Постанова Сумський апеляційний суд № 576/1168/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 вересня 2020 року м.Суми Справа №576/1168/20 Номер провадження 22-ц/816/1964/20 Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Ткачук С. С. (суддя-доповідач), суддів - Кононенко О. Ю. , Хвостика С. Г. з участю секретаря судового засідання - Чуприни В.І., сторони справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 09 липня 2020 року в складі судді Сапона О.В., ухваленого в м. Глухів, в с т а н о в и в: Звернувшись до суду із позовом, позивач просив звільнити його від сплати аліментів, які стягуються з нього за рішенням Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 24 березня 2017 року по справі № 576/308/17-ц на користь ОСОБА_2 , на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вирішити питання розподілу судових витрат. Свої вимоги мотивує тим, що він перебував у шлюбі з відповідачкою, який було розірвано 01 березня 2017 року. Від шлюбу вони мають спільну доньку - Дар`ю ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішенням Глухівського міськрайонного суду Сумської області з нього стягнуто на користь відповідачки аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 , у розмірі ? частки від його заробітку, але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку. Вказує, що їх донька ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 на даний час мешкає із ним, він займається її вихованням та повністю матеріально її утримує, з огляду на що, підстави для стягнення з нього аліментів на користь відповідачки відсутні. Рішенням Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 09 липня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Припинено стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , які стягуються за рішенням Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 24 березня 2017 року. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 840 грн. 80 коп. повернення сплаченого по справі судового збору. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що проживання неповнолітньої дитини з батьком і перебування на його повному утриманні має тягнути за собою припинення стягнення з нього аліментів за рішенням суду. Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. Доводи апеляційної скарги мотивує тим, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що неї не було своєчасно отримано копії позовної заяви з об`єктивних причин, а саме участю у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях. Зазначає, що дитина фактично зареєстрована за її місцем проживання, однак судом не з`ясовано підстав чому їх донька проживає з серпня 2019 року разом із позивачем. Крім того, у наданій позивачем довідці про склад сім`ї, що видана квартальним комітетом № 37, зазначено, що їх донька проживає разом із позивачем, проте не зареєстрована за адресою його проживання. Вказує, що в матеріалах справи відсутній акт обстеження побутових умов, де проживає позивач з донькою, який повинен складатися службою у справах дітей. Зазначає, що вона не погоджується з твердженнями, що містяться в повідомленні служби у справах дітей стосовно того, що вона з 01.08.2019 року коштів на утримання дитини не надає, а також перебуваючи з 01.10.2019 року в зоні ООС з дитиною не спілкується, участі в її вихованні не приймає. Зазначає, що в провадженні Глухівського міськрайонного суду Сумської області перебуває цивільна справа за її позовом до позивача про визначення місця проживання дитини з матір`ю. Провадження по вказаній справі зупинено до закінчення терміну перебування матері дитини у військовому підрозділі залученому до здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванню збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях. Вказує, що у відповідача наявна заборгованість зі сплати аліментів за період з квітня 2018 року по серпень 2018 року. Зазначає, що дитина перебувала під наглядом її матері проте позивач силою та обманом відібрав дитину та змінив адресу свого проживання, чим намагався уникнути від сплати аліментів. Від позивача відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив. Представник відповідача в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримала та просила її задовольнити. Позивач до суду не прибув, про час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином. Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного: Як вбачається з матеріалів цивільної справи, з 16.08.2013 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі. Рішенням Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 01.03.2017 року по справі № 576/108/17-ц шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було розірвано (а.с. 10). Під час шлюбу, ІНФОРМАЦІЯ_3 у ОСОБА_2 та ОСОБА_1 народилася дочка ОСОБА_3 (а.с. 6). Рішенням Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 24.03.2017 року по справі № 576/308/17-ц з ОСОБА_1 стягнуто на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання їх дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі ? частини його заробітку (доходу), але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 21 лютого 2017 року і до досягнення дитиною повноліття. (а.с. 4-5). На виконання вказаного судового рішення Глухівським міськрайонним судом Сумської області 24.03.2017 року видано виконавчий лист (а.с. 3). Відповідно до довідки виданої головою квартального комітету № 37 Мехедок О.Г. від 11.11.2019 року ОСОБА_3 , 2014 року народження, яка зареєстрована за іншою адресою у АДРЕСА_1 , але фактично з 01.08.19 постійно проживає разом з батьком за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 7). Згідно з довідкою від 08.01.2020 року, наданою комунальним закладом Сумський палац дітей та юнацтва, ОСОБА_3 є вихованкою школи раннього розвитку дитини «Малюк» КЗ Сумський палац дітей та юнацтва. Опікуються дитиною та водять її на заняття вищевказаної школи ОСОБА_1 (батько) та ОСОБА_5 (бабуся). (а.с.8). Згідно листа Служби у справах дітей Глухівської міської ради Сумської області від 13.05.2020 року № 135, адресованого на адресу начальника Глухівського міського відділу державної виконавчої служби з 01.08.2019 дитина постійно проживає з батьком ОСОБА_1 , коштів на утримання дитини мати ОСОБА_2 не надає. Із 01.10.2019 року перебуває в зоні ООС, з дитиною не спілкується, участі в її вихованні не приймає. Місцезнаходження її невідоме. Виходячи з викладеного просила призупинити з 01.08.2019 року виконання виконавчого листа щодо стягнення аліментів з ОСОБА_1 до вирішення в суді питання про зміну дії виконавчого листа в зв`язку з вирішенням питання про визначення місця проживання дитини (а.с. 9). Долучена до апеляційної скарги відповідачем довідка про її участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони підтверджує, що дійсно старший солдат ОСОБА_2 у період з 11.08.18 по 23.09.18, з 02.10.18 по 30.01.19, з 12.02.19 по 11.04.19, з 11.10.19 по 22.11.19, з 29.11.19 по 15.02.2020, з 29.02.2020 по 12.06.2020 проходила військову службу на території Донецької області. Отже, факт того що відповідач з серпня 2018 року проходила службу у Збройних Силах України на території Донецької області, залишив дитину своїй матері, яка не була визначена її опікуном на період відсутності матері, через що у серпні 2019 року дитина була забрана батьком і перевезена ним до місця проживання, не спростовується доводами апеляційної скарги. Даний факт відповідачці був відомий, бо у червні 2019 року вона звернулася до Глухівського міськрайонного суду Сумської області із позовом про визначення місця проживання дитини з нею, судовий розгляд якого зупинено до закінчення терміну перебування матері дитини на військовій службі. З представленого нею розрахунку нарахування та сплати аліментів, що стягуються з позивача на утримання їх дитини за рішення суду, підготовлений державним виконавцем, вбачається, що заборгованість по аліментах станом на 01.04.18 складає 1221,83грн; на 01.08.19 - 3080грн. Проте, у період з серпня 2018 по липень 2019 року ( крім листопада 2018р. по лютий 2019р.) батько сплачував аліменти, але доказів того, що сплачені ним грошові суми аліментів були використані відповідачем саме на утримання доньки, суду не надано, як і не надано доказів особистої участі матері у матеріальному забезпеченні доньки. Згідно частини першої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Відповідно до положень статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Відповідно до ч.ч.1,2 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789 ХІІ(78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умови життя, необхідні для розвитку дитини. Згідно з частиною першою статті 3 Конвенції про права дитини, частинами сьомою, восьмою статті 7 СК України при вирішенні будь-яких питань щодо дітей суд повинен виходити з найкращого забезпечення інтересів дітей. В усіх діях щодо дітей незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. Відповідно до положень частини першої статті 3, частини першої статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76). Аналіз наведених норм права, зокрема й практики Європейського суду з прав людини, дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року). При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року). У статті 18 Конвенції про права дитини зазначено про необхідність докладання всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної і однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Частиною 8 ст. 7 Сімейного кодексу України визначено, що регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї. Відповідно до ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу. Відповідно до ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Згідно з ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Відповідно до ч. 1 ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. За положенням частини 4 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає. Згідно ч. 1 ст. 160, ст. 161 СК України, місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Аналіз фактичних обставин справи і зібраних у справі доказів свідчить про те, що малолітня дочка сторін з серпня 2019 року фактично проживає разом зі своїм батьком позивачем ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 , оскільки мати