Постанова 4823 № 731/537/19

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А іменем України 17 вересня 2020 року м. Чернігів Унікальний номер справи № 731/537/19 Головуючий у першій інстанції Савенко А. І. Апеляційне провадження № 22-ц/4823/841/20 Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді: Бечка Є.М., суддів: Євстафіїва О.К., Шарапової О.Л., секретар: Кривопиша Я.О. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Варвинського районного суду Чернігівської області від 07 квітня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , державного реєстратора прав на нерухоме майно відділу державної реєстрації, житлово-комунального господарства, містобудування, архітектури, інфраструктури, енергетики та захисту довкілля Варвинської районної державної адміністрації Козлової Оксани Анатоліївни про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, дата та місце складання повного тексту ухвали: 09 червня 2020 року, смт.Варва, В С Т А Н О В И В : В листопаді 2019 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , державного реєстратора прав на нерухоме майно відділу надання адміністративних послуг та державної реєстрації Варвинської РДА Чернігівської обл. Козлової О.А., в якому просила скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 29731585 від 24 травня 2016 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 929320174211, номер запису про право власності 14639724 від 20 травня 2016 року, яким зареєстровано за ОСОБА_1 право власності на будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Позов мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати ОСОБА_3 .. Після смерті матері відкрилася спадщина, до складу якої входить, зокрема, і будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Право власності покійної матері на домоволодіння підтверджується свідоцтвом № НОМЕР_1 про право особистої власності від 01 лютого 1990 року. Позивачка зазначила, що вона є єдиним спадкоємцем, який протягом встановленого законом строку звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 . Прийнявши спадщину після смерті матері, вона звернулась до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право власності на будинок, проте отримала відмову у зв`язку з відсутністю оригінала правовстановлюючого документа свідоцтва про право особистої власності на домоволодіння від 01 лютого 1990 року. Коли ж вона звернулася до суду з позовом про визнання права власності в порядку спадкування за законом, то під час розгляду справи дізналася, що 20 травня 2016 року право власності на вищевказаний будинок на підставі технічного паспорта зареєстровано за її братом ОСОБА_1 . Позивачка переконана, що така реєстрація суперечить закону, адже технічний паспорт, виданий замовнику, не є підставою виникнення права власності на житловий будинок. При цьому, оскільки житловий будинок та господарські будівлі побудовані в період з 1974 до 1990 року, то державний реєстратор зобов`язана була перевірити, чи не зареєстровано право власності на нього за іншою особою, зокрема зробити запит до КП «Прилуцьке МБТІ». Вона зверталась до суду з позовом про визнання недійсним та скасування рішення про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень в порядку адміністративного судочинства. На виконання постанови Варвинського районного суду Чернігівської області від 11 травня 2017 року та ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2017 року у адміністративній справі за її позовом державний реєстратор скасувала рішення про державну реєстрацію права власності на будинок за ОСОБА_1 та внесла запис про скасування державної реєстрації прав. Проте постановою Верховного Суду від 06 березня 2019 року вищевказані судові рішення скасовано, провадження у справі закрито та роз`яснено, що спір може бути розглянуто за правилами цивільного судочинства. 12 листопада 2019 року їй стало відомо, що 17 жовтня 2019 року державний реєстратор поновила запис про державну реєстрацію права власності на спірний будинок за ОСОБА_1 . Рішенням Варвинського районного суду Чернігівської області від 07 квітня 2020 року задоволено частково позов ОСОБА_2 , скасовано запис державного реєстратора прав на нерухоме майно відділу надання адміністративних послуг та державної реєстрації Варвинської районної державної адміністрації Чернігівської області Козлової О.А. про право власності №14639724 від 20 травня 2016 року, яким зареєстровано за ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , право власності на будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 . У задоволенні вимог до державного реєстратора Козлової О.А. відмовлено. Суд виходив з того, що спірний житловий будинок та господарські будівлі побудовані в період з 1974 року по 1990 рік включно. В той період питання набуття та реєстрації права власності регулювались, зокрема, Інструкцією про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР від 13 грудня 1995 року. Згідно п.1 Інструкції реєстрацію будинків з обслуговуючими їх будівлями і спорудами та домоволодінь проводили бюро технічної інвентаризації виконкомів місцевих Рад. Реєстрація проводилась на підставі документів, що встановлюють право власності (правовстановлюючих документів). До Переліку правовстановлюючих документів належали, зокрема, свідоцтва про право власності на будинки (домоволодіння), які видані виконкомами місцевих Рад депутатів трудящих або органами комунального господарства на підставі рішень виконкомів. Відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано лише 13 січня 2005 року. Отже, державний реєстратор зобов`язана була зробити запит до КП «Прилуцьке міжміське бюро технічної інвентаризації» для з`ясування питання про те, чи не зареєстровано право власності на спірний житловий будинок в органах БТІ. З урахуванням правових висновків Верховного Суду у справах №823/588/16 від 04 грудня 2019 року та №209/2599/17 від 15 січня 2020 року у задоволенні позовних вимог до державного реєстратора суд відмовив. Не погоджуючись з вказаним рішенням ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою та, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , в іншій частині рішення суду залишити без змін. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд при прийнятті рішення вийшов за межі позовних вимог та безпідставно стягнув з ОСОБА_1 судові витрати, оскільки вимоги, які задовольнив суд, позивачем саме до нього не заявлялись, а навпаки, позовні вимоги стосувались державного реєстратора. Особа, яка подає апеляційну скаргу вважає, що судом безпідставно прийнято до уваги копію свідоцтва № НОМЕР_1 про право особистої власності на домоволодіння від 01 лютого 1990 року, зареєстрованого за покійну матір ОСОБА_3 . Відповідач посилається на ту обставину, що з матеріалів справи та інвентарної справи МБТІ слідує, що право власності на спірний житловий будинок не було зареєстроване Прилуцьким МБТІ відповідно до Інструкції. Станом на 1990 рік його мати та позивачка проживали в смт.Варва разом і ніяких документів щодо оформлення на матір житлового будинку до відповідних інстанцій не подавали. В той же час, ОСОБА_3 подав державному реєстратору заяву з копіями документів, що посвідчують його особу, копію державного акту на право власності на земельну ділянку, а також технічний паспорт на будинок, який реєструвався вперше, і зовсім інший на відміну від того, який нібито був зареєстрований на ОСОБА_3 . Відзив в письмовій формі на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надійшов. Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши законність рішення суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до ст.263 ЦПК України передбачено, що рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_2 є донькою ОСОБА_3 (а.с.8, 9). Також сторони не заперечують, що ОСОБА_1 також є сином ОСОБА_3 . ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть (а.с.7). Після її смерті відкрилася спадщина. Постановою приватного нотаріуса Варвинського районного нотаріального округу Пушкарьової-Гезердави Н.О. від 14 червня 2016 року відмовлено ОСОБА_2 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами розташований в АДРЕСА_1 (а.с.10). З довідки КП «Прилуцьке МБТІ» від 08 червня 2016 року №1008 вбачається, що житловий будинок АДРЕСА_1 , згідно матеріалів архівної справи станом на 31 грудня 2012 року зареєстровано за ОСОБА_3 , згідно свідоцтва № НОМЕР_1 про право особистої власності домоволодіння, виданого Світличанською сільською радою 01 лютого 1990 року. З Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна №188355576 від 12 листопада 2019 року вбачається, що право власності на будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано за ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 , згідно з рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно відділу надання адміністративних послуг та державної реєстрації Варвинської районної державної адміністрації Чернігівської області Козлової О.А. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 29731585 від 24 травня 2016 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 929320174211, номер запису про право власності: 14639724 від 20 травня 2016 року (а.с.13-14). В той же час, свідоцтво № НОМЕР_1 про право особистої власності домоволодіння від 01 лютого 1990 року, свідчить про те, що спірне домоволодіння в цілому належить ОСОБА_3 на праві особистої власності. Свідоцтво видано на підставі рішення Варвинської районної Ради народних депутатів №13 від 25 березня 1985 року (а.с.15). Технічний паспорт на спірне домоволодіння виготовлений 08 червня 1989 року на ОСОБА_3 (а.с.18-23). ОСОБА_2 зверталась до Варвинського районного суду Чернігівської області з адміністративним позовом та постановою суду від 11 травня 2017 року у справі №731/96/17, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2017 року, визнано протиправним та скасовано рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно відділу надання адміністративних послуг та державної реєстрації Варвинської районної державної адміністрації Чернігівської області Козлової О.А. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 29731585 від 24 травня 2016 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 929320174211, номер запису про право власності: 14639724 від 20 травня 2016 року, яким за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.24-26, 27-28). Однак, постановою Верховного Суду від 06 березня 2019 року в адміністративній справі №731/96/17 скасовано судові рішення судів першої та апеляційної інстанції, провадження у справі закрито та роз`яснено, що спір може бути розглянуто за правилами цивільного судочинства (а.с.29-33). Також матеріали справи містять копію Інвентаризаційно-технічної справи №238 на домоволодіння АДРЕСА_1 . В даній справі також наявна копія свідоцтва № НОМЕР_1 про право особистої власності домоволодіння, виданого ОСОБА_3 (а.с.150-198). В той же час, державний акт на право власності на земельну ділянку видано ОСОБА_1 на підставі рішення 12 сесії 24 скликання Світличненської сільської ради від 15 червня 2004 року про те, що він є власником земельної ділянки 0,2500 га по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель (а.