Постанова Житомирський апеляційний суд № 295/17940/19

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №295/17940/19 Головуючий у 1-й інст. Чуб І. А. Категорія 83 Доповідач Трояновська Г. С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 вересня 2020 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючого - судді Трояновської Г.С. суддів: Павицької Т.М., Миніч Т.І. з участю секретаря судового засідання Кучерявого О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу № 295/17940/19 за позовом ОСОБА_1 до Корольовського відділу державної виконавчої служби м. Житомир Головного територіального управління юстиції у Житомирській області, третя особа АТ "Райффайзен Банк Аваль", про зняття арешту та заборони на відчуження майна за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 на рішення Андрушівського районного суду Житомирської області від 01 червня 2020 року, ухваленого під головуванням судді Чуб І.А. в м. Андрушівка, в с т а н о в и в: У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив зняти арешт та заборону на відчуження належного йому майна, накладений постановами Корольовського ВДВС Житомирського міського управління юстиції про відкриття виконавчого провадження від 10.06.2010 року, серія та номер -19824373 та про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 16.09.2008 року , серія та номер АА 566856. В обґрунтування позову зазначив, що Корольовським ВДВС м. Житомир ГТУЮ у Житомирській області на виконання рішень Корольовського районного суду м. Житомира було відкрито виконавчі провадження ВП №19824373 з виконання виконавчого листа №2-725 від 29.09.2009 року про стягнення з ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 в солідарному порядку на користь ЖОД ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" заборгованості в сумі 23 378, 96 грн.; ВП №35708913 з виконання судового наказу №2н-2609/08 від 08.08.2008 року, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" заборгованості в розмірі 19408,97 грн. З метою належного виконання вищезазначених рішень, відповідачем було накладено арешти на належне йому майно. По виконавчому провадженню №35708913, 19.09.2008 року накладено арешт нерухомого майна на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серії АА № 566856 (номер запису про обтяження - 18271032, реєстраційний номер обтяження - 7944447). По виконавчому провадженню №19824373, 17.06.2010 року накладено арешт нерухомого майна на підставі постанови про відкриття виконавчого провадження серії та номер - 19824373 від 10.06.2010 року (номер запису про обтяження - 18271213, реєстраційний номер обтяження - 9945870). В свою чергу, станом на грудень 2016 року, виконавчі провадження, на підставі яких було накладено арешт на майно, були закінчені. Так, в листі від 24.10.2019 року, що був надісланий позивачу, зазначається, що по виконавчому провадженню №19824373, 18.11.2013 року та по виконавчому провадженню №35708913 від 08.08.2008 року, державним виконавцем, 18.11.2013 року винесено постанови про повернення виконавчого документа стягувачу у відповідності до п.4 ч.1 ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження". Таким чином, виконавчі провадження, в межах яких було накладено арешт на майно позивача та оголошено заборону його відчуження - завершені. Проте, по їх завершенню державним виконавцем не були скасовані відповідні арешти. З метою вирішення питання, про зняття арештів з майна, що належить позивачу на праві власності, 13.11.2019 року, він звернувся до відповідача з заявою про ознайомлення з матеріалами виконавчих проваджень №35708913 та №19824373 та зняття їх копій. Однак йому було роз`яснено, що надання копій не представляється можливим, у зв`язку з тим, що оригінали виконавчих проваджень знищено через закінчення строків їх зберігання. Врегулювати даний спір в позасудовому порядку відповідач відмовляється, посилаючись на те, що закінчення виконавчого провадження на підставі п.10 ст. 49, п.4 ст. 47 та п 2. ст. 47 ЗУ "Про виконавче провадження" не передбачає зняття арешту з майна боржника. Рішенням Андрушівського районного суду Житомирської області від 01 червня 2020 року у задоволенні позову відмовлено. У поданій апеляційній скарзі, представник ОСОБА_1 ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, просить рішення суду скасувати і ухвалити нове про задоволення позову. Зокрема, зазначає, що в даному спорі йдеться про невиконання саме відповідачем вимог закону України «Про виконавче провадження», оскільки останній не вчинив дії, які він зобов`язаний вчинити після закінчення виконавчого провадження. Вважає, що інтереси Банку не порушені, оскільки він (Банк) після видачі йому виконавчого листа скористався своїм правом на примусове виконання рішення суду. Зазначає, що позиції Верховного Суду, на які міститься посилання в рішенні суду першої інстанції, не можуть бути враховані, оскільки стосуються інших обставин справи. Заявник наголошує, що внаслідок бездіяльності саме відповідача він не має можливості розпоряджатись своїм майном в повному обсязі. