Постанова 4823 № 729/104/17

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А іменем України 14 вересня 2020 року м. Чернігів Унікальний номер справи № 729/104/17 Головуючий у першій інстанції - Демченко Л. М. Апеляційне провадження № 22-ц/4823/339/20 ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД в складі: головуючого судді - Губар В.С., суддів - Онищенко О.І., Харечко Л.К. із секретарем судового засідання - Шапко В.М. Позивач - ОСОБА_1 Відповідачі - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (із повідомленням учасників справи) у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Бобровицького районного суду Чернігівської області від 20 листопада 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання права власності на майно, місце ухвалення судового рішення - м. Бобровиця Чернігівської області дата складання повного тексту судового рішення - 30 листопада 2019 року В С Т А Н О В И В: У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернулсь до суду з позовом, в якому просила визнати за нею правво власності на 1/2 частину майна, а саме: - автокрану УРАЛ-4320, реєстраційний номер НОМЕР_1 ; - навантажувача колісного АМКАДОПР 32-01, реєстраційний омер НОМЕР_2 ; - легкового автомобіля ЗАЗ VIDA, реєстраційний номер НОМЕР_3 ; - квартири АДРЕСА_1 ; - земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) загальною площею 0,1 га по АДРЕСА_2 , кадастровий номер 7420610100:010:6012; - частки в статутному капыталы ТОВ «Хруп-2000», що складає 189800 грн. В обгрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилалась на те, що рішенням Бобровицького районного суду Чернігівської області від 20.07.2016 року встановлено, що вона з 01.01.2004 року проживала однією сім`єю як дружина та чоловік без реєстрації шлюбу з ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також визнано за нею право власності на ? частину житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами в АДРЕСА_3 . Зазначає, що за час проживання однією сім`єю як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу, ними було набуто у власність та зареєстровано право власності за ОСОБА_5 на наступне майно: 28.09.2006 року - на автокран УРАЛ-4320, реєстраційний номер НОМЕР_1 ; 23.12.2010 року - на навантажувач колісний АМКАДОР 325-01, реєстраційний номер НОМЕР_2 ; 15.02.2014 року - на легковий автомобіль ЗАЗ VIDA, реєстраційний номер НОМЕР_3 ; 18.02.2014 року - на квартиру АДРЕСА_1 . Посилається, що спірне майно набуте ОСОБА_5 за час проживання однією сім`єю з нею як чоловіка та дружини, відтак воно є спільною сумісною власністю подружжя, тому просить визнати за нею право власності на 1/2 частину вищезазначеного майна. Окрім того, позивачка зазначає, що згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 28.03.2014 року, ОСОБА_5 приватизовано земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель і споруд в АДРЕСА_3 , на якій знаходиться будинок, збудований за час перебування в шлюбі та право власності на ? частину якого визнане за нею рішенням Бобровицького районного суду, а тому також просить визнати за нею право власності на ? частину земельної ділянки. Також наголошує на тому, що протягом 2010-2011 років за рахунок коштів сімейного бюджету покійним чоловіком у акціонерів ЗАТ «Агропромбуд-1» було здійснено викуп акцій товариства, в результаті чого він став єдиним власником акцій підприємства, яке 27.04.2012 року було перетворене в ПрАТ «Агропромбуд-1», а 25.10.2013 року - в ТОВ «Хруп-2000», державну реєстрацію якого здійснено 19.11.2013 року. Вважає, що оскільки викуп акцій акціонерного товариства її чоловіком та перетворення акціонерного товариства на товариство з обмеженою відповідальністю було здійснено під час їх спільного проживання та з урахуванням принципу презумпції права спільної сумісної власності, вона має право на ? частину у статутному капіталі ТОВ «Хруп-2000», а тому просить визнати за нею право власності на ? частину статутного капіталу товариства. Ухвалою Бобровицького районного суду Чернігівської області від 14 червня 2017 року прийнята відмова ОСОБА_1 від позовних вимог про визнання права власності на майно в частині вимог до ОСОБА_6 , провадження в цій частині закрито. Рішенням Бобровицького районного суду Чернігівської області від 20 листопада 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1 право власності на ? частину автокрану УРАЛ-4320, реєстраційний номер НОМЕР_1 . Визнано за ОСОБА_1 право власності на ? частину легкового автомобіля ЗАЗ VIDA, реєстраційний номер НОМЕР_3 . Визнано за ОСОБА_1 право власності на ? частину квартири АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_1 право власності на ? частину земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель і споруд загальною площею 0,1 га по АДРЕСА_3 , кадастровий номер 7420610100:010:6012. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 та ухвалити нове рішення в цій частині, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та недоведеність обставин, що мають значення для справи. Доводи скарги полягають у тому, що суд пешої інстанції визнав за позивачем право власності на 1/2 частину спірного будинку без призначення судово-будівельної експертизи, без з`ясування технічних можливостей та без реального поділу будинку. Як зазначає апелянт, в силу приписів ч. 4 ст. 82 ЦПК України рішення Бобровицького районного суду Чернігівської області від 28.04.2016 року про встановлення факту проживання однією сімєю є підставою для звільнення позивача від доказування обставин, проте відповідач може доводити відсутність встановлених вказаним судовим рішенням обставин при розгляді цієї справи. Апелянт наголошує, що зазначене рішення суду про встановлення факту проживання однією сімєю вона у апеляційному та касаційному порядку не оскаржувала, оскільки ввжала, що вирішується питання лише щодо будинку, а не про встановлення факту проживання її батьків однією сімєю без реєстрації шлюбу. В обґрунтування доводів апеляційної скарги, апелянт посилається на висновки Вищого адміністративного суду України, викладені в ухвалі від 15 вересня 2016 року у справіі № 2а-549/10/1570, відповідно до якого суд під час розгляду конкретної справи на підставі встановлених ним обставин (у тому числі з урахуванням преюдиційних обставин) повинен самостійно кваліфікувати поведінку особи і дійти власних висновків щодо правомірності такої поведінки з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм. Апелянт посилається на пояснення свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , які в судовому засіданні підтвердили, що померлий ОСОБА_5 не проживав з ОСОБА_10 з 2006 року, спільне господарство ними не велось, вони мали роздільний бюджет, неприязне ставлення одне до одного, проте належної оцінки судом першої інстанції зазначеним показанням свідків надано не було. Апелянт стверджує, що позивачем не надано суду належних доказів на підтвердження своїх позовних вимог у цій справі, окрім рішення Бобровицького районного суду Чернігівської області від 28 квітня 2016 року, яке суд першої інстанції поклав в основу оскаржуваного рішення, оскільки, га його думку, рішення суду від 28 квітня 2016 року не відповідає вимогам закону та протирічить практиці Верховного Суду, а саме постанові від 10.10.2019 року у справі № 748/897/18. Апелянт посилається на інформаційний лист Нотаріальної палати України «Щодо видачі свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя у разі смерті одного з подружжя» від 28 грудня 2018 року та Інструкцію щодо проведення поділу, виділу та розрахункуу часток об`єктів нерухомого майна, затверджену нказом Міністерства житлово-комунального господарства від 18.06.2007 року № 55, як на підставу відмови у позові. Апелянт вважає, що суд першої інстанції не міг визнати право власності на 1/2 частину земельної ділянки, квартири та рухомого майна без визначення в натурі конкретних частин та без визначення частки позивача у спільному майні подружжя, враховуючи відсутність такої вимоги у позові, що є підставою для відмови у задоволенні позову. Апелянт не погоджується висновком суду першої інстанції щодо тотожності доходів ОСОБА_1 та померлого ОСОБА_5 , оскільки судом не здійснено аналіз та не зроблено висновки щодо вартості придбаного майна та не наведено докази на підтвердження участі позивача шляхом внесення нею власних коштів при придбанні ОСОБА_5 рухомого та нерухомого майна. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить залишити без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_2 , а рішення Бобровицького районного суду Чернігівської області від 20 лиситопада 2019 року - залишити без змін, посилаючись на те, що нею був визначений спосіб захисту своїх прав відповідно до положень ст. 16 ЦК України, що було враховано судом першої інстанції під час розгляду справи і законні підстави для скасування оскаржуваного судового рішення - відсутні. Вислухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_11 , дослідивши матеріали цивільної справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступних висновків. Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно до ст 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Перевіряючи аргументи скарги, апеляційним судом встановлено наступне. ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_4 (а.с.59 зворот Т. 1). З наявної в матеріалах справи копії спадкової справи №160/2016, заведеної після смерті ОСОБА_5 убачається, що із заявами про прийняття спадщини до нотаріальної контори звернулися доньки спадкодавця, а саме ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 та ОСОБА_2 (а.с. 105, 105 зворот, 106, 106 зворот, 107 Т. 1). Окрім того, апеляційним судом встановлено, що рішенням Бобровицького районного суду Чернігівської області від 20 липня 2016 року встановлено факт проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , без реєстрації шлюбу як чоловіка та дружини з 01.01.2004 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 . Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами по АДРЕСА_3 (а.с.7-11 Т. 1). Ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 12 червня 2017 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на вказане рішення суду першої інстанції, яка залишена без змін постановою Верховного суду від 05 вересня 2019 року ( а.с.162-165 Т. 2). Враховуючи викладене, рішення Бобровицького районного суду Чернігівської області від 20 липня 2016 року набрало законної сили та є преюдиційним при розгляді цієї справи в силу приписів ч 4 ст. 82 ЦПК України. Аргументи апелянта про незаконність та бездоказовість і необґрунтованість цього судового рішення є юридично неспроможними і до уваги апеляційним судом не приймаються. Перевіряючи аргументи скарги, апеляційним судом також встановлено, що 08 грудня 2016 року, 12 грудня 2016 року, 10 січня 2017 року ОСОБА_1 зверталась до Бобровицької районної державної нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 та про реєстрацію за нею права власності на ? частину: автокрану УРАЛ-4320; навантажувача колісного АМКАДОР 325-01; легкового автомобіля ЗАЗ VIDA; квартири АДРЕСА_1 ; земельної ділянки АДРЕСА_3 та статутного фонду ТОВ « Хруп-200» (а.с. 107 изворот, 108, 109 Т. 1). Постановами державного нотаріуса Романенко Н.М. від 09 грудня 2016 року, 14 грудня 2016 року та 16 січня 2017 року ОСОБА_1 у видачі свідоцтв про право на спадщину та свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя, а саме на ? частину вищевказаного майна відмовлено. ( а.с. 107 зворот-108, 109, 109 зворот). Зазначені обставини сторонами не заперечувались та не спростовані. Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 , посилаючись на положення 60, 63, 70, 71, 74 Сімейного кодексу України та ст. ст. 356,Ю 368, 1216 ЦК України, ст. 120 ЗК України, вважає, що спірне рухоме та нерухоме майно придбане за спільні кошти подружжя, а тому просила визнати право власності на 1/2 частину спірного майна. Ухвалюючи рішеня про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині визнання права власності на 1/2 частину земельної ділянки, суд першої інстанції виходив з положень 377 ЦК України та 120 ЗК України та дійшов висновк, шо оскільки рішенням Бобровицького районного суду Чернігівської області від 20 липня 2016 року визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку по АДРЕСА_3 , тому до неї перейшло право власності і на 1/2 частину земельної ділянки, яка розташована за зазначеною адресою житлового будинку. За висновком суду першої інстанції, на час набуття у власність автокрану «УРАЛ» подружжя мало рівноцінний дохід, а у суду відсутні підстави вважати, що вказаний автокран було придбано ОСОБА_5 за особисті кошти. Тому, посилаючись на положення ст. 70 СК України, суд першої інстанції дійшов висновку, що спірний автокран був придбаний за спільні кошти подружжя і є їх спільною сумісною власністю, тому ОСОБА_10 має право на ? його частину. Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання права власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , суд першрої інстанції виходив з того, що більша частина коштів за спірну квартиру сплачена готівкою в період спільного проживання подружжя, а інша частина сплачена за рахунок кредитних коштів, отриманих ОСОБА_5 та дійшов висновку, що спірна квартира спільною власністю подружжя та підлягає поділу. Як зазначив суд першої інстанції, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 підтвердили, що фінансування будівництва квартири здійснювалось за спільні кошти батьків - ОСОБА_1 та ОСОБА_5 . Суд першої інстанції, посилаючись на положення ст. 60 СК України та враховуючи правову позицію Верховного Суду України від 27.04.2016 року, викладену у справі № 6-486цс16, дійшов висновку про те, що легковий автомобіль ЗАЗ VIDA, реєстраційний номер НОМЕР_3 є спільною сумісною власністю подружжя у зв`язку з чим ОСОБА_1 має право на 1/2 частину. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в частині визнання права власності на 1/2 частину навантажувача АМКАДОР 325-01, суд першої інстанції виходив з того, що зазначений навантажувач був придбаний ОСОБА_5 для здійснення підприємницької діяльності, право ОСОБА_1 на його частку трансформувалось у право виплати половини отриманого доходу від діяльності підприємства або половини майна, що залишилось після ліквідації підприємствав. А оскільки ОСОБА_1 вимоги по одержання половини вартості внесеного майна заявлені не були, вимога про визнання права власності на 1/2 частину зазначеного майна задоволенню не підлягає. Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в частині визнання права власності на 1/2 часину статутного капіталу ТОВ «Хруп-2000», суд першої інстанції, посилаючись на положення ст. ст. 113, 115 ЦК України, Закону України «Про господарські товариства» та ст. ст. 61, 65 СК України, виходив з того, що статутний капітал господарського товариства є власністю такого товариства, а ОСОБА_1 з вимогою на виплату частини вартості внеску до статутного капіталу господарського товариства не зверталася, тому дійшов висновку про відмову у в задоволенні позовних вимог в цій частині. Згідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання права власності на 1/2 частину навантажувача АМКАДОР 325-01 та 1/2 часину статутного капіталу ТОВ «Хруп-2000» сторонами не оскаржується, а тому не може бути предметом перегляду в апеляційному суді. Перевіряючи аргументи скарги, апеляційний суд враховує наступне. Згідно до статті 74 Сімейного кодексу України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу. Статтею 60 СК України, яка входить до глави 8 цього Кодексу, встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України. Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу (спільного проживання). Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Як убачається з матеріалів справи, за життя ОСОБА_5 належала земельна ділянка для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд АДРЕСА_3 площею 0,1 га на підставі свідоцтва ппро право власності на нерухоме майно від 28.03.2014 року (а.с. 13 Т. 1). Апеляційний суд враховує, що рішенням Бобровицького районного суду Чернігівської області від 20 липня 2016 року за ОСОБА_1 визнано право власності на ? частину житлового будинку по АДРЕСА_3 . Відповідно до частини першої статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Відповідно до положень ч. 1 ст. 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. А частиною четвертою зазначеної статті визначено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди. Тому, ураховуючи викладене, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що до ОСОБА_1 перейшло право власності на ? частину спірної земельної ділянки у зв`язку з визнанням за нею права власності на 1/2 частину будинку по АДРЕСА_3 . Зазначені обставини не спростовані та не заперечувались іншими учасниками справи. Також апеляційним судом встановлено, що 28 вересня 2006 року ОСОБА_5 набув у власність автокран «УРАЛ», що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_5 (а.с.16 Т. 1). Зазначений транспортний засіб був придбаний померлим ОСОБА_5 в період проживання із ОСОБА_1 . Як убачається з матеріалів справи, а саме відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків ДФС України про суми виплачених доходів, на час набуття автокрану подружжя ОСОБА_12 мало рівноцінний дохід а тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що автокран придбано за кошти подружжя і цей транспортний засіб є їх спільною сумісною власністю. ОСОБА_2 не надано суду першої інстанції і не представлено апеляційному суду належних і допустимих документальних доказів, які б достовірно і безсумнівно підтверджували, що автокран «УРАЛ» не є спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_5 та не доведено, що цей транспортний засіб придбаний виключно за особисті кошти ОСОБА_5 , які не належали до спільного сімейного бюджету його та ОСОБА_1 . Окрім того, згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 18 лютого 2014 року, за життя ОСОБА_5 на праві приватної власності належала квартира АДРЕСА_1 (а.с.11 Т. 1). З матеріалів справи убачається, що 18.09.2012 року між ОСОБА_5 та ПАТ «Фінансова компанія «Княгиня Ярославна» був укладений договір №14Б/181/07/2010 про участь у Фонді фінансування будівництва квартири в будинку по АДРЕСА_4 ( а.с. 88-99 Т. 1). Згідно квитанцій та випискою по особовому рахунку на виконання умов договору ОСОБА_5 сплачено 209385 грн. «Фінансова компанія «Княгиня Ярославна» ( а.