Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 369/14866/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 369/14866/19 Суддя (судді) першої інстанції: Н.С.Пінкевич ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 вересня 2020 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого-судді: Черпіцької Л.Т., суддів: Глущенко Я.Б., Собківа Я.М., за участю секретаря: Вовк І.Р., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинський районний суд Київської області від 22 квітня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Інспектора Управління патрульної поліції в м. Києві ДПП Волошина Максима Валерійовича, третя особа: УПП в м. Києві про скасування постанови. В С Т А Н О В И Л А: ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії НК № 695804 від 11.11.2019 року, якою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності, передбаченої за ч. 1 ст. 126 КУпАП. Рішенням Києво-Святошинський районний суд Київської області від 22 квітня 2020 року у задоволенні позову відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не доведено своєї невинуватості у вчиненні правопорушення. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити, оскільки вважає, що рішення суду прийнято з неповним з`ясуванням обставин в адміністративній справі, що призвело до порушення норм матеріального і процесуального права. Вважає необґрунтованими висновки суду першої інстанції щодо того, що позивачем при розгляді цієї справи не було доведено невинуватості про адміністративне правопорушення, оскільки процесуальний обов`язок щодо доказування правомірності винесення постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності відповідно до положень діючого на час виникнення спірних правовідносин процесуального законодавства покладено на відповідача як на суб`єкта владних повноважень. Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив, що не перешкоджає її розгляду по суті. Відповідно до частини 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що інспектором Управління патрульної поліції в м. Києві ДПП Волошиним М.В. прийнято постанову про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії НК № 695804 від 11.11.2019, згідно з якою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності, передбаченої за ч. 1 ст. 126 КУпАП. З постанови вбачається, що 11.11.2019 о 22 год. 20 хв. в м. Києві по Кільцевій дорозі, водій керував автомобілем «Ford Transit» НОМЕР_1 , у якого не горів лівий габаритний вогонь в темну пору року та водій не мав при собі посвідчення водія відповідної категорії, чим порушив п.п. 31.4.3 (а), п. 2.4 ПДП України, за що передбачена адміністративна відповідальність з ч. 1 ст. 126 КУпАП у вигляді штрафу в розмірі 425 грн. Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам скаржника, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до статті 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності. Водночас, стаття 280 КУпАП закріплює обов`язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні. Згідно з вимогами ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь - які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото-кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Відповідно до положень ст. 252 КУпАП - орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідно до ст. 19 Закону України "Про міжнародні договори України", ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини "стала практика Європейського суду з прав людини є частиною національного законодавства та обов`язкова до застосування судами як джерело права. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, що сформульовані у п. 43 рішення від 14 лютого 2008 року у справі «Кобець проти України» ( з відсиланням на п. 282 рішення у справі «Авшар проти Туреччини»), згідно яких «доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпції, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом». Колегія суддів, надаючи правову оцінку спірній постанові та оцінюючи зміст обґрунтування складу адміністративного правопорушення, викладеного в оскаржуваній постанові, а також дослідивши матеріали справи, приходить до висновку про незаконність постанови, якою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності, з огляду на наступне. Відповідно до п. 2.1 ПДР України водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, реєстраційний документ на транспортний засіб, поліс обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Відповідно до п. 2.4 ПДР України на вимогу працівника поліції водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також пред`явити для перевірки документи, зазначені у п. 2.1 цих Правил. Відповідно до ч.1 ст.126 КУпАП - керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред`явила для перевірки посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційного документа на транспортний засіб, а також поліса (договору) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка"). З оскаржуваної постанови вбачається, що 11.11.2019 о 22 год. 20 хв. в м. Києві по Кільцевій дорозі, водій керував автомобілем «Ford Transit» НОМЕР_1 , у якого не горів лівий габаритний вогонь в темну пору року та водій не мав при собі посвідчення водія відповідної категорії. Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, зазначив, як вбачається з оскаржуваної постанови, під час зупинки автомобіля водій законну вимогу поліцейського про пред`явлення посвідчення водія відповідної категорії, не виконав, оскільки водій його при собі не мав. Дана обставина підтверджується постановою серії НК № 695804 від 11.11.2019, у якій вказано, що відомості про водія були отримані з бази «АРМОР», тобто водій не надав посвідчення, або відмовився його надати. Доказів на підтвердження того, що позивач не порушував ПДР України, останнім не надано та з матеріалів справи не вбачається. Суд апеляційної інстанції не погоджується з таким висновком суду першої інстанції та зазначає, що процесуальний обов`язок щодо доказування правомірності винесення постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності відповідно до положень діючого на час виникнення спірних правовідносин процесуального законодавства покладено на відповідача як на суб`єкта владних повноважень. Колегія суддів зауважує, що до оскаржуваної постанови відповідача не додано жодних доказів, а також пояснень свідків, що свідчили би про наявність у позивача вини у вчиненні адміністративного правопорушення, за яке він притягнутий до відповідальності. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими висновки суду першої та апеляційної інстанції щодо того, що позивачем при розгляді цієї справи не було доведено невинуватості про адміністративне правопорушення, оскільки що процесуальний обов`язок щодо доказування правомірності винесення постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності відповідно до положень діючого на час виникнення спірних правовідносин процесуального законодавства покладено на відповідача як на суб`єкта владних повноважень. Крім того, відповідно до п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 "Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті" встановлено, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченими ст. 283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів. Оцінюючи оскаржувану постанову на предмет її обґрунтованості (п. 3 ч. 3 ст. 2 КАС України), суд має констатувати, що працівником Національної поліції факт вчинення правопорушення, в якому звинувачено позивача, жодним чином не зафіксовано та не підтверджено жодним допустимим й належним доказом, що міг бути забезпечений для такого роду порушень правил дорожнього руху. Отже, відповідачем у своїй діяльності порушені принципи всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин, оскільки при розгляді справи було застосовано спрощений підхід, а саме: обґрунтування вини сформовано лише на одних даних сприйняття співробітників поліції, з яких неможливо визначити наявність або відсутність правопорушення, тобто без застосування будь-яких інших фактів, які б підтверджували наявність або відсутність вини певної особи (показання свідків, відеофіксація тощо). На підставі викладеного, колегія суддів зазначає, що при розгляді справи не знайшов свого підтвердження факт вчинення правопорушення позивачем. У матеріалах справи такі підтвердження відсутні, є в наявності лише постанова про притягнення до відповідальності, що не дає підстав стверджувати про допущення позивачем порушень Правил дорожнього руху України в той день та час, оскільки зазначені твердження не знайшли обґрунтування під час розгляду справи. У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи. За таких обставин факт вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП є недоведеним. Таким чином, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції неправильно застосував вимоги частини другої статті 77 КАС України та помилково дійшов до висновку про доведеність вини позивача. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 08 липня 2020 року у справі № 463/1352/16-а. За правилами вимог частини третьої статті 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що провадження у справі про адміністративне правопорушення підлягає закриттю. Згідно з пунктом 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення не у відповідності до норм матеріального та процесуального права, а тому наявні підстави для його скасування. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. За змістом частини 1 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. З матеріалів справи вбачається, що позивачем сплачено судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 602,10 грн (а.с.93), який слід стягнути з Управління патрульної поліції в м. Києві за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача . Керуючись ст.ст. 286, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Києво-Святошинський районний суд Київської області від 22 квітня 2020 року скасувати та прийняти нове рішення. Позов ОСОБА_1 задовольнити. Скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії НК № 695804 від 11.11.2019 року, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності, передбаченої за ч. 1 ст. 126 КУпАП, і закрити справу про адміністративне правопорушення. Стягнути з на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Управління патрульної поліції в м.Києві (ЄДРПОУ 40108646) судовий збір в розмірі 602,10грн. Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає відповідно до ч. 3 ст. 272 КАС України. Повний текст постанови виготовлено 22 вересня 2020 року. Головуючий суддяЛ.Т.Черпіцька Судді: Я.Б.Глущенко Я.М.Собків