Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 620/1445/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/1445/20 Суддя (судді) першої інстанції: Тихоненко О.М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 вересня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого: Бєлової Л.В. суддів: Аліменка В.О., Безименної Н.В., розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційну скаргу Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 23 червня 2020 року (справу розглянуто у порядку спрощеного провадження) у справі за адміністративним позовом Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційне мале підприємство «Волстас» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, - В С Т А Н О В И В: У квітні 2020 року позивач, Чернігівське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом, у якому просив: - стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційне мале підприємство «Волстас» в дохід Державного бюджету України 48 303,70 грн. адміністративно-господарських санкцій та 115,92 грн. пені. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 23 червня 2020 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено. Не погоджуючись з таким рішенням суду, позивачем подано апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю. Апелянт мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт в обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що при винесенні рішення суд не врахував, що відповідачем не було вжито вичерпних заходів для того, щоб не допустити правопорушення у сфері господарювання - невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю. 02 вересня 2020 року до Шостого апеляційного адміністративного суду надійшов відзив Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційне мале підприємство «Волстас», в якому відповідач повністю підтримує позицію суду першої інстанції. Відповідно до ст. 311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ТОВ «ВКМП «Волстас» 10.10.1994 зареєстроване у встановленому законодавством порядку в якості юридичної особи та взято на податковий облік. Основним видом діяльності підприємства є: 46.73 оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с.136). ТОВ «ВКМП «Волстас» до Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів подано звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2019 рік за формою № 10-ПІ, згідно якого середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу - 27 осіб, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 0 осіб; кількість осіб з інвалідністю - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» - 1 особа (а.с.6). Листом від 21.02.2020 № 03-178/279 позивач повідомив ТОВ «ВКМП «Волстас» про сплату адміністративно-господарських санкцій в розмірі 48303,70 грн (а.с.7). Оскільки відповідачем адміністративно-господарських санкцій не сплачено, останньому нарахована пеня в розмірі 115,92 грн (а.с.5). В зв`язку з несплатою відповідачем в добровільному порядку адміністративно-господарських санкцій та пені, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду. Суд першої інстанції у задоволенні адміністративного позову відмовив та зазначив, що відповідачем виконано зазначені вимоги законодавства, а не зайнятість необхідної кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю виникла не з його вини. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до частини першої ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до частини 1 статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Згідно з частиною 3 статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. За змістом статті 18-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», пошук підходящої роботи для інваліда здійснює державна служба зайнятості. Частиною 1 статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів. Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк. Сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов`язкових платежів). Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України. Відповідно до статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 50 Закону України «Про зайнятість населення», роботодавці зобов`язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення. На виконання пункту 4 частини 3 статті 50 Закону України «Про зайнятість населення», наказом Міністерства соціальної політики України № 316 від 31 травня 2013 затверджено Порядок подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)». Зі змісту частини 2 статті 218 Господарського кодексу України вбачається, що вказана норма встановлює підстави для звільнення від відповідальності, як за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання (за що встановлено відповідальність у вигляді відшкодування збитків, штрафні санкції, або оперативно-господарські санкції), так і за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що встановлено відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій). Отже, суб`єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення. Так, відповідно до Закону України «Про зайнятість населення» та затвердженого Порядку подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», на роботодавців покладено обов`язок подавати до відповідного центру зайнятості звітність форми №3-ПН лише за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через 3 робочі дні з дати відкриття вакансії. При цьому, слід звернути увагу, що періодичності подачі звітності за формою № 3-ПН законодавством не встановлено, а передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію. Тому, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов`язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення. Аналіз вищезазначених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані: - виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, - створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації; - забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством; - надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів; - звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість і працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України; - в разі не виконання такого нормативу - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції. Відтак, на підприємство покладається обов`язок самостійного працевлаштування інвалідів шляхом створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та інформування про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування інвалідів, в тому числі і центри зайнятості. В свою чергу, закон не покладає обов`язок на підприємство здійснювати самостійний пошук працівників - інвалідів. Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 7 лютого 2018 року у справі П/811/693/17, від 2 травня 2018 року у справі № 804/8007/16, від 13 червня у справі № 819/639/17, від 26 червня 2018 року у справі № 806/1368/17. При цьому, Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» також визначено, що працевлаштування інвалідів здійснюється або шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, або шляхом звернення до державної служби зайнятості, яка в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи для працевлаштування такого інваліда. З огляду на викладене, обов`язок по працевлаштуванню інвалідів відповідно до встановленого Законом нормативу покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості. Механізм реалізації зазначеної програми працевлаштування передбачає здійснення певних заходів з боку підприємств. Доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, є звіт форми № 3-ПН. Як вбачається з матеріалів справи, згідно зі звітом відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2019 рік середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) становить 27 осіб, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким встановлена інвалідність - 0 осіб. Кількість осіб з інвалідністю - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону - 1 особа (а.с.6). 13.02.2020 листом № 18 від 03.02.2020 відповідач подав до Чернігівського обласного відділення фонду соціального захисту інвалідів пояснення до звіту про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю за звітний 2019 рік, в яких зазначено, що з працівника товариства ОСОБА_1 при повторному проходженні комісії МСЕК була знята інвалідність і повідомлялось про здійснені ТОВ «ВКМП «Волстас» заходи, спрямовані на виконання обов`язку працевлаштування інвалідів (а.с.55). Так, з 01 квітня 2016 року у штаті ТОВ «ВКМП «Волстас» працевлаштований працівником з інвалідністю третьої групи - ОСОБА_1 на посаді механіка по виробництву, що підтверджується копією наказу про прийняття на роботу № 10-к від 24.03.2016 та копією довідки до акту огляду МСЕК від 31.05.2018 (а.с.56-57). В той же час, після чергового переогляду 30.05.2019 Чернігівською спеціалізованою кардіологічною міжрайонною медико-соціальною експертною комісією «МСЕК» ОСОБА_1 була видана довідка про невизнання інвалідом (а.с.58). При цьому, колегія суддів звертає увагу, що ТОВ «ВКМП «Волстас» відповідно до чинного законодавства наступного дня після зняття інвалідності зі штатного працівника підприємства, а саме 31 травня 2019 року, подало до Чернігівського міського центру зайнятості Звітність за формою № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», в якій зазначалося про створені вакантні робочі місця для працевлаштування інвалідів, які не досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» - майстера деревообробних верстатів, слюсаря електрика з ремонту електроустаткування, рамника, укладальника-пакувальника (а.с.59-62). В подальшому, 27.08.2019 відповідач також повторно подавав до Чернігівського міського центру зайнятості Звітність за формою № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», в якій зазначалося про створені вакантні робочі місця для працевлаштування інвалідів, які не досягли пенсійного віку встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» - охоронця, оператора-кочегара виробничих печей, маляра, укладальника-пакувальника, вантажника, підсобного робітника, рамника (а.с.63-70). До того ж, з матеріалів справи вбачається, що відповідач протягом 2019 року здійснював самостійний пошук працівників з інвалідністю: - звертався до відділення Фонду соціального захисту інвалідів у м. Чернігові з проханням здійснити допомогу в пошуку робітника з інвалідністю робітничої спеціальності, звертався до Чернігівського УПП УТОГ з проханням допомогти знайти одного робітника з інвалідністю на наступні посади: охоронець, кочегар, укладальник- пакувальник (пиломатріалів), вантажник, підсобний робітник, рамник, слюсар електрик з ремонту устаткування (а.с.71-76); - подавав оголошення до газети «Объявления по средам» про потребу у робітнику з інвалідністю, яке було опубліковано у номері 40 від 2 жовтня 2019 року (а.с.87); - брав участь у Ярмарку вакансій для осіб з інвалідністю з метою укомплектування актуальних вакансій, яка проводилась Чернігівським міським центром зайнятості 03.12.2019 (а.с.77). Так, як було вірно встановлено судом першої інстанції, відповідач не допускав випадків безпідставної відмови у прийнятті осіб з інвалідністю, оскільки особи, які направлялись Чернігівським центром зайнятості до ТОВ «ВКМП «Волстас», дійсно з об`єктивних причин не відповідали вимогам професії При цьому, колегією суддів враховується, що 30 січня 2020 року з Чернігівського міського центру зайнятості на працевлаштування в ТОВ «ВКМП «Волстас» був направлений ОСОБА_2 , з третьою групою інвалідності, характер захворювання - загальне захворювання (а.с.83), який з 03.02.202 був прийнятий на посаду укладальника-пакувальника згідно з наказом ТОВ «ВКМП «Волстас» про прийняття на роботу № 3-к від 30.01.2020 (а.с.84-85). 16.03.2020 в ТОВ «ВКМП «Волстас» був працевлаштований другий працівник з інвалідністю - ОСОБА_3 , який наказом ТОВ «ВКМП «Волстас» № 9-к від 13.03.2020 прийнятий на посаду підсобного робітника (а.с.86, 88-89). Отже, матеріалами справи підтверджується, що ТОВ «ВКМП «Волстас» вжив усі можливі заходи, передбачені законодавством, спрямовані на забезпечення виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2019 році та недопущення правопорушення у сфері господарювання. Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про виконання відповідачем обов`язку щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю та належне інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць на підприємстві та потребу у направленні йому центром зайнятості інвалідів для працевлаштування, а тому застосування до нього адміністративно-господарських санкцій та стягнення пені є необґрунтованим. В той же час, апелянтом не надано жодних доказів на підтвердження того, що ТОВ «ВКМП «Волстас» не виділено та не створено робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, а також не доведено факту протиправної відмови у працевлаштуванні осіб з інвалідністю з боку підприємства. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права, а відтак не є підставою для скасування рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 23 червня 2020 року. Враховуючи вищевикладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України та судову практику, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційне мале підприємство «Волстас» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені. Згідно з положеннями ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до вимог ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Суд апеляційної інстанції зазначає, що рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, обставини справи встановлено повно та досліджено всебічно. Заслухавши доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Керуючись ст. 243, 315, 316, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд П О С Т АН О В И В: Апеляційну скаргу Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 23 червня 2020 року - залишити без задоволення. Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 23 червня 2020 року - залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5 ст.328 КАС України. Повний текст постанови складено 21.09.2020. Головуючий суддя Л.В. Бєлова Судді В.О. Аліменко, Н.В. Безименна,