Постанова 4804 № 235/2828/20
від 23.09.2020 ·Єдиний унікальний номер 235/2828/20 Номер провадження 22-ц/804/2597/20 Єдиний унікальний номер 235/2828/20 Головуючий у 1 інстанції Філь О.Є. Номер провадження 22-ц/804/2597/20 Доповідач Агєєв О.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 вересня 2020 року м. Бахмут Донецький апеляційний суд у складі: головуючого судді Агєєва О.В. суддів Тимченко О.О., Мальованого Ю.М., за участю секретаря судового засідання Гладуха О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Бахмут Донецької області цивільну справу № 235/2828/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Орган опіки та піклування Слов`янської міської ради Донецької області, про позбавлення батьківських прав, з апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на заочне рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 23 червня 2020 року (суддя першої інстанції Філь О.Є.), - ВСТАНОВИВ: У травні 2020 року позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа Орган опіки та піклування Слов`янської міської ради Донецької області, про позбавлення батьківських прав, зазначивши на підтвердження своїх позовних вимог, що з відповідачем по справі вона перебувала в юридичному шлюбі з 27.06.2008 року, рішенням Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 05.09.2019 року шлюб було розірвано. Від спільного життя у них народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . З 2014 року відповідач проживає окремо за місцем своєї реєстрації: АДРЕСА_1 , жодного з покладених законом на батьків обов`язків не виконує, не приймає педагогічної, матеріальної, грошової, посильної трудової або будь-якої іншої участі у вихованні дитини. Аліменти на утримання дитини не виплачує, заборгованість за період з 10.07.2018 року по 21.02.2020 року складає 18479,91 грн. 06.09.2018 року вона придбала квартиру АДРЕСА_2 , в якій проживає разом з сином, повністю його утримує, для сина створені всі необхідні умови для здорового та всебічного розвитку. Відповідач жодним чином не піклується про сина, не проявляє заінтересованості в його подальшій долі, не цікавиться його успіхами, станом здоров`я, не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, його навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема, не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на його фізичному розвитку, як складову виховання, не спілкується з дитиною, не надає сину доступу до культурних та інших духовних цінностей, не сприяє засвоєнню ним загальновизнаних норм моралі, не виявляє інтересу до його внутрішнього світу, не створює умов для утримання. Вважає, що все вищезазначене свідчить про те, що відповідач самоусунувся від виконання батьківських обов`язків. Так як відповідач по справі не бере участі у вихованні сина, не турбується про його стан здоров`я та не цікавиться життям дитини, матеріальної допомоги не надає, тобто не виконує своїх батьківських обов`язків по утриманню та вихованню сина, то позивач вимушена звернутися до суду з позовом про позбавлення відповідача батьківських прав. Заочним рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 23 червня 2020 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , вважаючи оскаржуване рішення незаконним та таким, що винесено з порушенням матеріального і процесуального права, просить скасувати судове рішення та задовольнити її позовні вимоги. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що при поданні позовної заяви нею були доведені обставини на які зазначено в ч. 2 п. 16 Пленуму Верховного суду України, а саме: ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Суд першої інстанції погодився з її доказами, але зазначив, що не може встановити наявність винної поведінки відповідача та свідомого нехтування ним своїми обов`язками, оскільки відповідач в судове засідання не з`явився. Вважає, що посилання суду на зазначені обставини при відмові в задоволенні позову є неправомірним, оскільки відповідач був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи шляхом розміщення оголошення на офіційному сайті суду. Учасниками справи відзив на апеляційну скаргу у встановлений термін не подавався. Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. В судовому засіданні апеляційного суду позивач підтримала доводи апеляційної скарги, просила її задовольнити. Відповідач та третя особа в судове засідання не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені у встановленому законом порядку. Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи, які не з`явились в судове засідання, оскільки, відповідно до частини 2 ст.372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду без змін, виходячи з наступного. Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення відповідає. Судом встановлено, що Позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 перебували в юридичному шлюбі з 27.06.2008 року. Рішенням Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 05.09.2019 року шлюб було розірвано (а.с.11). Від спільного життя у них народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.7). Предметом спору у даній справі є позбавлення відповідача ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . 27.05.2020 року Слов`нська міська рада прийняла висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 з метою захисту прав та інтересів малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.29). Відповідно до характеристики, наданої комітетом мікрорайону Центр-1 м. Слов`янська та довідки, виданої Слов`нською загальноосвітньою школою 1-ІІІ ступенів № 5, ОСОБА_3 проживає разом з матір`ю ОСОБА_1 , навчається у Слов`янській загальносвітній школі І-ІІІ ступенів № 5, за період навчання батько ОСОБА_2 не відвідував батьківські збори, в шкільному житті сина не брав участі (а.с.17, 18). Позивач має на праві власності квартиру за адресою: АДРЕСА_3 (а.с.12, 13), де проживає разом з сином ОСОБА_4 (а.с.16). Відповідач ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 , що підтверджується ксерокопією його паспорту (а.с.9), інші відомості про місцезнаходження відповідача в матеріалах справи відсутні. Відповідач має заборгованість по сплаті аліментів за період з 10.07.2018 року по 21.02.2020 року в розмірі 18479,91 грн, що підтверджується довідкою Вугледарського міського відділу державної виконавчої служби (а.