Постанова 4811 № 466/6945/19

Справа № 466/6945/19 Головуючий у 1 інстанції: Баєва О.І. Провадження № 22-ц/811/374/20 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В. Категорія: 36 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 вересня 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі: головуючого судді - Ніткевича А.В. суддів: Бойко С.М., Копняк С.М., розглянувши в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, в приміщенні Львівського апеляційного суду в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 17 жовтня 2019 року в складі судді Баєвої О.І. у справі за позовом Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за послуги з централізованого опалення,- встановила: У серпні 2019 року позивач ЛМКП «Львівтеплоенерго» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за послуги з централізованого опалення, просив стягнути заборгованість за послуги з централізованого опалення за період з 01.07.2014 по 30.01.2018 у розмірі 25025,29 грн., інфляційні втрати в розмірі 2974,19 грн., 3% річних 393,73 грн., а всього 28393,21 грн. Вимоги обґрунтовував тим, що 12.01.2016 позивач звернувся до суду із заявою про видачу судового наказу та стягнення солідарно з відповідача заборгованості за послуги з централізованого опалення у розмірі 7550,00 грн, а також стягнення 689,00 грн витрат по сплаті судового збору. 15.01.2016 судовий наказ видано та вирішено стягнути солідарно з відповідачів заборгованості за послуги з централізованого опалення в розмірі 7550 грн та 689,00 грн судового збору. 08.07.2016 за заявою ОСОБА_1 судовий наказ від 15.01.2016 скасовано. 29.12.2016 за заявою ЛМКП «Львівтеплоенерго» Шевченківським районним судом м.Львова видано судовий наказ про стягнення солідарно з відповідачів заборгованості за послуги з централізованого опалення у розмірі 6769,87 грн та 689,00 грн судового збору. 03.04.2017 за заявою ОСОБА_1 судовий наказ від 29.12.2016 скасовано. 15.03.2018 за заявою ЛМКП «Львівтеплоенерго» Шевченківським районним судом м.Львова видано судовий наказ про стягнення солідарно з відповідачів заборгованості за послуги з централізованого опалення у розмірі 14073,39 грн та 167,20 грн судового збору. 20.04.2018 за заявою ОСОБА_1 судовий наказ від 15.03.2018 скасовано. Звертає увагу, що ОСОБА_1 є власником приватизованої квартири АДРЕСА_1 . В даній квартирі також зареєстровані ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та двоє неповнолітніх дітей. ЛМКП «Львівтеплоенерго» для здійснення оплати за надані послуги з централізованого опалення відповідачам був відкритий особовий рахунок № НОМЕР_1 , а також щомісячно направлялися повідомлення про нарахування вартості даної послуг з метою її оплати. Між відповідачами та позивачем встановилися фактичні договірні відносини з приводу надання послуг в сфері теплопостачання, а саме: виконавець надавав послуги відповідачам, останні такими послугами користувалися для задоволення своїх потреб, та не відмовлялися від них, усвідомлюючи, що за послуги треба платити, але оплату не проводили, чим порушили ч. 1 п. 18 Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної і гарячої води і водовідведення» № 630 від 21.07.2005, а також п. 3.1 договору приєднання, де прямо вказано, що розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць, а оплата за спожиті послуги вноситься споживачем не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунком. Згідно із вимогами п. 3 ч. 2 ст. 21 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги», ЛМКП «Львівтеплоенерго» направило на ім`я ОСОБА_1 для підписання два примірники договору приєднання про надання послуги з централізованого опалення та послуги з централізованого постачання гарячої води, який ОСОБА_1 так і не підписала. Станом на 16.08.2019 за період з 01.07.2014 по 31.01.2018 за квартирою АДРЕСА_1 утворилась заборгованість за спожиті послуги з централізованого опалення у розмірі 25025,29 грн. Просив позов задовольнити. Оскаржуваним рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 17 жовтня 2019 року позов задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ЛМКП «Львівтеплоенерго» заборгованість за послуги з централізованого опалення за період з 01.07.2014 року по 31.01.2018 року в розмірі 25025,29 грн, а також 2974,19 грн інфляційних втрат та 393,73 грн, а всього 28393,21 грн. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ївни, ОСОБА_4 на користь ЛМКП «Львівтеплоенерго» 1921,00 грн судового збору. Рішення суду оскаржила відповідачка ОСОБА_1 , вважає рішення неправомірним та таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального права. В апеляційній скарзі зазначає, що не отримувала послуги з централізованого опалення, оскільки у її квартирі відсутні прилади обігріву, а саме батареї та сушарка рушників, що підтверджується актом складеним Квартирно-облікового відділу БУ-4 (Липники) м. Львова та не підписувала договору про приєднання щодо надання їй послуг з централізованого теплопостачання. При цьому, згідно положень ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» укладення відповідного договору є обов`язковим, оскільки надання послуг відбувається тільки на договірних