Постанова 4857 № 1.380.2019.004940

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 вересня 2020 рокуЛьвівСправа № 1.380.2019.004940 пров. № А/857/3860/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Затолочного В.С., суддів: Хобор Р.Б., Шинкар Т.І., за участі секретаря судового засідання Лутчин А.М., позивача ОСОБА_1 , представника відповідача Швець Л.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2020 року у справі № 1.380.2019.004940 за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання незаконним і скасування рішення (рішення суду першої інстанції ухвалене суддею Коморним О.І. у м. Львів Львівської області 12.02.2020 року, повний текст рішення складений 17.02.2020 року),- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (надалі також ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до Головного управління ДПС у Львівській області (надалі також ГУ ДПС у Львівській області, відповідач), в якому просив суд визнати незаконним та скасувати рішення начальника Галицького управління ГУ ДФС у Львівській області Кобільника А.С. від 17 липня 2019 № 0053915013 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2020 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Галицького управління ГУ ДФС у Львівській області від 17 липня 2019 року № 0053915013 в частині застосування штрафних санкцій в сумі 6760,19 грн та нарахування пені в сумі 2936,57 грн. В іншій частині позову відмовлено. Не погодившись із вказаним рішенням, його оскаржив відповідач, який покликаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2020 року скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування апеляційних вимог наводячи норми матеріального права та окремі обставини справи вказує, що у разі несплати (неперерахування) або несвоєчасної сплати (несвоєчасного перерахування) єдиного внеску на платників єдиного внеску накладається штраф, розрахунок якого здійснюється на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів, а на суму недоїмки платнику нараховується пеня. Вказує, що згідно даних інтегрованої картки ОСОБА_1 по єдиному соціальному внеску позивачу нараховані штрафні санкції в сумі 7678,30 грн та пеня в сумі 3008,66 грн за період з 22.12.2015 до 18.06.201. Відтак, рішення № 0053915013 від 17.07.2019 з розрахунком штрафної санкції є правомірним. Окрім того, зазначає, що судом першої інстанції не вжито визначених законом заходів, необхідних для з`ясування всіх обставин у справі, в тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Позивач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу. Відповідно до частини четвертої статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також - КАС України) відсутність відзиву не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. З огляду на те, що відповідач у справі реорганізований шляхом приєднання до Головного управління ДПС у Львівській області, а спірні правовідносини допускаються правонаступництво, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність замінити відповідача на його правонаступника. В судовому засіданні представник відповідача наполягала на задоволенні апеляційної скарги, позивача проти задоволення такої заперечував. Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ГУ ДФС у Львівській області проведено камеральну перевірку з питань несплати (неврахування) або несвоєчасної сплати (несвоєчасного перерахування) єдиного внеску, за наслідками якої 17.07.2019 прийнято рішення № 0053915013 про застосування до позивача штрафних санкцій у сумі 7678,30 грн (20% з 01.01.2015) за період з 22.12.2015 до 18.06.2019 та нараховано пеню у сумі 3008,66 грн (0,1% від суми недоїмки). Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивач оскаржив його до суду. Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем надано докази сплати єдиного соціального внеску щоквартально та у повному обсязі за 2017-2019 роки, що підтверджується копіями квитанцій, долучених до матеріалів справи, тому оскаржуване рішення Галицького управління ГУ ДФС у Львівській області від 17 липня 2019 року № 0053915013 підлягає скасуванню в частині застосування штрафних санкцій в сумі 6760,19 грн та нарахування пені в сумі 2936,57 грн. Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів встановила таке. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України від 8 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (надалі також - Закон № 2464-VI, в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин). Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VІ єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Стаття 3 Закону № 2464-VІ визначає, що збір та ведення обліку єдиного внеску здійснюються за принципами: законодавчого визначення умов і порядку його сплати; обов`язковості сплати; законодавчого визначення розміру єдиного внеску; прозорості та публічності діяльності органу, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску; захисту прав та законних інтересів застрахованих осіб; державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску; відповідальності платників єдиного внеску та органу, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, за порушення норм цього Закону, а також за невиконання або неналежне виконання покладених на них обов`язків. Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VІ встановлено, що платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі які обрали спрощену систему оподаткування. Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 6, пункту 8 статті 9 Закону № 2464-VІ платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі враховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. Платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані спланувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, врахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця. Частиною 12 статті 9 Закону № 2464-VІ передбачено, що єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника. За наявності у платника єдиного внеску одночасно зобов`язаннями із сплати єдиного внеску зобов`язань із сплати податків, інших обов`язкових платежів, передбачених законом, або зобов`язань перед іншими кредиторами зобов`язання із сплати єдиного внеску виконуються в першу чергу і мають пріоритет перед усіма іншими зобов`язаннями, крім зобов`язань з виплати заробітної плати (доходу). Згідно з Розділом VII наказу Міністерства доходів і зборів України від 20 квітня 2015 року № 449 «Про затвердження Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (надалі також - Інструкція № 449) за порушення норм законодавства про єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування до платників, на яких згідно із Законом покладено обов`язок нараховувати, обчислювати та сплачувати єдиний внесок, застосовуються фінансові санкції (штрафи та пеня) відповідно до Закону. Відповідно до пункту 11 статті 9 Закону № 2464-VІ у разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність відповідно із законом. Згідно із частиною десятою статті 25 Закону № 2464-VІ на суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу. Пунктом 11 статті 25 Закону № 2464-VІ передбачено, що орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску штрафні санкції за неперерахування або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску накладається штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум. Згідно з пунктом 1 розділу VII Інструкції № 449 за порушення норм законодавства про єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування до платників, на яких згідно із Законом покладено обов`язок нараховувати, обчислювати та сплачувати єдиний внесок, застосовуються фінансові санкції (штрафи та пеня) відповідно до Закону. Положеннями підпункту 2 пункту 2 розділу VII Інструкції № 449 визначено, що відповідно до частини одинадцятої статті 25 Закону України № 2464-VI до платників, визначених підпунктами 1 - 4 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, органи доходів і зборів застосовують штрафні санкції у таких розмірах: за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на платників, які допустили зазначене порушення у період до 01 січня 2015 року - 10 відсотків своєчасно не сплачених сум. За несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на платників, які допустили зазначене порушення, починаючи з 01 січня 2015 року - у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум. Одночасно виноситься рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску за формою згідно з додатком 12 до цієї Інструкції. Розрахунок цієї фінансової санкції здійснюється на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів. При застосуванні штрафів, зазначених у цьому підпункті, приймається одне рішення на всю суму сплаченої (погашеної) недоїмки незалежно від періодів та кількості випадків сплати за вказані періоди. Відповідно до пункту 7 розділу VII Інструкції № 449 рішення про нарахування пені та застосування штрафів, передбачених пунктами 2, 3, 5, 6 цього розділу, за наслідками розгляду акта та інших матеріалів про порушення приймає посадова особа органу доходів і зборів. За результатами розгляду акта документальної перевірки рішення про нарахування пені та застосування штрафів приймається протягом 10 робочих днів з дня, що настає за днем вручення платнику акта перевірки, а за наявності заперечень платника єдиного внеску до акта перевірки - приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки. З аналізу викладених правових норм слідує висновок, що умовою для застосування до платника штрафних санкцій та нарахування пені є несвоєчасна сплата останнім єдиного внеску. З матеріалів справи колегією суддів встановлено, що позивачем здійснювалась сплата єдиного соціального внеску щоквартально та у повному обсязі, що підтверджується копіями квитанцій, тобто позивачем фактично здійснено всі необхідні дії для повного та своєчасного виконання свого податкового обов`язку зі сплати грошового зобов`язання, однак, судом також встановлено, що позивачем під час сплати помилково зазначено неправильний рахунок отримувача. Згідно з частиною 4 статті 45 Бюджетного кодексу України податки і збори та інші доходи державного бюджету зараховуються безпосередньо на єдиний казначейський рахунок і не можуть акумулюватися на рахунках органів, що контролюють справляння надходжень бюджету (за винятком установ України, які функціонують за кордоном). Частиною 5 статті 45 Бюджетного кодексу України передбачено, що податки і збори (обов`язкові платежі) та інші доходи державного бюджету визнаються зарахованими до державного бюджету з дня зарахування на єдиний казначейський рахунок. Аналіз норм Бюджетного кодексу України дає підстави для висновку, що усі податкові надходження, справляння яких передбачено законодавством України, є доходами державного бюджету, які визнаються зарахованими до бюджету з дня зарахування на єдиний казначейський рахунок. Поняття «єдиний казначейський рахунок» закріплене в Положенні про єдиний казначейський рахунок, затвердженому наказом Державного казначейства України від 26 червня 2002 року №122 (далі - Положення № 122), та визначається як консолідований рахунок, відкритий Державному казначействі України в Національному банку України для обліку коштів та здійснення розрахунків у системі електронних платежів Національного банку України. Пунктом 2.1 Положення № 122 встановлено, що єдиний казначейський рахунок консолідує кошти державного та місцевих бюджетів, фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, коштів інших клієнтів, обслуговування яких здійснюється органами Державного казначейства України та регламентується законодавством. Тобто, зі змісту пунктів Положення № 122 слідує, що всі сплачені податки і збори (обов`язкові платежі), в будь-якому випадку зараховуються та акумулюються на один консолідований рахунок - єдиний казначейський рахунок. Правовий аналіз наведених вище норм Бюджетного кодексу України та Положення № 122 дає підстави для висновку про те, що допущення платником помилок під час перерахування сум єдиного внеску на невірний бюджетний казначейський рахунок, має кваліфікуватися як дія, хоч й помилкова. Варто відмітити, що єдиний внесок належить до загальнодержавних податків та надходить до державного бюджету України. Згідно квитанцій, поданих позивачем на підтвердження сплати єдиного внеску, отримувачем такого зазначено Галицьке ОДПІ ГУ ДФС (Сихівське відділення), банком отримувача ГУ ДКСУ у Львівській області. Оскільки суми єдиного внеску сплачені позивачем на єдиний казначейський рахунок, то перерахування таких коштів із помилковим зазначенням рахунку єдиного соціального внеску не є достатньою правовою підставою для висновку про несплату необхідної суми внеску у визначений відповідною нормою Закону № 2464-VI строк. Аналізуючи наведені вище норми та враховуючи встановлені обставини справи, колегія суддів вважає, що позивачем обов`язок зі сплати єдиного внеску виконано вчасно, у встановлений Законом термін для такої сплати та який зарахований до бюджету. Відтак дії, які не містять ознак бездіяльності платника при сплаті задекларованої суми єдиного внеску, не можуть бути підставою для застосування штрафів та нарахування пені, передбачених частинами 10 та 11 статті 25 Закону № 2464-VI. Дані висновки суду узгоджуються з правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду від 7 лютого 2019 року у справі № 820/3561/16, від 25 березня 2019 року у справі № 823/567/17, від 11 квітня 2019 року у справі № 822/3323/17. Верховний Суд вважає, що допущення помилки під час перерахування платником суми грошового зобов`язання з єдиного соціального внеску у строк, встановлений Законом № 2464-VI, має кваліфікуватися як дія, хоча й помилкова, а тому не може слугувати підставою для притягнення платника та його посадових осіб до відповідальності за несплату або несвоєчасну сплату єдиного соціального внеску. Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Враховуючи встановлені обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що помилкове визначення розрахункового рахунку у платіжному дорученні під час сплати суми бору не є достатньою правовою підставою для висновку про несплату необхідної суми єдиного внеску у визначені нормами Закону № 2464-VІ строки, а відтак і для застосування на підставі пункту 11 статті 25 Закону № 2464-VІ штрафних (фінансових) санкцій. Щодо покликань відповідача на невжиття судом першої інстанції визначених законом заходів, необхідних для з`ясування всіх обставин у справі, в тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи то колегія суддів відхиляє такі з огляду на наступне. Протокольними ухвалами без виходу в нарадчу кімнату від 20 листопада 2019 року та 11 грудня 2019 року відкладено розгляд справи, оголошено перерву в судовому засіданні з метою надання можливості сторонам у справі подати докази, зокрема, стороні відповідача надано можливість подати відзив на позовну заяву та долучити необхідні докази, а у сторони позивача витребувано докази щодо сплати єдиного внеску. Більше того, апелянтом не конкретизовано, які саме докази повинні були додатково витребувані судом першої інстанції з власної ініціативи, і як відсутність таких доказів вплинула на прийняття судового рішення. Апеляційний суд відхиляє зазначені доводи апелянта, які наведені у поданій апеляційній скарзі, оскільки такі на правильність висновків суду не впливають, а, відтак, не можуть покладатися в основу скасування чи зміни оскарженого судового рішення. Відповідно до вимог статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб`єкта владних повноважень обов`язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. Відповідач, який є суб`єктом владних повноважень, свою позицію суду не доказав та не обґрунтував її. З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження, у зв`язку з чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Відповідно до частин першої - четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. З огляду на вищезазначене, вказаним вимогам оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає. Відповідно до частини другої статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини (надалі також - ЄСПЛ), а стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права. Принцип верховенства права у рішеннях ЄСПЛ щодо України стосується вимог «якості» закону та юридичної визначеності. Так, принцип верховенства права вимагає дотримання вимог «якості» закону, яким передбачається втручання у права особи та в основоположні свободи. Так, у рішенні від 10 грудня 2009 року у справі «Михайлюк та Петров проти України» (№ 11932/02) зазначено: Суд нагадує, що вираз «згідно із законом» насамперед вимагає, щоб оскаржуване втручання мало певну підставу в національному законодавстві; а також це законодавство повинно відповідати принципу верховенства права Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча, пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Право на вмотивованість судового рішення, яке є складовою права на справедливий суд, не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (параграф 32 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»). Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Стосовно прийнятого рішення про визнання протиправним та скасування рішення Галицького управління ГУ ДФС у Львівській області від 17 липня 2019 року № 0053915013 в частині застосування штрафних санкцій в сумі 6760,19 грн та нарахування пені в сумі 2936,57 грн, то з огляду на приведені положення законодавства та фактичні обставини справи доводи апеляційної скарги не спростовують правомірності судового рішення у названій частині. В частині позовних вимог, у задоволенні яких позивачу було відмовлено, то рішення суду першої інстанції в обумовленій частині не є предметом апеляційного перегляду. Відтак, у вказаній частині правова оцінка названому рішенню суду судом апеляційної інстанції не надається. Відповідно до пункту 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Згідно зі статтею 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 241, 242, 308, 310, 315, 316, 321, 325, 328, 329, 370 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області залишити без задоволення, рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2020 року у справі № 1.380.2019.004940 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише з підстав, визначених в статті 328 КАС України, протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя В. С. Затолочний судді Р. Б. Хобор Т. І. Шинкар Повне судове рішення складено 24.09.2020