Постанова КЦС ВС № 715/372/19

Постанова Іменем України 17 вересня 2020 року м. Київ справа № 715/372/19 провадження № 61-15724св19 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Калараша А. А. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Сімоненко В. М., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідачі: ОСОБА_2 , Кам`янська сільська рада Глибоцького району Чернівецької області, розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Чернівецького апеляційного суду від 16 липня 2019 року у складі колегії суддів: Владичана А. І., Литвинюк І. М., Одинака О. О., ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , Кам`янської сільської ради Глибоцького району Чернівецької області про визнання права власності на спадкове майно. Позовні вимоги мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько - ОСОБА_3 , після смерті якого відкрилася спадщина на майно, яке складалося з житлового будинку з господарським будівлями та спорудами, розташованого на АДРЕСА_1 . Спадкоємцями за законом першої черги були ОСОБА_1 (донька) та ОСОБА_2 (дружина). На час відкриття спадщини ОСОБА_1 була неповнолітньою, але проживала у спадковому майні, а отже, своєчасно прийняла спадщину і має право на 1/4 частку спірного майна. 04 лютого 2019 року у спадковому реєстрі № 63703468, № 11/2019 приватним нотаріусом Глибоцького району Чернівецької області Тимофтій Л. М. зареєстрована спадкова справа, що підтверджується витягом про реєстрацію в спадковому реєстрі № 54983040. Постановою приватного нотаріуса ОСОБА_1. відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів на спадкове майно. 21 листопада 2018 року ОСОБА_2 зареєструвала право власності на вказаний житловий будинок та земельну ділянку на своє ім`я. 29 січня 2019 року орган опіки та піклування Глибоцької РДА розпорядженням № 14 надав дозвіл ОСОБА_2 на укладення договору дарування спадкового майна, яким, на думку позивача, будуть порушені її законні права та інтереси на спадкове майно. З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просила визнати за нею право власності на 1/4 частку спадкового нерухомого майна після смерті батька ОСОБА_4 , що складається з житлового будинку літ. «А», літньої кухні літ. «Б», сараїв літ. «В», «Г», «Д», вбиральні літ. «Е», воріт № 1, огорожі № 2, 3, 6, хвіртки № 4, 5, вимощення № І, загальною вартістю 81 014,00 грн, та на земельну ділянку площею 0,2147 га, кадастровий номер 7321082100:01:001:0768, що зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на праві приватної власності за ОСОБА_2 . Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Глибоцького районного суду Чернівецької області від 12 квітня 2019 року позов задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частку нерухомого майна, що розташоване на АДРЕСА_1 та складається з: житлового будинку літ. «А» загальною площею 54,9 кв. м, у тому числі житловою площею 38,1 кв. м, сараїв літ. «В» «Г», «Д», літньої кухні літ. «Б», убиральні літ. «Е», огорожі № 2, 3, 6, хвіртки № 4, 5, вимощення № І. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки на момент смерті ОСОБА_3 позивач, будучи малолітньою дитиною, була зареєстрована та проживала в спірному будинку, а тому їй належить із моменту відкриття спадщини 1/4 частки спадкового будинку, яку позивач успадкувала шляхом вступу в управління, володіння спадковим майном. Суд вважав, що позов подано в межах строку позовної давності, оскільки безпосереднє порушення права ОСОБА_1 відбулося з моменту оформлення ОСОБА_2 права власності на своє ім`я - тобто, з 27 листопада 2018 року. Вирішуючи позовні вимоги в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку площею 0,2147 га, кадастровий номер 7321082100:01:001:0768, в порядку спадкування після смерті батька ОСОБА_3 , суд виходив із необґрунтованості вимог у цій частині, оскільки спірна земельна ділянка не входила до спадкової маси після смерті ОСОБА_3 . Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції Постановою Чернівецького апеляційного суду від 16 липня 2019 року рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 12 квітня 2019 року скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив із того, що позивачем не надано належних і допустимих доказів на підтвердження факту законності набуття ОСОБА_3 у власність спірного будинку і належності цього майна спадкодавцю на момент відкриття спадщини. Оскільки спірний будинок належав ОСОБА_5 (батьку відповідача), який був головою двору, а доказів права власності померлого ОСОБА_3 на спірне майно не надано, суд апеляційної інстанції вважав відсутніми правові підстави для задоволення позову та визнання за позивачем права власності у порядку спадкування. Короткий зміст вимог касаційної скарги 14 серпня 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Чернівецького апеляційного суду від 16 липня 2019 року, в якій просить скасувати оскаржувану постанову, а справу передати на новий розгляд. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 02 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції. У вересні 2019 року справу № 715/372/19 передано до Верховного Суду. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції повно та всебічно не встановив обставини, що мають значення для справи, та не дослідив докази, зокрема, суд не звернув увагу на те, що відповідач не зверталася до нотаріуса та не прийняла спадщину після смерті свого батька ОСОБА_5 та матері ОСОБА_6 , що свідчить про те, що житлового будинку, побудованого ними у 1972-1973 роках, вже не існувало. На тому місці був побудований новий будинок у 1980 році, якому присвоєна поштова адреса. Станом на момент будівництва будинку законодавством не було передбачено обов`язковості реєстрації права власності, а тому відповідач скористалася спрощеним порядком реєстрації права власності на своє ім`я, чим порушила право ОСОБА_1 на спадщину після смерті батька. Доводи інших учасників справи 30 вересня 2019 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду заперечення (відзив) на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому просить суд касаційну скаргу відхилити, а оскаржувану постанову апеляційного суду залишити без змін. При цьому посилається на неправдивість та необґрунтованість доводів касаційної скарги, оскільки право власності на спірне майно зареєстровано в законному порядку за ОСОБА_2 , що не спростовано та не оскаржувалося позивачем. Фактичні обставини справи, встановлені судами Судами встановлено, що згідно зі свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 ОСОБА_7 народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 , її батьками вказані ОСОБА_3 та ОСОБА_2 (а. с. 10, т. 1) Згідно зі свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 ОСОБА_3 (батько позивача) помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . (а. с.12, т. 1) Відповідно до витягу із погосподарської книги № 12 за 1986-1990 роки житловий будинок, сарай на АДРЕСА_1 побудовано в 1972-1973 роках, особовий рахунок № НОМЕР_3 відкрито на ОСОБА_5 , який був головою двору. Членами сім`ї голови двору є: ОСОБА_6 (дружина), ОСОБА_3 (зять), ОСОБА_2 (дочка), ОСОБА_7 (внучка). (а. с. 20-22, т. 1) Відповідно до витягу із погосподарської книги № 21 за 1991-1995 роки головою двору є ОСОБА_2 , на ім`я якої відкрито особовий рахунок № НОМЕР_4 . (а. с. 23-25, т. 1) У погосподарській книзі № 20 на 2016-2020 роки головою домогосподарства на АДРЕСА_1 зазначено ОСОБА_2 . Членами домогосподарства є: ОСОБА_1 (дочка), ОСОБА_8 (зять), ОСОБА_9 (онука), ОСОБА_10 (племінниця). (а. с. 26-27, т. 1) З витягів із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 29 листопада 2018 року № 147304066 та № 147299359 встановлено, що житловий будинок із господарським будівлями та спорудами та земельна ділянка, що розташовані на АДРЕСА_1 , належать на праві приватної власності ОСОБА_2 (а. с. 15-16, т. 1) Постановою приватного нотаріуса Глибоцького районного нотаріального округу Чернівецької області Тимофтій Л. М. від 11 лютого 2019 року № 95/02-31 відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок із належними до нього господарськими будівлями і спорудами, який розташований на АДРЕСА_1 , з підстав відсутності правовстановлюючих документів, які б підтверджували належність спадкодавцю права власності на зазначене нерухоме майно (а.с. 14, т. 1). Розпорядженням Глибоцької РДА Чернівецької області від 29 січня 2019 року № 14 надано дозвіл ОСОБА_2 на укладення договору дарування на ім`я ОСОБА_10 житлового будинку з господарським будівлями та спорудами, який розташований на АДРЕСА_1 , та земельної ділянки площею 0,2147 га, кадастровий номер 7321082100:01:001:0768, з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель та споруд, що розташовані за вказаною вище адресою, зважаючи на те, що в будинку зареєстрована, але не проживає малолітня ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . (а. с. 9, т. 1)

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» № 460-ІХ від 15 січня 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року). Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Перевіривши доводи касаційної скарги, вивчивши аргументи, викладені у відзиві, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року № 7 відносини спадкування регулюються правилами ЦК України 2003 року, якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила ЦК УРСР 1963 року, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом. У разі коли спадщина, яка відкрилася до набрання чинності ЦК України 2003 року і строк на її прийняття не закінчився до 01 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються ЦК України 2003 року. При вирішенні спорів про спадкування, спадщина по яких відкрилася до 01 січня 2004 року, не допускається застосування судами норм ЦК України, а застосуванню підлягають норми законодавства, чинного на час відкриття спадщини, зокрема, ЦК УРСР. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 145/797/15-ц (провадження № 14-608цс18). Таким чином, оскільки спадкодавець ОСОБА_3 (батько позивача) помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , спірні правовідносини регулюються нормами ЦК УРСР 1963 року. Статтею 525 ЦК УРСРвстановлено, що часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця, а при оголошенні його померлим - день, зазначений у статті 21 цього Кодексу. Статтею 529 ЦК УРСР визначено першу чергу спадкоємців за законом, згідно з якою при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої чергиналежить також дитина померлого, яка народилася після його смерті. Відповідно до статті 549 ЦК УРСР спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Згідно зі статтею 550 ЦК УРСРстрок для прийняття спадщини, встановлений статтею 549 цього Кодексу, може бути продовжений судом, якщо він визнає причини пропуску строку поважними. Спадщина може бути прийнята після закінчення зазначеного строку і без звернення до суду при наявності згоди на це всіх інших спадкоємців, які прийняли спадщину. У цих випадках, якщо спадкове майно було прийняте іншими спадкоємцями або перейшло до держави, спадкоємцеві, що пропустив зазначений строк, передається лише те з належного йому майна, яке збереглося в натурі, а також кошти, виручені від реалізації решти належного йому майна. Згідно з п. 124 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, затвердженої Наказом Міністерства юстиції УРСР № 45/5 від 31 жовтня 1975 року, свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям, що прийняли спадщину, тобто тим, які фактично вступили в управління або володіння спадковим майном чи подали заяву в державну нотаріальну контору про прийняття спадщини (стаття 549 Цивільного кодексу УРСР). Обов`язковою умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об`єкти нерухомості, в тому числі житловий будинок, інші споруди, земельну ділянку є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством порядку. Якщо за життя спадкодавець не набув права власності на житловий будинок, земельну ділянку, то спадкоємець також не набуває права власності у порядку спадкування. До спадкоємця переходять лише визначені майнові права, які належали спадкодавцеві на час відкриття спадщини. Для набуття права власності у встановленому законодавством порядку спадкоємець повинен здійснити дії, які необхідні для набуття права власності на визначене нерухоме майно, зокрема на житловий будинок, іншу споруду, земельну ділянку. З огляду на зазначене, для отримання права на спадкування на об`єкти нерухомості, земельну ділянку безумовною підставою є належність вказаного майна на праві власності спадкодавцю. Відповідно, майно, що не належало спадкодавцю за життя, право власності на яке не було оформлено у визначеному законом порядку, не може входити до складу спадщини та передаватися в порядку спадкування. Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку. Прийняття спадщини спадкоємцем, який звертається з вимогою про визнання права власності на спадкове майно, має встановлюватись належними доказами: копіями документів із спадкової справи, якщо така справа заводилася нотаріусом, довідками з житлово-експлуатаційних організацій, сільських, селищних рад за місцем проживання спадкодавця. При вирішенні спорів про спадкування позивачем повинна бути доведена належність спірного майна, набуття права власності спадкодавцем у встановленому законодавством порядку. Згідно зі статтями 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку та перевіряючи законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд повно та всебічно дослідив фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для її вирішення, та встановив, що житловий будинок із господарським будівлями та спорудами та земельна ділянка, що розташовані на АДРЕСА_1 , ніколи не належали на праві власності батьку позивача ОСОБА_3 , у зв`язку з чим дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позовних вимог та відсутність правових підстав для визнання за позивачем права власності на спадкове майно. Право власності на майно набувається на підставах, що не заборонені законом, та вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Разом із тим, судами не встановлено, а матеріали справи не містять будь-яких правовстановлюючих документів, які б підтверджували набуття ОСОБА_3 права власності на спірне майно. Сам по собі факт проживання ОСОБА_3 у спірному домогосподарстві, головою якого був ОСОБА_5 , а з 1991 року - ОСОБА_2 , не може свідчити про його право власності на будинок, а лише підтверджує факт його вселення як члена сім`ї власника будинку. Таким чином, встановивши, що ОСОБА_3 не був власником житлового будинку із господарським будівлями та спорудами та земельної ділянки, що розташовані на АДРЕСА_1 , тому це майно не є об`єктом спадкування і не увійшло до спадкової маси, а отже, визнання права власності за позивачем суперечить приписам законодавства. Обставини справи встановлені судом апеляційної інстанції на підставі оцінки зібраних доказів, проведеної з дотриманням вимог процесуального закону. Посилання касаційної скарги на те, що судом апеляційної інстанції не досліджено докази на підтвердження права позивача на спадкування за законом є безпідставними, оскільки апеляційним судом надано належну правову оцінку доказам, що містяться в матеріалах справи. Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди заявника з висновками апеляційного суду щодо їх оцінки, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів та їх переоцінювати, вирішувати питання про достовірність або недоведеність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими згідно з положеннями статті 400 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року). Оскаржувана постанова апеляційного суду містить вичерпні висновки, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи, та обґрунтування щодо кожного доводу сторін по суті позову, що є складовою вимогою частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова апеляційного суду - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України. Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Постанову Чернівецького апеляційного суду від 16 липня 2019 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Судді: А. А. Калараш Є. В. Петров В. М. Сімоненко