Постанова Запорізький апеляційний суд № 325/51/20

Дата документу 16.09.2020 Справа № 325/51/20 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний №325/51/20 Головуючий у 1 інстанції Пантилус О.П. Провадження № 22-ц/807/2298/20 Суддя-доповідач Онищенко Е.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 вересня 2020 року м. Запоріжжя Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі: головуючого Онищенка Е.А. суддів: Бєлки В.Ю., Кухаря С.В. за участю секретаря судового засідання Книш С.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 на рішення Приазовського районного суду Запорізької області від 13 травня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Новенської сільської ради, ОСОБА_3 про визнання незаконним рішення про державну реєстрацію права, скасування запису про державну реєстрацію права та припинення права власності на земельну ділянку,- В С Т А Н О В И Л А: У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до виконавчого комітету Новенської сільської ради, ОСОБА_3 про визнання незаконним рішення про державну реєстрацію права, скасування запису про державну реєстрацію права та припинення права власності на земельну ділянку. В обґрунтування позову, уточненому в ході розгляду справи, зазначав, що з 18.07.2014 у власності позивача перебуває земельна ділянка площею 43,7406 га для ведення особистого селянського господарства на території Приазовської селищної ради Приазовського району Запорізької області, кадастровий номер земельної ділянки 2324555100:05:002:0170, номер запису про речове право в державному реєстрі прав 6407687. Представник позивача 03.12.2019 зі слів слідчого у кримінальному провадженні № 42014080330000009 дізнався, що на належну йому земельну ділянку здійснюється оформлення права власності ОСОБА_3 . Із даних Публічної кадастрової карти України було встановлено, що частина належної позивачу земельної ділянки передана у власність ОСОБА_3 .. Новенською сільською радою 25 травня 2018 року здійснена реєстрація права власності (номер запису 26409130) на земельну ділянку з кадастровим номером 2324555100:05:002:0170. Вважає рішення про державну реєстрацію таким, що не відповідає вимогам Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а запис про реєстрацію таким, що підлягає скасуванню, так як на момент прийняття відповідачем рішення були наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно (земельну ділянку), що підтверджується даними Державного земельного кадастру та Публічної кадастрової карти України, Технічним звітом щодо порівняння меж земельних ділянок, а також відмовою Приазовської РДА ОСОБА_3 в реєстрації права на земельну ділянку у зв`язку з накладенням його земельної ділянки на земельну ділянку позивача. Крім того на момент реєстрації права відповідача, були наявні обтяження речових прав на нерухоме майно, так як 23.01.2015 слідчим суддею накладений арешт земельної ділянки з кадастровим номером 2324555100:05:002:0170, який скасовано тільки 03 грудня 2019 року. Право відповідача ОСОБА_3 на земельну ділянку підлягає припиненню на підставі ст.ст. 346, 378, 393 ЦК України та ст..140 ЗК України. Просив суд визнати незаконним рішення державного реєстратора виконавчого комітету Новенської сільської ради Мелітопольського району Запорізької області про реєстрацію права власності ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 7,29 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з кадастровим номером 2324555100:05:002:0182, скасувати запис № 26409130 від 25 травня 2018 року про реєстрацію права власності ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 7,29 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з кадастровим номером 2324555100:05:002:0182, та припинити право власності ОСОБА_3 на зазначену земельну ділянку. Рішенням Приазовського районного суду Запорізької області від 13 травня 2020 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Виконавчий комітет Новенської сільської ради надав суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції у цій справі залишити без змін. Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне. Згідно п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків. Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам. Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивачем невірно обрано спосіб захисту порушеного права, невірно визначено склад відповідачів, а також обставини, що обґрунтовують вимоги є не доведеними. Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з виходячи з наступного. Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що відповідно Інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 27.12.2019, а також витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-2306652172019 від 05.12.2019, земельна ділянка з кадастровим номером 2324555100:05:002:0170 для ведення особистого селянського господарства площею 43,7406 га, розташована на території Приазовської селищної ради, Приазовський район, Запорізька область, власником є ОСОБА_1 , право якого зареєстроване в державному реєстрі прав 18.07.2014 за № 6407687 реєстраційною службою Приазовського районного управління юстиції Запорізької області на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) виготовлена 18.06.2014 ФОП ОСОБА_4 . Документом, що посвідчує право в інформації вказане свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 22.07.2014 № 24532526. Згідно Інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 27.12.2019, а також витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-2306652192019 від 05.12.2019, власником земельної ділянки з кадастровим номером 2324555100:05:002:0182 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 7,29 га, на території Приазовської селищної ради, Приазовський район, Запорізька область, є ОСОБА_3 , право якого зареєстроване виконавчим комітетом Новенської сільської ради Мелітопольського району Запорізької області в державному реєстрі прав 25.05.2018 за № 26409130 на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) виготовленої ПП ОСОБА_5 . Документи, які є підставою для виникнення права та, що посвідчує право, у витягу не вказані. Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно № 198129988 від 29.01.2020 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 2324555100:05:002:0182 ОСОБА_3 , крім вищенаведених відомостей, вказана підстава виникнення права власності - розпорядження Приазовської районної державної адміністрації № 98 від 10.04.2018 про виділення в натурі на (місцевості) земельної ділянки у розмірі земельної частки (паю) у приватну власність ОСОБА_3 та підстава внесення запису про право власності: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 41378957 від 01.06.2018. Судом першої інстанції вірно встановлено, що вищевказані документи містять також відомості про оренду земельної ділянки з кадастровим номером 2324555100:05:002:0182 ОСОБА_6 на підставі договору оренди строком на 49 років, зареєстрованого 17.08.2018 КП «Мелітопольське міжміське бюро технічної інвентаризації». В апеляційній скарзі скаржник посилається на те, що судом першої інстанції безпідставно не залучено до участі у справі третіх осіб та, а посилання суду на відсутність участі третіх осіб у справі, як підстава для відмови у позові є необґрунтованим. Проте, колегія суддів вважає вказане посилання скаржника безпідставним, з огляду на те, що судом першої інстанції з власної ініціативи правомірно не залучено третю особу ОСОБА_6 із-за відсутності даних про цю особу. Крім того, в ході розгляду справи в суді першої інстанції позивачем чи його представником відповідні клопотання про залучення третьої особи не заявлялися. Матеріали справи не містять будь якої іншої інформації щодо наявності правовстановлюючих документів (державних актів, свідоцтв про право власності, сертифікатів на право, договорів про придбання чи інше) та час їх видання про набуття особами ( ОСОБА_1 і ОСОБА_3 ) права на ці земельні ділянки. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що судом безпідставно не прийнято як належний та допустимий доказ Технічний звіт щодо порівняння меж земельних ділянок Судом першої інстанції вірно встановлено, що відповідно до пояснювальної записки Технічного звіту щодо порівняння меж земельних ділянок сертифікованого інженера-землевпорядника ОСОБА_7 , земельна ділянка з кадастровим номером 2324555100:05:002:0170 (площею 43,7406 га) дійсно має перетин із межами земельної ділянки з кадастровим номером 2324555100:05:002:0182 (площею 7,29 га) за наданими представником позивача ОСОБА_2 координатами. Загальна площа перетину ділянок становить 7,2185 га та фактично ділянка площею 7,2900 входить до внутрішнього периметру ділянки площею 43,7406 га. Проекція меж земельних ділянок, отриманих за допомогою наданих ОСОБА_2 координат, на межі обох земельних ділянок із вказаними кадастровими номерами на Публічній карті України вказує на їх тотожність. До пояснювальної записки додані відповідні схеми розташування земельних ділянок. За приписами ч.1 ст. 103 ЦПК України, якщо для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо, суд призначає експертизу в разі, якщо сторонами не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності. При цьому, позивачем клопотання про призначення судової земельно-технічної експертизи не заявлялося в суді першої інстанції. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що зазначена пояснювальна записка Технічного звіту сертифікованого інженера-землевпорядника не є належним та допустимий доказом, оскільки пояснювальна записка Технічного звіту не містить передбачених ст.. 106 ЦПК відомостей. Відповідно до ст. 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. В апеляційній скарзі скаржник посилається на те, що посилання суду першої інстанції на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 є некоректним, оскільки у вказаній справі розглядався спір про право на нерухоме майно у вигляді квартири, а не земельних ділянок. Колегія суддів звертає увагу на те, що у правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 зроблено висновок щодо належності та допустимості відповідних доказів незалежно від того, чи це спір про право на нерухоме майно у вигляді квартири чи це спір про право на земельну ділянку. Колегія суддів, з урахуванням позиції Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18, погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що пояснювальна записка не є належним та допустимим доказом. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що позивачем не доведено, що земельна ділянка з кадастровим номером 2324555100:05:002:0170 (площею 43,7406 га) дійсно має перетин із межами земельної ділянки з кадастровим номером 2324555100:05:002:0182 (площею 7,29 га). З наданої Приазовською районною державною адміністрацією ОСОБА_3 відповіддю від 22.03.2017 встановлено, що відповідач звертався до вказаного державного органу щодо виділення земельної частки (паю) в натурі на місцевості загальною площею 7,2900 га, кадастровий номер 2324555100:05:002:0182, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Йому відмовлено з тієї причини, що при розгляді технічної документації стало відомо про накладення земельної ділянки одна на одну в публічній кадастровій карті України на земельну ділянку ОСОБА_1 , право власності на яку зареєстроване 18.07.2014. Відповідачу також повідомлено, що з приводу незаконного оформлення вищевказаної земельної