Постанова 4855 № 640/13489/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/13489/19 Суддя (судді) першої інстанції: Келеберда В.І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 вересня 2020 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді Кучми А.Ю., суддів Аліменка В.О., Безименної Н.В. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 березня 2020 року (м. Київ, дата складання повного тексту не зазначається) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про скасування податкової вимоги,- В С Т А Н О В И Л А : ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 08.05.2019 року № Ф-6631-17. В обґрунтування наведених вимог позивач зазначає, що вказана вимога, якою зобов`язано позивача сплатити борг (недоїмку) по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у сумі 21030,90 грн є протиправною та підлягає скасуванню, оскільки позивач звільнений від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, на підставі ч. 4 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування». Відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та у повному обсязі нараховувати, обчислювати, сплачувати єдиний внесок та подавати звітність до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску. При цьому, у разі неотримання доходу у відповідному звітному періоді зобов`язаний визначити базу нарахування єдиного внеску та сплатити суму внеску у розмірі не менше мінімального страхового внеску на місяць. Враховуючи, що позивач перебував на обліку ГУ ДФС у м. Києві як фізична особа-підприємець з 29.11.2002 по 24.05.2019, він зобов`язаний сплачувати єдиний внесок за 2017, 2018 роки та І квартал 2019 року. Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 березня 2020 року адміністративний позов задоволено. Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, без надання вірної правової оцінки обставинам справи та без повного дослідження обставин справи. Доводи апеляційної скарги повністю дублюють відзив відповідача на позовну заяву. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін. Згідно ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 08.05.2019 ГУ ДФС в місті Києві сформовано податкову вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-6631-17 зі сплати єдиного внеску в сумі 21030,90 грн на ім`я позивача. Контролюючим органом звернуто увагу суду, що позивач перебував на обліку в ГУ ДФС в місті Києві, як фізична особа-підприємець, починаючи з 29.11.2002 по 24.05.2019 на загальній системі оподаткування. Позивач вважаючи вищевказану податкову вимогу протиправною, прийнятою з порушенням норм чинного законодавства, звернувся до суду зданим адміністративним позовом. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що фізичні особи-підприємці, що є особами з інвалідністю та/або пенсіонерами за віком та обрали спрощену систему оподаткування, звільнені від сплати за себе єдиного внеску, тому враховуючи, що позивач отримує пенсію за віком, є фізичною особою-підприємцем, яка обрала спрощену систему оподаткування, він звільнений від сплати за себе єдиного внеску. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року №2464-VI (далі - Закону України №2464) Відповідно до підпункту другого статті 1 Закону України №2464, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Згідно з пунктом четвертим частини першої статті 4 Закону України №2464 платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування. При цьому приписами частини четвертої статті 4 Закону України №2464 встановлено, що особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування. З вищенаведеного убачається, що звільнення фізичної особи-підприємця, який обрав спрощену систему оподаткування від сплати єдиного внеску можливе при наявності двох умов: - по-перше, така особа повинна мати статус пенсіонера за віком або інваліда; - по-друге, отримувати відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. У свою чергу стаття 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон України №1058) визначає, що пенсіонер, - це особа, яка відповідно до цього закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім`ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом. Судом встановлено, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.04.2019, яке набрало законної сили відповідно до постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.08.2019, зобов`язано ГУ ПФУ в м. Києві призначити ОСОБА_1 пенсію із зменшенням пенсійного віку, починаючи з 21.10.2014. Позивачем надано копію пенсійного посвідчення серії НОМЕР_1 , яке видане 27.11.2019, та копію довідки ГУ ПФУ в м. Києві вих.