Постанова 4857 № 300/2688/19

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 вересня 2020 рокуЛьвівСправа № 300/2688/19 пров. № А/857/3575/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Заверухи О.Б., суддів Большакової О.О., Качмара В.Я., за участю секретаря судового засідання Михальської М.Р., позивач ОСОБА_1 , представника відповідача Лаврука В.В., розглянувши у судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,- суддя (судді) в суді першої інстанції - Микитюк Р.В., час ухвалення рішення - 14:57:03, місце ухвалення рішення - м. Івано-Франківськ, дата складання повного тексту рішення - 25 лютого 2020 року, В С Т А Н О В И В: 31 грудня 2019 року ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Головного управління ДФС в Івано-Франківській області, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 04 жовтня 2019 року № 0105785533. На обґрунтування позовних вимог зазначає, що зареєстрований та проживає в АДРЕСА_1 . 22 грудня 2019 року приїхав до своїх батьків у с. Міжгір`я Богородчанського району Івано-Франківської області, які в процесі розмови згадали, що їм близько середини жовтня місяця 2019 надійшов поштою якийсь лист на його ім`я з податкової інспекції, яким виявилось податкове повідомлення-рішення від 04 жовтня 2019 року №0105785533. Згідно зазначеного вище податкового повідомлення-рішення повідомлено, що відповідно до акта 516/09-55-33 від 04 жовтня 2019 року встановлено порушення строку сплати суми грошового зобов`язання за транспортний податок з фізичних осіб, визначеного ст. 126 Податкового кодексу України за затримку на 238 87 87 календарних днів сплати грошового зобов`язання 39583,35 грн зобов`язано сплатити штраф у розмірі 20% у сумі 7916,67 грн за платежем транспортний податок з фізичних осіб протягом десяти календарних днів, що настають за днем отримання цього податкового повідомлення-рішення. У зв`язку з чим, вважає, що податкове повідомлення-рішення №0105785533 від 04 жовтня 2019 року є протиправним та таким, що підлягає скасуванню. Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2020 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС в Івано-Франківській області № 0105785533 від 04 жовтня 2019 року. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення було направлено не за адресою місця реєстрації позивача, а відповідачем не надано доказів про те, що саме с. Міжгір`я, вул. Грушевського є податковою адресою позивача, тому позивач не повинен нести відповідальність за несвоєчасну сплату зобов`язання на підставі ст. 126 Податкового кодексу України. Не погодившись з прийнятим рішенням, Головне управління ДПС в Івано-Франківській області подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю. Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення було надіслано контролюючим органом 07 жовтня 2019 року. При цьому, за правилами п. 42.2 ст. 42 Податкового кодексу України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані за адресою платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові. У разі, коли пошта не може вручити платнику податків податкове повідомлення-рішення через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб, їх відмову прийняти податкове повідомлення-рішення, незнаходження фактичного місця розташування(місцезнаходження) платника податків або з інших причин, податкове повідомлення-рішення вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення. Отже, оскаржуване податкове повідомлення-рішення належним чином надіслане позивачу згідно даних, які особисто подані платником до контролюючого органу при отриманні ідентифікаційного номеру. В судовому засіданні представник відповідача апеляційну скаргу підтримав, в своїх поясненнях покликався на доводи в ній викладені. Позивач щодо апеляційної скарги заперечив, просив залишити в силі рішення суду першої інстанції. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та представника відповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції, 04 жовтня 2019 року посадовою особою відповідача проведено камеральну перевірку своєчасності сплати транспортного податку з фізичних осіб за період з 01 січня 2017 року по 04 жовтня 2019 року, результати якої оформлені актом №516/09-55-33(а.с.15). Згідно з Актом, при проведенні розрахунків з бюджетом по транспортному податку з фізичних осіб порушено термін сплати узгодженого зобов`язання у строки визначені п. 267.8.1 ст. 267 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI із змінами та доповненнями. Податковим повідомленням-рішенням від 04 жовтня 2019 року №0105785533(а.с. 14) відповідачем, з посиланням на висновки Акта, на підставі ст. 126 Податкового кодексу України, застосовано до позивача за затримку на 238, 87, 87 календарних днів сплати грошового зобов`язання штраф в сумі 7916,67 грн(20%). Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції прийшов до висновку про обгрунтованість позовних вимог. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав. Відповідно до пп. 10.1.1 п. 10.1 ст. Податкового кодексу України до місцевих податків належать податок на майно. Згідно із ст. 265 Податкового кодексу України податок на майно, серед встановленого, складається з транспортного податку. Порядок сплати транспортного податку з фізичних осіб, визначення платників такого податку, об`єкта та бази оподаткування встановлено ст. 267 Податкового кодексу України, зокрема пп. 267.2.1 п. 267.2 відповідно до якого об`єктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п`яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 375 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року. Відповідно до п. 267.4 ст. 267 Податкового кодексу України ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об`єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті. Згідно із пп. 267.6.2 п. 267.2 ст. 267 Податкового кодексу України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року). Транспортний податок сплачується фізичними особами - протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення (пп. 267.8.1 п. 267.8 ст. 267 Податкового кодексу України). Відповідно до п. 58.2 ст. 58 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення надсилається (вручається) за кожним окремим податком, збором та/або разом із штрафними санкціями, передбаченими цим Кодексом, а також за кожною штрафною (фінансовою) санкцією за порушення норм іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на такий контролюючий орган, та/або пенею за порушення строків розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності. Згідно із п. 58.3 ст. 58 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) фізичній