Ухвала КЦС ВС № 753/20451/17

У Х В А Л А 15 вересня 2020 року м. Київ справа № 753/20451/17 провадження № 61-9352ск20 Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Калараша А. А., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на постанову Київського апеляційного суду від 02 червня 2020 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації про визнання недійсними наказу органу приватизації та свідоцтва про право власності на квартиру, визнання права користування житловим приміщенням, ВСТАНОВИВ : У листопаді 2017 року позивачі звернулися до суду з позовом до відповідачів про визнання недійсними наказу органу приватизації та свідоцтва про право власності на квартиру, визнання права користування житловим приміщенням. Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 21 січня 2020 року позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 задоволено. Визнано недійсним наказ від 16 вересня 2015 року № 55923 сектору (органу) приватизації державного житлового фонду Управління житлово-комунального господарства Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації про приватизацію квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_4 . Визнано недійсним свідоцтво НОМЕР_1 від 16 вересня 2015 року про право власності ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 право користування жилим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 . Постановою Київського апеляційного суду від 02 червня 2020 року рішення Дарницького районного суду м. Києва від 21 січня 2020 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. 24 червня 2020 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 подали засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 02 червня 2020 року, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Ухвалою Верховного Суду від 22 липня 2020 року касаційну скаргу залишено без руху з наданням строку для усунення недоліків, а саме: для надання виправленої касаційної скарги, в якій необхідно зазначити підстави касаційного оскарження, їх правове обґрунтування, та сплати судового збору. У серпні 2020 року на виконання вимог ухвали Верховного Суду від скаржника надійшли матеріали. Так в частині сплати судового збору скаржниками вимоги ухвали від 22 липня 2020 року виконані. Однак, недоліки касаційної скарги не усунуті скаржниками у повному обсязі. У касаційній скарзі скаржники цитують частину постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року, в якій згадуються статті 31, 58 ЖК, пункт 69 Правил №470, та які обставини встановили суди у даній справі, а також узагальнено посилаються на те, в чому полягає їх незгода з висновками суду апеляційної інстанції. Суд нагадує, що процесуальним законом передбачено ряд вимог, яким повинна відповідати касаційна скарга. Зокрема, стаття 392 ЦПК України вимагає обов`язково зазначати підстави касаційного оскарження, визначені частиною другою статті 389 ЦПК України. Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Аналіз вищевказаної норми дає підстави для висновку, що скаржнику необхідно зазначити норму(и) права, які на його думку неправильно застосував суд апеляційної інстанції; у разі оскарження судових рішень на підставі пункту першого частини другої статті 389 ЦПК України зазначити постанову Верховного Суду, в якій викладено правовий висновок щодо застосування таких норм права у подібних правовідносинах, та обґрунтування того, в чому полягає невідповідність висновків суду апеляційної інстанції правовому висновку Верховного Суду. У разі оскарження на підставі пункту другого вищевказаної норми - постанови Верховного Суду, в якій викладено правовий висновок щодо застосування норми права та від такого висновку на думку скаржника слід відступити, та мотивування доцільності такого відступлення. У разі оскарження судових рішень на підставі пункту третього частини другої статті 389 ЦПК України скаржнику необхідно вказувати нормативно правове обґрунтування того, в чому на його думку полягає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норми права за умови відсутності висновку Верховного Суду з цього приводу. Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Пономарьов проти України»). Так скаржники не посилаються на жодну з підстав, визначених статтею 389 процесуального закону, а їх доводи зводяться до формальної незгоди з результатом розгляду справи та до переоцінки встановлених судом обставин, однак, таким чином мотивована касаційна скарга не відповідає вимогам законодавства для касаційного перегляду рішень у справі. Верховний Суд повторно наголошує на тому, що виконання вимог процесуального закону щодо детального зазначення підстав касаційного оскарження необхідне для коректного зазначення цих підстав в ухвалі про відкриття касаційного провадження відповідно до вимог частини восьмої статті 394 ЦПК України та для подальшого розгляду касаційної скарги Верховним Судом в контексті частини першої статті 400 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не уповноважений з власної ініціативи корегувати підстави касаційного оскарження, які не в повній мірі зазначені скаржником, а в контексті статті 13 ЦПК України розглядає справи лише в межах тих вимог, які заявляє особа, яка звертається з заявою, скаргою до суду. За таких підстав касаційна скарга не може бути прийнята до розгляду, оскільки скаржниками не усунуті недоліки касаційної скарги у повному обсязі. За змістом статті 127 ЦПК України встановлений судом строку може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. З урахуванням того, що скаржники звертаються до суду особисто, без допомоги адвоката, не мають достатніх знань в сфері юриспруденції, в зв`язку з чим не виконали у повній мірі вимоги цивільного процесуального законодавства щодо зазначення підстав касаційного оскарження, з метою недопущення порушення принципу доступу до правосуддя, Верховний Суд вважає за необхідне продовжити строк для усунення недоліків касаційної скарги, а саме: для надання скаржниками виправленої касаційної скарги з урахуванням вимог цієї ухвали. Роз`яснити скаржникам, що у разі невиконання вищевказаних вимог касаційну скаргу буде повернуто особам, які її подали. Керуючись статтями 127, 261 ЦПК України, УХВАЛИВ : Продовжити ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 строк для усунення зазначених вище недоліків, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення копії цієї ухвали. У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційну скаргу буде повернуто особі, яка її подала. Ухвала оскарженню не підлягає. Суддя А. А. Калараш