Постанова 4813 № 506/329/17

Номер провадження: 22-ц/813/2856/20 Номер справи місцевого суду: 506/329/17 Головуючий у першій інстанції Чеботаренко О. Л. Доповідач Драгомерецький М. М. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09.09.2020 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справах: головуючого судді: Драгомерецького М.М. суддів колегії: Дрішлюка А.І., Громіка Р.Д., при секретарі: Воронової Є.Р., за участю: адвоката ТОВ «Флора» - Басюк О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на рішення Красноокнянського районного суду Одеської області від 19 листопада 2019 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Флора» до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_5 про спонукання до виконання договірних зобов`язань та стягнення збитків, та за зустрічним позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Флора» про розірвання договорів,- В С Т А Н О В И В: 08 червня 2017 року ТОВ «Флора» звернулося до суду із позовною заявою, яка у подальшому була уточнена, до ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_5 про спонукання до виконання договірних зобов`язань та стягнення збитків. Ухвалою Красноокнянського районного суду Одеської області від 28 вересня 2018 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 до ТОВ «Флора» про розірвання договорів прийнято до спільного розгляду з позовом ТОВ «Флора» до ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_5 про спонукання до виконання договірних зобов`язань та стягнення збитків та позовами ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 до ТОВ «Флора» про визнання правочинів недійсними. Ухвалою Красноокнянського районного суду Одеської області від 02 листопада 2018 року провадження у справі за позовом ТОВ «Флора» до ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 про спонукання до виконання договірних зобов`язань та стягнення збитків та за позовами ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 до ТОВ «Флора» про визнання правочинів недійсними зупинено до залучення до участі у справі правонаступника ОСОБА_8 .. Позовні вимоги за позовом ТОВ «Флора» до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_5 про спонукання до виконання договірних зобов`язань та стягнення збитків, та зустрічний позов ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 до ТОВ «Флора» про розірвання договорів роз`єднано із провадженням по справі за позовом ТОВ «Флора» до ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 про спонукання до виконання договірних зобов`язань та стягнення збитків та за позовами ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 до ТОВ «Флора» про визнання правочинів недійсними. Було виділено в самостійне провадження вимоги за позовом ТОВ «Флора» до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_5 про спонукання до виконання договірних зобов`язань та стягнення збитків, та за зустрічним позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 до ТОВ «Флора» про розірвання договорів. 08 жовтня 2019 року підготовче провадження по справі закрито та справу призначено до судового розгляду по суті. Позовна заява ТОВ «Флора» обґрунтовувалася тим, що 01 січня 2006 року між ТОВ «Флора» та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_5 були укладені відповідно договори оренди земельних ділянок №183 площею 4,36 га, № 181 площею 4, 38 га, № 70 площею 8,69 га, № 176 площею 8,82 га.; строк дії договорів складає 15 років, тобто договори є чинними до 2022 року. Вказані договори у 2007 році були зареєстровані Красноокнянським відділом Одеської регіональної філії центру ДЗК. Позивач зазначив, що ТОВ «Флора» свої обов`язки відповідно до зазначених договорів виконувало належним чином. Крім того, у 2010 році між орендодавцями та ТОВ «Флора», в тому числі із ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_5 було укладено додаткові угоди до договорів оренди від 01 січня 2006 року, згідно із якими орендна плата збільшена до 3% від нормативно-грошової оцінки земельної ділянки, на підставі вказаних угод орендна плата, починаючи з 2010 року, зросла удвічі, при цьому жодних претензій чи пропозицій щодо збільшення розміру орендної плати в подальшому від орендодавців не надходило до серпня 2015 року, коли відповідачі, всупереч умовам договору та чинного законодавства, на адресу позивача надіслали листи, в яких йшлося про розірвання договору оренди у односторонньому порядку у зв`язку із низькою орендною платою, без зазначення пропозицій щодо бажаного розміру орендної плати. Позивачем, у зв`язку із викладеним, відповідачам було направлено відповідь про чинність договору та відсутність підстав для його розірвання в