Постанова 4807 № 337/3795/19

Дата документу 16.09.2020 Справа № 337/3795/19 Запорізький апеляційний суд Єдиний унікальний № 337/3795/19 Головуючий у 1-й інстанції: Салтан Л.Г. Провадження №22-ц/807/1798/20 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 вересня 2020 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого, судді-доповідача суддів: за участю секретаря Подліянової Г.С., Гончар М.С., Маловічко С.В., Путій Д.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника позивача, ОСОБА_1 , адвоката Козар Михайла Володимировича на рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 10 березня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Вовк Ірина Іванівна, приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Корнієнко Яна Станіславівна, приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Кріль Олександр Михайлович про визнання майна спільною сумісною власністю та про визнання рівними часток в спільному сумісному майні, стягнення грошової компенсації в розмірі вартості 1/6 частини спільного майна в порядку спадкування за законом, - В С Т А Н О В И В: У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Вовк Ірина Іванівна, приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Корнієнко Яна Станіславівна, приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Кріль Олександр Михайлович про визнання майна спільною сумісною власністю та про визнання рівними часток в спільному сумісному майні, стягнення грошової компенсації в розмірі вартості 1/6 частини спільного майна в порядку спадкування за законом, який було уточнено в листопаді 2019 року. Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її син ОСОБА_7 , заповіт не залишив. На час відкриття спадщини ОСОБА_7 у зареєстрованому шлюбі не перебував, однак після його смерті до суду звернулась ОСОБА_2 з позовом про встановлення факту проживання з ОСОБА_7 однією сім`єю з 2004 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання спадкового майна спільною сумісною власністю, визнання права власності на майно як на частку в спільній сумісній власності, виключення майна із спадкового майна. Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 26 червня 2014 року позов ОСОБА_2 був задоволений частково, встановлено факт проживання померлого однією сім`єю з ОСОБА_2 понад п`ять років, за ОСОБА_2 визнано право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , яка за правовстановлюючими документами була оформлена на ОСОБА_2 . Вказане рішення переглядалось в апеляційному та касаційному порядку. Постановою Верховного суду від 10 червня 2019 року судові рішення попередніх інстанцій у цій справі залишені без змін. За викладених обставин позивач вважає, що у неї з`явилось право на отримання в порядку спадкування за законом на Ѕ частину майна, придбаного під час спільного проживання сина ОСОБА_7 з ОСОБА_2 з 01 січня 2004 року по 11 травня 2013 року, яке зареєстроване на ОСОБА_2 , а саме: квартиру АДРЕСА_2 , та інше нерухоме майно, яке зареєстроване за ОСОБА_2 ; автомобіль VOLKSWAGEN Passat, державний номер НОМЕР_1 та інші транспортні засоби, які зареєстровані за ОСОБА_2 , депозитні вклади у банках України, зокрема в ОТР Банку, ПриватБанку, Ощадному банку України, Укрсоцбанку, Укрексімбанку, Кредобанку, Райффайзен банку Аваль, Південному банку відкритих на ім`я ОСОБА_2 . Із урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, позивачка просила суд: визнати квартиру за адресою: АДРЕСА_3 , яка була зареєстрована на праві власності за ОСОБА_2 на підставі Свідоцтва про право власності, виданого Управлінням житлового господарства Запорізької міської ради, спільною сумісною власністю ОСОБА_7 та ОСОБА_2 в період з часу її придбання в 2008 році і до її одноособового відчуження ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу 10 листопада 2012 року; визначити, що частки померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 та ОСОБА_2 в квартирі за адресою: АДРЕСА_3 , є однаковими і що кожному із них належало по 1/2 частині вказаної квартири в період з часу її придбання в 2008 році і до її одноособового відчуження ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу 10 листопада 2012 року; стягнути з ОСОБА_2 , грошову компенсацію за належну ОСОБА_1 1/6 частку у спадковій квартирі за адресою: АДРЕСА_3 , після смерті сина ОСОБА_7 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , в сумі 235 093,33 грн. Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 10 березня 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Вовк Ірина Іванівна, приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Корнієнко Яна Станіславівна, приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Кріль Олександр Михайлович про визнання майна спільною сумісною власністю та про визнання рівними часток в спільному сумісному майні, стягнення грошової компенсації в розмірі вартості 1/6 частини спільного майна в порядку спадкування за законом, відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 , адвокат Козар Михайло Володимирович подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм процесувального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не врахував, що ОСОБА_2 не надала жодного доказу про те, що ОСОБА_7 за життя надав згоду на продаж квартири за адресою: АДРЕСА_3 . Крім того, помилковими є висновки суду про неможливість отримання грошової компенсації, яка передбачена нормами ст. 1280 ЦК України. Відзиву у порядку ст. 360 ЦПК України до суду не надійшло. Учасники справи, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, що підтверджується рекомендованими поштовими повідомленнями про отримання ними судових повісток про виклик до суду ( т. 3 а.с. 21-22, т. 3 а.с. 26, т. 3 а.с. 12, т. 3 а.с. 9, т. 3 а.с. 20) до апеляційного суду не з`явились, про причини неявки суд не повідомили, будь яких клопотань про відкладення розгляду справи на адресу апеляційного суду не надходило. Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Зважаючи на вказане, колегія у відповідності до положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України здійснила апеляційний розгляд у відсутності учасників справи. Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення зазначеним вимогам відповідає. Рішення суду першої інстанціїмотивоване тим, що спірна квартири за адресою: АДРЕСА_3 була відчужена ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу від 10 листопада 2012 року, посвідченим приватним нотаріусом Запорізького міського нотарального округу Корнієнко Я.С., тобто за життя ОСОБА_7 .. Проте, за життя ОСОБА_7 зазначений договір купівлі-продажу квартири не оспорював, тому квартира не входить до складу спадкового майна, після смерті ОСОБА_7 померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки право на майно повинно існувати на час смерті спадкодавця. Крім того, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження тих обставин, що спірна квартира була придбана за спільні кошти під час проживання однією сім`єю ОСОБА_7 з ОСОБА_2 . Можливість отримання грошової компенсації передбачена нормами ст. 1280 ЦК (Перерозподіл спадщини), проте, вона не може бути застосована при вирішенні даного спору, оскільки право на майно повинно існувати на час смерті спадкодавця, а в даному випадку майно було відчужене за життя спадкодавця. З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується, оскільки вони відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи. Завданням цивільного судочинства є, зокрема, справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (стаття 2 ЦПК України). Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України). Відповідно до статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. За змістом статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Судом встановлено, що відповідно до Свідоцтва про народження Серії НОМЕР_2 , ОСОБА_7 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьком зазначено ОСОБА_8 , матір`ю ОСОБА_1 . (т.1 а.с. 10). Відповідно до Свідоцтва про смерть Серії НОМЕР_3 , виданого Міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Запорізького міського управління юстиції 12 травня 2013 року, ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що складено відповідний актовий запис №2667. (т.1 а.с. 9). Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 26 червня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково, встановлено факт проживання однією сім`єю ОСОБА_7 та ОСОБА_2 понад п`ять років. Визнано за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 . (т.1 а.с. 1113). Відповідно до Свідоцтва про право власності НОМЕР_4 , виданого Управлінням житлового господарства Запорізької міської ради 11 серпня 2008 року на підставі рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради від 22 липня 2008 року №315/17, зареєстрованого Орендним підприємством Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно 13 серпня 2008 року за реєстраційним номером 24298454 в книзі №309, запис 43405, квартира АДРЕСА_2 належить ОСОБА_2 10 листопада 2012 року квартира АДРЕСА_2 була відчужена ОСОБА_2 ОСОБА_6 за 405019 грн, що підтверджується Договором купівлі-продажу 2411, посвідченим приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Корнієнко Я.С., у відповідності до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно. (т.1 а.с. 47-49). Згідно з Договором купівлі-продажу квартири від 26 лютого 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Вовк І.І. та зареєстровано в реєстрі за №1416, квартира АДРЕСА_2 була відчужена ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , у відповідності до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно. (т. 1 а.с. 45-46, 17-18). Згідно зі статтями 1216, 1218 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Згідно з частинами першою, другою статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу). Відповідно до статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. Зі спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_7 вбачається, що з заявою про прийняття спадщини від 26.09.2013 року, після померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_7 звернулась ОСОБА_2 , яка проживала з ОСОБА_7 однією сім`єю понад п`ять років, що підтверджується рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 26.06.2014 року у цивільній справі № 337/6747/13ц. З заявою про прийняття спадщини від 11.11.2013 року також звернулась ОСОБА_1 мати померлого. Син померлого ОСОБА_9 подав заяву від 28.10.2013 року про відмову від спадщини ( т. 2 а.с. 2-74). З огляду на наведене суд дійшов обґрунтованого висновку, що спадкоємцями після смерті ОСОБА_7 є його мати ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , оскільки рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 26.06.2014 року у цивільній спараві № 337/6747/13ц встановлено факт проживання померлого однією сім`єю з ОСОБА_2 понад п`ять років. За правилами статті 1267 ЦК України частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними. Спадкоємці за усною угодою між собою, якщо це стосується рухомого майна, можуть змінити розмір частки у спадщині когось із них. Спадкоємці за письмовою угодою між собою, посвідченою нотаріусом, якщо це стосується нерухомого майна або транспортних засобів, можуть змінити розмір частки у спадщині когось із них. Судом встановлено, що після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 , сина позивачки, відкрилась спадщина на все належне йому майно. В заяві про прийняття спадщини ОСОБА_1 зазначає, що спадкове майно складається з: квартири за адресою: АДРЕСА_4 ; квартири за адресою: АДРЕСА_5 ; квартири за адресою: АДРЕСА_6 ( т. т. а.с. 24). Постановою приватного нотаріуса Кріль О.М. від 12.03.2015 року № 27/02-31 та від 27.11.2015 року № 181/03-31 ОСОБА_1 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 , на квартиру за адресою: АДРЕСА_6 , у зв`язку з ненаданням спадкоємцем правовстановлюючих документів щодо належності цього майна спадкодавцю. ( т. 2 а.с. 40) Отже, як вбачається зі спадкової справи, після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 , квартира за адресою: АДРЕСА_3 , яку позивачка просить визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_7 та ОСОБА_2 та визначити, що їх частки є рівними і кожному з них належить по 1\2 частині вказаної квартири, а також стягнути на користь позивачки з ОСОБА_2 грошову компенсацію за належну їй 1\6 частку цієї квартири, як спадкоємцю після померлого сина, до складу спадщини не увійшла. Водночас, з матеріалів справи вбачається, що 10 листопада 2012 року квартира АДРЕСА_2 була відчужена ОСОБА_2 ОСОБА_6 за 405019 грн, що підтверджується Договором купівлі-продажу зареєстрованого у реєстрі за № 2411, посвідченим приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Корнієнко Я.С., у відповідності до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно. (т.1 а.с. 47-49). Обгрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 зазначає, що вона була відчужена відповідачкою без згоди її сина ОСОБА_7 . Як встановлено судом першої інстанції право власності на спірну квартиру за життя ОСОБА_7 оспорено не було, порушених судових справ чи ухвалених судових рішень не існує, доводи позивачки щодо бажання померлим оспорити право власності відповідачки на спірну квартиру та її відчуження є голослівними, жодним належним доказом не підтверджені. Частиною четвертою статті 25 ЦК України передбачено, що в момент смерті фізичної особи її цивільна правоздатність припиняється. Тобто, суд не може вирішували питання про права особи, яка не є стороною процесу та у зв`язку зі смертю не має цивільної процесуальної правоздатності і дієздатності. Оскільки