Постанова 4855 № 320/3550/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/3550/19 Суддя (судді) першої інстанції: Лисенко В.І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 вересня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Федотова І.В., суддів: Сорочка Є.О. та Коротких А.Ю., за участю секретаря Лисенко І.Д., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної установи "Бориспільська виправна колонія (№119)" на рішення Київського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2019 року у справі за адміністративним позовом Державної установи "Бориспільська виправна колонія (№119)" до Головного управління Державної податкової служби у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення,- ВСТАНОВИВ: Державна установа "Бориспільська виправна колонія (№119)" (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Головного управління ДПС у Київській області (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Головного управління ДФС у Київській області від 05.04.2019 №0003341304, №0003401304 та №0003331304 (з урахуванням уточнених позовних вимог). Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2019 року у задоволенні позову було відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, про задоволення позову, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права. В обґрунтування апеляційної скарги вказує на протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, посилаючись на те, що позивач здійснює виключно функцію виконання кримінальних покарань, а не є роботодавцем для засуджених позбавлення волі. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, які з`явились в судове засідання, дослідивши доводи апеляційних скарг та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Як вірно встановлено судом першої інстанції та свідчать матеріали справи, що Державна установа «Бориспільська виправна колонія (№119)» зареєстрована 12.09.2000, номер державної реєстрації 2, код за ЄДРПОУ 08563719. Державна установа «Бориспільська виправна колонія (№119)» є бюджетною неприбутковою організацією, входить до складу Державної кримінально-виконавчої служби України, органом управління якої є Міністерство юстиції України відповідно до Положення про Державну установу «Бориспільська виправна колонія (№119)», затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 27.06.2018 №2183/1. На підставі ст. 70 Податкового кодексу України, наказу ГУ ДФС у Київській області від 31.01.2019 №212, посадовими особами відповідача проведено планову виїзну перевірку Державної установи «Бориспільська виправна колонія (№119)» з питань правильності обчислення, повноти і своєчасності сплати податку на доходи фізичних осіб, військового збору, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період діяльності з 01.01.2016 по 31.12.2018. За наслідками перевірки посадовими особами відповідача складено Акт перевірки від 11.03.2019 №183/10-36-13-04/08563719. Вказаною перевіркою встановлено порушення позивачем, зокрема: - п.176.2 ст.176, пп.168.1.2, пп.168.1.5, пп.168.1.6 п.168.1 ст.168 Податкового кодексу України, а саме, встановлено несвоєчасне перерахування податку з доходів фізичних осіб з нарахованого та виплаченого доходу за відповідні звітні періоди із заробітної плати засуджених на загальну суму 120605,41 грн., в тому числі за 2016 рік на 43444,90 грн., за 2017 рік - 28973,47 грн., за 2018 рік - 48187,04 грн.; - п.119.2 ст.119 та п.176.2 ст.176 Податкового кодексу України у результаті неподання в повному обсязі, з недостовірними відомостями або з помилками податкової звітності про суми доходів; - п. 1 ч. 2 ст.6, п. 1 ч. 1 ст.7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», а саме, занижено суму єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що підлягає сплаті із доходів, нарахованим засудженим до позбавлення волі громадянам, на загальну суму 547843,31 грн., у тому числі за 2016 рік на 164892,30 грн., за 2017 рік - 196647,64 грн., за 2018 рік - 186303,37 грн.; - пп.168.1.2 пп.168.1.5, пп.168.1.6 п.168.1 ст.168, п.176.2 ст.176 Податкового кодексу України, а саме, згідно із наданими для перевірки щоденними виписками банків та платіжними дорученнями, встановлено неповне перерахування військового збору з нарахованого та виплаченого доходу засудженим до позбавлення волі громадянам, на загальну суму 26074,64 грн., у тому числі за 2016 рік на 11290,53 грн., за 2017 рік - 10995,57 грн., за 2018 рік - 3788,57 грн. На підставі вищезазначеного акту, ГУ ДФС у Київській області винесено податкові повідомлення-рішення від 05.04.2019 №0003331304 про застосування штрафних санкцій в сумі 510,00 грн., №0003401304 про збільшення суми грошового зобов`язання з податків та зборів, у тому числі з податку на доходи фізичних осіб, пені на суму 44325,75 грн., №0003341304 про збільшення суми грошового зобов`язання з податків та зборів, у тому числі з податку на доходи фізичних осіб, пені в сумі 203208,45 грн. Не погоджуючись із зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями, позивачем, керуючись ст. 56 Податкового кодексу України, надіслано скаргу до Державної фіскальної служби України від 18.04.2019 вих.