односторонньому порядку. Однак у вересні 2015 року відповідачами було грубо порушені обов`язки орендодавця, передбачені ст. 24 Закону України «Про оренду землі», що виразилось у перешкоджанні позивачу в користуванні орендованими земельними ділянками шляхом встановлення межових знаків та самовільного обробітку вказаних земельних ділянок. Внаслідок протиправних дій відповідачів по невиконанню умов договору оренди землі та самовільного зайняття вищевказаних земельних ділянок позивачу ТОВ «Флора» було завдано збитків, які складаються із шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття відповідачами земельних ділянок, розрахованої відповідно до Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, яка затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 25 липня 2007 року №963, які позивач просив стягнути з відповідачів. В подальшому позивачем були збільшенні та уточнені позовні вимоги і позивач просив зобов`язати відповідачів належним чином виконувати вимоги ст. 24 Закону України «Про оренду землі» та п. 29 вказаних договорів оренди землі, а саме не вчиняти дії, які перешкоджають орендареві користуватися орендованою земельною ділянкою та просив суд стягнути із відповідачів суму судового збору сплаченого ТОВ «Флора» під час подання до суду позовної заяви по 3 200 грн. з кожного. Зустрічні позовні вимоги щодо розірвання вищевказаних договорів оренди землі відповідачі ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_5 обґрунтовували тим, що договори оренди землі, які, за твердженням ТОВ «Флора», є чинними і їх порушення з боку відповідачів стало підставою для заявлення позовних вимог про спонукання до виконання договірних зобов`язань та стягнення збитків, фактично, на їх думку, є припиненими, оскільки ще з 25.08.2015р. сторони припинили виконувати зустрічні зобов`язання одне перед одним. Так, починаючи з 2015 року, у зв`язку із недосягненням згоди з приводу розміру орендної плати, яка не переглядалася ТОВ «Флора», за твердженнями відповідачів, протягом 13 років дії договорів, сторони погодили розірвати договори оренди землі, у зв`язку з чим були складені заяви від 25.08.2015р. про розірвання договорів та угоди від 25.08.2015р. про розірвання договорів оренди, які ТОВ «Флора», на думку позивачів за зустрічним позовом, прийняло без зауважень і заперечень та наступними своїми діями підтвердило факт їх погодження. Так як зібравши врожай у 2015 році, ТОВ «Флора» залишило земельні ділянки, які належать їм, не привівши їх до належного стану, у зв`язку із чим позивачі за зустрічним позовом змушені були за власні кошти залучати третіх осіб для проведення необхідних агротехнічних робіт, пов`язаних з обробітком земель від зібраного врожаю 2015 року та підготовкою до посівних робіт 2016 року. При цьому ними були понесені витрати, в тому числі і сплата податку на землю. Хоча ТОВ «Флора» їм не повернуло примірники угод про розірвання договорів оренди, однак будь-яких перешкод для обробітку третіми особами земель, які їм належать не вчиняло, що свідчить, на думку позивачів за зустрічною позовною заявою, про прийняття ТОВ «Флора» їх пропозиції про розірвання договорів оренди землі. Таким чином, подання ТОВ «Флора» до суду позову про спонукання до виконання умов договорів оренди землі свідчить про виникнення спору між сторонами щодо розірвання договорів оренди землі, у зв`язку із чим просили розірвати договори оренди землі, укладені із ТОВ «Флора» та стягнути із ТОВ «Флора» судові витрати на сплату судового збору у сумі 2 819,20 грн.. У судовому засіданні представник позивача за первинним позовом наполягала на задоволенні позову в повному обсязі, підтвердивши вимоги, викладені у позовній заяві, та не визнала зустрічний позов, посилаючись на те, що позивачем за первинним позовом належним чином виконувалися всі умови договорів оренди, укладених з відповідачами (позивачами за зустрічним позовом): орендна плата виплачувалась своєчасно і навіть раніше визначеного договором строку виплати та у розмірах, не менших, ніж зазначено у договорах оренди, з урахуванням індексації; всі умови договорів були відомі відповідачам (позивачам за зустрічним позовом), так як вони їх підписали та після державної реєстрації відповідні екземпляри договорів були передані відповідачам, а останні мали неодноразову можливість ще раз передивитися та своєчасно оскаржити вказані договори у разі їх невідповідності нормам закону. Що стосується посилань відповідачів, що нібито ТОВ «Флора» восени 2015 року добровільно відмовилося від обробітку земельних ділянок, які орендувало у останніх, то відповідачі вводять суд в оману, так як саме відповідачі, члени їх сімей стали перед тракторами