засадах, така ж норма містилась і у попередній редакції закону від 24.06.2004. Покликається на те, що небажання укласти договір у будь якій формі мотивувала відсутністю у неї засобів обігріву, відтак відсутністю потреби в одержанні послуг централізованого теплопостачання. Зазначає, що не вчинила жодних дій, які б вказували на те, що бажає отримувати та отримувала відповідні послуги, відтак договірні відносини у будь якій формі не виникнули. Також стверджує, що позивач втратив право на стягнення боргу, інфляційних витрат та 3% річних у сумі 7500 грн. за період з 01.07.2014 до 30.11.2015, оскільки пропустив строк звернення до суду. Просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 17 жовтня 2019 року. Відзиву на апеляційну скаргу не надходило. Відповідно до частини 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою апеляційне провадження. Апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (ч. 1 ст. 369 ЦПК України). Згідно із ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до суду першої інстанції з вимогами щодо стягнення заборгованості за надані житлово-комунальні послуги, сумарний розмір якої не перевищує ста прожиткових мінімумів для працездатних осіб. Враховуючи наведене, справа призначена для розгляду апеляційним судом в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. При цьому, виключно бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які вже висловлені, зокрема, у позові заяві та апеляційній скарзі, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі № 668/13907/13-ц). Разом з цим, згідно із ч. 1 ст. 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи, відтак колегія суддів інформувала учасників справи про час і день розгляду справи, шляхом оприлюднення інформації про розгляд справи на офіційному сайті Львівського апеляційного суду. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, межі та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скаргу необхідно залишити без задоволення враховуючи таке. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (ч. 3 ст. 3 ЦПК України). Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Частиною 6 цієї ж статті визначено, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі всупереч п. 5 ч. З ст. 20 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги», ч. 1 п. 18 постанови КМУ № 630 від 21.07.2005, а також п. 3.1 Договору приєднання, не виконували свого зобов`язання щодо сплати послуги з централізованого опалення, тому зобов`язані сплатити суму боргу. Оскільки, відповідачами не подано доказів про те, що подані позивачем розрахунки заборгованості та застосовані ним тарифи проведено неправильно, суд першої інстанції, застосувавши положення ст. 625 ЦК України, також стягнув з останніх інфляційні втрати та 3% річних. Крім цього, суд вирішив питання розподілу судових витрат. Судом встановлено такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини. Згідно із довідкою ЛМКП «Львівтеплоенерго» з місця проживання про склад сім`ї і прописку № 14 від 09.07.2019, відповідачка ОСОБА_1 є власником приватизованої квартири АДРЕСА_1 . Загальна площа квартири 73,6 кв.м. (а.с. 31). В даній квартирі також зареєстровані ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а також двоє малолітніх дітей. В матеріалах справи наявна заява ОСОБА_1 від 18.05.2015, адресована ЛМКП «Львівтеплоенерго», однак відмітка про отримання такої відсутня. У заяві ОСОБА_1 зазначає, що послуги не отримує, просила скласти акт про відсутність батарей (а.с. 39). Схожого змісту заяву відповідачка ОСОБА_1 подала ЛМКП «Львівтеплоенерго» 01.02.2018, у якій, крім іншого, зазначила про відсутність між нею та підприємством договірних відносин, відтак просила здійснити перерахунок заборгованості (а.с. 35). На зазначену заяву ЛМКП «Львівтеплоенерго» повідомило ОСОБА_1 , що остання самовільно зняла прилади опалення у приміщенні квартири не маючи на це дозвільних документів, рекомендовано відновити проектну схему опалення квартири та оплатити існуючу заборгованість, з питань можливості реструктуризації боргу звернутися у відділ обліку та збуту теплової енергії. Надіслано договір приєднання про теплопостачання (а.с. 38). Так, в матеріалах справи наявний Акт, складений комісією БУ-4, про відсутність у квартирі за адресою відповідачки приладів обігріву, а саме: батарей та рушник осушки, які відрізані самовільно (а.с. 36). 02.04.2018 ЛМКП «Львівтеплоенерго» повторно скеровано ОСОБА_1 для ознайомлення та підписання два примірники договору приєднання, однак остання такі не підписала, договір ЛМКП «Львівтеплоенерго» не повернула (а.с. 32-34). Звертаючись з позовними вимогами ЛМКП «Львівтеплоенерго», покликаючись на наявність між сторонами фактичних договірних відносин та заборгованість станом на 16.08.2019, яка утворилася за період з 01.07.2014 по 31.01.2018 за квартирою АДРЕСА_1 , просив стягнути таку у судовому порядку. У матеріалах справи наявний відзив ОСОБА_1 на позовну заяву, у якому остання зазначаючи про демонтаж батарей, стверджує про безпідставність нарахування заборгованості за послуги (а.с. 59). Спеціальним законом, який регулює відносини, що виникають у процесі надання та споживання житлово-комунальних послуг є ЗУ «Про житлово-комунальні послуги». Зокрема, предметом регулювання цього Закону є відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та поводження з побутовими відходами, а також відносини, що виникають у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії і природного газу споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках Згідно статті 6 Закону учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: споживачі (індивідуальні та колективні); управитель; виконавці комунальних послуг. Перелік житлово-комунальних послуг визначений статтею 5 цього Закону. До житлово-комунальних послуг належать, зокрема житлові послуги - послуга з управління багатоквартирним будинком, яка включає: утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо; купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку; поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку. Індивідуальний споживач, зокрема зобов`язаний укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом та оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами (ч. 2 ст. 7 Закону). Схожі за змістом норми містились і у ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції від 24.06.2004 року з подальшими змінами), який втратив чинність 01.05.2019, на підставі ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» 2189-VIII в редакції від 02.04.2020, який чинний на даний час. Відповідно до ст. 67 ЖК УРСР плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, теплова енергія та інші послуги) береться, крім квартирної плати, за затвердженими в установленому порядку тарифами. Статтею 68 ЖК УРСР передбачено, що наймач зобов`язаний своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги. Тобто, споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальні послуги, зобов`язаний сплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом, згідно із п. 5 ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції від 24.06.2004 року). Відповідно до ч. 3 ст. 20 Закону № 1875-IV укладення договору на надання житлово-комунальних послуг визначено як обов`язок, а не право сторін, а тому відсутність договірних правовідносин між сторонами не є підставою для відмови у стягненні з відповідача коштів за надані житлово-комунальні послуги. Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, відповідачка жодних дій, спрямованих на укладення договорів, які за її словами є неукладеними, не вчинила, протилежні докази з цього приводу в матеріалах справи відсутні, натомість докази надсилання договорів приєднання зі сторони позивача відповідачці, як споживачу, є беззаперечними. Відповідно до постанови Верховного Суду України від 30.10.2013 року по справі №6-59-цс13 відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг саме по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Враховуючи наведене, колегія суддів приходить висновку, що між сторонами встановлені фактичні договірні відносини на тих умовах, за яких надається відповідна послуга, тому вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості за цю послугу, як і нарахування за таку є обґрунтована. Так, позивач ЛМКП «Львітеплоенерго» додав до позовної заяви Акти про включення системи теплопостачання, згідно яких в опалювальний сезон система теплопостачання була в приміщеннях, зокрема будинку на АДРЕСА_2 (а.с. 24-27). Більше того, ЛМКП «Львівтеплоенерго» для здійснення оплати за надані послуги з централізованого опалення ОСОБА_1 був відкритий особовий рахунок № НОМЕР_1 , а також щомісячно направлялися повідомлення про нарахування вартості даної послуг з метою її оплати. Крім цього, з матеріалів справи вбачається, що 15.01.2016 Шевченківський районний суд м. Львова видав судовий наказ та вирішено стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 заборгованості за послуги з централізованого опалення в розмірі 7550 грн та 689,00 грн судового збору. 08.07.2016 Шевченківський районний суд м. Львова скасував за заявою ОСОБА_1 судовий наказ від 15.01.2016. В подальшому, 29.12.2016 за заявою ЛМКП «Львівтеплоенерго» Шевченківським районним судом м. Львова було видано судовий наказ про стягнення солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 заборгованості за послуги з централізованого опалення у розмірі 6769,87 грн та 689,00 грн судового збору. 03.04.2017 за заявою ОСОБА_1 судовий наказ від 29.12.2016 року скасовано. 15.03.2018 за заявою ЛМКП «Львівтеплоенерго» Шевченківським районним судом м.Львова був виданий судовий наказ про стягнення солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 заборгованості за послуги з централізованого опалення у розмірі 14073,39 грн та 167,20 грн судового збору. 