малолітньої ОСОБА_3 - ОСОБА_2 проходила військову службу з 11.08.2018 року по 23.09.2018 року, з 02.10.2018 року по 30.01.2019 року, з 12.02.2019 року по 11.04.2019 року, з 11.10.2019 року по 22.11.2019 року, з 29.11.2019 року по 15.02.2020 року, з 29.02.2020 року по 12.06.2020 року на території Донецькій області. Доказів тому, що кошти, які стягуються з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 за судовим рішенням від 24 березня 2017 року, використовуються в інтересах дитини сторін, матеріали справи не містять. Не містять матеріали справи і доказів щодо участі матері в утриманні дитини, а тому висновки суду, що з серпня 2019 року донька перебуває на утриманні позивача відповідають встановленим обставинам. Аналіз наведених норм права та практики ЄСПЛ дає підстави для висновку про те, що рівність прав батьків є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені інтереси дитини в ситуації спору, а вже тільки потім права батьків. Присуджені судом аліменти на утримання дитини є його власністю, якою вона через свій малолітній стан не може розпорядитися самостійно, а тільки з участю батьків або органів опуки та піклування. Зважаючи на те, що з серпня 2019 року малолітня ОСОБА_3 фактично стала проживати разом з батьком і знаходиться на його утриманні, а її мати, яка проживає окремо, не довела, що перераховані їй грошові суми аліментів витрачаються на матеріальне забезпечення доньки, що на думку апеляційного суду мають істотне значення для вирішення заявленого спору виходячи з інтересів дитини, тому у відповідності до ст.180, ч.3 ст.181 СК України дають підстави для припинення стягнення з позивача аліментів на користь відповідача на утримання малолітньої дитини, оскільки з серпня 2019 року малолітня ОСОБА_3 не проживає матір`ю, на користь відбувається стягуються аліментів, присуджених рішенням суду. Аналогічні обставини були предметом дослідження Верховним Судом і його правова позиція викладена у постанові від 23.12.2019р. у справі №648/2062/18. Колегія суддів відхиляє доводи відповідачки, що викладені в апеляційній скарзі в частині того, що позивач під приводом побачення та спілкування з дитиною, силою та обманом відібрав дитину і змінив адресу свого проживання, з приводу чого остання зверталася до правоохоронних органів та служби у справах дітей Глухівської міської ради Сумської області з огляду на таке: Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною 6 ст. 81 ЦПК України встановлено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Водночас, позивачем не було надано до суду належних доказів обставин того, що позивач відібрав дитину у її батьків у незаконний спосіб, оскільки відповідно ч. 1,2 ст. 163 СК України батьки мають переважне право перед іншими особами на те, щоб малолітня дитина проживала з ними, а також право вимагати відібрання малолітньої дитини від будь-якої особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду. Також, матеріали справи не містять жодного доказу того, що з приводу незаконного відібрання позивачем дитини у батьків відповідачки, остання зверталася до правоохоронних органів. Згідно з частиною першою статті 162 СК України, якщо один із батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, або дитячого закладу (установи), в якому за рішенням органу опіки та піклування або суду проживала дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання. Як встановлено судом, з вимогами про відібрання дитини з серпня 2019 року ОСОБА_2 до суду не зверталася, а її позов до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини з матір`ю, пред`явлений до Глухівського міськрайонного суду Сумської області на даний час не розглянутий, й питання щодо визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 ще не вирішено. Крім того, колегія суддів зауважує, що в разі вирішення спору щодо визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 на користь матері ОСОБА_2 , остання не позбавлена права звернутися до суду з позовом про поновлення стягнення аліментів з ОСОБА_2 на утримання малолітньої ОСОБА_3 . Також колегія суддів вважає неспроможними доводи відповідачки про те, що позивач має заборгованість зі сплати аліментів квітня 2018 року по липень 2019 року, оскільки з розрахунку нарахування та сплати аліментів здійсненого старшим державним виконавцем Глухівського МРВ ДВС Обуховською І.А. який наданий до суду відповідачем, оскільки питання звільнення позивача від сплати вказаної заборгованості не були предметом даного судового розгляду. За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності визначених законом підстав для звільнення позивача від сплати аліментів. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин, колегія суддів визнає, що суд першої інстанції всебічно і повно з`ясував, обставини, що мають значення для справи і доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-382 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 09 липня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і на неї може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 17 вересня 2020 року. Головуючий - С.С. Ткачук Судді: О.Ю. Кононенко С.Г. Хвостик