Постанова 4808 № 351/2161/19

Справа № 351/2161/19 Провадження № 22-ц/4808/858/20 Головуючий у 1 інстанції Собко В. М. Суддя-доповідач Томин ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 вересня 2020 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд в складі: головуючої Томин О.О. суддів: Мелінишин Г.П., Пнівчук О.В. за участю секретаря Мельник О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Снятинського районного суду, ухвалене суддею Собком В.М. 27 травня 2020 року в м. Снятин у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання, в с т а н о в и в: У вересні 2019 року ОСОБА_4 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання. Позовні вимоги мотивовано тим, що позивач з відповідачем по справі перебуває у шлюбних відносинах із 09.08.1997 року. На даний час сторони фактично однією сім`єю не проживають та не спілкуються, позивач подала заяву про розірвання шлюбу. У шлюбі у сторін ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася дочка ОСОБА_3 . На даний час дитина є повнолітньою, навчається у Комунальному вищому навчальному закладі «Коломийський педагогічний коледж Івано-Франківської обласної ради». Оскільки дочка навчається на денній формі навчання, не має змоги влаштуватися на роботу, щоб самостійно отримувати заробіток. Відповідач коштів на навчання дочки не надає, хоча згідно закону батьки зобов`язані утримувати дітей до досягнення 23 років. Просила стягувати з відповідача аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 1999 року народження, яка продовжує навчання у Комунальному вищому навчальному закладі «Коломийський педагогічний коледж Івано-Франківської обласної ради» в розмірі 1200 грн. щомісяця, починаючи з дати подання позову до закінчення навчання. Рішенням Снятинського районного суду від 27 травня 2020 року в задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу. Вважає рішення суду незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального права. На її думку висновок суду першої інстанції про те, що відповідач не має можливості надавати матеріальну допомогу своїй дочці, а остання, в свою чергу, такої не потребує, оскільки знаходиться на повному державному забезпеченні і отримує стипендію, є необґрунтованим. Зазначає, що відповідач матеріально забезпечений, отримує доходи, а саме пенсію по інвалідності, що надає йому можливість сплачувати аліменти на утримання своєї дочки, яка продовжує навчання. Інших утриманців у відповідача нема. Крім того вказує, що проживання дочки у гуртожитку є платним, вона потребує також коштів на проїзд, харчування, придбання одягу, необхідної літератури та канцелярії. Після складання іспитів в коледжі дочка ОСОБА_3 продовжить навчатись у Коломийському навчально-науковому інституті ПНУ ім. Василя Стефаника, довідку про що буде надано в подальшому. Вказує, що коштів для забезпечення необхідних умов проживання та навчання дочки у апелянта не вистачає. Просить скасувати рішення Снятинського районного суду від 27 травня 2020 року та постановити нове, яким позов задовольнити. Представник відповідача ОСОБА_5 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначила, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження витрат на дитину. Вважає, що суд першої інстанції вірно взяв до уваги те, що відповідач не має можливості сплачувати аліменти на утримання дитини, яка продовжує навчання, оскільки є інвалідом 2 групи безстроково. Крім того, стягнення з відповідача аліментів у вказаному позивачем розмірі не відповідає приписам ст. 199 СК України щодо спроможності батька надавати дочці утримання в такому розмірі та приписам ст.ст. 182, 200 СК України щодо врахування певних обставин при визначенні розміру аліментів, і призводить до порушення його прав, оскільки у нього не залишиться коштів навіть для забезпечення себе продуктами харчування. Просить апеляційну скаргу відхилити, а рішення місцевого суду залишити без змін. В судовому засіданні апеляційного суду апелянт та її представник доводи апеляційної скарги підтримали з мотивів, наведених у ній. Відповідач та його представник проти задоволення апеляційної скарги заперечили, просили рішення суду залишити без змін. Третя особа в судове засідання не з`явилася, причини неявки суду не повідомила, повідомлялася про час та місце розгляду справи належним чином. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін та їх представників, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав. Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом, сторони по справі 09.08.1997 року зареєстрували шлюб, що підтверджується копією повторно виданого Свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 від 20.09.2019 року (а.