Постанова Вінницький апеляційний суд № 138/1058/20

Справа № 138/1058/20 Провадження № 22-ц/801/1452/2020 Категорія: 39 Головуючий у суді 1-ї інстанції Київська Т. Б. Доповідач:Голота Л. О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 вересня 2020 рокуСправа № 138/1058/20м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого судді - Голоти Л.О. (суддя-доповідач), суддів Рибчинського В. П., Медвецького С. К., розглянув у порядку письмового провадження справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 10 червня 2020 року, ухвалене у складі судді Київської Т. Б. в приміщенні суду в м. Могилів-Подільський, - в с т а н о в и в : У квітні 2020 року Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 09 квітня 2013 року між банком та відповідачем було укладено кредитний договір № б/н, відповідно до умов якого відповідачу було надано кредит у розмірі 4000,00 грн. у виді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Згідно умов кредитного договору відповідач зобов`язався сплачувати банку заборгованість за кредитом, відсотки за його користування, по перевищенню кредитного ліміту. Відповідач порушив умови кредитного договору, що призвело до виникнення заборгованості. Згідно розрахунку суми боргу, заборгованість позичальника по кредитному договору, станом на 16 березня 2020 року становить 13 532,25 грн., а саме: 8 471,71 грн. заборгованість за простроченим тілом кредиту; 900,00 грн. заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит; 3039,96 грн. пеня, а також штрафи відповідно до п. 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500,00 грн. штраф (фіксована частина); 620,58 грн. штраф (процентна складова). Виходячи з наведеного, АТ КБ «ПриватБанк» просило стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 13 532 грн. 25 коп., яка виникла станом на 16 березня 2020 року . Заочним рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 10 червня 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором б/н від 09 квітня 2013 року станом на 16 березня 2020 року, в загальному розмірі 9 371 (дев`ять тисяч триста сімдесят одна) гривня 71 копійка, а саме: 8471,71 грн. заборгованість за простроченим тілом кредиту; 900,00 грн. заборгованість за процентами нарахованими на прострочений кредит. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» понесені позивачем судові витрати в розмірі 1455 гривень 73 копійки. Судові витрати у виді судового збору в розмірі 646 гривень 27 копійок залишено за позивачем АТ КБ «ПриватБанк». Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість в загальному розмірі 9 371,71 грн., а саме: 8471,71 грн. заборгованість за простроченим тілом кредиту; 900,00 грн. заборгованість за процентами нарахованими на прострочений кредит. В іншій частині позовні вимоги є недоведеними, оскільки в заяві позичальника від 09 квітня 2013 року відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у виді грошової суми та її визначеного розміру. Не погодившись із заочним рішенням суду в частині відмовлених позовних вимог, АТ КБ «ПриватБанк» подано апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповноту з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить рішення суду в частині відмовлених позовних вимог скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог. Основними доводами апеляційної скарги є те, що позивачем до суду першої інстанції було надано копію заяви від 09 квітня 2013 року, в якій відповідач особистим підписом погодився з тим, що дана заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг в ПриватБанку і Тарифами, складають між ним та банком договір про надання банківських послуг; він ознайомився та згоден з договором про надання банківських послуг; екземпляр договору згоден отримати шляхом роздруківки з сайту privatbank.com.ua, він зобов`язується виконувати вимоги Умов та Правил надання банківських послуг та самостійно знайомитися з їх змінами на сайті ПриватБанку privatbank.com.ua. Відсутність підпису відповідача на відповідних тарифах, умовах та правилах не свідчить про неукладеність договору, позаяк суть договору приєднання і полягає в тому, що його умови визнаються однією стороною одноособово та викладаються у певних формулярах або інших стандартах, а інша сторона може лише приєднатися до таких умов, висловивши певним чином згоду на них. У даній справі договір відповідачем не оспорювався, розмір заборгованості не оспорювався, факт укладання договору, отримання кредитних коштів, ознайомлення з Умовами та правилами, Тарифами банку відповідач не заперечував. Відповідач користувався грошима, отримував кошти через банкомат, розплачувався за товар в магазині, а отже й отримав кредитну карту. Відповідач знімав кредитні коши, потім частково погашав заборгованість за договором і знову користувався кредитними коштами. Відповідачем разом з анкетою-заявою було підписано довідку про умови кредитування (паспорт споживчого кредиту), в якій відповідач особистим підписом підтвердив ознайомлення з основними умовами кредитування з використанням кредитної картки, а саме : процентною ставкою в межах та поза межами пільгового періоду, розміром штрафу за прострочення більш ніж на 30 днів за обов`язковими платежами за карткою, процентною ставкою, яка застосовуються при невиконанні зобов`язання щодо повернення кредиту та інш. Тобто, відповідач був належним чином повідомлений про умови кредитування, у тому числі щодо сплати відсотків та штрафу. Суд першої інстанції зробив помилковий висновок про відсутність підстав для стягнення з відповідача неустойки по кредиту, допустивши грубе порушення норм цивільного права. Також зазначається, що до суду першої інстанції АТ КБ «ПриватБанк» надано редакцію Умов та Правил надання банківських послуг, до якої приєднався відповідач при підписанні анкети-заяви та укладенні договору, разом із наказом про її затвердження, тому в даній справі суд першої інстанції повинен був відступити від висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17-ц (14-131цс19). Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Справа розглядається в порядку частини першої статті 369 ЦПК України без повідомлення учасників справи. Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, апеляційний суд прийшов до наступних висновків. За змістом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заочне рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог в апеляційному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не оскаржується, а тому відповідно до положень частини першої статті 367 ЦПК України не перевіряється. Згідно з статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Заочне рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині відповідає вимогам статті 263 ЦПК України. Судом першої інстанції встановлено наступні обставини. 09 квітня 2013 року між ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк» укладено кредитний договір з відповідачем, згідно з умовами якого останній отримав кредит у розмірі 4 000,00 грн, шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, отримавши платіжну картку та персональний ідентифікаційний номер для авторизації. На підтвердження обставини користування відповідачем кредитними коштами, позивачем також було надано виписки по картковому рахунку відповідача (а.с.77-108). Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором, заборгованість відповідача перед позивачем станом на 16 квітня 2020 року становить 13 532,25 грн., а саме: 8471,71 грн. заборгованість за простроченим тілом кредиту; 900,00 грн. заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит; 3039,96 грн. пеня, а також штрафи відповідно до п. 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500,00 грн. штраф (фіксована частина); 620,58 грн. штраф (процентна складова) /а. с.7-15/. Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги підлягають задоволенню в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість в загальному розмірі 9 371,71 грн., а саме: 8471,71 грн. заборгованість за простроченим тілом кредиту; 900,00 грн. заборгованість за процентами нарахованими на прострочений кредит. В іншій частині позовні вимоги є недоведеними, оскільки в заяві позичальника від 09 квітня 2013 року відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у виді грошової суми та її визначеного розміру. Перевіряючи законність та обґрунтованість заочного рішення суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходить з наступного. Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі її розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 09 квітня 2013 року, посилався на анкету-заяву, витяг з Умов та правил надання банківських послуг, як невід`ємні частини спірного договору. Разом з тим, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що матеріали справи не містять підтверджень, що витяг з Умов та правил про надання банківських послуг, які додані позивачем до позовної заяви, розумів відповідач та ознайомився і погодився з ним, підписуючи заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказаний витяг на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містив умови щодо сплати пені та штрафів у зазначених розмірах та порядку їх нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. Колегія суддів вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (09 квітня 2013 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (квітень 2020 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у заяві домовленості сторін про сплату штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, наданий банком витяг з Умов та правил не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин. Анкета-заява, підписана ОСОБА_1 , не містить домовленості сторін про сплату процентів за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту. Крім цього, анкета заява не містять інформації, яку саме кредитну картку отримав відповідач, тому у суду відсутні підстави стягувати з відповідача прострочені пеню та штрафи. У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі - Закон № 1023-XII). Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-ХІІ споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року № 39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН, зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями. Конституційний Суд України у рішенні в справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі № 1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту. Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем АТ КБ «Приватбанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору. Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19 та постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року, справа № 365/159/19. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. З огляду на зазначене, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи в оскаржуваній частині, а фактично зводяться до необхідності переоцінки доказів та незгоди з оцінкою доказів, наданою судом. Європейський суд з прав людини вказує, що «право на суд» було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (HORNSBY v. GREECE, № 18357/91, § 40, ЄСПЛ, від 19 березня 1997 року). Згідно з статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Ураховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що зазначені в апеляційній скарзі аргументи суттєвими не являються та не дають підстав для скасування заочного рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині. Керуючись частиною четвертою статті 258, частиною першою статті 259, статтями 367, 369, 374, 375, 382, 384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення. Заочне рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 10 червня 2020 року у даній справі в оскаржуваній частині залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Головуючий суддя Л. О. Голота Судді: В. П. Рибчинський С. К. Медвецький