Постанова КЦС ВС № 466/223/16-ц

Постанова Іменем України 11 вересня 2020 року м. Київ справа № 466/223/16 провадження № 61-21668св19 Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Сімоненко В. М., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Львівський державний університет внутрішніх справ, розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 31 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Шандри М. М., Левика Я. А., Ніткевича А. В., ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У січні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Львівського державного університету внутрішніх справ про визнання бездіяльності неправомірною. Позовна заява мотивована тим, що з 02 січня 2004 року по 31 серпня 2014 року він працював у Львівському державному університеті внутрішніх справ. Зазначав, що він є кандидатом наук з фізичного виховання та спорту, доцентом. Перебуваючи на посаді завідувача кафедри спеціальної та фізичної підготовки, доцента кафедри фізичної підготовки, сумлінно та з відповідальністю ставився до виконання своїх посадових обов?язків, був членом профспілкового комітету університету, порушень трудової дисципліни не допускав, жодних претензій ні з боку адміністрації, ні з боку студентства щодо його професійних та моральних якостей не заявлялось. Під час роботи в університеті між ним та начальником відділу кадрового забезпечення - підполковником міліції ОСОБА_2 виник конфлікт щодо отримання житла. Наслідком конфлікту стало звільнення його з роботи та позбавлення його можливості взяти участь у конкурсному відборі при заміщенні вакантних посад науково-педагогічних працівників університету. Посилався на те, що 24 червня 2014 року ректором Львівського державного університету внутрішніх справ було видано наказ № 206 «Про проведення конкурсу на заміщення вакантних посад», яким визначено у термін до 31 серпня 2014 року провести конкурс на заміщення вакантних посад науково-педагогічного складу університету найбільш досвідченими, підготовленими та кваліфікованими працівниками. Усупереч наказу ректора такий конкурс в університеті не проводився, хоча він висловив своє бажання продовжити трудову діяльність і взяти участь у конкурсі, а 27 червня 2014 року він подав на ім?я ректора заяву, в якій просив продовжити термін дії контракту до 31 серпня 2015 року, яка не була розглянута. Вважав той факт, що конкурс на заміщення вакантних посад науково-педагогічних працівників університету не було проведено, грубим порушенням чинного законодавства України, що призвело до порушення його права на участь у конкурсі на заміщення вакантних посад у Львівському державному університеті внутрішніх справ. Ураховуючи викладене, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просив суд визнати дії посадових осіб Львівського державного університету внутрішніх справ щодо не проведення конкурсного відбору під час заміщення вакантних посад (прийняття на роботу, переведення на іншу посаду, продовження трудових стосунків) науково-педагогічних працівників у 2014 році та не виконання наказу ректора Львівського державного університету внутрішніх справ від 24 червня 2014 року № 206 «Про проведення конкурсу на заміщення вакантних посад» незаконними; визнати дії посадових осіб Львівського державного університету внутрішніх справ щодо не розгляду його заяви від 27 червня 2014 року про продовження терміну дії контракту на період до 31 серпня 2015 року незаконними. Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 31 травня 2016 року позов задоволено частково. Визнано неправомірним непроведення Львівським державним університетом внутрішніх справ конкурсу на заміщення вакантної посади доцента за рахунок посади професора (за рахунок коштів спеціального фонду) кафедри фізичної підготовки Львівського державного університету внутрішніх справ та невиконання наказу ректора Львівського державного університету внутрішніх справ від 24 червня 2014 року №206 «Про проведення конкурсу на заміщення вакантних посад». У задоволенні позовних вимог про визнання незаконними дій посадових осіб Львівського державного університету внутрішніх справ щодо не розгляду заяви ОСОБА_1 від 27 червня 2014 року про продовження терміну дії контракту на період до 31 серпня 2015 року - відмовлено. Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що наказ ректора від 24 червня 2014 року про проведення конкурсу на заміщення вакантних посад та підготовка конкурсу не виконувались та не проводились, конкурс на заміщення вакантних посад не оголошувався, а наказ Міністерства внутрішніх справ України від 14 квітня 2014 року № 331, яким було призупинено комплектацію вакантних посад, було видано раніше, ніж наказ про проведення конкурсу, та було доведено до підпорядкованих підрозділ Міністерства внутрішніх справ України. Відтак, наказ про проведення конкурсу не було скасовано чи відмінено, а тому він підлягав виконанню. Не оголошення конкурсу порушило право на працю позивача, гарантоване Конституцією України. Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 27 вересня 2016 року апеляційну скаргу Львівського державного університету внутрішніх справ відхилено, рішення суду першої інстанції залишено без змін. Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 29 грудня 2016 року відмовлено у прийнятті апеляційної скарги представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 31 травня 2016 року. Постановою Верховного Суду від 26 червня 2019 року касаційну скаргу Львівського державного університету внутрішніх справ задоволено частково. Ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 27 вересня 2016 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції Постановою Львівського апеляційного суду від 31 жовтня 2019 року апеляційну скаргу Львівського державного університету внутрішніх справ задоволено. Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 31 травня 2016 року скасовано в частині визнання недійсним не проведення Львівським державним університетом внутрішніх справ конкурсу на заміщення вакантної посади доцента за рахунок посади професора (за рахунок коштів спеціального фонду) кафедри фізичної підготовки Львівського державного університету внутрішніх справ та невиконання наказу ректора Львівського державного університету внутрішніх справ від 24 червня 2014 року №206 «Про проведення конкурсу на заміщення вакантних посад». Ухвалено нову постанову, якою у цій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Постанова суду мотивована тим, що вирішуючи спір, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що в пункті 26 даного наказу МВС України № 331 від 14 квітня 2014 року йдеться про припинення заповнення вакантних посад структурних підрозділів МВС України, тобто працівників міліції ЛДУВС, а не цивільних, які фінансуються з спецфонду, і державні кошти не використовуються. При цьому судом першої інстанції не взято до уваги, що ЛДУВС входить до загальної структури МВС України. Відповідно вищезазначений наказ застосовується до ЛДУВС в цілому як до структурного підрозділу МВС України. Як убачається із пункту 2 наказу, він стосується і ректорів вищих навчальних закладів, керівників інших бюджетних установ, підпорядкованих МВС. Такими чином, наказ № 206 «Про проведення конкурсу на заміщення вакантних посад» від 24 червня 2014 року не виконано у зв'язку із наказом Міністерства внутрішніх справ України від 14 квітня 2014 року № 331, яким було призупинено комплектацію вакантних посад, тому відсутні правові підстави для задоволення позову в частині визнання неправомірним не проведення Львівським державним університетом внутрішніх справ конкурсу на заміщення вакантної посади доцента за рахунок посади професора (за рахунок коштів спеціального фонду) кафедри фізичної підготовки Львівського державного університету внутрішніх справ та невиконання наказу ректора Львівського державного університету внутрішніх справ від 24 червня 2014 року № 206 «Про проведення конкурсу на заміщення вакантних посад». Короткий зміст вимог касаційної скарги У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на судове рішення суду апеляційної інстанції, у якій просить скасувати вказане судове рішення, а рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 31 травня 2016 року залишити без змін. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд. Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04 грудня 2019 року справу призначено судді-доповідачеві Петрову Є. В., судді: Сімоненко В. М., Мартєв С. Ю. Ухвалою Верховного Суду від 10 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження та витребувано цивільну справу з Шевченківського районного суду м. Львова. 17 грудня 2019 року до Верховного Суду надійшла витребовувана справа. Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу В обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_1 зазначав, що внаслідок незаконних дій посадових осіб Львівського державного університету внутрішніх справ його у 2014 році було позбавлено права на працю, гарантованого статтею 43 Конституції України. Зокрема вказував, що якщо ректор ЛДУВС з науково-педагогічними працівниками кафедри фізичної підготовки, кафедр університету укладав нові контракти, то значить, що старі контракти у 170-ти осіб ЛДУВС також закінчились, незважаючи на те, були вони включені до наказу про звільнення чи ні, адже ЛДУВС конкурсу на заміщення вакантних посад не провів. А тому прийняття на роботу відповідних осіб є незаконним, а якщо законним, то йому, так, як іншим доцентам кафедри фізичної підготовки мав бути продовжений термін дії контракту до 31 серпня 2015 року на підставі поданої заяви. Адже посада, яку займав ОСОБА_1 не скоротилась. Крім того, відповідно до Конституції України, законів України, нормативно-правових актів Міністерства освіти і науки України та наказу ЛДУВС, ні т.в.о. ректора ЛДУВС ОСОБА_3 , ні начальник відділу кадрового забезпечення університету ОСОБА_2 , а ні ректор ЛДУВС ОСОБА_5 без проведення конкурсного відбору і обранням таємним голосуванням Вченою радою університету на відповідні посади не мали права розглядати заяву ОСОБА_1 про продовження терміну дії контракту на період до 31 серпня 2015 року, заяви інших науково-педагогічних працівників кафедри фізичної підготовки та кафедр університету, заяву ОСОБА_6 про призначення на посаду доцента кафедри фізичної підготовки, а також видавати наказ про прийняття на роботу (переведення на іншу посаду, продовження трудових стосунків) та укладати контракти на новий період, що є грубим порушенням чинного законодавства України та конституційного права позивача на працю. Також вказував, що наказ Міністерства внутрішніх справ України від 14 квітня 2014 року № 331 «Про заходи щодо економного використання державних коштів» ніякого відношення до не проведення посадовими особами ЛДУВС конкурсного відбору на заміщення вакантних посад цивільних науково-педагогічних працівників не має, адже на посаду доцента кафедри фізичної підготовки ЛДВС, яку обіймав ОСОБА_1 , прийняли іншу особу. Відзиву на касаційну скаргу не надходило. Фактичні обставини справи, встановлені судами Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 2 січня 2004 року по 31 серпня 2014 року працював у Львівському державному університеті внутрішніх справ на посаді доцента кафедри фізичної підготовки (а.с. 8, т. 1). Дану посаду займав на підставі контракту від 08 липня 2013 року. Наказом ректора ЛДУВС від 29 серпня 2014 року №566/ос ОСОБА_1 звільнений із займаної посади на підставі пункт 2 статті 36 КЗпП України у зв`язку із закінченням терміну дії строкового договору (а.