с.174). Відповідно до Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 11 лютого 2011 року № 1878-VI з 01 січня 2013 року функції державної реєстрації прав на нерухоме майно передано від реєстраторів бюро технічної інвентаризації до органів державної реєстрації прав, що відповідає необхідності забезпечення здійснення повноважень органів державної влади та безперервності їх реалізації і зумовлює правонаступництво щодо конкретних управлінських (організаційних) прав та обов`язків, що складають зміст правовідносин, зокрема в сфері державної реєстрації прав. Відповідно ч.2 ст.18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Державні реєстратори зобов`язані надавати до відома заявників інформацію про перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав. Згідно п.42 Постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року №1127 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» станом на час реєстрації ОСОБА_1 права власності на домоволодіння, для державної реєстрації права власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що розташовані на території сільських, селищних, міських рад та які закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 р., подаються: 1) документ, що посвідчує речове право на земельну ділянку, на якій розташований об`єкт нерухомого майна, у тому числі рішення відповідної ради про передачу (надання) земельної ділянки в користування або власність чи відомості про передачу (надання) земельної ділянки в користування або власність з погосподарської книги; 2) виписка з погосподарської книги, надана виконавчим органом сільської ради (якщо такий орган не створений, - сільським головою), селищної, міської ради або відповідною архівною установою Пунктом 43 даної постанови для державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна державної або комунальної власності, будівництво якого завершено та право власності на який не зареєстроване до 1 січня 2013 року, за відсутності документа, що посвідчує набуття права державної або комунальної власності на такий об`єкт, подаються: 1) технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна; 2) витяг з Єдиного реєстру об`єктів державної власності щодо такого об`єкта (у разі державної реєстрації права державної власності); 3) документ, що підтверджує факт перебування об`єкта нерухомого майна у комунальній власності, виданий відповідним органом місцевого самоврядування (у разі державної реєстрації права комунальної власності); 4) документ, що підтверджує факт відсутності перебування об`єкта нерухомого майна у державній власності, виданий Фондом державного майна чи його регіональним відділенням (у разі державної реєстрації права комунальної власності). Пунктом 44 постанови визначалось, що для державної реєстрації права власності на реконструйований об`єкт нерухомого майна (в тому числі в результаті переведення об`єкта нерухомого майна із житлового у нежитловий або навпаки) подається: 1) документ, що посвідчує право власності на об`єкт нерухомого майна до його реконструкції (крім випадків, коли право власності на такий об`єкт вже зареєстровано в Державному реєстрі прав); 2) документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта; 3) технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна; 4) письмова заява співвласників про розподіл часток у спільній власності на реконструйований об`єкт нерухомого майна (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, що перебуває у спільній частковій власності та у результаті проведення реконструкції змінився розмір часток у такому праві); 5) договір про спільну діяльність або договір простого товариства (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, реконструкція якого здійснювалась у результаті спільної діяльності). Державна реєстрація права власності на реконструйований об`єкт нерухомого майна (в тому числі в результаті переведення об`єкта нерухомого майна із житлового у нежитловий або навпаки) проводиться виключно у разі зміни відомостей про суб`єктів речових прав. У разі зміни відомостей про об`єкт нерухомого майна, визначення часток у праві спільної власності чи їх зміни такі відомості вносяться до Державного реєстру прав відповідно до законодавства поза процедурою державної реєстрації прав. Разом з тим, матеріали справи, а саме матеріали реєстраційної справи, не містять документу, що посвідчує право власності на об`єкт нерухомого майна за ОСОБА_1 . При цьому державний реєстратор не здійснив запиту до КП «Прилуцьке міжміське бюро технічної інвентаризації» для з`ясування питання про те, чи зареєстровано право власності за будь-ким на спірний житловий будинок. Доводи апеляційної скарги, що суд при прийнятті рішення вийшов за межі позовних вимог та безпідставно стягнув з ОСОБА_1 судові витрати, оскільки вимоги, які задовольнив суд, позивачем саме до нього не заявлялись, а навпаки, позовні вимоги стосувались державного реєстратора, не приймаються апеляційним судом до уваги, оскільки суд першої інстанції при вирішенні справи вірно послався на правову позицію Верховного Суду №209/2599/17 від 15 січня 2020 року. Доводи апеляційної скарги, що судом безпідставно прийнято до уваги копію свідоцтва № НОМЕР_1 про право особистої власності на домоволодіння від 01 лютого 1990 року, зареєстрованого за покійну матір ОСОБА_3 , відхиляються апеляційним судом, оскільки матеріали справи не містять будь-яких доказів належності домоволодіння саме ОСОБА_1 . В той же час в матеріалах справи наявна копія висновку про реєстрацію спірного домоволодіння за ОСОБА_3 (а.с.172-173). Інші доводи наведені в обґрунтування апеляційної скарги, не можуть бути підставами для скасування вірного по суті рішення, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні відповідачем норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки доказів. Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Апеляційний суд констатує, що судом першої інстанції було перевірено кожен аргумент позивача та надано правову оцінку наданим ним доказам. Згідно ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Постановляючи рішення, суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, та дійшов правильного висновку про часткове задоволення позову. Оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про незаконність чи необґрунтованість оскаржуваного рішення, тому, відповідно до положень ст.375 ЦПК України апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. На підставі ч.5 ст.268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381, 382, 384, 390 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Варвинського районного суду Чернігівської області від 07 квітня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст постанови складено 17 вересня 2020 року. Головуючий: Судді: