19641/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/19641/19 Суддя (судді) першої інстанції: Васильченко І.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 вересня 2020 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого - судді Земляної Г. В. суддів Мєзєнцева Є. І., Файдюка В. В. розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 лютого 2020 року у справі №640/19641/19 (розглянуто у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Осоіл» до відповідача Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування наказу, акту перевірки та податкового повідомлення-рішення, В С Т А Н О В И Л А : У жовтні 2019 року до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Осоіл» (надалі - позивач) з адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві (надалі - відповідач), в якому просить: - визнати протиправним та скасувати наказ ГУ ДПС м. Києва №11518 від 13.08.2019 року, яким призначено проведення фактичної перевірки суб`єктів господарювання; - визнати протиправним та скасувати акт перевірки ГУ ДПС у м. Києві №5750/26-15-40-01-/40242647 від 14.08.2019 року; - визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 26 вересня 2019 року №0000383201 за підписом виконувача обов`язків начальника управління контролю за обігом підакцизних товарів та адміністрування акцизного податку ГУ ДПС у м. Києві - Паладія А. щодо застосування (накладення) на ТОВ "Осоіл" штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) у розмірі 250 000,00 грн. В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що контролюючим органом було проведено перевірку з порушенням діючого законодавства, оскільки наказ Головного управління ДПС у м. Києві про проведення перевірки не відповідає за формою та змістом вимогам пункту 81.1 статті 81 Податкового кодексу України. Додатково позивач вказує, що податкове повідомлення-рішення прийняте у зв`язку з виявленими порушеннями, які повинні бути встановлені працівниками органів ДПС в ході перевірки та відображені в акті проведеної перевірки, протиправність наказу про проведення перевірки та дій щодо проведення перевірки нівелює правове значення податкового повідомлення-рішення прийнятого за результатом такої перевірки. Також позивач вказує, що у період, який перевірявся на АЗС проводилися профілактичні роботи шляхом налаштування засобів вимірювальної техніки, а саме: відпуску палива через плаливороздавальні колонки NOVA -1KED-50-0/25-1-F-1-01D фірми ТОВ "Славутич" (зав. №0560, 0559, 0756, 0757, 0850) для виявлення похибки колонки, в тому числі, відпуск пального за готівку, відомостями, талонами, банківськими платіжними картками, тощо. Отже, висновок Головного управління ДПС у м. Києві про порушення вимог статті 15 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального", а саме: реалізація пального без наявності відповідної ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним на контейнерній АЗС за адресою: місто Київ, вул. Здолбунівська, 16 є безпідставним. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 лютого 2020 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Осоіл» задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 16.09.2019 року №0000383201. В іншій частині позовних вимог відмовити. Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, Головним управлінням Державної податкової служби у м. Києві (надалі - апелянт) подано апеляційну скаргу, в якій останній просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 лютого 2020 року та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що судом першої інстанції прийнято рішення з порушенням норм матеріального права. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що перевіркою встановлено порушення вимог ст. 15 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів", а саме роздрібна торгівля пальним без наявності відповідних ліцензій. На підставі акту перевірки було прийнято оскаржуване повідомлення-рішення, яким до позивача застосовано штрафну санкцію у розмірі 250 000,00 грн. Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що рішення першої інстанції прийнято з урахуванням всіх обставин справи, а твердження апелянта є безпідставними. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). З огляду на викладене, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження. У відповідності до статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду слід залишити без змін, з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що Головним управління ДПС у м. Києві на підставі вимог Податкового кодексу України, Законів України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального", "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", постанов Кабінету Міністрів України від 30.07.1996 №854 "Про затвердження правил роздрібної торгівлі алкогольними напоями" та інших нормативно-правових документів, відповідно до наказу від 13.08.2019 №11518 проведено фактичну перевірку додержання ТОВ "ОСОІЛ" вимог встановлених законодавством України, які є обов`язковими до виконання при здійсненні оптової і роздрібної торгівлі та зберіганні пального. За результатом перевірки контролюючим органом складено акт від 14.08.2019 року №5750/26-15-40-01/40242647. В акті перевірки встановлено порушення позивачем статті 15 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального", а саме: реалізація пального без наявності відповідної ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним на контейнерній АЗС за адресою: місто Київ, вул. Затишна 7-Б, що підтверджується фіскальними чеками від 01.07.2019 №12760 на суму 779,70 грн, від 02.07.2019 №12764 на суму 1039,60 грн., від 02.07.2019 №12767 на загальну суму 1559,40 грн., від 02.07.2019 №12788 на суму 1039,60 грн., від 02.07.2019 №12790 на суму 2079,20 грн., від 03.07.2019 №12796 на суму 1559,40 грн., від 03.07.2019 №12802 на суму 1159,40 грн. На підставі акту перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 26.09.2019 року №0000383201, яким до позивача застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 250000 грн. Позивач, вважаючи вищевказані направлення на перевірку, акт перевірки та податкове повідомлення-рішення протиправними, звернувся до суду із позовом за захистом своїх порушених прав та законних інтересів. Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що проведення повірки засобів вимірювальної техніки є обов`язком позивача, невиконання якого матиме правовим наслідком притягнення до відповідальності. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України № 2755-VI від 02.12.2010. Згідно пункту 61.1 статті 61 Податкового кодексу України податковий контроль - система заходів, що вживаються контролюючими органами та координуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Пунктом 75.1 статті 75 Податкового кодексу України встановлено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Відповідно до пункту 75.1.3 статті 75 Податкового кодексу України фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами). Згідно з підпунктами 80.1, 80.2 статті 80 Податкового кодексу України фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи). Фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності обставин, визначених цим Кодексом: Допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення фактичної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 Податкового кодексу України. Відповідно до пункту 80.7 статті 80 Податкового кодексу України фактична перевірка проводиться двома і більше посадовими особами контролюючого органу у присутності посадових осіб суб`єкта господарювання або його представника та/або особи, що фактично здійснює розрахункові операції. Пунктом 81.1 статті 81 Податкового кодексу України передбачено, що посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, копії наказу про проведення перевірки. Вимоги до оформлення наказу на проведення перевірки визначено в пункті 81.1 Податкового кодексу України, відповідно до якого в наказі зазначаються: дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу. Судом першої інстанції встановлено, що ні наказ від 13.08.2019 року №11518, ні додаток до зазначеного наказу не містять періоду діяльності позивача, які належить до перевірки. За приписами п. 2.4.1 Інструкції з діловодства у Державній фіскальній службі України зазначено, що накази, розпорядження видаються як рішення організаційно-розпорядчого характеру. За змістом управлінської дії накази видаються з основних питань діяльності ДФС, адміністративно-господарських, фінансових або кадрових питань. У пункті 2.3.20 Інструкції з діловодства у Державній фіскальній службі України вказано, що додатки до документів, крім додатків до супровідних листів, складаються з метою доповнення, пояснення окремих питань документа або документа в цілому. Таким чином, у разі якщо наказ потребує доповнення або викладення якихось об`ємних питань, то вони можуть бути викладені у додатках до нього. При наданні службового документа та якщо немає необхідності в копії всього документа (додатку) оформлюється витяг зі службового документа (додатку). Відповідно до пункту 3.17 ДСТУ 2732:2004 "Діловодство й архівна справа. Терміни та визначення" витяг зі службового документа - засвідчена копія частини тексту службового документа. Згідно з пунктом 3.16 ДСТУ 2732:2004 "Діловодство й архівна справа. Терміни та визначення" засвідчена копія (службового документа) - копія службового документа, що містить реквізити, які в окремих випадках надають їй юридичної сили оригіналу. Документи, що надсилаються підприємствам, установам, організаціям, громадянам, підписуються Головою та заступниками Голови ДФС згідно з розподілом обов`язків або керівниками структурних підрозділів (у межах норм чинного законодавства) відповідно до їх повноважень. Згідно з пунктом 2.3.27 Інструкції з діловодства у Державній фіскальній службі України підпис складається з найменування посади особи, яка підписує документ (повного - якщо документ надрукований не на бланку, скороченого - на документі, надрукованому на бланку), особистого підпису, ініціалів (ініціалу імені) і прізвища. Отже, витяг зі службового документа (додаток до наказу) являється засвідченою копію частини тексту службового документа (додатка), який повинен бути оформлений з дотриманням таких вимог: у назві документа зазначається: "витяг з протоколу" "витяг з додатку" відтворюється вступна частина (якщо вона є) службового документа; з основної частини тексту документа виписується той пункт, інформація якого необхідна; відтворюється реквізит "Підпис" (без особистого підпису); проставляється відмітка про засвідчення копії та відбиток печатки служби діловодства. Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суд першої інстанції зазначає, що відповідачем не надано до суду копію наказу від 13.08.2019 року №11518 з додатком та не спростовано доводи позивача, що додаток до наказу від 13.08.2019 року №11518 виготовлено з порушенням вимог щодо формування витягу з службового документа, закріплених в Інструкції з діловодства у Державній фіскальній службі України та ДСТУ. Таким чином, судом першої інстанції встановлено щодо правомірності винесення оскаржуваного наказу. Разом з тим, позови платників податків, які спрямовані на оскарження рішень (у тому числі наказів про призначення перевірки), дій або бездіяльності контролюючих органів щодо призначення та/або проведення перевірок можуть бути задоволені лише в тому разі, якщо до моменту ухвалення судового рішення не відбулося допуску посадових осіб контролюючого органу до спірної перевірки. В іншому разі в задоволенні відповідних позовів має бути відмовлено, оскільки правові наслідки оскаржуваних дій за таких обставин є вичерпаними, а отже, задоволення позову не може призвести до відновлення порушених прав платників податків, оскільки після проведення перевірки права платника податків порушують лише наслідки проведення відповідної перевірки. Тобто, саме на етапі допуску до перевірки платник податків може поставити питання про необґрунтованість її призначення та проведення, реалізувавши своє право на захист від безпідставного та необґрунтованого здійснення податкового контролю щодо себе. Водночас, допуск до перевірки нівелює правові наслідки процедурних порушень, допущених контролюючим органом при призначенні податкової перевірки. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 13.03.2018 у справі № 804/1113/16, від 30.11.2018 у справі № 808/1641/15, від 24.01.2019 №826/13963/16 та відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, підлягає врахуванню судом при розгляді цієї справи. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування наказу від 13.08.2019 року №11518 не підлягають задоволенню. Щодо позовних вимог в частині скасування акту від 14.08.2019 №5750/26-15-40-01/40242647, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до пункту 86.1 статті 86 Податкового кодексу України результати перевірок (крім камеральних) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами органу державної податкової служби та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка. Акт (довідка), складений за результатами перевірки та підписаний посадовими особами, які проводили перевірку, у строки визначені цим Кодексом, надається платнику податків або його законному представнику, який зобов`язаний його підписати. Відповідно до пунктів 3-5 розділу ІІ Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20.08.2015 № 727, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26.10.2015 за № 1300/27745 акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. В акті документальної перевірки викладаються всі суттєві обставини фінансово-господарської діяльності платника податків, які стосуються фактів виявлених порушень законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Факти виявлених порушень законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об`єктивно та повною мірою з посиланням на первинні документи, регістри податкового та бухгалтерського обліку, фінансової та іншої звітності, інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів, ведення/складання яких передбачено законодавством, або отримані від інших суб`єктів господарювання, органів державної влади, у тому числі іноземних держав, правоохоронних органів, а також податкову інформацію, що підтверджують наявність зазначених фактів. Вказана норма Порядку під актом розуміє службовий документ, який стверджує факт проведення відповідної перевірки фінансово-господарської діяльності суб`єкта господарювання і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб`єктами господарювання. У разі незгоди платника податків з висновками акта такий платник зобов`язаний підписати такий акт перевірки в зауваженнями, які він має право надати разом з підписаним примірником акта або окремо у строки, передбачені цим Кодексом (абзац 4 пункту 86.1 статті 86 Податкового кодексу України). Як обґрунтовано зазначає суд першої інстанції, що акт перевірки, в якому відображено узагальнений опис виявлених порушень законодавства, не є рішенням суб`єкт владних повноважень, який безпосередньо породжує правові наслідків для суб`єктів відповідних правовідносин і носить обов`язковий характер. Натомість акт перевірки є тільки службовим документом, який фіксує факт проведення планових, позапланових перевірок суб`єктів господарювання і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог законодавства та його дотримання. Висновки, викладені у акті, не породжують обов`язкових юридичних наслідків. Зафіксовані у акті факти можуть бути підтверджені або спростовані судом у разі спору про законність рішень суб`єкта владних повноважень, в основу яких покладені зазначені в ньому висновки. Тобто, акт є лише носієм доказової інформації. Водночас, обов`язковою ознакою дій суб`єкта владних повноважень, які можуть бути оскаржені до суду, є те, що вони безпосередньо породжують певні правові наслідки для суб`єктів відповідних правовідносин і мають обов`язковий характер. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги позивача в частині скасування акту від 14.08.2019 року №5750/26-15-40-01/40242647 не підлягають задоволенню, оскільки не матимуть правовим наслідком відновлення прав позивача. Щодо позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення суд зазначає наступне. Як встановлено судом першої інстанції та не заперечується сторонами, в акті перевірки зазначено про порушення позивачем статті 15 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального", а саме: реалізація пального без наявності відповідної ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним на контейнерній АЗС за адресою: місто Київ, вул. Затишна 7-Б, що підтверджується фіскальними чеками від 01.07.2019 №12760 на суму 779,70 грн, від 02.07.2019 №12764 на суму 1039,60 грн., від 02.07.2019 №12767 на загальну суму 1559,40 грн., від 02.07.2019 №12788 на суму 1039,60 грн., від 02.07.2019 №12790 на суму 2079,20 грн., від 03.07.2019 №12796 на суму 1559,40 грн., від 03.07.2019 №12802 на суму 1159,40 грн. Відповідно до статті 15 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального" суб`єкт господарювання може здійснювати оптову та роздрібну торгівлю пального за наявності відповідної ліцензії. Абзацом 9 частини другої статті 17 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів" передбачено, що до суб`єктів господарювання застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у разі: роздрібної торгівлі пальним без наявності ліцензії - 250000 гривень. Колегія суддів звертає увагу, що актом перевірки підтверджено та сторонами не заперечується, що позивач має ліцензію на право роздрібної торгівлі пальним за адресою: м. Київ, вул. Затишна 7-Б з терміном дії з 12.07.2019 року по 12.07.2024 рік. Відповідно до наявного в матеріалах справи листа від 21.06.2019 року №21/06/1, адресованого Генеральному директору ДП "Київоблстандартметрологія" позивач просив провести повірку вимірювальної техніки, а саме: колонок паливо роздавальних для рідкого палива NOVA-1KED-50-0.25-1-А-1-01В фірми ТОВ "АТЗ Славутіч", які розташовані, зокрема, за адресою: м. Київ, вул. Затишна, 7Б. Відповідно до рахунку ДП "Київоблстандартметрологія", останнім проведено повірку 5 колонок паливороздавальних для рідкого палива. Аналогічні відомості щодо проведення у період з 01 липня по 03 липня 2019 року повірки колонок паливороздавальних для рідкого палива за адресою: м. Київ, вул. Затишна, 7Б містяться в журналі перевірки паливороздавальних колонок на точність відпуску нафтопродуктів. Так, засоби вимірювальної техніки можуть застосовуватися, якщо вони відповідають вимогам точності, встановленим для цих засобів, у певних умовах їх експлуатації. Відповідно до частин 1, 5, 6 статті 17 Закону України "Про метрологію" законодавчо регульовані засоби вимірювальної техніки, що перебувають в експлуатації, підлягають періодичній повірці та повірці після ремонту. Повірка законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки, що перебувають в експлуатації, проводиться: науковими метрологічними центрами, які мають міжнародно визнані калібрувальні та вимірювальні можливості за відповідними видами та підвидами вимірювань, та/або із застосуванням національних еталонів; науковими метрологічними центрами, метрологічними центрами та повірочними лабораторіями, уповноваженими на проведення повірки відповідних засобів. Делегування науковими метрологічними центрами, метрологічними центрами та повірочними лабораторіями, визначеними цією частиною, своїх повноважень щодо проведення повірки законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки, що перебувають в експлуатації, іншим особам або залучення ними в будь-який спосіб до цієї діяльності осіб, які не мають відповідних на те повноважень, забороняється. Порядок проведення повірки законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки, що перебувають в експлуатації, та оформлення її результатів, а також норми часу, необхідного для проведення повірки таких засобів, встановлюються нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері метрології та метрологічної діяльності. Повірка законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки, що перебувають в експлуатації, проводиться за методиками повірки, які визначаються нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері метрології та метрологічної діяльності, або національними стандартами. З системного аналізу викладеного вбачається, що проведення повірки засобів вимірювальної техніки є обов`язком позивача, невиконання якого матиме правовим наслідком притягнення до відповідальності. Колегія суддів звертає увагу, що копія свідоцтва про повірку від 03.07.2019 №П 40М44305219 є належним доказом проведення такої повірки. Наявні в матеріалах справи докази спростовують висновки контролюючого органу про порушення позивачем статті 15 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального". З аналізу матеріалів судом першої інстанції зроблено висновок, з яким погоджується колегія суддів, що відпуск позивачем пального 01.07.2019-03.07.2019 року в даному випадку має місце в рамках проведення повірки, а не є реалізацією пального в розумінні Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального". Враховуючи вищевикладене колегія суддів доходить висновку, що апелянтом жодним чином не спростовано мотиви, якими керувався суд першої інстанції, та не навів підстав за яких вищевикладені висновки не підлягають врахуванню в межах спірних правовідносин. Крім того, колегія суддів звертає увагу, що зміст апеляційної скарги є ідентичним відзиву на позовну заяву, а отже, доводи, викладені заявником в апеляційній скарзі були предметом дослідження суду першої інстанції і не знайшли свого належного підтвердження під час розгляду апеляційної скарги. Колегією суддів враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. При цьому апеляційна скарга не містять посилання на обставини, передбачені статтями 317-319 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню. Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. За змістом частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв`язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. На підставі викладеного, керуючись 34, 242, 243, 246, 308, 311, 316, 321,322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві - залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 лютого 2020 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів із дня складання повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного суду у порядку визначеному ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя Г.В. Земляна Судді: Є.І. Мєзєнцев В.В. Файдюк