с. 43, т. 1). Ректором ЛДУВС 24 червня 2014 року було видано наказ № 206 «Про проведення конкурсу на заміщення вакантних посад». Даний наказ, як у ньому зазначено, видано на виконання вимог статті 42 Закону України «Про освіту», статті 43 Закону України «Про вищу освіту», наказу МОН України від 24 грудня 2002 року №744 «Про затвердження Положення про обрання та прийняття на роботу науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів третього і четвертого рівнів акредитації», листа МОН України від 23 травня 2006 року №1/9-356 про необхідність безумовного дотримання вищезазначених нормативно-правових актів щодо конкурсного заміщення вакантних посад науково-педагогічних працівників, згідно із Положенням про порядок заміщення посад науково-педагогічних працівників ЛДУВС, затвердженого наказом ЛДУВС від 05 квітня 2011 року № 104 «Про конкурсний відбір претендентів для заміщення науково-педагогічних посад вільнонайманого складу», з метою заміщення вакантних посад науково-педагогічного складу ЛДУВС найбільш досвідченими, підготовленими та кваліфікованими працівниками. За цим наказом доручалось провести конкурс у термін до 31 серпня 2014 року, в наказі визначені заходи для цієї мети. Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 14 квітня 2014 року № 331 «Про заходи щодо економного використання державних коштів» було призупинено комплектацію вакантних посад (а.с. 98 т. 1).

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення суду апеляційної інстанції відповідає вказаним вимогам закону. Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, з огляду на наступне. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до частини третьої статті 54 Закону України «Про освіту» педагогічні та науково-педагогічні працівники приймаються на роботу шляхом укладення трудового договору, в тому числі за контрактом. Прийняття на роботу науково-педагогічних працівників здійснюється на основі конкурсного відбору. Згідно з положеннями частин дев?ятої, одинадцятої статті 55 Закону України «Про вищу освіту» посади науково-педагогічних працівників можуть займати особи, які мають науковий ступінь або вчене звання, а також особи, які мають ступінь магістра. Під час заміщення вакантних посад науково-педагогічних працівників - завідувачів (начальників) кафедр, професорів, доцентів, старших викладачів, викладачів укладенню трудового договору (контракту) передує конкурсний відбір, порядок проведення якого затверджується вченою радою вищого навчального закладу. Порядок обрання за конкурсом осіб на вакантні посади науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів третього і четвертого рівнів акредитації визначено Положенням про обрання та прийняття на роботу науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів третього і четвертого рівнів акредитації, затверджене наказом Міністерства освіти України від 24 грудня 2002 року № 744, зареєстрованого в Міністерстві Юстиції України 15 липня 2003 року за N 600/7921. У пункті 3 вказаного Положення закріплено, що посада вважається вакантною після звільнення науково-педагогічного працівника на підставах, передбачених законодавством про працю, а також при введенні нової посади до штатного розпису вищого навчального закладу. Відповідно до частини дванадцятої статті 55 Закону України «Про вищу освіту» в окремих випадках, у разі неможливості забезпечення освітнього процесу наявними штатними працівниками, вакантні посади науково-педагогічних працівників можуть заміщуватися за трудовим договором до проведення конкурсного заміщення цих посад у поточному навчальному році. Суд апеляційної інстанції встановивши, що наказ № 206 «Про проведення конкурсу на заміщення вакантних посад» від 24 червня 2014 року не виконано у зв'язку із наказом Міністерства внутрішніх справ України від 14 квітня 2014 року № 331, яким було призупинено комплектацію вакантних посад, прийшов до обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову в частині визнання неправомірним не проведення Львівським державним університетом внутрішніх справ конкурсу на заміщення вакантної посади доцента за рахунок посади професора (за рахунок коштів спеціального фонду) кафедри фізичної підготовки Львівського державного університету внутрішніх справ та невиконання наказу ректора Львівського державного університету внутрішніх справ від 24 червня 2014 року № 206 «Про проведення конкурсу на заміщення вакантних посад». Крім того, позивачем не доведено, які саме його права були порушені у зв'язку із не проведенням конкурсу, а матеріали справи таких доказів не містять. Згідно із частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Посилання касаційної скарги на допущення судом апеляційної інстанції порушень норм процесуального права, не знайшли свого підтвердження, оскільки судом апеляційної інстанції надана належна правова оцінка всім доводам учасників справи, а судове рішення ухвалено на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судових засіданнях. Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а у значній мірі зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції. За правилами частини першої, другої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. Ураховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскарженого судового рішення, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржена постанова суду апеляційної інстанції - без змін. Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддівТретьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Постанову Львівського апеляційного суду від 31 жовтня 2019 року у залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: Є. В. Петров С. Ю. Мартєв В. М. Сімоненко