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах, визначених ст. 367 ЦПК України, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що відповідно до ст. 15,16 ЦК України позивач звернувся до суду з позовом до неналежного відповідача, а тому не зміг належним чином обгрунтувати свої позовні вимоги. Оскільки арешт вчинено за заяво Банку, то в разі скасування арешту можуть бути порушені права саме Банку. Та обставина, що на час розгляду справи відсутні виконавчі провадження , не має правового значення, оскільки виконавче провадження відносно позивача було завершено у зв`язку з поверненням виконавчого листа без виконання. Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Судом встановлено, що позивачу на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 2,00 га з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Волицької сільської ради Андрушівського району Житомирської області, кадастровий номер - 1820381600:05:000:0149 (а.с. 6, 79-82). Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єктів зареєстровано вид обтяження: арешт нерухомого майна ОСОБА_1 на підставі постанови про відкриття виконавчого провадження №19824373 від 10.06.2010 та на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія АА № 566856 від 16.09.2008 (а.с. 6). Судом також встановлено, що в провадженні Корольовського відділу державної виконавчої служби м. Житомир ГТУЮ у Житомирській області перебували виконавчі провадження про стягнення коштів з ОСОБА_1 , в тому числі виконавче провадження №19824373 з виконання виконавчого листа №2- 725 від 29.09.2009, виданого Корольовським районним судом міста Житомира про стягнення з ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 в солідарному порядку на користь ЖОД ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" заборгованості в сумі 23378,96 грн. 10.06.2010 державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження та 17.10.2010 накладено арешт нерухомого майна на підставі постанови про відкриття виконавчого провадження №19824373 від 10.06.2010 (номер запису про обтяження - 18271213, реєстраційний номер обтяження - 9945870). 18.11.2013 державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу у відповідності до п.4 ч. 1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції Закону, що діяла на момент прийняття рішення); виконавче провадження № 35708913 з виконання судового наказу №2н- 2609/08 від 08.08.2008, виданого Корольовським районним судом міста Житомира про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" заборгованості в розмірі 19408,97 грн. 29.08.2008 державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, 19.09.2008 накладено арешт нерухомого майна на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія АА№ 566856 (номер запису про обтяження - 18271032, реєстраційний номер обтяження - 7944447). 18.11.2013 державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувану у відповідності до п.4 ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції Закону, що діяла на момент прийняття рішення), що підтверджується листами Корольовського ВДВС м. Житомира адресованими позивачу ОСОБА_1 та письмовим відзивом (а.с.10, 11-13, 25-30). Згідно зі статтею 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Відповідно до статті 1 Закону № 606-XIV виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Частинами першою-четвертою статті 57 Закону № 606-XIV передбачено, що арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту. Постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження виноситься державним виконавцем не пізніше наступного робочого дня після закінчення строку для самостійного виконання рішення (якщо така постанова не виносилася під час відкриття виконавчого провадження) та не пізніше наступного робочого дня із дня виявлення майна. Проведення опису майна боржника здійснюється не пізніше ніж протягом місяця з моменту отримання інформації про місцезнаходження майна. Постановами, передбаченими частиною другою цієї статті, може бути накладений арешт у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та застосованих державним виконавцем штрафів, на все майно боржника або на окремі предмети. Копії постанови, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, державний виконавець надсилає органам, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження. Копії постанови державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника надсилаються не пізніше наступного робочого дня після її винесення боржнику та банкам чи іншим фінансовим установам або органам, зазначеним у частині другій цієї статті, та органам, що ведуть Державний реєстр обтяжень рухомого майна. Постанова державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом. Згідно з пунктом 2 частини першої, частиною п`ятою статті 47 Закону № 606-XIV виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними. Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону. Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (провадження № 14-511цс18) зроблено правовий висновок про те, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Суд при розгляді справи має виходити із складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. У разі пред`явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та зобов`язується вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому. Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно специфіки спірних правовідносин), суд повинен відмовляти у задоволенні позову. Отже, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Разом з тим установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. Встановивши, що позов пред`явлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача. Такий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18), від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц (провадження № 14-178цс18), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (провадження № 14-392цс18), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (провадження № 14-512цс18), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (провадження № 14-511цс18), від 05 травня 2019 року у справі № 554/10058/17 (провадження № 14-20цс19). Відповідно до статті 59 Закону України від 2 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження», на яку посилався ОСОБА_1 у позовній заяві як на підставу своїх вимог про зняття арешту з майна, в редакції, чинній на час пред`явлення позову, особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Виконавець зобов`язаний зняти арешт з коштів на рахунку боржника не пізніше наступного робочого дня з дня надходження від банку документів, які підтверджують, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення згідно із цим Законом, а також у випадку, передбаченому пунктом 10 частини першої статті 34 цього Закону. У разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову. Згідно з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 905/386/18 (провадження № 12-85гс19), орган державної виконавчої служби у справах за позовами осіб щодо належності саме їм, а не боржникові майна, на яке накладено арешт, може залучатися судом як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору. Відповідачем у справах за позовами про звільнення з-під арешту майна є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна. За змістом наведених правових норм та правових позицій Великої Палати Верховного Суду у випадку звернення особи до суду в порядку позовного провадження з вимогою про звільнення майна з-під арешту (зняття арешту з майна) орган державної виконавчої служби не може бути належним відповідачем у такій справі. Вказані позовні вимоги можуть бути пред`явлені до особи, в інтересах якої накладено арешт. Звертаючись до суду з позовом про зняття арешту з майна, ОСОБА_1 зазначив відповідачем Корольовський відділ державної виконавчої служби м.Житомир, однак вирішення справи без залучення до участі в ній АТ «Райффайзен Банк Аваль», яке має бути відповідачем у такій справі, є порушенням вимог цивільного процесуального законодавства України, оскільки в такому випадку суд вирішує питання про права і обов`язки особи, яка не бере участі у справі, тому в порушення принципів рівності сторін та змагальності процесу позбавлена можливості давати пояснення по суті спору, подавати свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, та заперечення проти доводів і міркувань інших учасників справи. З урахуванням наведеного висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову з підстав незалучення до участі у справі АТ «Райффайзен Банк Аваль» є правильним. Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 на даний час не є боржником в виконавчому провадженні і виконавче провадження, в якому було накладено арешт на його майно, закінчене, не заслуговують на увагу, оскільки державний виконавець повернув стягувачу виконавчий лист у зв`язку з відсутністю майна у боржника на підставі пункту 4 частини першої статті 47 Закону № 606-XIV. Тому стягувач не позбавлений права повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення суду. Аргументи заявника про порушення його прав як власника, що гарантовано статтею 41 Конституції України, безпідставні, так як арешт на його майно було накладено державним виконавцем відповідно до вимог законодавства для забезпечення реального виконання рішення суду про стягнення з нього на користь банку грошових коштів. При цьому позивач не вказав, якими діями і який закон порушено відповідачем, тоді як арешт на його майно було накладено при виконання рішення суду на користь АТ «Райффайзен Банк Аваль», і в разі скасування цього арешту можуть бути порушені права банку. Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»). Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 374, 375, 381-384, 390-391 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Андрушівського районного суду Житомирської області від 01 червня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 17.09.2020. Головуючий Судді