особі, якщо його вручено їй особисто чи її представникові, надіслано на адресу за місцем проживання або останнього відомого місцезнаходження фізичної особи з повідомленням про вручення або у порядку, визначеному пунктом 42.4 статті 42 цього Кодексу. У такому самому порядку надсилаються податкові вимоги та рішення про результати розгляду скарг. У разі коли пошта не може вручити платнику податків податкове повідомлення-рішення або податкові вимоги, або рішення про результати розгляду скарги через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб, їх відмову прийняти податкове повідомлення-рішення або податкову вимогу, або рішення про результати розгляду скарги, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога, або рішення про результати розгляду скарги вважаються врученими платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення. При цьому, колегія суддів звертає увагу, що за загальним змістом термін «повідомлення» включає в себе не тільки направлення відомостей, з якими платник має бути обізнаним, а й отримання ним зазначених відомостей. Аналогічні за змістом положення містяться у п.п. 3, 5 р. ІІІ Порядку надіслання контролюючими органами податкових повідомлень-рішень платникам податків, затвердженому наказом Мінфіну України від 28 грудня 2015 року № 1204 та зареєстрованому в Мінюсті України 22 січня 2016 року за № 124/28254 (надалі Порядок № 1204). Відповідно до п.п. 1, 2 р. IV Порядку № 1204 структурний підрозділ контролюючого органу, який склав податкове повідомлення-рішення, вносить його до реєстру податкових повідомлень-рішень, надісланих (вручених) платникам податків - юридичним особам (додаток 15), або до реєстру податкових повідомлень-рішень, надісланих (вручених) платникам податків - фізичним особам (додаток 16), які ведуться в цілому в контролюючому органі. Після вручення (отримання інформації щодо вручення) податкового повідомлення-рішення платнику податків структурний підрозділ, до функцій якого належить реєстрація вхідної та вихідної кореспонденції, або відповідальна особа, визначена керівником контролюючого органу для виконання таких функцій, у той самий день передає другий примірник / корінець податкового повідомлення-рішення (з відміткою про вручення платнику податків) структурному підрозділу, який його склав (у разі надіслання податкового повідомлення-рішення поштою з повідомленням про вручення - разом із таким повідомленням про вручення або невручення поштового відправлення). За змістом п.п. 1, 2 р. IV Порядку № 1204 єдиною підставою для внесення до реєстру податкових повідомлень-рішень надісланих (вручених) платникам податків - фізичним особам, запису щодо невручення ППР платнику податку може бути лише повідомлення про вручення поштового відправлення із зазначенням причин невручення. Таким чином, податковий орган при направленні на адресу фізичної особи (місце проживання або останнє відоме місцезнаходження) податкового повідомлення-рішення поштою повинен відобразити дату відправлення на корінці податкового повідомлення-рішення та прикріпити до нього повернуте повідомлення про вручення, в якому зазначається дата вручення або причини невручення. Отже, для встановлення факту направлення (вручення) фізичній особі податкового повідомлення-рішення поштою у встановленому законодавством порядку, дослідженню підлягають: відповідність адреси одержувача у поштовому відправленні місцю проживання або останньому відомому місцезнаходженню фізичної особи; повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення, в якому зазначено дату вручення або причини невручення; відповідність дати відправлення на корінці податкового повідомлення-рішення даті, зазначеній у повідомленні про вручення рекомендованого поштового відправлення тощо. Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного суду, яка викладена в постановах від 24 січня 2019 року у справі №826/14361/16, від 26 березня 2019 року у справі № П/811/2406/17 та від 28 серпня 2018 року у справі №820/3714/16, які, в силу приписів ч. 5 ст. 242 КАС України, враховуються судом апеляційної інстанції. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, позивач є власником легкового автомобіля, який є об`єктом оподаткування відповідно до п. 267.2 ст. 267 ПК України, за який 23 січня 2018 року позивачем був сплачений транспортний податок в сумі 26000,00 грн, що підтверджується дублікатами квитанцій № 0.0.947746122.1 та № 0.0.947747380.1(а.с.12-13). З матеріалів справи слідує, що 04 жовтня 2019 року відповідачем було сформовано податкове повідомлення-рішення №01005785533, яким зобов`язано сплатити штраф у розмірі 20% у сумі 7916,67 грн за затримку сплати грошового зобов`язання за платежем транспортний податок з фізичних осіб. Вказане податкове повідомлення-рішення з податку було направлено за адресою: Івано-Франківська область, Богородчанський район, с. Міжгір`я, вул. Грушевського, що підтверджується копією конверта поштового відправлення(а.с.17). При цьому, відповідачем на підтвердження відправлення та вручення позивачу податкового повідомлення-рішення від 04 жовтня 2019 року №01005785533 надано роздруківку відстеження поштового відправлення із веб-сайту Укрпошти, яку колегія суддів вважає не належним доказом, оскільки з вказаної роздруківки неможливо встановити, що саме відправлялось та кому саме(а.с.50). Також, колегія суддів зазначає, що податковий орган був обізнаним з приводу належної адреси позивача, а саме його зареєстрованого місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки транспортний податок сплачувався позивачем 23 січня 2018 року за адресою: вул. Галицька, м. Івано-Франківськ, що підтверджується копіями квитанцій(а.с.12-13). В даному випадку відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів правомірність винесення податкового повідомлення-рішення від 04 жовтня 2019 року №01005785533. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відсутні докази належного вручення позивачу податкового повідомлення-рішення від 04 жовтня 2019 року та, як наслідок, позивач не повинен нести відповідальність за несвоєчасну сплату зобов`язання. Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін. Керуючись ст. 243, ст. 287, ст. 308, ст. 310, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325, ст. 328 КАС України, суд - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Івано-Франківській області залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2020 року у справі № 300/2688/19 - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя О. Б. Заверуха судді О. О. Большакова В. Я. Качмар Повне судове рішення складено 22 вересня 2020 року.