Постанова КЦС ВС № 466/3623/16-ц

Постанова Іменем України 21 вересня 2020 року м. Київ справа № 466/3623/16-ц провадження № 61-39416св18 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Русинчука М. М. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Журавель В. І., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 09 листопада 2017 року в складі судді Свірідової В. В. та постанову Апеляційного суду Львівської області від 14 травня 2018 року в складі колегії суддів: Ванівського О. М., Цяцяка Р. П., Шеремети Н. О., ВСТАНОВИВ : Короткий зміст позовних вимог У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовною заявою до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «Приватбанк»), в якій, з урахуванням уточнень, просила стягнути з відповідача на її користь 150 000,00 грн банківського вкладу; 28 500,00 грн процентів річних з 04 березня 2014 року по 04 березня 2015 року; 33 536,30 грн процентів річних за користування коштами з 04 березня 2015 року по 10 липня 2017 року; 35 063,77 грн інфляційних втрат; 8 279,12 грн 3% річних; 3 021 880,73 грн пені, а всього 3 277 259,92 грн. Свої вимоги ОСОБА_1 мотивувала тим, що 04 березня 2014 року між нею та ПАТ КБ «Приватбанк» було укладено договір банківського вкладу №SAMDNWFD0070086521500 (далі - Договір), за умовами якого нею того ж дня було внесено до банку в якості вкладу 150 000,00 грн, а банк взяв на себе зобов`язання до 04 березня 2015 року щомісячно сплачувати позивачу стандартні проценти у розмірі 19% річних (а також додатково, відповідно до додаткової угоди від 04 березня 2014 pоку, бонусні 2% річних на рахунок «Бонус Плюс»). 23 січня 2016 року вона надіслала на адресу відповідача заяву про розірвання Договору, повернення вкладу і сплату нарахованих процентів, яка отримана банком 27 січня 2016 року. Третім робочим днем після отримання банком заяви про розірвання Договору є 01 лютого 2016 року, саме з цієї дати мав бути розірваний Договір, проте відповідач кошти не повернув. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій Рішенням Шевченківського районного суду міста Львова від 09 листопада 2017 року позов задоволено частково. Стягнуто з ПАТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 кошти в розмірі 150 000,00 грн - банківський вклад. В частині інших позовних вимог - відмовлено за безпідставністю. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, виходив із того, що законодавством не передбачена можливість обмеження прав клієнта Банку на безперешкодне розпорядження своїми грошовими коштами будь-якими рішеннями Банку, блокування коштів Клієнта суперечить нормам ЦК України, порушує право клієнта на безперешкодне розпорядження Депозитними коштами, які знаходяться на його рахунку, відтак з відповідача ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" підлягає стягненню сума банківського вкладу за Договором №SAMDNWFD0070086521500 від 04 березня 2014 року у розмірі 150 000,00 грн, отже позовна вимога в цій частині підлягає задоволенню. Позовні вимоги в частині стягнення процентів та пені задоволенню не підлягають, оскількипозивачем пропущено строк позовної давності про застосування якого заявлено представником відповідача. Постановою Апеляційного суду Львівської області від 14 травня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, апеляційну скаргу ПАТ КБ «Приватбанк» - задоволено. Рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 09 листопада 2017 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 скасовано, у задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено в повному обсязі. В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Апеляційний суд, задовольняючи апеляційну скаргу відповідача, виходив із того, що квитанція про внесення коштів на рахунок Банку без обов`язкових реквізитів такої не може свідчити про дотримання письмової форми договору банківського вкладу від 04 березня 2014 року та передачі коштів на зберігання банку. За недоведеності факту укладення банківського вкладу і передачі коштів за таким банку, суд відхилив доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо відмови у стягненні процентів, пені та інфляційних втрат. Короткий зміст вимог та доводи касаційної скарги У липні 2018 року ОСОБА_2 звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні її позовних вимог, ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову. У своїй касаційній скарзі ОСОБА_2 вказує, що суд апеляційної інстанції не мотивував у своєму рішенні невідповідність фіскального чеку банку від 04 березня 2014 року вимогам статті 1059 ЦК України, п. 1.4. Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними та фізичними особами, п.п.1.8., 1.10 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземній валютах, п.2.9 глави 2 розділу IV Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, а також чому її листи - відповіді на претензії банку від 03 лютого 2016 року та від 02 березня 2016 року не є доказами у справі, чим порушив пункт 3 частини першої статті 382 ЦПК України. Судом першої інстанції було порушено вимоги статті 257 ЦК України та зроблено неправильний висновок про сплив позовної давності за вимогами про стягнення процентів за користування банком вкладом, 3% річних та інфляційних нарахувань за статтею 625 ЦК України. Також суд дійшов помилкового висновку про сплив позовної давності щодо усієї вимоги про стягнення пені, чим порушив пункт 1 частини другої статті 258 та статті 549 ЦК України. Відзив/заперечення на касаційну скаргу У березні 2019 року від АТ КБ «ПРИВАТБАНК» надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач просить залишити без задоволення касаційну скаргу ОСОБА_2 , а оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій - без змін. Рух справи в суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 06 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувані матеріали справи із суду першої інстанції. Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Позиція Верховного Суду Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення. Судами встановлено, що згідно копії договору банківського вкладу № SAMDNWFD0070086521500 від 04 березня 2014 року, укладеному між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», позивач передає, а банк приймає грошові кошти (вклад) на строк вкладу в сумі 150 000,00 грн. Позивачем на підтвердження укладення договору банківського вкладу надано квитанцію від 04 березня 2014 року на суму 150 000,00 грн, яка не містить необхідних реквізитів, передбачених Положенням про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами та Інструкцією про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, коли на квитанції виконання рукописного підпису касира повинно завірятись відтиском печатки установи, а у випадку виконання касиром електронного цифрового підпису останній засвідчується електронним підписом САБ. Інших доказів внесення коштів суду не надано. Апеляційний суд визнав недопустимим доказом вищевказану квитанцію. Відповідно до частини першої 1 статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. З огляду на визначення договору банківського вкладу, що закріплене в ЦК України та інших нормативно-правових актах, банківський вклад (депозит) - це кошти в готівковій або безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку, які підлягають виплаті вкладнику відповідно до законів України та умов договору (ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»). Договір банківського вкладу є реальним, оплатним договором і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу). Положення статті 1059 ЦК України врегульовує питання форми банківського вкладу та наслідки недодержання письмової форми договору. Так, за змістом цієї статті договір банківського вкладу укладається у письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. У разі недодержання письмової форми договору банківського вкладу цей договір є нікчемним. Згідно з п. 1.4 Положення залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб підтверджується: договором банківського рахунку; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадної книжки; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадного (депозитного) сертифіката; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми або банківських металів і відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. Відповідно до положень Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492 (далі - Інструкція № 492), банки відкривають своїм клієнтам за договором банківського вкладу вкладні (депозитні) рахунки (п. 1.8 Інструкції); договір банківського рахунку укладається в письмовій формі; один примірник договору зберігається в банку, а другий - банк зобов`язаний надати клієнту під підпис (п. 1.9 Інструкції); письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту; у договорі банківського вкладу, зокрема, зазначаються: вид банківського вкладу, сума, що вноситься або перераховується на вкладний (депозитний) рахунок, строк зберігання коштів (за строковим вкладом), розмір і порядок сплати процентів або доходу в іншій формі, умови перегляду їх розміру, відповідальність сторін, умови дострокового розірвання договору тощо (п. 1.10 Інструкції). Пункт 10.1 Інструкції № 492 передбачає порядок відкриття вкладних (депозитних) рахунків фізичним особам. Зокрема, після пред`явлення фізичною особою необхідних документів уповноважений працівник банку ідентифікує цю фізичну особу, після чого між банком і фізичною особою укладається в письмовій формі договір банківського вкладу; після укладення договору банківського вкладу фізична особа вносить або перераховує з іншого власного рахунку кошти на вкладний (депозитний) рахунок, після чого на підтвердження укладення договору банківського вкладу і внесення грошових коштів на вказаний рахунок банк видає фізичній особі ощадну книжку або інший документ, що її замінює і який видається згідно з внутрішніми положеннями банку. Згідно з пунктом 2.9 глави 2 розділу IV Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 1 червня 2011 року № 174 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 25 червня 2011 року за № 790/19528, яка прийнята на заміну Інструкції про касові операції в банках України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 14 серпня 2003 року № 337, банк (філія, відділення) зобов`язаний видати клієнту після завершення приймання готівки квитанцію (другий примірник прибуткового касового ордера) або інший документ, що підтверджує внесення готівки у відповідній платіжній системі. Квитанція або інший документ, що підтверджує внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити найменування банку (філії, відділення), який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції або напис чи штамп «вечірня» чи «післяопераційний час»), а також підпис працівника банку (філії, відділення), який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку (філії, відділення), засвідчений електронним підписом САБ. Аналіз зазначених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту. Зокрема, такий документ повинен містити: найменування банку, який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції), а також підпис працівника банку, який прийняв готівку, та відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку, засвідчений електронним підписом САБ. Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 29 жовтня 2014 року у справі № 6-118цс14, від 16 листопада 2016 року у справі №6-1286цс16. Апеляційним судом встановлено, що надана позивачем на підтвердження факту укладання договору банківського вкладу ксерокопія квитанції від 04 березня 2014 року на суму 150 000,00 грн, не має обов`язкових реквізитів, визначених пунктом 2.9 Інструкції №174, а саме: підпису працівника банку та відбитку печатки ПАТ КБ «ПриватБанк» або ж електронного підпису працівника банку, засвідченого електронним підписом САБ, оригінал її відсутній. За таких обставин апеляційний суд дійшов правильного висновку, що ця квитанція не може бути належним і допустимим доказом внесення позивачем зазначеної суми вкладу і виникнення у зв'язку з цим у відповідача обов'язків за договором банківського вкладу. Встановивши, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту внесення коштів у розмірі 150 000,00 грн як вкладу, апеляційний суд дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог. Доводи касаційної скарги про відсутність у постанові апеляційного суду мотивації з приводу відхилення як доказу зазначеної квитанції є безпідставними, оскільки у вказаному судовому рішенні апеляційний суд суд навів достатні арґументи щодо відхилення цього доказу, зазначивши, що копія цього касового документа «[…] не містить всіх необхідних реквізитів, передбачених Положенням про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами та Інструкцією про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, коли на квитанції виконання рукописного підпису касира повинно завірятись відтиском печатки установи, а у випадку виконання касиром електронного цифрового підпису останній засвідчується електронним підписом САБ. Інших доказів внесення коштів суду не надано. Отже, на переконання колегії суддів не можна вважати допустимим доказом квитанцію від 04.03.2014 року така не свідчить про передання Банку коштів згідно договору вкладу» (том 2, аркуш справи 23, абзаци 6 і 7). Апеляційний суд також обґрунтовано відхилив як докази виникнення між сторонами правовідносин за договором банківського вкладу відповідь ПАТ КБ «Приватбанк» (а. с. 15-16 том 1), оскільки із її змісту не випливає, що банк підтвердив наявність між сторонами цих правовідносин. Інші аргументи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції в частині, яка не змінена і не скасована апеляційним судом, та постанову суду апеляційної інстанцій - без змін. Керуючись статтями 400 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), 401, 415, 416 ЦПК, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 09 листопада 2017 року в частині, яка не змінена і не скасована апеляційним судом, та постанову Апеляційного суду Львівської області від 14 травня 2018 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді М. М. Русинчук Н. О. Антоненко В. І. Журавель