с. 6). Згідно копії повторно виданого Свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 04.06.2013 року батьками ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (а.с. 7). Відповідно до Довідки №646 від 25.09.2019 року, виданої Тростянецьким старокостянстинським округом Заболотівської селищної ради об`єднаної територіальної громади с. Тростянець, ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 зареєстрована разом із матір`ю та батьком за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 11). Згідно Довідки №242 від 24.09.2019 року, виданої Комунальним вищим навчальним закладом «Коломийський педагогічний коледж Івано-Франківської Обласної ради», ОСОБА_3 навчається в даному закладі на 4-Б курсі спеціальності «Початкова освіта». Навчання стаціонарне, за рахунок державного замовлення та триває з 01.09.2016 року по 01.07.2020 року (а.с. 10). Згідно копії Довідки про доходи №23 від 16.03.2020 року, виданої Комунальним вищим навчальним закладом «Коломийський педагогічний коледж Івано-Франківської Обласної ради», ОСОБА_3 отримує стипендію у розмірі 980,00 грн. щомісячно. Загальна сума доходу з вересня 2019 року по лютий 2020 року становить 5880,00 грн. (а.с. 36). З копії Довідки №24 Комунального вищого навчального закладу « Коломийський педагогічний коледж Івано-Франківської Обласної ради» від 16.03.2020 року вбачається, що згідно наказу №134 від 30.08.2019 року ОСОБА_3 з 01.09.2019 року поселена в кімнату № 181 гуртожитку коледжу по вул. Петлюри, 50 (а.с. 37). Судом встановлено також, що відповідно до копії Довідки до акту огляду МСЕК серії АВ №0884668 від 03.07.2017 року ОСОБА_2 встановлено ІІ групу інвалідності з 01.05.2017 року безстроково (а.с. 31). Згідно долучених до апеляційної скарги копій квитанцій від 16.09.2019 року та від 26.05.2020 року ОСОБА_3 сплачено на користь Комунального вищого навчального закладу «Коломийський педагогічний коледж Івано-Франківської Обласної ради» плату за гуртожиток у розмірі 1500,00 грн. та 450,00 грн., а також благодійний внесок у розмірі 400,00 грн. (а.с. 57, 58). В ході розгляду справи в суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 було долучено також копію Довідки №001/20 від 01.09.2020 року, згідно якої ОСОБА_3 рекомендовано на заочну форму навчання за напрямком підготовки «014 Середня освіта/Українська мова і література» до Прикарпатського національного університету імені В. Стефаника та копію квитанції від 01.09.2020 року про оплату навчання в розмірі 7250,00 грн. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що у відповідача відсутня можливість надавати матеріальну допомогу своїй дочці, яка продовжує навчання, а позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження додаткових витрат у зв`язку з навчанням дитини. Апеляційний суд погоджується із такими висновками з огляду на наступне. Відповідно до частин першої та другої статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 pоку, яка ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 pоку №789-ХІІ та набула чинності для України 27 вересня 1991 pоку, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Статтею 199 СК України передбачено, що якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов`язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу. Право на утримання припиняється у разі припинення навчання. Стягнення аліментів на утримання дитини, яка продовжує навчання є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності, оскільки на період навчання вона не має самостійного заробітку та потребує матеріальної допомоги з боку батьків, які зобов`язані утримувати своїх повнолітніх дітей, які продовжують навчатися, до досягнення ними 23 років. Пунктом 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» судам роз`яснено, що обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов`язкової сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв`язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу. Відповідно до частини третьої статті 199 СК України право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів мають самі дочка, син, які продовжують навчатися, а також той із батьків, з яким вони проживають. Відповідно до статті 200 СК України суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином. Виходячи зі змісту статті 182 СК України, до обставин, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів відносяться: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. Стаття 201 СК України передбачає поширення на відносини по утриманню між батьками і повнолітніми дочкою, сином норм статей 187, 189-192 і 194-197 цього Кодексу, які регулюють відносини по утриманню дитини. Відповідно до частини першої статті 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову. Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною шостою статті 81, частинами першою та другою статті 89 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. В постанові Верховного Суду від 06.08.2018 року у справі №748/2340/17 зроблено правовий висновок щодо застосування статті 199 СК України, який полягає в тому, що обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов`язкової сукупності таких юридичних фактів: походження дитини від батьків або наявність між ними іншого юридично значущого зв`язку (усиновлення); досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв`язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу (батьки самі мають бути працездатними та мати такий заробіток, який дозволив би їм утримувати себе та свою повнолітню дитину). Аналізуючи вищенаведені правові норми та матеріали справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення аліментів на повнолітню доньку, яка продовжує навчання, оскільки, відповідач, маючи статус інваліда ІІ групи, є непрацездатним, отримує пенсію по інвалідності. Доказів отримання ним інших доходів матеріали справи не містять, а тому відсутні умови за яких він може надавати дочці таку матеріальну допомогу. При цьому ОСОБА_3 навчалася у КВНЗ «Коломийський педагогічний коледж Івано-Франківської Обласної ради» на IV курсі денної форми навчання за державним замовленням, тобто дане навчання передбачає отримання нею щомісячно стипендії. Вказане узгоджується з правовим висновком, який міститься у постанові Верховного Суду від 03.10.2018 року у справі №712/3749/17-ц (провадження №61-28184св18). Крім того, відповідно до Довідки №242 від 24.09.2019 року, виданої Комунальним вищим навчальним закладом «Коломийський педагогічний коледж Івано-Франківської Обласної ради», навчання ОСОБА_3 триває з 01.09.2016 року по 01.07.2020 року (а.с. 10), тобто станом на час розгляду апеляційної скарги остання припинила своє навчання. Що стосується долучених до апеляційної скарги копій квитанцій від 16.09.2019 року та від 26.05.2020 року, які підтверджують сплату ОСОБА_3 грошових коштів за проживання в гуртожитку в розмірі 1500,00 грн. та 450,00 грн., а також благодійного внеску у розмірі 400,00 грн. (а.с. 57, 58), то такі не спростовують висновок суду першої інстанції про відмову у стягненні аліментів на утримання повнолітньої дитини на час навчання з огляду на відсутність у батька можливості надавати таку допомогу. У своїй апеляційній скарзі апелянт також зазначала, що донька продовжить своє навчання у Коломийському навчально-науковому інституті ПНУ ім. Василя Стефаника, а в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції нею було долучено копію Довідки №001/20 від 01.09.2020 року та копію квитанції від 01.09.2020 року, із яких вбачається, що ОСОБА_3 рекомендована на заочну форму навчання (на умовах оплати) за напрямом підготовки «014 Середня освіта/Українська мова і література» до Прикарпатського національного університету імені В. Стефаника та позивач оплатила 7250,00 грн. за навчання дочки. Разом з тим, у поданому позові ОСОБА_4 просила стягнути з ОСОБА_2 аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , яка продовжує навчання у Комунальному вищому навчальному закладі «Коломийський педагогічний коледж Івано-Франківської обласної ради» до закінчення навчання. Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому, враховуючи норми статей 43, 49 цього Кодексу, позивач самостійно визначає предмет й підстави позову та на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами. Частиною першою, шостою статті 367 та частиною першою статті 368 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги та в межах заявлених позовних вимог. Змінювати за власним розсудом предмет і підставу позову суд апеляційної інстанції не уповноважений. Таким чином доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а тому відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Ч. 6 ст. 19 ЦПК України визначено, що справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності є малозначними справами. Оскільки ціна позову у даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа незначної складності, то вона відноситься до малозначних справ. За приписами п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Снятинського районного суду від 27 травня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених п. 2. ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Головуюча: О.О. Томин Судді: Г.П. Мелінишин О.В. Пнівчук Повний текст постанови складено 22 вересня 2020 року.