№19-2140, яка отримана Державною фіскальною службою 26.04.2019, про що свідчить розписка у рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення №0834300177911. У травні 2019 року Державною фіскальною службою України рішенням про продовження строку розгляду скарги від 15.05.2019 вих. №22317/6/99-99-11-05-01-25 продовжено строк розгляду скарги ДУ «Бориспільська виправна колонія (№119)» від 18.04.2019 №19-2140 в частині оскарження податкових повідомлень-рішень ГУ ДФС у Київській області від 05.04.2019 №0003331304, №0003401304, №0003341304 по 24.04.2019 (включно). Як пояснив у судовому засіданні представник позивача, інших рішень щодо продовження строку розгляду вказаної скарги від Державної фіскальної служби України до канцелярії позивача не надходило. 20 червня 2019 року за вхідним №1741 до канцелярії ДУ «Бориспільська виправна колонія (№119)» надійшло рішення Державної фіскальної служби України від 13.06.2019 вих. №27259/6/99-99-11-05-01-25 про результати розгляду скарги ДУ «Бориспільська виправна колонія (№119)» від 18.04.2019 №19- 2140 (вх. ДФС №15846/6 від 26.04.2019) в частині оскарження податкових повідомлень - рішень ГУ ДФС у Київській області №0003331304, №0003401304, №0003341304, яким Державна фіскальна служба України залишила без змін податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС у Київській області від 05.04.2019 №0003331304, №0003401304, №0003341304, а скаргу ДУ «Бориспільська виправна колонія (№119)» без задоволення. Позивач, вважаючи, що оскаржувані рішення є незаконними та протиправними, звернувся з даним адміністративним позовом до суду. Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне. За змістом статті 118 Кримінально-виконавчого кодексу України (далі - КВК) засуджені до позбавлення волі мають право працювати. Праця здійснюється на добровільній основі на підставі договору цивільно-правового характеру або трудового договору, який укладається між засудженим та фізичною особою - підприємцем або юридичною особою, для яких засуджені здійснюють виконання робіт чи надання послуг. Такі договори погоджуються адміністрацією колонії та повинні містити порядок їх виконання. Адміністрація зобов`язана створювати умови для праці засуджених за договорами цивільно-правового характеру та трудовими договорами. Згідно частини другої статті 120 КВК у виправних колоніях на особовий рахунок засуджених, які залучаються до суспільно корисної оплачуваної праці, зараховується незалежно від усіх відрахувань не менш як п`ятдесят відсотків нарахованого їм місячного заробітку. Засудженим, які мають заборгованість за виконавчими документами, незалежно від усіх відрахувань належить виплачувати не менш як двадцять п`ять відсотків загальної суми заробітку. Частиною першою статті 60 КВК передбачено, що засуджені можуть залучатися без оплати праці лише до робіт з благоустрою виправних центрів і прилеглих до них територій, а також поліпшення житлово-побутових умов засуджених або до допоміжних робіт із забезпечення виправних центрів продовольством. До цих робіт засуджені залучаються в порядку черговості в неробочий час і не більш як на дві години на день. Відповідно до частини першої статті 120 КВК праця осіб, засуджених до позбавлення волі, оплачується відповідно до її кількості і якості. Форми і системи оплати праці, норми праці та розцінки встановлюються нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України. Відповідно до підпункту 162.1.3 пункту 162.1 статті 162 Податкового кодексу України платником податку на доходи фізичних осіб є податковий агент. Податковим агентом щодо податку на доходи фізичних осіб згідно з підпунктом 14.1.180 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України є юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента-юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов`язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу. Відповідно до підпункту 163.1.1 пункту 163.1 статті 163 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід. Пунктом 176.2 статті 176 