с. 129 - 153 Т. 2) Окрім того, 23 листопада 2012 року між ОСОБА_5 та ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» укладений кредитний договір №00105331, за умовами якого отримав кредит у сумі 100 000 грн. для отримання у власність об`єкта інвестування - квартири АДРЕСА_1 згідно договору №14Б/181/07/2010 про участь у Фонді фінансування будівництва від 18.09.2012 року, укладеного між ним та ПАТ «ФК «Княгиня Ярославна». ( а.с.117- 128 Т. 2). Перевіряючи аргументи скарги, апеляційним судом встановлено, що взяті на себе зобов`язання за кредитним договором ОСОБА_5 виконав в повному обсязі, вчасно сплативши банку отримані кредитні кошти, що підтверджується випискою по особовому рахунку, відкритому в ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» ( т.2 а.с.129-154). Згідно свідоцтва №14Б/181/07/2010 про участь у Фонді фінансування будівництва №07 від 30 листопада 2012 року ПАТ ФК «Княгиня Ярославна» Оліфіром В.М. на виконання умов договору передано 309385 грн. ( т.2 а.с. 208), тобто право власності на спірну квартиру ОСОБА_5 отримав після виконання умов укладеного договору. Під час розгляду справи ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та свідок ОСОБА_6 не заперечували, що фінансування будівництва квартири здійснювалось за спільні кошти батьків. Апеллянтом не доведено належними і допустими документальними доказами у суді першої та апеляційної інстанцій, що вказана квартира не належить до спільної сумісною власності ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , і не підтверджено, що ця квартира придбана ОСОБА_5 за його власні кошти, які не належали до сімейного бюджету. Враховуючи викладене, апеляційний суд знаходить вірним висновок суду першої інстанції, що спірна квартира є спільною власністю подружжя ОСОБА_5 та ОСОБА_1 . На спростування вказаного висновку суду першої інстанції ОСОБА_2 апеляційному суду не надала належних і допустимих документальних доказів, які б безсумнівно і достовірно підтвердили, що вказана спірна квартира не є спільною сумісною власністю її, ОСОБА_2 , батьків ОСОБА_1 та ОСОБА_5 . Судом встановлено, що ОСОБА_5 належав легковий автомобіль марки ЗАЗ VIDA, реєстраційний номер НОМЕР_3 . на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_6 який придбаний за рахунок кредитних коштів, отриманих в ПАТ «Ідея Банк» за договором №910.26380 від 17.02.2014 року. Свої обов`язки за договором ОСОБА_5 виконав в повному обсязі, що підтверджується випискою по його особовому рахунку, відкритому в ПАТ «Ідея Банк» ( т.2, а.с.61-71). Враховуючи, що спірний автомобіль був придбаний у період спільного проживання з ОСОБА_1 , то зазначений транспортний засіб є спільним сумісним майном подружжя. Згідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Отже, судом першої інстанції правильно визначено, що спірне майно - автокран УРАЛ-4320, реєстраційний номер НОМЕР_1 , навантажувач колісний АМКАДОПР 32-01, реєстраційний омер НОМЕР_2 , легковий автомобіля ЗАЗ VIDA, реєстраційний номер НОМЕР_3 , квартира АДРЕСА_1 , земельна ділянка для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) загальною площею 0,1 га по АДРЕСА_2 , кадастровий номер 7420610100:010:6012 є спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_5 як таке, що придбано ними в період проживання однією сім`єю як чоловік та дружина без реєстрації шлюбу. Зважаючи на аргументи скарги ОСОБА_2 та сукупність обставин цієї справи, апеляційний суд також приймає до уваги, що упродовж життя з ОСОБА_1 , ОСОБА_5 не вчинив жодних юридично значимих дій (відчуження, переоформлення, заповіт на ім`я будь-яких осіб стосовно спірного майна, які б позбавили ОСОБА_1 можливості заявити права на вищевказане майно та унеможливили звернення її до суду з цим позовом. Зважаючи на сукупність обставин та наявних у справі доказів, апеляційний суд приходить до переконання, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 не містять передбачених процесуальним законом підстав для скасування законного і обґрунтованого судового рішення, не спростовують висновків суду першої інстанції і не впливають на правильність вирішення спору по суті. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, N 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, як таке, що ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390, 391 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Бобровицького районного суду Чернігівської області від 20 листопада 2019 року залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів, який обчислюється з дня складення повного судового рішення. Головуючий: Судді: