Постанова Тернопільський апеляційний суд № 607/6670/20

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 607/6670/20Головуючий у 1-й інстанції Сташків Н.М. Провадження № 22-ц/817/792/20 Доповідач - Гірський Б.О. Категорія - 304090000 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 22 вересня 2020 року м. Тернопіль Тернопільський апеляційний суд в складі: Головуючого - Гірський Б.О. Суддів - Бершадська Г. В., Ходоровський М. В., за участю секретаря - Боднар Р.В. розглянувши у письмовому провадженні без повідомлення учасників справи цивільну справу № 607/6670/20 за апеляційною скаргою акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на заочне рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 червня 2020 року, ухвалене суддею Сташків Н.М., у справі за позовом акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - ВСТАНОВИВ: У квітні 2020 року акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі АТ КБ «ПриватБанк») звернулось в суд із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обгрунтування заявлених вимог позивач посилалося на те, що 21.11.2007 року, між ПАТ КБ «ПриватБанк» (правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк»), та відповідачем укладено договір про надання банківських послуг шляхом підписання відповідачем заяви. Відповідно до укладеного кредитного договору б/н, ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 6600 грн., який згодом було збільшено до 10 000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 % на рік. Відповідач зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконував, внаслідок чого станом на 22.03.2020 року утворилась заборгованість в розмірі 13097,97 грн., з яких: 4601,19 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 1840,20 грн. - заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит; 5556,68 грн. - заборгованість за пенею; 500 грн. - штраф (фіксована частина); 599,90 грн. - штраф (процентна складова). У зв`язку з наведеним АТ КБ "ПриватБанк" просило суд стягнути з відповідача заборгованість по кредиту та судові витрати. Заочним рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 червня 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 в користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 21 листопада 2007 року у розмірі 4601 (чотири тисячі шістсот одна) грн. 19 копійок. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 в користь АТ КБ «ПриватБанк» 2102 гривень сплаченого судового збору. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду АТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, в якій просило рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким позов банку задовольнити, посилаючись на те, що воно прийняте без повного, всебічного та об`єктивного дослідження обставин справи, без належної оцінки доказів у справі, з порушенням норм процесуального та матеріального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідач особистим підписом засвідчив, що він згоден, що ця заява разом із Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складає між ним та Банком договір про надання банківських послуг. Вказує, що суд першої інстанції зробив помилковий висновок про відсутність підстав для стягнення відсотків за кредитом. Зазначає, що відповідач не лише отримав кредитну карту якою користувався, а й визнав укладення кредитного договору та погодився з його умовами, вчинивши дії, спрямовані на його виконання, зокрема, на часткове погашення заборгованості. Вважає, що здійснюючи погашення за кредитним договором відповідач приєднався до Умов та правил, а також послідуючих редакцій Умов, а тому банк має право на стягнення заборгованості по відсотках, які нараховані згідно ст.625 ЦК України у відповідності до Умов та правил. Відзиву на апеляційну скаргу не подано. Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Згідно із ч.1 ст. 369 ЦПК України, апеляційна скарга на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступних підстав. За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом. Згідно з ч.3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Судом установлено, що 21.11.2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір шляхом підписання заяви останнім (а.с.36). У заяві зазначено, що відповідач згоден з тим, що ця заява разом із Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді. З довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної карти ОСОБА_1 вбачається, що 04.12.2007 року відкрито картковий рахунок та встановлено кредитний ліміт у розмірі 6600 грн., 05.08.2008 року встановлено кредитний ліміт у розмірі 10 000 грн., 25.01.2009 року зменшено кредитний ліміт до 8820 грн., 17.04.2009 року зменшено кредитний ліміт до 8100 грн., 21.08.2009 року зменшено кредитний ліміт до 6850 грн., 21.10.2009 року зменшено кредитний ліміт до 6030 грн., 23.11.2009 року зменшено кредитний ліміт до 5700 грн., 29.12.2009 року зменшено кредитний ліміт до 5380 грн., 01.03.2010 року зменшено кредитний ліміт до 4910 грн., 02.04.2010 року зменшено кредитний ліміт до 4460 грн., 27.05.2010 року зменшено кредитний ліміт до 4230 грн., 19.07.2010 року зменшено кредитний ліміт до 3850 грн., 15.11.2010 року зменшено кредитний ліміт до 3150 грн., 22.12.2010 року зменшено кредитний ліміт до 2830 грн., 22.04.2011 року зменшено кредитний ліміт до 2520 грн., 04.07.2011 року зменшено кредитний ліміт до 2310 грн., 05.07.2011 року збільшено кредитний ліміт до 2520 грн., 25.07.2011 року зменшено кредитний ліміт до 2210 грн., 22.08.2011 року зменшено кредитний ліміт до 2090 грн. та 02.08.2018 року зменшено кредитний ліміт до 0 грн. Згідно з наданим позивачем розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 22.03.2020 року становить 13097,97 грн. (а.с.25), з яких: 4601,19 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 1840,20 грн. - заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит; 5556,68 грн. - заборгованість по пені; 1099,90 грн. - заборгованість по судових штрафах. У силу вимог частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання, його умови розробляє підприємець (в даному випадку - АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Судом першої інстанції встановлено, що в заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відсотків та відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру (а.с.36). Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема, заборгованість за відсотками на поточну заборгованість за користування кредитними коштами, а також пеню і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, у тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 21.11.2007 року, посилався на Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/ як невід`ємні частини спірного договору. Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку (https://privatbank.ua), що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, підвищення процентної ставки, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, визначених Тарифами, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування та інші умови. Тарифи банку до позовної заяви позивачем не долучено. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Крім того, в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (21 листопада 2007 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (квітень 2020 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, наданий банком Витяг з Умов не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин. Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що зважаючи на відсутність підпису відповідача безпосередньо на Умовах та Правилах банку, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань, оскільки Витяг з Умов та правил надання банківських послуг розміщених на сайті: https://privatbank.ua не можуть вважатися складовою частиною спірного кредитного договору. Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17. Враховуючи, що фактично отримані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь - який час, що свідчить про порушення його прав. За таких обставин, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення суду першої інстанції про стягнення із позичальника заборгованості по тілу кредиту та відмови в задоволенні позову в частині стягнення з відповідача заборгованості по процентах за користування кредитом є законним та обгрунтованим. З огляду на викладене, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позову та стягнення на користь банку заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором від 21 листопада 2007 року в розмірі 4601,19 грн. Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про необхідність стягнення заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочений кредит відповідно до ст. 625 ЦК України, оскільки, умовами заяви, підписаної сторонами, сплата відсотків за користування кредитними коштами не передбачена. Крім того, посилання апелянта на постанову ВС від 11.09.2019 року у справі №153/1334/16, судом апеляційної інстанції оцінюються критично, оскільки у вказаній справі встановлено відмінні правовідносини ніж у даній справі. Інші наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (рішення ЄСПЛ у справі «Проніна проти України»). При цьому апеляційний суд враховує, що, як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення ЄСПЛ у справі «Руїз Торія проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення ЄСПЛ у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»). Згідно зі ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, порушень норм матеріального чи процесуального права судом не допущено. Підстави для скасування рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги в апеляційного суду відсутні. Судові витрати, у відповідності до ст.141 ЦПК України, покласти на позивача в межах сум, ним понесених. Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" залишити без задоволення. Заочне рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 червня 2020 року залишити без змін. Судові витрати за розгляд справи в апеляційному суді покласти на позивача - акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" в межах сум, ним понесених. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, окрім випадків, встановлених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України. Повний текст постанови складено 22 вересня 2020 року. Головуючий Гірський Б.О. Судді: Бершадська Г.В. Ходоровський М.В.