Податкового кодексу України передбачено, що особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, зобов`язані: своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок; подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу, податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до контролюючого органу за місцем свого розташування. Такий розрахунок подається лише у разі нарахування сум зазначених доходів платнику податку податковим агентом протягом звітного періоду. Запровадження інших форм звітності з зазначених питань не допускається. Згідно з пунктом 119.2 статті 119 Податкового кодексу України неподання, подання з порушенням встановлених строків, подання не у повному обсязі, з недостовірними відомостями або з помилками податкової звітності про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податків, суми утриманого з них податку, а також суми отриманої оплати від фізичних осіб за товари (роботи, послуги), якщо такі недостовірні відомості або помилки призвели до зменшення та/або збільшення податкових зобов`язань платника податку та/або до зміни платника податку, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 510 гривень. Пунктом 16-1 підрозділу 10 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України передбачено, що тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір. Платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу. Об`єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу. Ставка збору становить 1,5 відсотка від об`єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту. Нарахування, утримання та сплата (перерахування) збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому статтею 168 цього Кодексу, за ставкою, визначеною підпунктом 1.3 цього пункту. Відповідальними за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) збору до бюджету є особи, визначені у статті 171 цього Кодексу. Платники збору зобов`язані забезпечувати виконання податкових зобов`язань у формі та спосіб, визначені статтею 176 цього Кодексу. За правилами частини першої статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 № 2464-VI платниками єдиного внеску є, зокрема, роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою-підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами. Пунктом 1 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI передбачено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами. Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску, зокрема, зобов`язаний: своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Аналіз наведених вище норм права у сукупності дає підстави для висновку, що засуджені до відбування покарання в місцях позбавлення волі, які залучаються до суспільно корисної оплачуваної праці за строковими договорами, є застрахованими особами, підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню, а суми виплат, отримані ними, є базою нарахування єдиного соціального внеску. Право на працю засуджених до позбавлення волі реалізується шляхом укладення строкового трудового договору. Колегія суддів звертає увагу, що трудові відносини засуджених, дійсно, мають свої особливості, проте їх характер та відповідні обмеження не дають підстав вважати, що позивач як державна установа - виправна колонія, використовуючи працю засуджених за трудовим договором, не є їх роботодавцем та не виплачує їм за виконану роботу заробітну плату. Засуджені до позбавлення волі, у даному випадку, є найманими працівниками з особливим статусом та обмеженими трудовими правами (але повністю не позбавлені їх). Жодних особливих застережень щодо обов`язку виправних колоній як роботодавців утримувати та сплачувати спірні податки та збори із заробітку засуджених норми чинного законодавства не містять, а відсутність прямих вимог щодо такого обов`язку для виправних колоній не перешкоджає застосуванню загальних положень законодавства. Отже, засуджені до позбавлення волі, у даному випадку, незважаючи на специфіку виконання трудових функцій, є найманими працівниками з особливим статусом та обмеженими трудовими правами, а виправна колонія у цих трудових відносинах виступає роботодавцем, на якого покладається обов`язок з утримання та сплати сум податку з доходів фізичних осіб, військового збору та єдиного внеску із заробітної плати платника податку. Особливості фінансування позивача, організації роботи, забезпечення штатними документами тощо, жодним чином не скасовує обов`язок позивача сплачувати податки та збори і подавати у повному обсязі звітність. Податковий агент несе відповідальність за неподання, порушення порядку заповнення документів податкової та іншої обов`язкової звітності, порушення строків подання контролюючим органам цієї звітності, недостовірність інформації, наведеної у зазначених документах. За таких обставин, колегія суддів зауважує, що в спірній ситуації виправна колонія в трудових відносинах виступає роботодавцем, а відтак і податковим агентом, на якого покладається обов`язок з утримання та сплати сум податку на доходи фізичних осіб, військового збору та єдиного внеску із заробітної плати таких осіб. Слід зазначити, що Верховний Суд неодноразово розглядав подібні справи та висловлював правову позицію щодо застосування норм права в аналогічних правовідносинах, зокрема у постановах від 03.03.2020 у справі № 440/1512/19, від 03.04.2020 у справі № 580/908/19, від 10.06.2020 у справі № 440/2590/19. Судом першої інстанції встановлено, що в матеріалах справи містяться договори, укладені між ДУ "Бориспільська виправна колонія (№119)" (виконавець) та ДП "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№119)" (замовник), згідно яких, виконавець надає в розпорядження замовнику робочу силу з числа засуджених для реалізації їх права на працю та отримання готової продукції замовником з вихідної сировини. Також, договорами передбачено, що замовник веде табель на робітників із числа засуджених по фактичній їх наявності і відпрацьованому часу на виробничому об`єкті із зазначенням прізвищ працюючих, табельних номерів, професій і встановлених розрядів. За умовами вказаних договорів, роботи, виконані робітниками із числа засуджених, оплачуються замовником відповідно до їх кількості та якості відповідно до норм та розцінок оплати праці, встановленими нормативно-правовими актами Мінюсту, на рахунки виконавця. Оплата виконаних робіт робітниками із числа засуджених, зараховується виконавцем на особові рахунки засудженим. Перевіркою встановлено та зафіксовано у акті перевірки /том 1 а.с.80/, що первинними документами обліку, відповідно до яких здійснювалися нарахування і виплата найманим особам доходів, були табеля робочого часу, відомості нарахування та виплати заробітної плати, табеля обліку використання робочого часу, платіжні відомості, видаткові касові ордери, чекова книжка, виписки банку з розрахункового рахунку БВК№119. При цьому, як убачається з копій розрахунково-платіжних відомостей по нарахуванню заробітної плати засудженим виробництва, позивачем по суті виконувалася функція податкового агента в частині сплати податку на військовий збір та перераховувалася заробітна плата на особові рахунки засуджених, з урахуванням відрахувань на комунально-побутові послуги. Також, в матеріалах справи містяться накази про призначення засуджених на різні посади та табелі робочого часу, які свідчать про те, що позивач є роботодавцем робітників із числа засуджених, та являється податковим агентом у розумінні вимог Податкового кодексу України. Суд апеляційної інстанції відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що позивач, не є роботодавцем засуджених, які працювали на замовлення, а тому не зобов`язаний нараховувати, обчислювати і сплачувати податок з доходів фізичних осіб та єдиний внесок із заробітної плати засуджених, як податковий агент, посилаючись на те, що роботодавцем виступало «Державне підприємство «підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№119)». Враховуючи, що саме Державна установа перераховувала кошти на особові рахунки засуджених до позбавлення волі, як їх заробітну плату, які, у даному випадку, є найманими працівниками, а виправна колонія у цих трудових відносинах виступає роботодавцем, тому на неї покладається обов`язок з утримання та сплати сум податку з доходів фізичних осіб та єдиного внеску із заробітної плати платника податку. При цьому, позивач не спростовує ту суму заборгованості, яка визначена відповідачем в акті перевірки та врахована під час прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень. За наведених обставин є вірним висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог. Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя . Згідно пункту 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Судова колегія дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційних скаргах доводи позицію суду першої інстанції не спростовують. Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Державної установи «Бориспільська виправна колонія (№119)» залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2019 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України. Головуючий суддя: Судді: Повний текст постанови виготовлено 17.09.2020 року.