Постанова 4802 № 161/3792/20

Справа № 161/3792/20 Головуючий у 1 інстанції: Пушкарчук В. П. Провадження № 22-ц/802/918/20 Категорія: 39 Доповідач: Осіпук В. В. ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 21 вересня 2020 року місто Луцьк Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Осіпука В. В., суддів - Карпук А. К., Матвійчук Л. В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 червня 2020 року, В С Т А Н О В И В: У травні 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося в суд із зазначеними позовом. Покликалось на ті обставини, що 16 березня 2018 року між банком та ОСОБА_1 , шляхом підписання анкети-заяви було укладено кредитний договір № б/н, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 5000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, зі сплатою за користування кредитом процентів у розмірі, зазначеному у тарифах, що діють на дату нарахування та викладені на банківському сайті https://privatbank.ua/kredity/, з розрахунку 365/360 календарних днів на рік. Згоду на те, що підписана анкета-заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами банку» складає між ним і банком договір про надання банківських послуг, відповідач посвідчив своїм підписом у анкеті-заяві. Відповідно до умов договору відповідач зобов`язався погашати кредит, нараховані відсотки за користування кредитом, заборгованість по перевитраті платіжного ліміту, оплачувати комісії на умовах, передбачених договором. Крім того позивач вказував, що у зв`язку з невиконанням позичальником зобов`язань, з урахуванням внесених коштів на погашення заборгованості, станом на 25 грудня 2019 року виникла заборгованість в розмірі 12214,76 грн, яка складається із заборгованості: за простроченим тілом кредиту - 8277,18 грн.; заборгованості за простроченими відсотками - 607,29 грн; по відсотках, нарахованих на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України - 2272,44 грн; штрафу (фіксована частина) 500,00 грн; штрафу (відсоткова складова) 557,85 грн., яку банк просив стягнути з відповідача ОСОБА_1 на його користь. Заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 червня 2020 року позов АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 8277 грн 18 коп. та 1424 грн 32 коп. судових витрат по справі. У решті позову відмовлено. В апеляційній скарзі позивач АТ КБ «ПриватБанк», покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просило апеляційний суд оскаржуване рішення суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, в іншій частині рішення суду залишити без змін. Відзив на апеляційну скаргу відповідач не подавав. Рішення суду першої інстанції в частині задоволеної позовної вимоги банку щодо стягнення заборгованості за тілом кредиту ніким не оскаржується і судом апеляційної інстанції не переглядається. Апеляційна скарга позивача підлягає до задоволення частково, а рішення суду першої інстанції скасуванню в частині відмови у стягненні з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості по відсоткам, нарахованим на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України, з ухваленням в цій частині нового рішення про часткове задоволення позову з таких підстав. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову у даній справі, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами по справі існують кредитні зобов`язання, які банк належним чином виконав та видав позичальнику кошти, які останній у встановлений строк не повернув, а тому з нього на користь банку підлягає стягненню заборгованість за тілом кредиту у розмірі 8277 грн 18 коп. Відмовляючи у стягненні заборгованості: за простроченими відсотками; відсотками, нарахованими на прострочений кредит, та штрафу із-за недоведеності цих вимог, місцевий суд свій висновок мотивував тим, що АТ КБ «ПриватБанк» не надало належних, допустимих та достовірних доказів погодження з позичальником умов кредитування щодо сплати відсотків за користування кредитними коштами, розміру та порядку нарахування (штрафів) за порушення виконання зобов`язання, такий висновок суду є правильний. Разом з тим, відмовляючи у стягненні з відповідача ОСОБА_1 на користь банку заборгованості за відсотками, нарахованими за прострочений кредит, згідно ст. 625 ЦК України, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не підтвердив заявлену до стягнення суму розрахунком, а тому відсутня можливість перевірки правильності її нарахування. Проте погодитись з таким висновком суду неможна. Встановлено, що 16 березня 2018 року відповідачем ОСОБА_1 було підписано анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанку, за якою кредитодавцем є АТ КБ «ПриватБанк». Згідно інформації, викладеної в цій заяві відповідач підтвердив, що він погоджується із тим, що ця заява разом із умовами та правилами надання банківських послуг, а також тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг. Згідно розрахунку наданого банком, заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 25 грудня 2019 року, становить 12214,76 грн, і складається із: заборгованості за простроченим тілом кредиту - 8277,18 грн.; заборгованості за простроченими відсотками - 607,29 грн; по відсотках, нарахованих на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України - 2272,44 грн; штрафу (фіксована частина) 500,00 грн; штрафу (відсоткова складова) 557,85 грн. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статті 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однією зі сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до пункту 2.1.1.2.1 Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку для надання послуг банк відкриває клієнту картку, її вид визначений у пам`ятці клієнта/довідці про умови кредитування і заяві, підписанням якого клієнт і банк укладають договір про надання банківських послуг. Датою укладення договору є дата отримання карти, зазначена в заяві. Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, у разі укладення кредитного договору неустойка, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов`язання, поділяються на встановлену законом (розмір та підстави, стягнення якої визначаються актами законодавства) та договірну (розмір та підстави, стягнення якої визначаються сторонами в самому договорі). З анкети-заяви від 16 березня 2018 року наявної в матеріалах справи вбачається, що процентна ставка на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України не визначена (а.с. 10). Крім того, у цій заяві, відсутні умови договору про встановлення відповідальності, зокрема неустойки (штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема, заборгованість по процентах за користування кредитом, штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами, а також заборгованість за відсотками на прострочений кредит за ст. 625 ЦК України. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 16 березня 2018 року, посилався на Умови та Правил надання банківських послуг, Тарифи банку, які розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/ як невід`ємні частини спірного договору. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці витяг з Тарифів та витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг АТ Б «ПриватБанк», а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема, щодо сплати процентів за користування кредитними коштами й щодо сплати процентів, нарахованих на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України; та щодо сплати неустойки (штрафів) саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та правила споживчого кредитування. До такого висновку дійшов і Верховний Суд України у постанові від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15). Колегія суддів вважає, що у цьому випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (16 березня 2018 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (06 березня 2020 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Умови та Правила надання банківських послуг у будь-якій редакції, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила надання банківських послуг, відсутність у заяві домовленості сторін про сплату відсотків, штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Умови та Правила не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19). У ч. 1, 3 ст. 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів». З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19) дійшла висновку, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ КБ «ПриватБанк» дотрималось вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк, а саме про нарахування відсотків та про відповідальність у вигляді штрафів за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Таким чином, висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення з відповідача заборгованості по процентах за користування кредитом та штрафів є обґрунтованим та таким, що узгоджується із вимогами чинного законодавства. Також, колегія суддів вважає безпідставними, посилання позивача на те, що всі умови кредитування викладені в Паспорті споживчого кредиту, який підписаний відповідачем, безспірно свідчить про погодження всіх істотних умов договору укладеного з відповідачем, оскільки анкета-заява не містить жодних відомостей про сам паспорт, як складову цього договору. Крім того, варто зазначити, що Паспорт споживчого кредиту наданий банком як доказ містить зауваження, що інформація, яка зазначена в паспорті зберігає чинність та є актуальною лише до 21.04.2018 року. Більш того, зі змісту цього Паспорту слідує, що умови договору про споживчий кредит можуть відрізнятися від інформації, наведеної в цьому Паспорті споживчого кредиту, та будуть залежати від проведеної кредитодавцем оцінки кредитоспроможності споживача з урахуванням, зокрема, наданої ним інформації про майновий та сімейний стан, розмір доходів тощо. У третьому розділі Паспорту визначено максимальну суму ліміту на кредитній картці до 75000 грн., однак відсутні дані щодо фактичного ліміту, встановленого на конкретній кредитній картці. У розділі 4 вказаного Паспорту зазначено, що реальна річна процентна ставка обчислена на основі припущення, що процентна ставка та інші платежі за послуги кредитодавця залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит. Отже, зазначений Паспорт споживчого кредиту, як це передбачено ст. 7 Закону України «Про споживче кредитування» є лише рекламою споживчого кредиту і передує укладенню самого договору, та як правило містить узагальнену інформацію про умови кредитування, орієнтовану загальну вартість кредиту та максимальний строк, на який надається кредит. За таких обставин, саме по собі підписання відповідачем Паспорту споживчого кредиту без підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу умови та правила банківських послуг висновку суду першої інстанції про безпідставність вимог банку щодо стягнення заборгованості за відсотками та штрафами не спростовує і не впливає на законність оскаржуваного рішення у цій частині. Разом з тим, колегія суддів апеляційного суду не погоджується із висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову в частині стягнення заборгованості за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України, з таких підстав. Звертаючись з позовом банк просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України в сумі 2272,44 грн, обґрунтовуючи вказану вимогу тим, що в редакції Умов та правил, що почали діяти з 01.04.2019 року, згідно з п. 2.1.1.2.12 сторони дійшли згоди, що в разі починаючи з 181 - го дня з моменту порушення зобов`язань, клієнта з погашення кредиту, клієнт зобов`язується сплатити на користь банку заборгованість по кредиту, а також проценти від суми неповернутого в строк кредиту, які у відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України встановлюються за домовленістю сторін у процентах від простроченої суми заборгованості в розмірі: 86,4 % - для картки «Універсальна»; 84 % - для картки «Універсальна голд». Частиною 1 статті 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Як передбачено ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. В силу ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Як передбачено ч. 1 ст. 631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Аналіз указаних норм матеріального права дає підстави для висновку, що при укладенні договору сторони можуть визначити строк його дії, тобто час, протягом якого вони мають здійснити свої права та виконати свої обов`язки відповідно до цього договору. Щодо кредитного договору, то сторони вправі встановити строк кредитування, протягом якого боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок за договором із повернення кредиту та сплати процентів. Наслідком невиконання боржником грошового зобов`язання за кредитним договором є сплата ним кредитору неустойки та процентів від простроченої суми. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Отже, що стосується вимог банку щодо стягнення з відповідача 2272 грн 44 коп. - заборгованості за відсотками нарахованими за простроченим кредит, згідно ст. 625 ЦК України, то апеляційний суд виходить з наступного. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі щодо розміру зазначених відсотків і порядку їх нарахування, посилався на «Умови та правила надання банківських послуг», «Тарифи банку», які розміщені на його сайті. Разом з тим, як зазначалося вище, ця інформація не може бути взята судом до уваги як доказ підтвердження конкретних умов кредитування, оскільки не містить відомостей про те, що між позивачем - банком і відповідачем досягнуто згоди щодо розміру і порядку нарахування вказаних відсотків. З урахуванням викладеного, на думку колегії суддів, відсутні підстави для висновку про те, що укладеним між сторонами договором було встановлено інший розмір процентів ніж передбачений в ч. 2 ст. 625 ЦК України, а тому позивач має право на стягнення з відповідача лише трьох процентів річних від простроченої суми. З розрахунку заборгованості, наданого банком вбачається, що відсотки за ст. 625 ЦК України нараховувалися позивачем на прострочене тіло кредиту в сумі 2272,44 грн за період з 01 вересня 2019 року по 25 грудня 2019 року, тобто за 116 днів прострочки. Розрахунок 3% річних здійснено за формулою: % = сума боргу * процентну ставку / 100 % / 365 * кількість днів. Таким чином 3% річних відповідно до заявлених позовних вимог за період з 01 вересня 2019 року по 25 грудня 2019 року, за 116 днів становлять суму 78,92 грн. (1827,60*3/100%/365*75), й саме вказана сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача. Отже, обставини на які посилається позивач в апеляційній скарзі як на підставу перегляду судового рішення в частині порушення судом першої інстанції норм матеріального права частково знайшли своє підтвердження. Неправильне застосування судом першої інстанції зазначених норм матеріального права у справі, яка переглядається, призвело до неправильного вирішення справи, а це відповідно до статті 376 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення, ухваленого у цій справі, в частині відмови в задоволенні позову про стягнення відсотків, нарахованих на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України, та прийняття нового рішення про часткове задоволення позову АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 на користь банку за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України в сумі 78,92 грн. В іншій оскаржуваній частині рішення суду першої інстанції слід залишити без змін. Згідно вимог ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до ч. 1 цієї статті, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У ході розгляду даної справи АТ КБ «ПриватБанк» було понесено судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви до суду першої інстанції в розмірі 2102 грн. Позовні вимоги судом першої інстанції були задоволені частково на суму 8277,18 грн під час апеляційного перегляду сума, яка підлягає стягненню збільшилась на 11,24 грн і дорівнює 8 356,1 грн (8277,18 грн борг по тілу кредиту + 78,92 грн відсотки, обраховані на підставі ст.625 ЦК України), що становить 68,41 % від суми заявлених вимог. Отже, з урахуванням розміру задоволених позовних вимог відшкодуванню відповідачем позивачу підлягає судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 1437,98 грн. Таким чином заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 червня 2020 року в частині розподілу судових витрат слід скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» 1437,98 грн судового збору за подання позовної заяви. Також АТ КБ «ПриватБанк» понесло судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 3153 грн. за подання апеляційної скарги на судове рішення в частині відмови у стягненні заборгованості за простроченими відсотками, штрафів та заборгованості по відсотках, нарахованих згідно ст. 625 ЦК України, тобто, оспорювана сума становила 3937,58 грн. Апеляційна скарга задоволена частково на суму 78,92 грн, оскільки рішенням суду апеляційної інстанції стягнуто лише 3% річних по ст.625 ЦК України. Таким чином, апеляційна скарга банку задоволена на 2 % (стягнуто 78,92 грн) від оспорюваної суми (3937,58 грн) тому з урахуванням розміру задоволених вимог, відшкодуванню відповідачем позивачу підлягають судові витрати за подання апеляційної скарги в сумі 63,06 грн. Таким чином, згідно з вимогами викладеними у ст. 141 ЦПК України пропорційно до розміру задоволених вимог з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» підлягає стягненню 1501,04 грн судового збору (1437,98 грн за подання позовної заяви + 63,06 грн за подання апеляційної скарги). Керуючись статтями 374, 376, 381 - 384 ЦПК України суд У Х В А Л И В : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково. Заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 червня 2020 року в частині відмови у задоволенні позову Акціонерному товариству Комерційний банк «ПриватБанк» щодо стягнення відсотків нарахованих на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України та в частині розподілу судових витрат скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» 78 (сімдесят вісім) грн 92 коп. заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» судові витрати в розмірі 1501(одну тисячу п`ятсот одну) грн 04 коп. У решті рішення залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини третьої статті 389 ЦПК України. Головуючий Судді