Постанова 4856 № 240/884/20

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/884/20 Головуючий у 1-й інстанції: Черноліхов С.В. Суддя-доповідач: Матохнюк Д.Б. 21 вересня 2020 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Матохнюка Д.Б. суддів: Шидловського В.Б. Совгири Д. І. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, третя особа - Ліквідаційна комісія Управління внутрішніх справ України в Житомирській області, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : у лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства внутрішніх справ України, третя особа - Ліквідаційна комісія Управління внутрішніх справ України в Житомирській області, в якому просив: -визнати протиправним і скасувати рішення Міністерства внутрішніх справ України від 31 липня 2019 року про відмову у призначенні і виплаті позивачу одноразової грошової допомоги у зв`язку з втратою працездатності та встановленням ІІ групи інвалідності у зв`язку з захворюванням, пов`язаним з проходженням служби в органах внутрішніх справ; - зобов`язати відповідача виплатити позивачу 367275, 00 грн. одноразової допомоги відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №850 від 21 жовтня 2015 року. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2020 року позовні вимоги задоволено. Не погоджуючись з судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, виходячи з наступного. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 з 25 травня 1984 року по 23 грудня 1996 року проходив службу в органах внутрішніх справ. Так, 31 січня 2001 року НАСК "Оранта" позивачу проведено виплату страхового відшкодування з обов`язкового особистого страхування працівників МВС України в розмірі 925, 00 грн. у зв`язку з установленням 25 % втрати працездатності. На підставі довідки до акта огляду медико-соціальної експертної комісії серії 12 ААБ №101326 від 15.08.2018 року позивачу встановлено ІІ групу інвалідності внаслідок захворювання, так, пов`язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ з 24.07.2018 року. За таких обставин, позивач звернувся до відповідача та Управління внутрішніх справ України в Житомирській області із заявами про виплату одноразової грошової допомоги. Однак його документи були повернуті на підставі пункту 4 Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого Постановою КМУ від 21 жовтня 2015 року № 850, так як з дати первинного огляду МСЕК пройшло більше 2 років. Вважаючи такі дії протиправними, ОСОБА_1 оскаржив їх до суду. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 05 березня 2019 року по справі №240/433/19, яке залишено без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2019 року, визнано протиправною бездіяльність Міністерства внутрішніх справ України щодо не прийняття рішення по заяві ОСОБА_1 щодо нарахування та виплати одноразової грошової допомоги у зв`язку з втратою працездатності та встановлення ІІ групи інвалідності у зв`язку з захворюванням, пов`язаним з проходженням служби в органах внутрішніх справ. Зобов`язано Міністерство внутрішніх справ України повторно розглянути та прийняти рішення, відповідно до пункту 9 "Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 850 від 21 жовтня 2015 року, за заявою позивача щодо нарахування та виплати одноразової грошової допомоги у зв`язку з втратою працездатності та встановлення ІІ групи інвалідності у зв`язку з захворюванням, пов`язаним з проходженням служби в органах внутрішніх справ, з урахуванням висновків, викладених в рішенні суду. Так, на виконання вказаного рішення суду 31 липня 2019 року відповідачем відмовлено у призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку з тим, що інформація, зазначена у виписці з акта огляду МСЕК, не відповідає інформації, зазначеній у свідоцтві про хворобу. Крім того, у надісланих матеріалах не дотримано вимог пункту 4 Порядку. Вказані обставини слугували підставою для звернення позивача до суду з даним позовом. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач діяв не в межах та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Колегія суддів не погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Частиною п`ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей. Питання пов`язані з реалізацією права на соціальний захист неодноразово розглядав і Конституційний Суд України та сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року 8-рп/99 та від 20 березня 2002 року ? 5-рп/2002). Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян, як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2002 року 5-рп/2002). Частиною 6 ст. 23 Закону України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 року №565-ХІІ (Закон №565) визначено, що у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов`язків, яке призвело до встановлення йому інвалідності, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності I групи, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності II групи, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності III групи в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України. Визначення ступеня втрати працездатності працівником міліції у період проходження служби в органах внутрішніх справ у кожному випадку ушкодження здоров`я здійснюється в індивідуальному порядку відповідно до законодавства. Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги (далі - грошова допомога) у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції визначають Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року №850 (Порядок №850). При цьому, 07.11.2015 набрав чинності Закон України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 №580-VIII. Пунктом 5 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію" Закон України "Про міліцію" визнано таким, що втратив чинність. Положеннями п. 15 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію" визначено, що за колишніми працівниками міліції, у тому числі пенсіонерами, а також членами їхніх сімей, іншими особами зберігаються пільги, компенсації і гарантії, передбачені цим Законом для колишніх поліцейських, членів їхніх сімей, інших осіб. Право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України "Про міліцію", зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України "Про Національну поліцію". Таким чином, за позивачем зберігається право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом України "Про міліцію", зокрема ч. 6 ст. 23 цього Закону в редакції, чинній з 12.03.2015, і відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 №850. Згідно з п. 3 Порядку № 850 грошова допомога призначається і виплачується у разі, зокрема, установлення працівникові міліції інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов`язків, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, у разі встановлення інвалідності II групи. Днем виникнення права на отримання грошової допомоги є, у разі встановлення працівнику міліції інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності, дата встановлення втрати працездатності, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії. Пунктом 7 Порядку №850 визначено, що працівник міліції, якому призначається грошова допомога у разі встановлення інвалідності чи часткової втрати працездатності без установлення інвалідності, подає за місцем служби такі документи: заяву (рапорт) про виплату грошової допомоги у зв`язку з установленням інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності за формою згідно з додатком до цих Порядку та умов; довідку медико-соціальної експертної комісії про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності (у відсотках). До заяви додаються копії: довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією; постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв`язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; акта розслідування нещасного випадку та акта, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва) працівника міліції, зокрема про те, що воно не пов`язане з учиненням ним кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком учинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп`яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, за формою, що затверджується МВС; сторінок паспорта з даними про прізвище, ім`я та по батькові і місце реєстрації; документа, що підтверджує реєстрацію у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (сторінки паспорта громадянина України - для особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомила про це відповідному контролюючому органу і має відповідну відмітку у паспорті громадянина України). Згідно з п.8 Порядку №850, керівник органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, подає МВС в 15-денний строк з дня реєстрації документи, зазначені в пунктах 6 або 7 цих Порядку та умов, висновок щодо виплати грошової допомоги, а також у разі загибелі (смерті) працівника міліції: витяг з наказу про виключення загиблого (померлого) працівника міліції із списків особового складу; витяг з особової справи про склад сім`ї загиблого (померлого) працівника міліції. Пунктом 9 Порядку №850 встановлено, що МВС в місячний строк після надходження зазначених у пункті 8 цих Порядку та умов документів приймає рішення про призначення або у випадках, передбачених пунктом 14 цих Порядку та умов, про відмову в призначенні грошової допомоги і надсилає його разом із зазначеними документами керівникові органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, для видання наказу про виплату такої допомоги, або у разі відмови - для письмового повідомлення осіб із зазначенням мотивів відмови. Відповідно до п.14 Порядку №850 призначення і виплата грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), інвалідність чи часткова втрата працездатності без установлення інвалідності працівника міліції за висновком комісії з розслідування нещасного випадку є наслідком: учинення ним злочину, адміністративного правопорушення або дисциплінарного проступку; учинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп`яніння; навмисного спричинення собі тілесного ушкодження чи іншої шкоди своєму здоров`ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, установленого судом); подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати грошової допомоги. При цьому, згадані підстави є вичерпними і розширеному тлумаченню не підлягають. Слід зазначити, що відповідно до п.2 Порядку №850, днем виникнення права на отримання грошової допомоги є у разі встановлення працівнику міліції інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності - дата встановлення втрати працездатності, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії. Працівник міліції, а в разі його загибелі (смерті) - члени його сім`ї, батьки та утриманці можуть пред`явити МВС вимоги щодо виплати грошової допомоги протягом трьох років з дня настання події, що дає право на отримання такої допомоги (п.13 Порядку №850). Пунктом 4 Порядку №850 передбачено, що якщо протягом двох років працівникові міліції після первинного встановлення інвалідності із втратою працездатності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає йому право на отримання грошової допомоги в більшому розмірі, виплата проводиться з урахуванням раніше виплаченої суми. Так, рішення суду першої інстанції обгрунтоване тим, що норма п. 4 Порядку №850 не позбавляє позивача права на отримання одноразової грошової допомоги, а лише встановлює обмеження у розмірі проведення виплати нарахованої суми грошової допомоги в залежності від часу повторного встановлення інвалідності із втратою працездатності після первинного встановлення втрати працездатності. Так само цей пункт Порядку не містить жодних застережень щодо неможливості проведення виплати грошової допомоги у разі встановлення особі після спливу дворічного терміну іншої групи інвалідності чи більшого відсотку втрати працездатності. В той же час, колегія суддів звертає увагу, що Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду в постанові від 15.07.2020 у справі №240/10153/19 в подібних правовідносинах щодо виплати одноразової грошової допомоги в зв`язку з встановленням вищої групи інвалідності, дійшла висновку про необхідність застосування зазначеного дворічного строку з дня первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, а тому особі у якої між первинним та вторинним встановленням групи інвалідності минуло понад два роки, слід відмовляти в призначенні одноразової грошової допомоги в більшому розмірі. Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. При цьому, ЄСПЛ у п.36 по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), №37801/97 від 1 липня 2003 року зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (див. п.30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 року). Згідно з практикою ЄСПЛ, зокрема, в рішенні по справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, п. 29). З огляду на вищезазначене колегія суддів приходить до висновку, що оскільки між первинним встановленням ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності та повторним встановленням позивачу групи інвалідності пройшло понад два роки, то відсутні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 . За таких обставин, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам по справі, доводи апеляційної скарги спростовують висновки рішення суду, допущені судом першої інстанції порушення норм процесуального та матеріального права призвели до неправильного вирішення справи, а тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення. Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому відповідно до п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу судове рішення за результатами її розгляду судом апеляційної інстанції в касаційному порядку оскарженню не підлягає. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В: апеляційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України задовольнити. Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2020 року, - скасувати. Прийняти нову постанову. У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, третя особа - Ліквідаційна комісія Управління внутрішніх справ України в Житомирській області, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, - відмовити. Постанова суду набирає законної сили з моменту підписання суддями та оскарженню не підлягає. Головуючий Матохнюк Д.Б. Судді Шидловський В.Б. Совгира Д. І.