Постанова 4855 № 320/7059/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/7059/19 Суддя (судді) суду 1-ї інстанції: Терлецька О.О. ПОСТАНОВА Іменем України 15 вересня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Сорочка Є.О., суддів: Чаку Є.В., Федотова І.В., за участю секретаря с/з Грисюк Г.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 05 червня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області про визнання протиправним та скасування акту, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області, в якому просив суд: - визнати протиправним та скасувати рішення Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області про відмову ОСОБА_1 в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність для ведення садівництва, орієнтовною площею 0,0688 га, яка розташована в СТ "Домобудівельник-1" на території Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області; - зобов`язати Підгірцівську сільську раду Обухівського району Київської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність для ведення садівництва, орієнтовною площею 0,0688 га, яка розташована в СТ "Домобудівельник-1" на території Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області та прийняти рішення про надання ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність для ведення садівництва, орієнтовною площею 0,0688 га, яка розташована в СТ "Домобудівельник-1" на території Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 05 червня 2020 року в задоволенні позову відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позов, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що право приватної власності на зазначену ділянку відсутнє, ділянка знаходиться на території земельної ділянки, яка в користуванні товариства в межах Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області, а тому, Підгірцівська сільська рада в межах своїх повноважень правомочна надати дозвіл позивачу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність для ведення садівництва. У відзиві Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області на апеляційну скаргу вказано на правомірність висновків суду першої інстанції, який прийняв обґрунтоване рішення, належно та повно встановивши обставини справи, що свідчить про відсутність підстав для скасування такого рішення. Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що позиач звернувся до Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність для ведення садівництва, орієнтовною площею 0,0688 га, яка розташована в СТ "Домобудівельник-1" на території Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області. 26 вересня 2019 року відповідачем було відмовлено у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність для ведення садівництва, орієнтовною площею 0, 0688 га, яка розташована в СТ" Домобудівельник-1" на території Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області у зв`язку з тим, що на думку Відповідача зазначена земельна ділянка знаходиться за межами населеного пункту. Не погоджуючись з відмовою у видачі дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність, вважаючи її такою, що суперечить вимогам закону, позивач звернувся з даним позовом до суду. Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновків про те, що земельна ділянка, стосовно якої прийнято оскаржуване рішення, знаходиться в адміністративних межах Підгірцівської сільської ради, але за межами населеного пункту, відповідно до положення пп. г) п.4 Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності", зазначена земельна ділянка відноситься до земель державної власності, що вказує про те, що спірне питання виходить за межі наданих сільській раді повноважень, а тому в задоволенні позову слід відмовити. Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого. Імперативними положеннями ст. 144 Конституції України встановлено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території. Частиною першою статті 116 Земельного кодексу України (далі - ЗК) передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (ч. 2 ст. 116 ЗК). Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом (ч. 3 ст. 116 ЗК). До повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу (ст. 12 ЗК). Частиною шостою статті 118 ЗК передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею. За приписами частини сьомої статті 118 ЗК відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Відтак, суд наголошує, що законодавцем передбачено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а саме, невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі №545/808/17. Правова позиція апелянта аналогічна заявленій в суді першої інстанції та стосується того, що оскільки земельна ділянка перебуває в межах сільської ради, а право приватної власності на неї відсутнє, відтак відповідач наділений повноваженнями щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність для ведення садівництва, орієнтовною площею 0,0688 га, яка знаходиться в користуванні СТ "Домобудівельник-1". Колегія суддів при розгляді апеляційної скарги акцентує увагу на тому, що відповідно до п. 3 прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності", землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються: а) земельні ділянки: на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади; які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій; б) всі інші землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпунктах "а" і "б" пункту 4 цього розділу. Відповідно до п. 4 прикінцевих та перехідних положень зазначеного вище Закону у державній власності залишаються: а) розташовані в межах населених пунктів земельні ділянки: на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна державної власності; які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук; які належать до земель оборони; б) земельні ділянки, що використовуються Чорноморським флотом Російської Федерації на території України на підставі міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; в) землі зон відчуження та безумовного (обов`язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; г) усі інші землі, розташовані за межами населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпункті "а" пункту 3 цього розділу. На переконання позивача, до переліку земельних ділянок, які можуть перебувати у державній власності не відносяться земельні ділянки для ведення садівництва. Натомість, як вірно вказав суд першої інстанції, земельні ділянки для ведення садівництва підпадають під класифікацію видів цільового призначення земель і відносяться до земель сільськогосподарського призначення. Це відображено в "Класифікації видів цільового призначення земель" затвердженого Наказом Держаного комітету України із земельних ресурсів 23.07.2010 № 548 і затвердженого в Міністерстві юстиції України 01.11.2010 № 1011/18306. Зазначений класифікатор створений з метою забезпечення обліку земель за видами їх цільового призначення у державному земельному кадастрі. Перелік, передбачений Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності", стосується розмежування земель за їх належністю органам державної влади, органам місцевого самоврядування або ж приватним особам. Земельні ділянки для ведення садівництва відносяться до земель сільськогосподарського призначення, що вказує на можливість перебування таких земельних ділянок як в комунальній так і в державній або приватній власності. Суд апеляційної інстанції при розгляді апеляційної скарги вказує на приписи п. 6 прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності", якими передбачено, що у разі якщо відомості про земельні ділянки, зазначені у пунктах 3 і 4 цього розділу, не внесені до Державного реєстру земель, надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для державної реєстрації таких земельних ділянок, а також її затвердження здійснюються: у межах населених пунктів - сільськими, селищними, міськими радами; за межами населених пунктів - органами виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють розпорядження такими земельними ділянками. Матеріали справи не містять належних доказів про наявність відомостей про спірну земельну ділянку у Державному реєстрі земель, а відтак, враховуючи п. 6 прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" та факт знаходження земельної ділянки за межами населеного пункту, можливо дійти висновку, що надання дозволу на розроблення документації із землеустрою здійснюється органами виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють розпорядження такими земельними ділянками. В контексті викладеного, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що Підгірцівська сільська рада не має правових підстав для передачі земельної ділянки, стосовно якої прийнято оскаржуване рішення, а тому наявні підстави для відмови в задоволенні позовної заяви та апеляційної скарги ОСОБА_1 . Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя . Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини. Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. За змістом частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Керуючись статтями 34, 243, 316, 321, 325, 328, 329, 331 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 05 червня 2020 року - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Суддя-доповідач Є.О. Сорочко Суддя Є.В. Чаку Суддя І.В. Федотов Повний текст постанови складений 18.09.2020.