ТОВ «Флора», які прибули для обробітку землі і просто фізично не пустили техніку для проведення робіт. Керівництво ТОВ «Флора» з метою уникнення конфлікту та будь-яких зіткнень між людьми відступило і наступні 1,5 роки вело перемовини щодо добровільно повернення відповідачами орендованих земельних ділянок, не залучаючи до вирішення зазначеної ситуації правоохоронні органи, що є їх правом. Однак на жодні компроміси відповідачі не йшли, вимагали для себе особисто особливих умов оренди, у зв`язку із чим ТОВ «Флора» і змушено було звернутися до суду. Відповідачі за первинним позовом (позивачі за зустрічним позовом) ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_5 та їх представник адвокат Сонько В.В. позов не визнали, і пояснили, що ТОВ «Флора» не виконувалися умови договору, несвоєчасно виплачувалася орендна плата, а крім того, орендна плата була занадто малою. Крім того, відповідачі підтвердили, що дійсно з осені 2015 року самостійно обробляють земельні ділянки, які належать їм на праві приватної власності і не вважають за можливе залишати землю в користуванні позивача, так як їх не влаштовують умови договорів оренди, а що стосується завданої матеріальної шкоди, то ці вимоги вважають безпідставними, так як відповідно до Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу цей розрахунок здійснюється територіальними органами Держгеокадастру, а позивач здійснив такий розрахунок самостійно. На задоволенні зустрічного позову відповідачі за первинним позовом (позивачі за зустрічним позовом) наполягали і в підтвердження своїх вимог повідомили, що неодноразово зверталися до ТОВ «Флора» з приводу підвищення орендної плати, але на жодні поступки керівництво не йшло, хоча з їх земельних ділянок отримувало надприбутки, і саме тому вони вирішили самостійно обробляти належні їм земельні ділянки . Рішенням Красноокнянського районного суду Одеської області від 19 листопада 2019 року позов ТОВ «Флора» задоволено частково. Зобов`язано ОСОБА_3 не вчиняти дій, які перешкоджають ТОВ «Флора» користуватися орендованою відповідно до договору оренди №183 від 01 січня 2006 року земельною ділянкою. Зобов`язано ОСОБА_4 не вчиняти дій, які перешкоджають ТОВ «Флора» користуватися орендованою відповідно до договору оренди №181 від 01 січня 2006 року земельною ділянкою. Зобов`язано ОСОБА_2 не вчиняти дій, які перешкоджають ТОВ «Флора» користуватися орендованою відповідно до договору оренди №70 від 01 січня 2006 року земельною ділянкою. Зобов`язано ОСОБА_5 не вчиняти дій, які перешкоджають ТОВ «Флора» користуватися орендованою відповідно до договору оренди №176 від 01 січня 2006 року земельною ділянкою. Стягнуто з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 на користь ТОВ «Флора» судові витрати по 1 600 грн. з кожного. В задоволенні іншої частини позовних вимог ТОВ «Флора» відмовлено. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 до ТОВ «Флора» про розірвання договорів оренди землі відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , що діє в інтересах ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог ТОВ «Флора» та ухвалити в цій частині нове рішення, яким розірвати спірні договори оренди земельної ділянки та вирішити питання щодо розподілу судових витрат, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права. Розгляд справи було призначено на 09 вересня 2020 року об 10.00 годині. У судове засідання до суду апеляційної інстанції ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_5 не з`явились, але про розгляд справи вони сповіщались належним чином та завчасно, що підтверджено поштовими повідомленнями про отримання ними судових повісток. Тому у відповідності до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка належним чином сповіщених сторін у судове засідання не перешкоджає розглядові справи та доступі до суду апеляційної інстанції. Відповідно до протоколу судового засідання розгляд справи було розпочато об 10.07 год. та завершено об 10.29 год., та лише після проголошення судового рішення суддею об 10.30 год. було отримано заяву ОСОБА_1 про відкладення розгляду справи, а тому подана заява на час розгляду справи не була розглянута. Заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, оскільки рішення суду першої інстанції постановлено з дотриманням норм процесуального та матеріального права. Рішення суду першої інстанції оскаржується ОСОБА_1 в інтересах відповідачів за первісним позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_5 в частині задоволених вимог за первісним позовом та відмови у задоволенні зустрічного позову й в цих межах переглядається судом апеляційної інстанції. У частинах 1 та 2 статті 367 ЦПК України зазначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. За змістом статей 15, 16 ЦК України особа має право на захист свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке реалізується шляхом звернення до суду. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України. Правомірний правочин є підставою виникнення та підтвердженням наявності цивільних прав та обов`язків (частина 2 статті 11 ЦК України). Відповідно до пунктів 2, 3 статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб; не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Згідно із статті 93 ЗК України, право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідної орендареві для провадження підприємницької діяльності та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду юридичним особам. Орендодавцями земельних ділянок їх власники або уповноважені ними особи. Відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються законом. Частиною четвертою статті 124 ЗК України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем. Визначення поняття зобов`язання міститься у частині першій статті 509 ЦК України. Відповідно до цієї норми зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. За змістом частини другої статті 792 ЦК України майнові відносини, що виникають з договору найму (оренди) земельної ділянки, є цивільно-правовими, ґрунтуються на засадах рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності сторін договору та, крім загальних норм цивільного законодавства, щодо договору, найму регулюються актами земельного законодавства - ЗК України, Законом України «Про оренду землі». Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов`язані з орендою землі, є Закон України «Про оренду землі». За правилами, передбаченими ст. ст. 1, 6, 13, 14, 16, 18, 20, 24, 27, 31, 32 Закону України «Про оренду землі», чинного на час виникнення спірних правовідносин, оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Орендарі набувають право на оренду земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі. Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Типова форма договору оренди землі затверджується Кабінетом Міністрів України. Укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельні ділянку. Укладення договору оренди земельної ділянки може бути здійснено на підставах цивільно-правового договору. Договір оренди набуває чинності після його державної реєстрації. Укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Право оренди земельної ділянки виникає з дня державної реєстрації цього права відповідно до закону, що регулює державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Орендодавець зобов`язаний не вчиняти дій, які б перешкоджали орендареві користуватися орендованою земельною ділянкою. Орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права на земельну ділянку відповідно до закону. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором. Судом першої інстанції встановлено, що 01 січня 2006 року між ОСОБА_3 та ТОВ «Флора» був укладений договір оренди землі №183, за яким орендодавець передав орендарю в оренду земельну ділянку загальною площею 4,36 га, що належить орендодавцю на підставі державного акту серії ОД №061666, яка розташована на полі № 29 під № 266 , на строк 15 років, договір зареєстровано 20 листопада 2007 року Красноокнянським відділом Одеської регіональної філії центру ДЗК (т.1, а.с. 11-12). 01 січня 2006 року між ОСОБА_4 та ТОВ «Флора» був укладений договір оренди землі №181, за яким орендодавець передав орендарю в оренду земельну ділянку загальною площею 4,38 га, що належить орендодавцю на підставі державного акту серії ОД №061665, яка розташована на полі № 29 під № 265 , на строк 15 років, договір зареєстровано 20 листопада 2007 року Красноокнянським відділом Одеської регіональної філії центру ДЗК (т. 1, а.с. 18-19). 01 січня 2006 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Флора» був укладений договір оренди землі №70, за яким орендодавець передав орендарю в оренду земельну ділянку загальною площею 8,69 га, що належить орендодавцю на підставі державного акту серії ОД №061674, яка розташована на полі № 29 під № 534 , на строк 15 років, договір зареєстровано 03 вересня 2007 року Красноокнянським відділом Одеської регіональної філії центру ДЗК (т. 1, а.с. 25-27). 01 січня 2006 року між ОСОБА_5 та ТОВ «Флора» був укладений договір оренди землі №176, згідно з яким орендодавець передав орендарю в оренду земельну ділянку загальною площею 8,82 га, що належить орендодавцю на підставі державного акту серії ОД №061677 та яка розташована на полі № 29 під № 535 . Договір укладено на 15 років. Договір зареєстровано 20 листопада 2007 року Красноокнянським відділом Одеської регіональної філії центру ДЗК (т.1, а.