Постанова 4818 № 643/4431/18

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 вересня 2020 року м. Харків Справа № 643/4431/18 Провадження № 22-ц/818/3497/20 Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого Кругової С.С., суддів Маміної О.В., Пилипчук Н.П., за участю секретаря Каплоух Н.Б., Учасники справи: Позивач: ОСОБА_1 , Відповідачі: ОСОБА_2 , Харківська міська рада, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Харкові апеляційну скаргу Харківської міської ради на заочне рішення Московського районного суду міста Харкова від 23 січня 2020 року, ухвалене суддею Букреєвою І.А., - у цивільній справі за позовом про визнання права власності в порядку спадкування за законом,- в с т а н о в и в : У квітні 2018 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати за нею право власності на 46/100 частини квартири у вигляді однієї кімнати літ.6, площею 14,4 кв.м., а також місць загального користування, площею 20,5 кв.м., квартири АДРЕСА_1 після смерті ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 в порядку спадкування за законом. Позов мотивований тим, що після смерті її знайомої ОСОБА_4 , 1947 р. народження, відкрилася спадщина у вигляді однієї кімнати площею 14,4 кв.м в зазначеній квартирі, на яку остання залишила заповіт на ім`я позивача. У зв`язку з тим, що ОСОБА_3 звернулася до нотаріуса лише через 20 днів після закінчення шестимісячного строку для прийняття спадщини, нотаріусом 3-ї ХДНК було відмовлено у видачі свідоцтва про право на неї. Вважала, що має право на спадщину, оскільки вона, будучі знайомою з ОСОБА_4 з 1975 р., з початку 2011 року мешкала з нею за місцем її реєстрації до часу її смерті однією сім`єю, вела спільне господарство, мала спільній бюджет. За час проживання з ОСОБА_4 вони стали по-справжньому близькими та рідними людьми. ОСОБА_4 страждала на ряд захворювань, з дому не виходила, а тому позивач робила усе, аби полегшити її життя, за спільні кошти вони утримували житло, робили його косметичний ремонт, квитанції на його оплату завжди заповнювала позивач. Також, ОСОБА_4 з 1982 р. перебувала у розлученні, дітей в неї не було. Згідно рішенню Комінтернівського району м. Харкова від 13 червня 2007 р. шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 розірваний, і цим же рішенням підтверджений факт припинення між ними шлюбно-сімейних відносин з березня 2006 р. Вказувала, що позивач зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , але постійним її місцем проживання була з початку 2011 року квартира ОСОБА_4 . Посилалась на те, що вона проживала з нею однією сім`єю на момент відкриття спадщини з початку 2011 року. У встановлений шестимісячний строк вона до нотаріуса не звернулася, оскільки вважала, що наявність заповіту дає їй право отримати спадщину у будь-якій час. У відзиві на позов Харківська міська рада. просила відмовити в задоволенні позовних вимог, оскільки вважає, що відсутні докази спільної реєстрації та сумісного проживання ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на час відкриття спадщини та останні 5 років, тобто за період з 2011 по 2016 роки. Також, не надано доказів, які б підтверджували наявність у спадкодавця права власності на квартиру АДРЕСА_3 та доказів наявності інших спадкоємців, які мають право на обов`язкову частку у спадщині. Стверджує, що оскільки позивач пропустила 6-місячний строк для прийняття спадщини, то вона є такою, що її не прийняла. Рішенням Московського районного суду міста Харкова від 23 січня 2020 року позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано за ОСОБА_3 право власності на 46/100 частин квартири АДРЕСА_4 після смерті ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 в місті Харкові в порядку спадкування за законом. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що суд вважав, що позивач ОСОБА_3 , проживаючи п`ять років разом з ОСОБА_4 однією сім`єю, довела своє право вважатися особою, яка має право на прийняття спадщини у четверту чергу. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, Харківська міська рада звернулася до суду з апеляційною скаргою, у якій просила скасувати заочне рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи та не доведено обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що позивачем не надано доказів щодо сумісного проживання зі спадкодавцем з 2011 по 2016 роки і на час відкриття спадщини в розумінні ч.2 ст.3 СК України, оскільки факт сумісної реєстрації проживання потребує документального підтвердження, тоді як особи були зареєстровані за різними адресами. Крім того, ці обставини не можуть встановлюватися лише на показаннях свідків. Вважає, що позивачем пропущено строк прийняття спадщини встановлений ст.1270 ЦК України, тому вона вважається такою, що її не прийняла. Також, Харківською міською радою було подано позов про визнання спадщини, до якої входить квартира АДРЕСА_3 , відумерлою, який знаходиться в провадженні Московського районного суду м. Харкова. Стверджує, що підстав для ухвалення заочного рішення у суду не було, оскільки відповідач звернувся з відзивом на апеляційну скаргу, що виключає застосування ст. 280 ЦПК України. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 просила рішення суду першої інстанції залишити без змін, посилаючись на доводи, викладені у позові. Зазначає, що факт проживання підтверджується не тільки показаннями свідків, які не спростовані, а і актом від 28.12.2017. строк на прийняття спадщини був пропущений нею з її юридичної необізнаності, оскільки вона вважала, що спадщину прийняла зважаючи на наявність заповіту. Про існування справи щодо визнання спадщини відумерлою їй невідомо. Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що ОСОБА_6 згідно свідоцтва про право власності на житло від 26 грудня 2016 року (реєстраційний номер 5-16-302699) на праві приватної власності належали 46/100 частин комунальної квартири АДРЕСА_5 (а.с.10). Друга кімната, що складає - 54/100 частин цієї ж квартири належить відповідачу ОСОБА_2 . Згідно заповіту від 24 червня 2016 року ОСОБА_6 заповіла все своє майно, де б таке не було та з чого б воно не складалося і взагалі все те, що буде належати їй на день її смерті та на що вона за законом матиме право ОСОБА_3 (номер у спадковому реєстрі 59150917) (а.с.6). Також, від імені ОСОБА_6 , 1 червня 2016 року була складена довіреність, якою вона уповноважила ОСОБА_3 бути її представником в усіх установах та організаціях, незалежно від їх форм власності, підпорядкування, та галузевої належності, та отримувати на її ім`я РНОКПП, оформити та одержувати належну їй пенсію за віком, соціальні виплати, усі грошові суми, отримувати поштову кореспонденцію, оформлювати субсидії та соціальні пільги, а також оформити її право власності (приватизувати) нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_1 тощо. Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 померла, про що Харківським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану ГТУЮ у Харківській області вчинено актовий запис № 17003. Листом Третьої Харківської державної нотаріальної контори від 20 червня 2017 року за № 1199/01-16 позивача ОСОБА_3 було повідомлено про неможливість прийняття її заяви про прийняття спадщини за заповітом після померлої ОСОБА_6 у зв`язку з пропуском 6-місячного строку встановленого ст.1270 ЦК України ( а.с.12 ). Позивачем також надано акт від 28 грудня 2017 року, підписаний ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , яким підтверджується факт спільного проживання позивача разом ОСОБА_6 з 2011 року по день її смерті. (а.с.14) Згідно рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 13 червня 2007 року (справа № 2-2030/2007) шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 розірвано (а.с.124). Ним підтверджений факт припинення шлюбно-сімейних відносин між сторонами з березня 2006 р. На підставі рішення Комінтернівським відділом РАГС м. Харкова вчинено актовий запис № 38 від 5 травня 2017 року. Шлюб між ОСОБА_9 та ОСОБА_10 було розірвано згідно свідоцтва про розірвання шлюбу 27 квітня 1982 року, після чого їй присвоєно прізвище « ОСОБА_11 » (а.с.17). Згідно з листом Третьої ХДНК від 19 листопада 2019 року за №1878/01-16 спадкова справа після ОСОБА_6 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , у державній нотаріальній конторі не заводилася (а.с.133). Відповідно до статті 1217 Цивільного кодексу України спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Так, зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач просить визнати за нею право власності на квартиру як за особою, що проживала зі спадкодавцем останні 5 років до часу відкриття спадщини, тобто як спадкоємець 4 черги. Частиною першою статті 1221 ЦК України передбачено, що місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця. Згідно зі статтею 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадщину почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняттям ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу. У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини (стаття 1264 ЦК України). Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 Сімейного кодексу України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю до набрання чинності цим Кодексом. До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки. Для набуття права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК України необхідне встановлення двох юридичних фактів: а) проживання однією сім`єю із спадкодавцем; б) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п`ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім`єю. Обов`язковою умовою для визнання осіб членами сім`ї, крім власне факту спільного проживання, є наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини. При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12,81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків (положення статі 76 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Матеріально-правовий зміст обов`язку подавати докази полягає в тому, що у випадку його невиконання суб`єктом доказування і неможливості отримання доказів суд має право визнати факт, на який посилалася заінтересована сторона, неіснуючим, чи навпаки, як це має місце при використанні презумпції, існуючим, якщо інше не доказано другою стороною. Задовольняючи позовні вимоги на підставі встановлення факту проживання померлої ОСОБА_6 та ОСОБА_3 більше п`яти років до моменту смерті ОСОБА_6 , суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що наявні у матеріалах справи докази у їх сукупності підтверджують факт спільного проживання ОСОБА_6 та ОСОБА_3 протягом 5 років до часу відкриття спадщини, наявність у них взаємних прав і обов`язків, ведення спільного побуту. При цьому, матеріали справи містять лише акт про проживання, довіреність та заповіт складені на ім`я позивача, як повіреного. Суд першої інстанції невірно взяв до уваги наявність заповіту, складеного на ім`я позивача та пропуск строку встановленого ст.1270 ЦК України лише у 20 днів, оскільки позивач просить визнати право власності в порядку спадкування за законом, а не за заповітом. Наявність заповіту та довіреності не свідчить про сумісне проживання позивача зі спадкодавцем, а лише підтверджує факт волевиявлення особи щодо представництва її інтересів та розпорядження власним майном. Акт про проживання та показання осіб, що підписали акт, в якості свідків, судова колегія вважає недостатнім. Доводи апеляційної скарги ідентичні доводам відзиву на позов, який суд першої не взяв до уваги при ухваленні судового рішення. За вище наведених обставин судова колегія вважає, що суд першої інстанції не дав належну оцінку всім обставинам і доказам по справі в їх сукупності та ухвалив рішення з порушенням норм матеріального і процесуального права, а тому приходить до висновку про те, що є підстави для скасування судового рішення, оскільки позивач не довела факт сумісного проживання разом з ОСОБА_6 протягом 5 років до часу відкриття спадщини, ведення спільного побуту, наявність взаємних прав та обов`язків. Доводи позивача про проведення у спірній квартирі косметичного ремонту та взяття нею витрат на поховання ОСОБА_6 не підтверджені жодними належними та допустимими доказами протягом всього розгляду справи. Посилання на квитанції про сплату комунальних послуг також не приймаються до уваги, оскільки вони вчинені від ім`я платника ОСОБА_6 , і деякі від ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , та датовані лише за період 2016-2017 років, в тому числі і після смерті спадкодавця. Частиною першою статті 376 ЦПК України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до ч.1, п.2 ч.2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача. Так, за звернення з апеляційною скаргою Харківською міською радою сплачено судовий збір у розмірі 1371 грн. 35 коп., який необхідно стягнути на її користь з позивача у зв`язку з відмовою у задоволенні позову. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, судове рішення - скасувати і ухвалити нове про відмову у задоволенні позову. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 389,390, 391 ЦПК України суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Харківської міської ради - задовольнити. Заочне рішення Московського районного суду міста Харкова від 23 січня 2020 року - скасувати і ухвалити нове. В задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 та Харківської міської ради про визнання права власності в порядку спадкування за законом - відмовити. Стягнути з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , паспорт серії НОМЕР_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ) на користь Харківської міської ради (ЄДРПОУ 01059243, м-н Конституції, 7, м. Харків) судовий збір в сумі 1371 (одна тисяча триста сімдесят один) грн. 35 коп. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня проголошення, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду, у порядку передбаченому ст.389 ЦПК України. Головуючий С.С. Кругова Судді О.В. Маміна Н.П. Пилипчук повний текст постанови складено 18 вересня 2020 року