Постанова 4813 № 509/3089/17

Номер провадження: 22-ц/813/1194/20 Номер справи місцевого суду: 509/3089/17 Головуючий у першій інстанції Козирський Є.С. Доповідач Громік Р. Д. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09.09.2020 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: головуючого Громіка Р.Д., суддів Драгомерецького М.М., Дрішлюка А.І., за участю секретаря Чепрас А.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (правонаступник Акціонерне товариство «Альфа-Банк») на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 31 серпня 2018 року у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, ВСТАНОВИВ: 10 серпня 2017 року ПАТ «Укрсоцбанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 07 травня 2008 року між Акціонерним комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», та ОСОБА_1 був укладений Договір про надання відновлюваної кредитної лінії №2008/13-1-08/231, згідно якого відповідач ОСОБА_1 отримала кредит. Банк свої зобов`язання по вищевказаному кредитному договору виконав. Відповідач ОСОБА_1 свої зобов`язання по кредитному договору не виконує. В зв`язку з чим позивач просить стягнути солідарно з відповідачів на свою користь заборгованість за договором про надання відновлюваної кредитної лінії у сумі 35011,88 дол. США та судовий збір. Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 31 серпня 2018 року в задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ПАТ «Укрсоцбанк» звернулося до суду апеляційної інстанції із апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати, ухвалите нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права. В доводах апеляційної скарги зазначено, що: 1) суд першої інстанції невірно взяв до уваги відзив ОСОБА_2 , відповідно до якого договір поруки вважається припиненим на підставі ч. 4 ст. 559 ЦК України; 2) у матеріалах справи відсутні заперечення ОСОБА_1 щодо неотримання кредитних коштів; 3) відсутність у матеріалах справи контррозрахунку, який би спростував невірність нарахувань банку, або відсутність заборгованості взагалі. Ухвалою Одеського апеляційного суду від 09 вересня 2020 року клопотання АТ «Альфа-Банк» задоволено, залучено у справі замість ПАТ «Укрсоцбанк» в якості процесуального правонаступника сторони позивача АТ «Альфа-Банк». Протокольною ухвалою від 09 вересня 2020 року заяву про залучення виписок по рахункам разом з новими доказами, надані представником скаржника, повернено. Заслухавши доповідача, розглянувши матеріали справи і доводи, викладені в апеляційній скарзі, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав. Відповідно до припису ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції правильно були встановлені наступні обставини. З матеріалів справи вбачається, що 07 травня 2008 року між Акціонерним комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», та ОСОБА_1 був укладений Договір про надання відновлюваної кредитної лінії №2008/13-1-08/231, згідно якого відповідач отримав кредитну лінію. Відповідно до п.п. 1.1., 1.1.1.,1.1.1.1. договору кредитор надає позичальнику грошові кошти на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання в межах максимального ліміту заборгованості в сумі 80.000,00 дол. США зі сплатою 13,5 % річних з кінцевим терміном погашення заборгованості по кредиту до 06.05.2023 року (включно), на умовах, визначених цим договором. У забезпечення виконання зобов`язань за договором про надання відновлюваної кредитної лінії між відповідачем ОСОБА_1 (позичальником), відповідачем ОСОБА_2 (поручителем) та позивачем укладений договір поруки №06-09/1162 від 07.05.2008 року. Згідно п.1.1. договору поруки, поручитель зобов`язується перед кредитором у повному обсязі солідарно відповідати за виконання позичальником зобов`язань щодо повернення суми кредиту, сплати відсотків за користування кредитом, а також можливих штрафних санкцій, у розмірі та у випадках, передбачених договором про надання відновлюваної кредитної лінії. Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України). Статтею 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно зі ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Статтею 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Судом першої інстанції вірно встановлено, що Договір про надання відновлюваної кредитної лінії сторонами укладено в письмовій формі, зазначено його розмір, умови надання кредиту та умови повернення кредитних коштів. Проте, в обґрунтування своїх позовних вимог позивачем не надані суду першої інстанції жодні первинні документи (їх засвідчені копії), що могли б підтвердити факт видачі кредиту та наявну суму заборгованості позичальника станом на дату подання позову. Позивачем не надано належним чином оформлених виписок про стан рахунків позичальника, даних балансу, меморіальних ордерів, квитанцій будь-які інші первинні документи. Викладені в позові твердження стосовно факту видачі кредиту та суми заборгованості не знайшли документального підтвердження. Судом першої інстанції вірно встановлено, що позивачем, в обґрунтування розміру заборгованості, надано суду розрахунок вимог банку до відповідача ОСОБА_1 станом на 07 травня 2017 року (додаток до позову). Також, позивачем надана суду довідка станом на 17.05.2017р. (№10.1-87/8588 від 19.05.2017), яка також є додатком до позовної заяви. У довідці представником позивача вказана інформація щодо сум, які були перераховані в рахунок погашення заборгованості за кредитом. В якості додатку до відповіді на відзив представник позивача надав суду документ під назвою «Виписка по особовому рахунку № НОМЕР_1 » за період з 07.05.2008р. по 15.04.2011р. Згідно ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Частинами 3 та 6 ст. 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що: - відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів; - керівник підприємства зобов`язаний створити необхідні умови для правильного ведення бухгалтерського обліку. Враховуючи п.2.1.1. Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України, затвердженого Постановою Національного банку, від 30.12.1998, №566, підставою для бухгалтерського обліку операцій банку є первинні документи, які фіксують факти здійснення цих операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення та можуть складатися у паперовій формі та/або у вигляді електронних записів (у формі, яка доступна для читання та виключає можливість внесення будь-яких змін). У разі складання їх у вигляді електронних записів при потребі повинно бути забезпечене отримання інформації на паперовому носії. Первинні документи як у паперовій формі, так і у вигляді електронних записів повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання документа; назву підприємства (банку), від імені якого складений документ; місце складання документа; назву отримувача коштів; зміст операції (підстави для її здійснення) та одиницю її виміру; суму операції (цифрами та прописом). Сума операції може бути відображена цифрами за відсутності на документі суми прописом, якщо цей документ формується за допомогою програмного забезпечення в автоматизованому режимі або якщо це передбачено нормативно-правовими актами Національного банку України; номери рахунків; назву банку (отримувача та платника коштів); посади та підписи осіб, відповідальних за здійснення операції та правильність її оформлення (підтвердження підпису на документі в електронному вигляді здійснюється за допомогою електронного коду працівника або електронного підпису). Відповідно до п.5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Проте, суд першої інстанції вірно критично поставився до наданих позивачем: розрахунку вимог банку; довідки станом на 17.05.2017р.; виписці по особовому рахунку. Як можна пересвідчитися з аналізу наданих позивачем розрахунку вимог банку, довідки станом на 17.05.2017р., та наведених правових норм, зазначені розрахунок та довідка не задовольняють вимогам до первинних документів визначених Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та Положенням про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України, затвердженим Постановою Правління Національного банку України від 30.12.1998, №566. Надані представником позивача розрахунок вимог банку та довідка складені під час складання позову представником позивача, а не під час здійснення господарської операції або безпосередньо після її закінчення із зазначенням всіх вищевказаних реквізитів, посад та підписи осіб, відповідальних за здійснення операцій в банку та правильність їх оформлення. Таким чином, розрахунок вимог банку та довідка не може підтверджувати існування кредитної заборгованості оскільки не є касовим документом та документом первинного бухгалтерського обліку відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Крім цього, судом першої інстанції правильно встановлено, що позивачем не надавалися до матеріалів справи документи (довіреність, наказ тощо), які б засвідчували повноваження ОСОБА_3 (особи, що зазначена як підписант розрахунку вимог банку та довідки станом на 17.05.2017), складати та підписувати від імені Позивача такі документи або здійснювати будь-які інші дії від імені Позивача. Щодо виписки по особовому рахунку, то, по-перше, така виписка не відповідає вимогам Цивільного процесуального кодексу України до письмових доказів, оскільки сама виписка, що надана суду представником позивача не містить жодних підписів із зазначення ПІБ та посад осіб, відповідальних за її складання; надана суду виписка жодним чином не засвідчена позивачем. У відповідності до ст. 95 ЦПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Учасники справи мають право подавати письмові докази в електронних копіях, посвідчених електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до закону. Електронна копія письмового доказу не вважається електронним доказом . Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством . Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення. Крім того, виписка охоплює період з 07.05.2008р. (дата укладення договору кредитної лінії) по 15.04.2011р.. Тобто, така виписка не відображає наявний розмір заборгованості як на момент подання позову до суду до відповідачів у 2017 році, так і на момент розгляду справи судом. Отже, виписка по особовому рахунку, розрахунок вимог банку та довідка станом на 17.05.2017р. не могла бути прийнята судом першої інстанції в якості належних та допустимих доказів по справі. Таким чином, за наявними в матеріалах справи документами встановити та перевірити зазначену позивачем суму заборгованості неможливо, як і неможливо перевірити сам факт надання кредитних коштів позичальникові у відповідному розмірі. Вищевикладена позиція стосовно необхідності дослідження саме первинних документів в справах щодо стягнення кредитної заборгованості знаходить відображення у Постанові Верховного Суду (у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду) від 30.01.2018р. по справі №161/16891/15-ц. За вищевказаною Постановою, Верховний Суд залишив без задоволення касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк», а рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 лютого 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 30 березня 2016 року - без змін. Отже, за результатами розгляду справи №161/16891/15-ц ПАТ КБ «Приват Банку» було відмовлено в задоволенні позову про стягнення з фізичної особи заборгованості за кредитом з підстав його недоведеності. Верховний Суд погодився з позицією судів попередніх інстанцій стосовно того, що: позивач у порушення вимог частини першої статті 60 ЦПК України в редакції Кодексу, що діяла на час розгляду справи, не довів належними доказами (первинними документами, оформленими відповідно до вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність») наявність заборгованості у відповідача перед банком; виконаний банком розрахунок заборгованості не є належним доказом, який б доводив обґрунтованість вимог позивача. Також, в Постанові від 30.01.2018 по справі №161/16891/15-ц Верховний Суд зауважив, що: «Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи». У вищезгаданій Постанові Верховний Суд також вказував на те, що суди мотивували свої рішення недоведеністю банком позовних вимог належними доказами. Аналогічна позиція стосовно первинних документів відображена і в Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 червня 2018 року у справі № 364/737/17, де зазначено, що розрахунок заборгованості не є первинним документом, який підтверджує укладення договору на умовах, які вказані банком у позовній заяві. Позивачем не надано доказів на підтвердження розміру наданого відповідачу кредиту, тому, відповідно, перевірити розмір нарахованих суми боргу, процентів та штрафних санкцій відповідачу не є можливим, отже суди дійшли правильного висновку, що доводи позивача щодо тіла кредиту, розміру нарахованих сум не підтверджені належними доказами. Така ж позиція була висловлена і в Ухвалі Верховного Суду України від 15.06.2011р. по справі №6-4882св11 згідно якої, належними доказами, що підтверджують наявність або відсутність заборгованості, можуть бути виключно первинні документи, оформлені в порядку ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", які встановлюють розмір заборгованості. У відповідності до ст.ст. 76-81 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд - не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Згідно ст. 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Отже, позивачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів щодо надання кредитних коштів за Договором про надання відновлюваної кредитної лінії. Крім того, позивач не довів належними та допустимими доказами наявність у відповідачів заборгованості у розмірі, вказаному у розрахунку вимог банку станом на 17.05.2017р. У зв`язку із викладеним суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку, що законні підстави для задоволення позову ПАТ «Укрсоцбанк» відсутні. Згідно ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Скаржник не довів обставини, на які посилався як на підставу своєї апеляційної скарги, жодного належного та допустимого доказу на спростування висновків суду першої інстанції не надала. Крім того, апеляційний суд зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Так, надані ПАТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк» виписки по рахункам не можуть бути прийняті апеляційним судом до уваги, оскільки вони були подані з порушенням ч. 3 ст. 367 ЦПК України, а доказів неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, які об`єктивно не залежали від ПАТ «Укрсоцбанк», останнім не надано. Твердження скаржника в апеляційній скарзі про те, що рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам закону, не підтверджені жодними належними та допустимими доказами. Щодо доводів апеляційної скарги про ненаданням заперечень ОСОБА_1 щодо неотримання кредитних коштів суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. З матеріалів справи вбачається, що обставини наявності заборгованості вказує позивач у позовній заяві, а отже тягар доказування покладається на позивача. Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції. Крім того судова колегія вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення. Тому, на думку колегії суддів, справа розглянута по суті правильно, законних підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції немає. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду залишити без змін Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (правонаступник Акціонерне товариство «Альфа-Банк») залишити без задоволення. Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 31 серпня 2018 рокузалишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складено 17 вересня 2020 року. Головуючий Р.Д. Громік Судді: М.М. Драгомерецький А.І. Дрішлюк