до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України), проте суду не надано належних та допустимих доказів того, що спадкодавцеві на день смерті належала на праві власності квартира за адресою: АДРЕСА_3 , оскільки вона була відчужена за життя спадкодавця ОСОБА_2 , з якою він проживав однією сім`єю без реєстрації шлюбу, питання щодо визнання договору купівлі-продажу спірної квартири за життя ОСОБА_7 не порушував, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що зазначена квартира не увійшла до складу спадкового майна після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 та відсутності передбачені законом підстави для задоволення позову. При цьому суд першої інстанції вірно зазначив, що визначення судом частки подружжя у праві спільної сумісної власності на нерухоме майно ( квартиру) за померлим суперечить положенням статті 25 ЦК України та статті 46-48 ЦПК України. Крім того, відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Тобто, статус спільної сумісної власності визначається такими чинниками, як час набуття майна та кошти, за які таке майно набуте ( джерело набуття). Таким чином, у разі придбання майна й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя. Відповідно до положнь ст. 81 ЦПК України кожна сторона поинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може грунтуватися на припущеннях. Водночас, позивачка не надала належних та беззаперечних доказів на підтвердження придбання спірної квартири АДРЕСА_2 за спільні кошти під час проживання однією сім`єю ОСОБА_7 та ОСОБА_2 . Натомість, ОСОБА_2 заперечуючи проти позову зазначила, що спірна квартира придбана нею за власні кошти на підтвердження чого надала договір купівлі-продажу від 16 лютого 2007 року належної їй квартири АДРЕСА_7 . продаж якою було здійснено за 535013 грн, яка належала їй на праві особистої приватної власності на підставі договору купівлі-продажу посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Білоусовим О.І. 20.09.2001 року, тобто була придбана до того моменту, коли вона з ОСОБА_7 почала проживати однією сім`єю, отже, після її продажі мала особисті кошти для придбання спірної квартири. Доводи апеляційної скарги щодо застосування до спірних правовідносин ст. 1280 ЦК України є неспроможними. Статтею 1280 ЦК України встановлено, що якщо після спливу строку для прийняття спадщини і після розподілу її між спадкоємцями спадщину прийняли інші спадкоємці (частини друга і третя статті 1272 цього Кодексу), вона підлягає перерозподілу між ними. Такі спадкоємці мають право вимагати передання їм у натурі частини майна, яке збереглося, або сплати грошової компенсації. Отже, відповідно до положень цієї статті вона застосовується до спадщини, яку прийняли спадкоємці і розподілили її між собою, а якщо після її розподілу спадщину прийняли інші спадкоємці, вона підлягає перерозподілу. В даній справі спірна квартира не входить до складу спадкового майна, оскільки вона була відчужена за життя спадкодавця, будь-яких вимог та заперечень спадкодавцем за життя не заявлялось, тому суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що позивачка не має законних підстав вимагати від відповідачки сплатити їй грошову компенсацію за квартиру, яка не входить до складу спадщини після померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_7 .. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді даної справи неправильно застосовані норми матеріального права чи порушені норми процесуального права, оскільки ґрунтуються на переоцінці доказів, які були досліджені та оцінені судом першої інстанції та викладені в мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення. Інші наведені у апеляційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, які їх обґрунтовано спростував. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України"). Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні. Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки апеляційний суд судове рішення не змінює та не ухвалює нове, тому підстав для розподілу судових витрат немає. Керуючись ст. ст.367, 368, 374, 375, 376, 381-384, 390 ЦПК України, апеляційний суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу представника позивача, ОСОБА_1 , адвоката Козар Михайла Володимировича залишити без задоволеня. Рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 10 березня 2020 року у цій справі залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Повна постаова складена 21 вересня 2020 року. Головуючий, суддя СуддяСуддя Подліянова Г.С.Гончар М.С.Маловічко С.В.