20.04.2018 за заявою ОСОБА_1 судовий наказ від 15.03.2018 скасовано. Факт періодичної оплати відповідачкою наданої послуги свідчить про визнання нею нарахувань за таку. Станом на 16.08.2019 року за період з 01.07.2014 року по 31.01.2018 року за квартирою АДРЕСА_1 утворилась заборгованість за спожиті послуги з централізованого опалення у розмірі 25025,29 грн. Належних заперечень чи спростувань (у формі відповідних розрахунків) розрахунку заборгованості відповідачка не подала, іншого розрахунку суду не представила, як і не доведено те, що невиконання зобов`язань по сплаті вартості отриманих послуг сталося не з її вини. Зокрема, відключення від мереж централізованого опалення та можливість у подальшому встановлення індивідуального опалення регулюється Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 (далі - Правила). Згідно з пунктами 24, 25, 26 Правил та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630, споживачі можуть відмовитися від отримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води. Відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у порядку, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства. Самовільне відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води забороняється. Відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється за умови забезпечення безперебійної роботи інженерного обладнання будинку та вжиття заходів щодо дотримання в суміжних приміщеннях вимог будівельних норм і правил з питань проектування житлових будинків, опалення, вентиляції, кондиціонування, будівельної теплотехніки; державних будівельних норм з питань складу, порядку розроблення, погодження та затвердження проектної документації для будівництва, а також норм проектування реконструкції та капітального ремонту в частині опалення. Процедура відключення від мереж централізованого опалення та гарячого водопостачання врегульована Порядком відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання, затвердженого наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарств України від 22.11.2005 № 4 із змінами внесеними згідно з наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 06.11.2007 №

169. Матеріали справи не містять відповідної проектної документації, яка б засвідчувала факт відключення квартири відповідачки від мережі централізованого теплопостачання та доказів ненадання їй послуг з постачання тепла. Зважаючи на те, що відповідачка самовільно відключила прилади обігріву у своїй квартирі від мережі централізованого опалення, що вбачається з матеріалів справи та жодним чином не спростовано останньою, вона зобов`язана сплачувати за послуги з теплопостачання, оскільки самовільне відключення від мереж централізованого опалення не є підставою для звільнення споживача від оплати за послуги теплопостачання. Крім цього, колегія суддів звертає увагу на те, що пунктом 6 частини 1 статті 20 вказаного Закону (в редакції від 24.06.2004 року) передбачено лише два випадки, коли споживач має право на несплату вартості житлово-комунальних послуг: за період тимчасової відсутності споживача та/або членів його сім`ї при відповідному документальному оформленні; за період фактичної відсутності житлово-комунальних послуг, визначених договором у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Схоже визначено і у ст. 7 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги», який чинний наданий час, а саме: споживач має право на неоплату вартості комунальних послуг (крім постачання теплової енергії) у разі їх невикористання (за відсутності приладів обліку) за період тимчасової відсутності в житловому приміщенні (іншому об`єкті нерухомого майна) споживача та інших осіб понад 30 календарних днів, за умови документального підтвердження відповідно до умов договорів про надання комунальних послуг. Разом з цим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що на підтвердження ненадання відповідачу житлово-комунальних послуг, останньою не надано складених актів-претензій. Що стосується доводів апелянтки про застосування наслідків спливу строку позовної давності, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. При цьому, про застосування наслідків спливу позовної давності відповідачка фактично звертає увагу лише в апеляційній скаргі. Разом з цим, відповідачка ОСОБА_1 отримувала судову повістку про виклик в судове зсідання, особисто подавала клопотання про перенесення судового засідання та відзив на позовну заяву, тому мала можливість до винесення рішення судом першої інстанції подати заяву про застосування наслідків спливу позовної давності, проте до суду першої інстанції такої заяви не подавала, відтак відповідного змісту заява подана одночасно з апеляційною скаргою не може бути підставою для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції та постановлення нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог з підстави спливу позовної давності звернення з позовом до суду (а.с. 49-50, 57, 59). Згідно із ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. При вирішенні справи суд першої інстанції правильно визначив характер правовідносин між сторонами, застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідив матеріали справи та надав належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам. Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення без змін. Керуючись ст.ст. 259, 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, постановила: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 17 жовтня 2019 року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 15 вересня 2020 року. Головуючий: А.В. Ніткевич Судді: С.М. Бойко С.М. Копняк