ділянки ОСОБА_1 , було відкрите кримінальне провадження на накладений арешт на земельну ділянку. Рекомендовано звернутися до суду для скасування реєстрації права власності на нерухоме майно та зняття накладеного арешту. Судом першої інстанції вірно встановлено, що вказана відповідь Приазовської РДА не є належним доказом обставини накладення земельної ділянки одна на одну, з огляду на те, що встановлення такої обставини повинне підтверджуватися висновком судового експерта, який володіє необхідними спеціальними знаннями у сфері землеустрою (землевпорядкування). Встановлено, що згідно ухвали слідчого судді Приазовського районного суду Запорізької області від 23 січня 2015 року у кримінальному провадженні № 42014080330000009, зареєстрованому за ознаками злочину, передбаченого ч.1 ст.364 КК України, накладено арешт, в тому числі, на земельну ділянку з кадастровим номером 2324555100:05:002:0170, площею 43,7406 га, шляхом заборони розпоряджатися нею ОСОБА_1 . Відповідно до вищевказаної ухвали, судом встановлено, що кримінальне провадження зареєстроване за фактом того, що службові особи відділу Держземагенства у Приазовському районі Запорізької області 10.07.2014 в порушення вимог земельного законодавства здійснили державну реєстрацію земельних ділянок, в тому числі земельної ділянки з кадастровим номером 2324555100:05:002:0170, на підставі державних актів, в тому числі державного акту про право приватної власності на зазначену земельну ділянку серії ЯГ № 712600 від 11.04.2007, по якому відповідно до ухвали Апеляційного суду Запорізької області у справі № 22-1806/2009 від 21.05.2009 та Приазовського районного суду Запорізької області у справі № 2-484/2009, записи у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі - скасовано. Ухвалою слідчого судді Приазовського районного суду Запорізької області від 03 грудня 2019 року вищезазначений арешт скасовано, у зв`язку з тим, що стороною обвинувачення не доведено про існування до цього часу потреби в накладенні арешту, хоча й досудове розслідування не закінчене (впродовж чотирьох років). Положеннями ч.1 ст. 125 ЗК України в редакції, що діяла до 01.05.2009, визначено, що право власності на земельну ділянку виникає після одержання її власником документа, що посвідчує право власності земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачем, всупереч зазначених вимог ст..125 ЗК України, не доведено наявність на цей час всіх законних підстав набуття права власності на земельну ділянку. В суді першої інстанції, при з`ясуванні обставин, що встановлені в кримінальному провадженні, щодо чинності чи скасування державного акту на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 2324555100:05:002:0170, позивачем не було надано інформації, відповідних доказів та не було заявлено клопотань про їх витребування при наявності підстав, передбачених ст..83 ЦПК України. Положеннями статті 346 ЦК України визначено, що право власності припиняється у разі: 1) відчуження власником свого майна; 2) відмови власника від права власності; 3) припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі; 4) знищення майна; 5) викупу пам`яток культурної спадщини; 6) примусового відчуження земельних ділянок приватної власності, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, з мотивів суспільної необхідності відповідно до закону; 8) звернення стягнення на майно за зобов`язаннями власника; 9) реквізиції; 10) конфіскації; 11) припинення юридичної особи чи смерті власника; 12) визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави. Право власності може бути припинене в інших випадках, встановлених законом. Статтею 140 ЗК України передбачені вичерпні підстави припинення права власності на земельну ділянку: добровільна відмова власника від права на земельну ділянку; смерть власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця; відчуження земельної ділянки за рішенням власника; звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора; відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб; конфіскація за рішенням суду; невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом. Право власності особи на земельну ділянку може бути припинене за рішенням суду у випадках, встановлених законом, згідно ст..378 ЗК України. Згідно ст..393 ЗК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта. У разі неможливості відновлення попереднього становища власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди. З огляду на те, що законом не передбачено таких підстав припинення права власності, як визнання незаконним чи скасування державної реєстрації права чи іншого документа, що є підставою для набуття права власності, судом першої інстанції зроблено вірний висновок про те, що заявлені позивачем вимоги не ґрунтуються на законі. З матеріалів справи вбачається, що підставою виникнення права власності на земельну ділянку ОСОБА_3 стало, відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно (довідка № 198129988 від 29.01.2020), розпорядження Приазовської районної державної адміністрації № 98 від 10.04.2018 про виділення в натурі на (місцевості) земельної ділянки у розмірі земельної частки (паю) у приватну власність ОСОБА_3 . Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що якщо позивач вважає, що даний правовий акт Приазовської РДА не відповідає законові і порушує його права як власника земельної ділянки, то вимоги повинні були заявлені до Приазовської районної державної адміністрації, відповідно до ст.. 393 ЗК України, про відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта, який вже реалізовано і його скасування не буде дієвим для поновлення права позивача. Враховуючи вищевикладене, колегією суддів встановлено, що рішення виконавчого комітету Новенської сільської ради, яке просить скасувати позивач, стало підставою тільки для реєстрації такого права ОСОБА_3 , а не його виникнення та відповідає вимогам законодавства, що регулює порядок проведення реєстрації прав за наступних обставин. Положеннями ч.3 ст.10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема, відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно, а також перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення. Встановлено, що Державним реєстратором виконані зазначені вимоги Закону, так як було встановлено про наявність інформації про сформовану земельну ділянку із кадастровим номером 2324555100:05:002:0182 (площею 7,29 га), яка відмінна за наявними даними про земельну ділянку з кадастровим номером 2324555100:05:002:0170, площею 43,7406 га, а також наявність документа, що є підставою для державної реєстрації права власності на земельну ділянку (розпорядження Приазовської районної державної адміністрації від 10.04.2018 № 98 «Про виділення в натурі (на місцевості) земельної ділянки у розмірі земельної частки (паю) у приватну власність ОСОБА_3 ». Відповідно до п.п. 3, 4 ч. 3 ст.10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, державний реєстратор обов`язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію, необхідну для такої реєстрації, а також під час проведення реєстраційних дій обов`язково використовує відомості Державного земельного кадастру. Встановлено, що державний реєстратор здійснював реєстрацію права ОСОБА_3 , яке виникло після 01 січня 2013 року на підставі названого розпорядження Приазовської районної державної адміністрації від 10.04.2018 № 98 та суду не надано доказів того, що право на землю цього відповідача виникло до 01.01.2013. Вказана обставина також підтверджується витягом із Державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ-2306652192019 від 05.12.2019 (доданий до позову), згідно якого земельна ділянка із кадастровим номером 2324555100:05:002:0182 (площею 7,29 га) сформована та зареєстрована 24 січня 2017 року відділом Держгеокадастру у Приазовському районі Запорізької області. Відповідний орган Держгеокадастру відповідачем у справі не залучений, дії/рішення щодо формування земельної ділянки із кадастровим номером 2324555100:05:002:0182 позивачем не заперечені. Відповідно до ст..51 ЦПК України залучення до участі у справі співвідповідача чи заміна неналежного відповідача здійснюється лише за клопотанням позивача в установленому порядку. З матеріалів справи вбачається, що представник позивача в письмових заявах та в судовому засіданні наполягав на тому, що реєстраційний орган є належним відповідачем та відповідних клопотань щодо відповідача (заміни чи залучення співвідповідачів) не заявив. Підставою для відмови в задоволенні позову стало також ненадання суду для дослідження достатніх доказів на підтвердження вимог, а саме: розпорядження РДА № 98 від 10.04.2018 про виділення в натурі на (місцевості) земельної ділянки у розмірі земельної частки (паю) у приватну власність ОСОБА_3 , документи на підставі яких це розпорядження видавалося, а також докази на підтвердження того, що підстава набуття права власності на земельну ділянку у позивача не анульована, як зазначено в ухвалі слідчого судді від 23 січня 2015 року у кримінальному провадженні № 42014080330000009. Клопотань про витребування доказів в порядку ст.84 ЦПК України позивачем не заявлено, в разі якщо він не міг самостійно надати докази. Враховуючи вищевикладене, судом першої інстанції зроблено обґрунтований висновок про те, що позивачем невірно обрано спосіб захисту порушеного права, невірно визначено склад відповідачів, а також обставини, що обґрунтовують вимоги є не доведеними. Колегією суддів встановлено, що суд першої інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржуване рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права. При цьому, одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі "Рябих проти Росії" (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, пп. 51 і 52, ECHR 2003-X) (пункт 46 рішення). Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі "Пономарьов проти України" (Заява N 3236/03). Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у апеляційній скарзі скаржник. З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог. Частиною першою статті 229 ЦПК України передбачено, що суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази. Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів. Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Докази та обставини, ні які посилається скаржник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідження та встановленні судом дотримані норми матеріального і процесуального права. На підставі наведеного, висновки суду першої інстанції є обґрунтованими та узгоджуються з матеріалами справи, при встановленні зазначених фактів судом не було порушено норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення скаржником норм процесуального закону. З огляду на наведене вбачається, що судом з дотриманням вимог ст. ст. 89,263 ЦПК України дана належна оцінка доказам по справі, вірно встановлений характер спірних правовідносин і обґрунтовано зроблено висновок про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог. На підставі вищенаведеного, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається. Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,- ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Приазовського районного суду Запорізької області від 13 травня 2020 року у цій справі залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Повний текст судового рішення складено 18 вересня 2020 року. Головуючий Судді: