Постанова 4824 № 755/18368/16-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 22-ц/824/1854/2020 Головуючий у 1-й інстанції: Винниченко Л.М. 755/18368/16 Доповідач-Чобіток А.О. ПОСТАНОВА Іменем України 14 вересня 2020 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого - Чобіток А.О. суддів - Немировської О.В., Ящук Т.І. секретар - Зиль Т.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Києва апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 16 січня 2019 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кістанов Сергій Миколайович, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Галущенко Наталія Миколаївна, Головне територіальне управління юстиції у місті Києві про встановлення факту проживання однією сім`єю, визнання заповіту недійсним, зміни черговості одержання права на спадкування та визнання права на спадкове майно, - у с т а н о в и в : У грудні 2016 року позивач пред`явив позов до відповідача, у якому просив: встановити факт проживання однією сім`ю ОСОБА_1 з ОСОБА_3 не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини - ІНФОРМАЦІЯ_1 ; визнати недійсним заповіт складений 22.04.2004 року від імені ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кістановим С.М., зареєстрований в реєстрі нотаріальних дій за №754; змінити черговість одержання права на спадкування та визнати за ним права на спадкове майно, як спадкоємця першої черги за законом, яке залишилось після смерті ОСОБА_3 .. Зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , яка була його мачухою з якою він проживав з 2002 року. 13.10.2016 року він звернувся до нотаріальної контори про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , однак спадкова справа вже була відкрита. 21.10.2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Галущенко Н.М. повідомлено про те, що його заява долучена до спадкової справи за №127/2016 від 28.07.2016 року, однак додатково повідомлено, що ОСОБА_3 склала заповіт на користь ОСОБА_2 , який прийняв спадщину за заповітом. Указує, що з 2001 року ОСОБА_2 в Україні не проживає та не надавав жодної допомоги своїй матері. Відповідно до медичної карточки ОСОБА_3 з 1980 року постійно перебувала на обліку у лікаря невролога, страждала на головну біль та інші захворювання, неодноразово проходила обстеження та лікування у неврологічних відділеннях Київської міської клінічної лікарні № 9, Київської міської клінічної лікарні №12, Київської міської клінічної лікарні №14 та в Міському спеціалізованому психоневрологічному об`єднанні. Коли ОСОБА_3 перебувала на стаціонарному лікуванні, він неодноразово відвідував її, забезпечував необхідними речами, здійснював догляд за квартирою, сплачував комунальні послуги та вирішував інші необхідні питання. Уважає за необхідне змінити черговість одержання права на спадкування та визнати за ним право на спадкове майно, як спадкоємця першої перги за законом, яке залишилось після смерті ОСОБА_3 , яка в силу похилого віку та тяжких неврологічних розладів потребувала стороннього догляду через свою хворобу, і саме він понад п`яти років на момент відкриття спадщини проживав та піклувався про неї, матеріально її забезпечував та надавав їй іншу матеріальну і моральну допомогу. Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 16 січня 2019 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі. Уважає, що рішення суду першої інстанції ухвалене при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що на підтвердження факту проживання однією сім`єю з ОСОБА_3 він надав суду копії чеків по оплаті комунальних послуг, на яких зазначено прізвище особи, що їх оплачував. Однак, судом не було надано жодної оцінки вказаним доказам як і не надав жодної оцінки показам свідків. Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 13.12.2017 року у даній справі було призначено посмертну судово-психіатричну експертизу, на виконання якої було складено висновок судово-психіатричної експертизи № 324 від 14.05.2018 року, з яким позивач не погоджується, оскільки вважає його неповним те не зрозумілим. Судом було задоволена заява позивача про допит експерта та в судовому засіданні експерт надав свої пояснення з приводу висновку судово-психіатричної експертизи. Позивачем двічі подавалися заяви про призначення повторної судово-психіатричної експертизи, в задоволенні яких було відмовлено. Уважає, що наведена експертом інформація не відповідає дійсності та ставить під сумнів правильність висновку експерта. У разі визнання заповіту недійсним, відповідач стає спадкоємцем першої черги, а відповідно, у разі доведення тяжкої хвороби спадкодавця виникають підстави для зміни черговості спадкування, а тому він правильно ставить питання про зміну черговості на підставі вимог ст. 1259 ЦК України та п. 6 постанови Пленуму ВСУ від 30 травня 2008 року №7. У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача зазначає, що жодних доказів того, що ОСОБА_1 проживав однією сім`єю з ОСОБА_3 не було надано, якби позивач проживав за адресою спадкодавця, то не було б допомоги від Міжнародного благодійного фонду «Єврейський Хесед Бней Азріель», який надає допомогу лише одиноким людям. Позивачем не надано доказів для підтвердження юридичного факту проживання з ОСОБА_3 однією сім`єю. На момент вчинення ОСОБА_3 заповіту на ім`я свого сина і в подальшому, остання самостійно себе обслуговувала, ніяких розумових відхилень у неї не було, була адекватною, спілкувалась з сусідами, самостійно отримувала пенсію та грошові перекази, у неї був лише її особистий бюджет і вона витрачала його на власний розсуд. Усі ці обставини були підтверджені показами свідків та документально. При розгляді справи судом першої інстанції установлено, що 19 серпня 1977 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 укладено шлюб (т.1 а.с. 9). Позивач ОСОБА_1 є сином ОСОБА_4 (т. 1, а.с. 13). Згідно із в свідоцтвом про народження відповідача ОСОБА_2 , його батьками є ОСОБА_4 та ОСОБА_3 (т.1 а.с. 146). ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_4 , що підтверджується відповідним свідоцтвом (т.1 а.с. 11). ІНФОРМАЦІЯ_4 померла ОСОБА_3 , що підтверджується відповідним свідоцтвом (т.1, а.с. 8). 28.07.2016 року до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини звернувся ОСОБА_2 (т.1 а.с. 140) та 05.10.2016 року - ОСОБА_1 (т. 1 а.с.163) (копія спадкової справи № 127/2016 щодо майна померлої ОСОБА_3 (т.1 а.с.138-169). Згідно з довідкою № 2231 від 02.11.2016 року ОСОБА_3 була зареєстрована одна з 12.06.1997 року по 05.09.2016 року в квартирі АДРЕСА_1 (т.1а.с. 167 зворот), що також підтверджується довідкою Комунального концерну «Центру комунального сервісу» від 02.11.2016 року (т.1 а.с. 168). Згідно з довідкою № 705 виданою Комунальним концерном «Центр комунального сервісу» від 14.08.2017 року№ 705, ОСОБА_1 зареєстрований з 24.02.2004 року за адресою: АДРЕСА_2 разом з дружиною та дочкою (т. 2 а.с. 84). За життя, 22.04.2014 року ОСОБА_3 склала заповіт, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Кістановим С.М., зареєстрований в реєстрі за № 754 (т. 1 а.с. 158), за яким ОСОБА_3 на випадок своєї смерті заповіла все своє майно, де б воно не було та з чого б воно не складалось і взагалі все те, що буде належати їй на день смерті і на що вона за законом матиме право, своєму сину ОСОБА_2 . Раніше складений від її імені заповіт, посвідчений державним нотаріусом Десятої нотаріальної контори м. Києва Домашенко В.В. від 01.08.2002 року за реєстровим №1н-3534, цим заповітом скасувала. Також при розгляді даної справи судом було заслухано покази свідків: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 .. Заслухавши доповідь судді, пояснення позивача, його представника, представника відповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, обставини справи, дослідивши її матеріали, суд апеляційної інстанції приходить до наступного. ОСОБА_1 , уважаючи себе спадкоємцем четвертої черги відповідно до ст. 1264 ЦК України, також уважав, що відповідно до ч. 2 ст. 1259 ЦК України має право на спадкування після померлої ОСОБА_3 разом із спадкоємцем тієї черги, яка має право на спадкування, при цьому заповіт на ім`я ОСОБА_2 , складений ОСОБА_3 є недійсним, оскільки остання за станом свого здоров`я не усвідомлювала значення своїх дій. Саме вказаними обставинами ОСОБА_1 обґрунтовував своє звернення з даним позовом до суду. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відмовляючи в задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю з ОСОБА_3 , суд першої інстанції, заслухавши покази свідків та надавши оцінку наданим сторонам доказам, виходив з того, що позивачем не доведено належними, допустимими та достатніми доказами факт його проживання однією сім`єю із померлою ОСОБА_3 , а тому вимоги щодо зміни черговості одержання права на спадкування та визнання за ним права на спадкове майно, як спадкоємця першої черги за законом, що залишилось після смерті ОСОБА_3 задоволенню також не підлягають, оскільки вони є похідними від виникнення у позивача права на спадкування після померлої, як спадкоємця четвертої черги за ст. 1264 ЦК України. Відповідно до ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Частиною 1 ст. 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно із ч. 1 ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Верховний Суд у постанові від 27.08.2020 року в справі №266/2391/16 зазначив, що спадкування за законом здійснюється у наступній черговості (при цьому кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків зміни черговості одержання права на спадкування, встановлених статтею 1259 ЦК України): перша черга: діти спадкодавця (у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті), той з подружжя, який його пережив, та батьки; друга черга: рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері; третя черга: рідні дядько та тітка спадкодавця; четверта черга: особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини; п`ята черга: інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення, та утриманці спадкодавця (неповнолітня або непрацездатна особа, яка не була членом сім`ї спадкодавця, але не менш як п`ять років одержувала від нього матеріальну допомогу, що була для неї єдиним або основним джерелом засобів до існування). Статтею 1258 ЦК України передбачено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу. Системне тлумачення положень статей 1258, 1259 та інших положень книги 6 ЦК України дозволяє стверджувати про необхідність розмежовувати такі правові конструкції як «одержання права на спадкування наступною чергою» (частина друга статті 1258 ЦК України) та «зміну суб`єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом». «Одержання права на спадкування наступною чергою» (частина друга статті 1258 ЦК України) стосується другої - п`ятої черг і пов`язується із такими негативними юридичними фактами як: відсутність спадкоємців попередньої черги; усунення спадкоємців попередньої черги від права на спадкування; неприйняття спадкоємцями попередньої черги спадщини; відмова від прийняття спадщини. На «зміну суб`єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом» в межах певної черги впливають такі юридичні факти як: зміна черговості на підставі договору або рішення суду (стаття 1259 ЦК України); застосування правил про право представлення (стаття 1266 ЦК України); відмова спадкоємця від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця за законом (частина друга статті 1274 ЦК України); спадкова трансмісія (стаття 1276 ЦК України); збереження правового зв`язку при усиновленні (частина третя статті 1260 ЦК України). Зміна суб`єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом стосується першої - п`ятої черги. Відповідно до статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали із спадкодавцем однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини. При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. За змістом частини другої статті 1259 ЦК України фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані. Підставами для задоволення позову щодо зміни черговості одержання спадкоємцями за законом права на спадкування є сукупність наступних юридичних фактів, встановлених у судовому порядку: 1) здійснення опіки над спадкоємцем, тобто надання йому нематеріальних послуг (спілкування, поради та консультації, поздоровлення зі святами, тощо); 2) матеріальне забезпечення спадкодавця; 3) надання будь-якої іншої допомоги спадкодавцеві, тобто такої допомоги, яка має матеріалізоване вираження - прибирання приміщення, приготування їжі, ремонт квартири; 4) тривалий час здійснення дій, визначених у пунктах 1-3; 5) безпорадний стан спадкодавця, тобто такий стан, під час якого особа неспроможна самостійно забезпечувати свої потреби, викликаний похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом. Для задоволення такого позову необхідна наявність всіх п`яти вищезазначених обставин. Як убачається із матеріалів справи, то саме за вказаними критеріями судом першої інстанції перевірялась наявність обставин для можливості задоволення позовних вимог ОСОБА_1 щодо його права на спадкування у четверту чергу та зміну черговості одержання спадкоємцями за законом права на спадкування. Так, у даній справі встановлено, що спадкодавець ОСОБА_3 була зареєстрована одна з 12.06.1997 року по 05.09.2016 року в квартирі АДРЕСА_1 , а ОСОБА_1 зареєстрований з 24.02.2004 року за адресою: АДРЕСА_2 разом з дружиною та дочкою, з 01 листопада 2012 року по 08 липня 2016 року ОСОБА_3 отримувала допомогу від Міжнародного благодійного фонду «Єврейський Хесед «Бней Азріель», яка включала в себе догляд вдома (патронаж), купівлю та доставку продуктів харчування, медикаментів, одягу, здійснення генерального прибирання, прання білизни і одягу , здійснювалась часткова оплата комунальних послуг та інше, а також отримувала грошові перекази від свого сина ОСОБА_2 (т.2 а.с. 7-8). Жоден зі свідків, допитаних судом першої інстанції, не підтвердив безспірно факт проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_3 однією сім`єю. Будь-яких належних доказів, які б вказували на те, що позивач та ОСОБА_3 спільно проживали протягом п`яти років до відкриття спадщини, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, матеріали справи не містять. На підставі належної оцінки зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, суд першої інстанції, правильно застосував до спірних правовідносин наведені вище норми матеріального права та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однєю сім`єю з ОСОБА_3 та про зміну черговості одержання права на спадкування, визнання за ним права на спадкове майно. Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Зважаючи на норми матеріального права, що регулюють правовідносини із спадкування, звернутися до суду з вимогою визнати заповіт недійсним або частково недійсним може тільки особа, права і законні інтереси якої порушено у цьому документі. Позов подається особами, які втратили право на спадкування за законом через наявність заповіту або через скасування заповіту на свою користь наступним заповітом. У разі доведення ОСОБА_1 вимоги про встановлення факту проживання однєю сім`єю з ОСОБА_3 , а також обставин, передбачених ч. 2 ст. 1259 ЦК України для зміни черговості спадкування, у ОСОБА_1 дійсно б виникало право на звернення з позовом про визнання заповіту, складеного ОСОБА_3 на ОСОБА_2 недійсним, і в разі доведення його недійсності та визнання його недійсним судом, він би мав право на спадкування разом із ОСОБА_2 , який би при умові визнання заповіту недійсним, успадковував би майно ОСОБА_3 як спадкоємець першої черги, оскільки є сином останньої. Разом з тим, при розгляді даної справи встановлено відсутність підстав визнавати за ОСОБА_1 право на спадкування у четверту чергу, унаслідок чого підстави вважати, що оспорюваним ним заповітом порушуються його права і законні інтереси, також відсутні. Зважаючи на те, що заповітом, складеним ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 , права і законні інтереси ОСОБА_1 не порушуються, то він не є особою, яка має право його оспорювати. Саме за вказаних обставин і підлягає залишенню без задоволення вимога ОСОБА_1 про визнання заповіту недійсним. Проте, суд першої інстанції відмовивши у задоволенні вказаної вимоги з підстав того, що ОСОБА_3 на час складення заповіту усвідомлювала значення своїх дій та могла керувати ними, на вказане уваги не звернув, унаслідок чого мотивувальна частина рішення суду у вказаній частині підлягає зміні в редакції цієї постанови щодо підстав відмови у задовленні вимоги ОСОБА_1 про визнання заповіту недійсним з залишенням рішення суду першої інстанції у решті без змін.. Керуючись ст.ст. 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,- п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 16 січня 2019 року в частині вирішення позовної вимоги ОСОБА_1 про визнання заповіту недійсним змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий: А.О. Чобіток Судді: О.В. Немировська Т.І. Ящук