с.14). Відмовляючи у задоволенні заявлених позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що у ході розгляду справи не було встановлено та не підтверджено беззаперечними доказами, що відповідач свідомо ухиляється від виконання батьківських обов`язків. Суд указав, що існування заборгованості зі сплати аліментів та невідвідування відповідачем навчального закладу дитини повною мірою не може свідчити про ухилення батька від виконання своїх обов`язків. Суд першої інстанції також врахував неможливість з`ясування наявності винної поведінки відповідача та свідомого нехтуванням ним своїми обов`язками, оскільки відповідач в судове засідання не з`явився, мешкає за місцем реєстрації в АДРЕСА_4 , на тимчасово непідконтрольній території. Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду, оскільки він ґрунтується на матеріалах справи та відповідає вимогам чинного законодавства. Частиною 1 ст.3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яку ратифіковано постановою ВР № 789-XII від 27 лютого 1991 року, визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Частина 7 ст. 7 СК України регламентує, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Відповідно до приписів п.2 ч.1 ст.164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вони, в тому числі, ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини. Пунктом 15 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» від 30 березня 2007 року № 3 роз`яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками (п. 16 постанови Пленуму ВСУ). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити у задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків (п. 18 постанови Пленуму ВСУ). Приписами ст.81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. На думку колегії суддів, суд першої інстанції у повній мірі проаналізувавши вищенаведені норми, встановивши обставини справи та надавши оцінку наявним в матеріалах справи доказам, дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову. Суд врахував те, що позивач ОСОБА_1 не надала належних доказів на підтвердження вини та свідомого нехтування відповідачем своїми обов`язками відносно їх спільної дитини, не підтвердила іншими доказами ухилення від її виховання, зазначивши, що такий засіб впливу на особу, що не виконує батьківських обов`язків, є крайнім. Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що посилання ОСОБА_1 про ухилення відповідача протягом тривалого часу від надання матеріальної допомоги на утримання синів у вигляді сплати аліментів, невідвідування ним навчального закладу та його небажання займатись вихованням, не можуть достеменно підтверджувати злісне та систематичне ухилення ОСОБА_2 від належного виконання батьківських обов`язків. Аналогічну правову позицію виклав Верховний Суд у своїй постанові від 16 січня 2019 року у справі № 465/3694/14-ц, указавши, що існування заборгованості зі сплати аліментів та невідвідування відповідачем навчальних закладів дітей повною мірою не може свідчити про ухилення батька від виконання своїх обов`язків. Позивачем на підтвердження обґрунтованості своїх вимог надано висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, з якого вбачається, що при ухваленні даного рішення було опитано малолітнього ОСОБА_3 , та пояснення заявниці. Даних про встановлення особистості і характеристики відповідача ОСОБА_2 , його ставлення до виконання своїх батьківських обов`язків щодо малолітньої дитини у вказаному висновку відсутні. Останній, так як і позивач та зацікавлена особа, до зали судового засідання не з`явились. Позивач та орган опіки та піклування просили справу розглянути за їх відсутність. Інших доказів крім зазначеного висновку, довідки з учбового закладу дитини та виконавчої служби на підтвердження своїх доводів щодо наведених в позові підстав позивач суду не надала. Позивачем також не заявлялись клопотання про витребування інших доказів (виклик та допит у якості свідків сусідів, що мешкають поруч з позивачем в м.Слов`янську, директора учбового закладу, який підписував інформацію про відсутність участі батька дитини у її шкільному житті, або класного керівника малолітнього ОСОБА_3 і т.і.). З урахуванням наведеного, а також проживання відповідача в м.Донецьк (з даних наданих позивачем), який на час розгляду справи не контролюється органами державної влади України, суд прийшов до правильного висновку, що позивач не довів в повній мірі викладених в позові обставин з наданням належних і допустимих доказів, тому суд позбавлений можливості задовольнити позов та застосувати до відповідача крайній захід впливу, як позбавлення батьківських прав. Дана обставина не позбавляє позивача в подальшому, з наданням відповідних обґрунтувань та доказів на їх підтвердження, повторно звернутись до суду з аналогічним позовом. Доводи апеляційної скарги, щодо доведеності обставин на які зазначені у ч.2 п.16 Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і позбавлення та поновлення батьківських прав» №3 від 30.03.2007 р., не впливають на правильність висновку суду першої інстанції з підстав, наведених в оскаржуваному рішенні та даній постанові. Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці звертає увагу, що питання позбавлення батьківських прав мають ґрунтуватись на оцінці особистості заявника та його поведінці. У своєму рішення (справі "Хант проти України" від 07 грудня 2006 року) суд зазначав, що позбавлення батьківських прав має бути виправдане інтересами дитини, і тоді інтереси повинні мати переважний характер над інтересами батьків, між інтересами дитини та інтересами батьків має існувати справедлива рівновага. Ураховуючи наведені обставини, апеляційний суд приходить висновку про те, що доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на відповідних положеннях законодавства, рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстави для його скасування відсутні. Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Відповідно до частин 1, 13 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки оскаржуване судове рішення залишено без змін, то сплачений позивачем судовий збір поверненню не підлягає. Даних про наявність інших судових витрат матеріали справи не містять. Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, -
ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 на заочне рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 23 червня 2020 року залишити без задоволення. Заочне рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 23 червня 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Судді: Повний текст постанови складено 23 вересня 2020 року. Головуючий суддя: О.В. Агєєв