№ 27657 від 21.11.2019, в якій зазначено, що дата призначення пенсію позивачу: 21.10.2014, довічно. Таким чином, наявні документи підтверджують статус позивача як особи, яка отримує пенсію за віком, та користується у зв`язку з цим встановленими законодавством пільгами, зокрема, і в частині сплати єдиного внеску до Пенсійного фонду України. Крім того суд зазначає, що пенсія позивачу призначена на пільгових умовах зі зменшенням пенсійного віку для її отримання, ніяким чином не змінює вид та підстави призначених пенсійних виплат, на які така особа має право, та не впливає на обсяг прав і обов`язків, пов`язаних з набуттям такого статусу. Колегія суддів зазначає, що як на дату виникнення боргу, так і на дату винесення оскаржуваної вимоги про сплату боргу (недоїмки), фізичні особи - підприємці звільнялись від сплати єдиного внеску за умови наявності статусу пенсіонера за віком. Отже, частина четверта статті 4 Закону № 2464 встановлює пільги для всіх суб`єктів, які є пенсіонерами за віком, незалежно від того, на підставі якого закону особа набула статусу пенсіонера за віком, будь-то на пільгових умовах, чи набула вона певного віку відповідно до статті 26 Закону № 1058. Цією нормою не визначено обмежень щодо виду пенсії, яку повинна отримувати особа, яка звільняється від сплати єдиного внеску. Знижений граничний вік виходу на пенсію осіб, не є підставою для висновку про виплату пенсії позивачу з інших підстав, і така особа є пенсіонером в розумінні визначення поняття «пенсіонер», яке наведено у Законі України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Звільняючи фізичних осіб-підприємців, яким призначена пенсія за віком, від сплати єдиного внеску, законодавець не ставить умовою набуття такою особою саме пенсійного віку згідно з вимогами частини першої статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». У справі № 810/6679/13-а Верховний Суд погодився із висновками судів, що фізична особа, якій призначено пенсію зі зменшенням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 року № 796-ХІІ, також звільнена від сплати єдиного внеску. Колегія суддів наголошує, що застрахована особа у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування замість обов`язку подальшої сплати внесків набуває право на отримання відповідних страхових виплат у вигляді пенсій (за наявності необхідного страхового стажу), що логічно виключає можливість покладення на неї обов`язку одночасної сплати єдиного внеску та є нормативно визначеною підставою для звільнення такої особи від його подальшої сплати. Однак визначення статусу «пенсіонера за віком» передбачає необхідність отримання особою саме страхової виплати у формі пенсії. Водночас, із проаналізованих положень законодавства не можна зробити висновок про пряму нормативну вказівку щодо обов`язкового виду страхової виплати, яку повинна отримувати особа, що досягла пенсійного віку, для застосування норми про звільнення від сплати єдиного внеску. Сьогоднішній стан системи пенсійного забезпечення, яке здійснюється в межах солідарно-накопичувальної системи загальнообов`язкового державного соціального страхування (першого-другого рівнів), не передбачає прямого взаємозв`язку між розміром сплачених сум єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що розраховується і сплачується виходячи з нормативного закріплення бази у статті 7 Закону № 2464-VI, та розміром пенсійних виплат. Водночас, зважаючи на соціальну солідарність та справедливість у системі соціального захисту, до складу якої входить система пенсійного забезпечення, держава нормативно встановлює передумови щодо визначення пропорційної взаємозалежності між особистою участю особи в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та рівнем її подальшого пенсійного забезпечення за рахунок вказаної системи фінансування пенсій та інших соціальних виплат. А тому, частина четверта статті 4 Закону № 2464-VI передбачає сплату єдиного внеску особою, яка отримує виплати за рахунок системи загальнообов`язкового державного соціального страхування при досягненні віку, визначеного статтею 26 Закону № 1058-IV, виключно на добровільних засадах. Отже, правові підстави для прийняття спірної вимоги про сплату боргу (недоїмки) у відповідача були відсутні. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі. Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя . Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Враховуючи наведене колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, надав належну оцінку дослідженим доказам та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У зв`язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст. ст. 242, 243, 251, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 березня 2020 року - без змін Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328, 329 КАС України. Повний текст постанови виготовлено 17.09.2020. Головуючий суддя: А.Ю. Кучма В.О. Аліменко Н.В. Безименна