с. 32-33). Позивачем надані акти від 10 вересня 2016 року про самовільне встановлення межових знаків та оброблення земельних ділянок АДРЕСА_1 відповідачами ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 (т.1, а.с. 17, 24, 31, 36), що відповідачі не заперечували в судовому засіданні, посилаючись на те, що вони змушені були це зробити, так як орендна плата їх не влаштовувала, а позивач сам відмовився від оброблення їх ділянок. Задовольняючи первісний позов частково, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що права орендаря, як щодо усунення перешкод у користуванні землею, так і щодо стягнення збитків, захищаються нормами ст. 27 Закону України «Про оренду землі». При цьому захист прав орендаря даний Закон (ст. 28) розповсюджує і на випадки, коли права орендаря порушуються і самим власником земельної ділянки. В свою чергу ст. 24 Закону України «Про оренди землі» зобов`язує власника земельної ділянки не вчиняти дій, які б перешкоджали орендареві користуватися орендованою земельною ділянкою. Отже, орендодавці порушили умови договорів оренди й вимоги позивача в частині зобов`язання відповідачів як власників земельних ділянок не вчиняти дій, які б перешкоджали орендареві користуватися орендованими земельними ділянками, підлягають задоволенню. Як зазначено у частинах 1 та 2 статті 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Згідно з частиною 1 статті 32 Закону України «Про оренду землі», на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним Кодексом України та іншими законами України. Істотними умовами договору оренди землі є об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди, орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату (стаття 15 Закону України «Про оренду землі»). Судом першої інстанції встановлено, що позивачі за зустрічним позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 25 серпня 2015 року звернулися до орендаря ТОВ «Флора» із заявами про розірвання договорів оренди землі, надавши проекти угод про розірвання договорів у зв`язку з тим, що їх не влаштовував розмір орендної плати за зазначеними договорами (т.1, а.с. 14-15, 21-22, 28-29). Після відмови орендаря, ТОВ «Флора», 21 вересня 2015 року, розірвати договори оренди землі через відсутність підстав (т. 1, а.с. 16, 23, 30, 86), орендодавці з осені 2015 року приступили до самостійного оброблення земельних ділянок, що вони визнавали у судовому засіданні. Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_11 , директор ТОВ «Флора», засвідчив, що у 2015 році багато орендодавців ТОВ «Флора» були невдоволені розміром орендної плати, хоча окремими угодами вона переглядалася і після збирання зернових деякі почали самовільно займати свої земельні ділянки, в тому числі і відповідачі (позивачі за зустрічним позовом). Коли трактори ТОВ «Флора» прибули для виконання робіт на їх ділянки та ділянки інших орендодавців, розташованих поруч, то відповідачі їх просто не пустили. Щоб не провокувати людей у вкрай напруженій обстановці, він як керівник, наказав забрати звідти трактори і керівництво почало довгу та кропітку роботу з орендодавцями, протягом майже 2 (двох) років, щоб ті добровільно повернули земельні ділянки. У 2016 році вони склали акти про самовільне оброблення відповідачами орендованих земельних ділянок, а вже в 2017 році після безрезультатної роботи звернулися до суду. Свідок ОСОБА_12 у судовому засіданні також засвідчила, що було відомо про напружену ситуацію у полі в 2015 році, але потім ніхто на поля із ТОВ «Флора» не приїздив, люди самостійно обробляли свої земельні ділянки, коли несподівано з`явився судовий позов. До моменту самовільного захвату земельних ділянок, а саме до 2016 року орендар, ТОВ «Флора», виконував зобов`язання по сплаті орендної плати належним чином, своєчасно або наперед, ще на початку року, що підтверджується письмовими доказами, наданими орендарем (т. 1, а.с. 55-58, 61, 63, 65, 68, 70, 72, т. 2, а.с. 32). Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції правильно виходив з того, що факт самовільного використання відповідачами з осені 2015 року по теперішній час переданих ними в оренду земельних ділянок знайшов своє підтвердження, тому з осені 2015 року до часу розгляду справи ТОВ «Флора» не за власною волею не користується земельними ділянками відповідачів й будь-які зобов`язання щодо сплати орендної плати відсутні, при цьому нарахування та можлива виплата орендної плати може бути лише вільним волевиявленням ТОВ «Флора». Посилання ОСОБА_1 в інтересах відповідачів за первісним позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_5 в апеляційній скарзі на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, оскільки судом безпідставно не враховано, що орендар з 2016 року по 2018 рік не сплачував орендну плату та фактично відмовився обробляти орендовані земельні ділянки, що є законною підставою для розірвання договорів оренди землі, не приймаються до уваги за таких підстав. Частиною 1 статті 2 ЦПК України визначено, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. У статті 11 ЦПК України зазначено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо. Частиною 1 та 2 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. За змістом статей 12 та 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. У статті 76 ЦПК України зазначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Статтями 77-80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Як зазначено у частині 1 статті 95 ЦПК України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Верховний суд у постанові від 02 жовтня 2019 року у справі №522/16724/16 (провадження №61-28810св18) зробив наступний правовий висновок: «обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі. За своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Отже, тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача». Проте, ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції позивачами за зустрічним позовом не доведено належним чином те, що орендар істотно порушив умови договорів оренди землі, оскільки з 2016 року по 2018 рік не сплачував орендну плату та фактично відмовився обробляти орендовані земельні ділянки. Так, однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Сутність добросовісності передбачає вірність зобов`язанням, повагу до прав інших суб`єктів, обов`язок до співставлення власних та чужих інтересів, унеможливлення заподіяння шкоди третім особам. Згідно із частиною третьою статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Усуваючи розбіжності у застосуванні норм матеріального права, а саме, частини 2 статті 651 ЦК України, Верховний Суд України у постанові від 18 вересня 2013 року у справі №6-75цс13 дійшов до наступного правового висновку: «оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - «значної міри» позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Це (друге) оціночне поняття значно звужує сферу огляду суду. Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб`єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України. Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона». За загальними положеннями ЦПК України обов`язок суду під час ухвалення рішення - вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів. У кожному конкретному випадку питання про істотність порушення повинне вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. Так, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена як у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору; а також установити, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати. Згідно із частиною 4 статті 10 ЦПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Виходячи з висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішенні у справі «Бочаров проти України» від 17 березня 2011 року (остаточне - 17 червня 2011 року), в пункті 45 якого зазначено, що «суд при оцінці доказів керується критерієм «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого королівства»). Проте таке доведення може впливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між особою висновків або подібних неспростовних презумпцій щодо фактів (див. рішення у справі «Салман проти Туреччини») Аналізуючи зазначені норми матеріального та процесуального права, правових висновків Верховного Суду України та Верховного Суду, положень Європейської конвенції з прав людини та практики Європейського суду з прав людини, з`ясовуючи вказані обставини, що мають значення для правильного вирішення спору та наявні у справі докази, надані сторонами у справі, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції з достовірністю та об`єктивністю встановлено, що у даному випадку орендодавці порушують умови договорів оренди землі, оскільки діють недобросовісно та порушують права ТОВ «Флора» у зв`язку тим, що з осені 2015 року по теперішній час самовільно користуються переданими ними в оренду земельними ділянками й зобов`язані не перешкоджати орендодавцю користуватися орендованою землею. ТОВ «Флора» виконувало умови договорів оренди землі, у тому числі по сплаті орендної плати, належним чином й обґрунтовано не сплачує орендодавцям орендну плату з 2016 року, тому підстави для розірвання спірних договорів оренди відсутні. За своєю юридичною природою позов - це матеріально-правова вимога до суду заінтересованої особи (позивача) про здійснення правосуддя в цивільній справі на захист прав, свобод чи інтересів, порушених чи оспорюваних іншого особою (відповідачем). Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав. Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Відтак зазначена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликане поведінкою іншої особи. Таким чином, підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту є порушення, невизнання або оспорення відповідного права. З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. У абзаці 2 п. 11 постанови №14 Пленуму «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року Верховний Суд України роз`яснив, що, оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частини перша та друга статті 3 ЦПК), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це. Таким чином, суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи та інтереси цих осіб, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно виходив з того, що позивачами за зустрічним позовом не доведено належним чином порушення їх прав та інтересів ТОВ «Флора» під час виконання умов спірних договорів оренди землі, навпаки судом обґрунтовано виходив, що орендодавці з осені 2015 року перешкоджають ТОВ «Флора» користуватися орендованою землею, чим порушили умови договорів, тому у відповідності до положень статей 15, 16 ЦК України право позивача за первісним позовом підлягає захисту судом, а позивачів за зустрічним позовом не підлягає захисту. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 03 вересня 2014 року у справі №6-84цс14. Також безпідставними є доводи представника позивачів за зустрічним позовом в апеляційній скарзі про те, що суд першої інстанції дав неналежну оцінку наявним у справі доказам. Отже, суд першої інстанції всебічно, повно та об`єктивно з`ясував обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, дослідив в судовому засіданні усі докази, які є у справі, з урахуванням їх переконливості, належності і допустимості, керуючись критерієм доведення «поза розумним сумнівом» дав їм правильну оцінку та правильно виходив з того, що є законні підстави для задоволення первісного позову частково й відмови у задоволенні зустрічного позову. Інших правових доводів апеляційна скарга не містить. Системний аналіз наведених норм права, правового висновку Верховного Суду України, правового висновку Верховного Суду, положень Європейської конвенції з прав людини та практики Європейського суду з прав людини, дає підстави вважати, що рішення суду першої інстанції є справедливим, відповідає засаді верховенства права та його складовій - принципу правової визначеності. Внаслідок вирішення спору позивач за первісним позовом отримав ефективний засіб юридичного захисту свого права на мірне володіння майном, що передбачено статтею 13 та статтею 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та приймаючи до уваги ратифікацію Законом України №475/97-ВР від 17 липня 1997 року Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» №3477-IV від 23 лютого 2006 року, суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. У п. 54 Рішення у справі Трофимчук проти України (заява №4241/03) від 28 жовтня 2010 року, остаточне 28 січня 2011 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що, «беручи до уваги свої висновки за статтею 11 Конвенції (див. вище пункти 42-45), Суд не бачить жодних ознак несправедливості або свавільності у відмові судів детально розглянути доводи заявниці про переслідування її роботодавцем, оскільки суди чітко зазначили, що ці доводи були повністю необґрунтованими. У зв`язку з цим Суд повторює, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (див. рішення у справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1)». Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду і не містять підстав для висновків про порушення або неправильне застосування судом норм права, які привели до неправильного вирішення справи. Тому, законних підстав для скасування рішення суду першої інстанції й ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні первісного позову та задоволення зустрічного позову немає. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374 ч. 1 п. 1, 375, 382-384, 389 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 залишити без задоволення, рішення Красноокнянського районного суду Одеської області від 19 листопада 2019 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст судового рішення складено: 18 вересня 2020 року. Судді Одеського апеляційного суду: М.М. Драгомерецький А.І. Дрішлюк Р.Д. Громік