Постанова КЦС ВС № 520/10437/14-ц

Постанова Іменем України 02 вересня 2020 року м. Київ справа № 520/10437/14-ц провадження № 61-20329св18 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. суддів: Дундар І. О., Журавель В. І., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач), учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідачі: виконавчий комітет Одеської міської ради, житлово-будівельний кооператив «Київський-14», ОСОБА_2 , розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду міста Одеси від 03 жовтня 2017 року в складі судді Калашнікова О. І. та постанову апеляційного суду Одеської області від 28 лютого 2018 року в складі колегії суддів: Кравця Ю. І., Журавльова О. Г., Комлевої О. С., ВСТАНОВИВ : Короткий зміст позовних вимог У серпні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до виконавчого комітету Одеської міської ради, житлово-будівельного кооперативу «Київський-14» (далі - ЖБК «Київський-14»), ОСОБА_2 , в якому з урахуванням уточнень, просив визнати недійсним свідоцтво про право власності, визнати квартиру АДРЕСА_1 сумісною власністю подружжя, а також визнати за ним право власності на 1/2 частку зазначеної квартири. Свої вимоги позивач мотивував тим, що з 19 квітня 1969 року по 09 лютого 2005 року він перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 05 серпня 1982 року він перерахував 2 тис. рублів у ЖБК «Київський-14» та 05 листопада 1984 року отримав ордер № 1162/611 серії КР на квартиру АДРЕСА_1 . Вказаний ордер видано на підставі рішення виконавчого комітету Київської районної ради народних депутатів міста Одеси від 02 листопада 1984 року № 1010. На підставі вищевказаного ордеру він вселився у вказану квартиру разом з дружиною ОСОБА_3 та синами ОСОБА_2 та ОСОБА_4 09 лютого 2005 року шлюб між ним та ОСОБА_3 розірвано, спору щодо поділу майна між подружжям не виникало, він проживав у спірній квартирі до 2007 року, а 28 березня 2007 року він знявся з реєстрації у вказаній квартирі. Крім того, 07 квітня 1999 року з реєстрації у спірній квартирі знявся син позивача - ОСОБА_4 у зв`язку з проходженням військової служби. ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , а після її смерті старший син - ОСОБА_4 звернувся до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини за законом на частину спірної квартири. Однак ОСОБА_2 оформив право власності на спірну квартиру на підставі довідки від 07 грудня 2004 року № 131, виданої ЖБК «Київський-14», яка не відповідає дійсності, оскільки ОСОБА_2 був ще неповнолітньою дитиною і самостійного доходу не мав. Вважає спірну квартиру спільним майном подружжя, оскільки її придбано в період шлюбу з ОСОБА_3 , пай за квартиру сплачено також в період шлюбу. Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій Справа розглядалась судами неодноразово. Рішенням Київського районного суду міста Одеси від 03 жовтня 2017 року, залишеним без змін постановою апеляційного суду Одеської області від 28 лютого 2018 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано недійсним свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 , видане виконавчим комітетом Одеської міської ради 22 грудня 2006 року ОСОБА_2 . Визнано зазначену квартиру спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_3 в рівних частинах. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину цієї квартири. Ухвалені судові рішення суди мотивували тим, що позивач до 1992 року під час перебування у шлюбі з ОСОБА_3 як член ЖБК «Київський-14», а не ОСОБА_2 , який на той час був неповнолітнім і не перебував у членах цього кооперативу, повністю сплатив пай за спірну квартиру, у зв'язку з чим набув право власності на цю квартиру спільно зі своєю дружиною ОСОБА_3 на підставі статті 15 Закону України «Про власність» та статті 22 КпШС України. Короткий зміст вимог та доводи касаційної скарги 16 березня 2018 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального та порушенням норм процесуального права. У своїй касаційній скарзі ОСОБА_2 вказує, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про набуття права власності на спірну квартиру не врахували, що позивачем сплачену лише перший внесок на суму 2000 рублів і не доведено факту виплати паю в повному розмірі. Позивач не надав доказів того, що про існування оспореного ним свідоцтва про право власності на спірну квартиру він дізнався у 2014 році, а не раніше. Його представник вчиняла процесуальні дії в суді після закінчення своїх повноважень представника. Відзив на касаційну скаргу У травні 2018 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшов відзив, поданий його представником ОСОБА_5 , в якому позивач просить касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін. У травні 2018 року до Верховного Суду від ЖБК «Київський-14» надійшов відзив, в якому відповідач просить касаційну скаргу ОСОБА_2 відхилити. Рух справи в суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 25 квітня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 , витребувано справу із суду першої інстанції, зупинено виконання рішення Київського районного суду міста Одеси від 03 жовтня 2017 року в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_2 до закінчення касаційного провадження. Ухвалою Верховного Суду від 18 лютого 2019 року справу призначено до судового розгляду. Позиція Верховного Суду Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про її часткове задоволення з таких підстав. Судами встановлено, що з 19 квітня 1969 року по 9 лютого 2005 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі. 05 серпня 1982 року ОСОБА_1 перерахував 2000 інвалютних рублів у ЖБК «Київський-14», що підтверджується листом з ВО «Внешпосилторг» від 05 серпня 1982 року № 2-5/6132, після чого направлено клопотання до Одеського міського виконавчому комітету про оформлення на ОСОБА_1 3-х кімнатної квартири в одному з будинків ЖБК. 05 листопада 1984 року ОСОБА_1 , отримав ордер серії КР № 1162/611 на трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 . Ордер видано на підставі рішення виконавчого комітету Київської районної ради народних депутатів міста Одеси від 2 листопада 1984 року № 1010. На підставі ордера ОСОБА_1 вселився у вищезазначену квартиру з дружиною ОСОБА_3 і двома синами ОСОБА_2 і ОСОБА_4 , що підтверджується ордером від 05 листопада 1984 року серія КР № 1162/611. ОСОБА_1 в 1992 році повністю виплатив пай за спірну квартиру в розмірі 10 977, 28 рублів, що підтверджується списком, на підтердження чого апеляційний суд навів наявні у спрві докази: лист з ВО «Внєшпосилторг» від 05 серпня 1982 року; лист ЖБК «Київський-14» від 14 червня 2014 року за №92; платіжне доручення від 15 липня 1983 року; список осіб, шо сплатили паї за квартиру в будинку ЖБК АДРЕСА_3 (а. с. 7, 17, 18 т. 1, 192-196 т. 2). 28 березня 2007 року ОСОБА_1 знявся з реєстрації, що підтверджується довідкою з ЖБК «Київський -14» від 14 червня 2014 року № 91, 07 квітня 1999 року у зв`язку зі службою в армії зі спірної адреси знявся з реєстрації старший син позивача ОСОБА_4 . ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 - колишня дружина позивача, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 28 грудня 2013 року серії НОМЕР_1 , яка проживала і була зареєстрована з 9 січня 1985 року по день смерті у спірній квартирі. Суди встановили, що ОСОБА_2 отримав свідоцтво про право власності на спірну квартиру на підставі довідки № 131, яка містила недостовірну інформацію, оскількисин позивача - ОСОБА_2 не був членом кооперативу і на дату внесення паю, вказану у цій довідці -1992 рік, був неповнолітнім. Після смерті ОСОБА_3 , син позивача та померлої ОСОБА_4 звернувся до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини за законом на частку спірної квартири. 18 березня 2014 року Третьою одеською державною нотаріальною конторою було відкрито спадкову справу, яка зареєстрована в спадковому реєстрі за № 55866941. 09 квітня 2014 року комунальне підприємство «Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради надало відповідь на запит нотаріальної контори, з якої убачається, що квартира АДРЕСА_1 , зареєстрована за молодшим сином позивача - ОСОБА_2 з 30 січня 2007 року на підставі довідки ЖБК «Київський -14» від 7 грудня 2004 року №

131. Відповідно до пункту 3 Постанови Верховної Ради Української РСР «Про введення в дію Закону України «Про власність» від 26 березня 1991 року, положення статті 15 Закону України «Про власність» застосовуються до правовідносин, що виникли як до, так і після 15 квітня 1991 року. Згідно зі статтею 15 Закону України «Про власність» член житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані йому в користування, набуває права власності на це майно. Відповідно до частини першої статті 22 КпШС України (в редакції 1969 року, чинній на час виникнення спірних правовідносин) майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. У постанові від 18 грудня 2013 року у справі № 6-138цс13 Верховний Суд України виклав правову позицію, в якій в тому числі зазначив, що згідно зі статтею 15 Закону України «Про власність» член ЖБК, який повністю вніс пайовий внесок за квартиру, надану йому в користування, з 01 липня 1990 року набуває право власності на цю квартиру, тому, у разі його смерті після зазначеної дати спадщина відкривається на квартиру. За змістом частини першої статті 17 Закону України «Про власність» кооперативна квартира набуває статусу спільної сумісної власності лише за умови внесення паю в ЖБК за рахунок спільних коштів члена ЖБК та членів його сім`ї, яким ця квартира надана. Інші особи права власності на пай та квартиру не набувають і можуть претендувати лише на відшкодування членом кооперативу коштів, наданих йому для внесення паю. Встановивши, що ОСОБА_1 до 1992 року під час перебування у шлюбі з ОСОБА_3 , як член ЖБК «Київський-14», а не ОСОБА_2 , який на той час був неповнолітнім і не перебував у членах цього кооперативу, повністю сплатив пай за спірну квартиру, суди дійшли обґрунтованого висновку про належність цієї квартири подружжю, у зв'язку з чим обґрунтовано визнали недійсним свідоцтво про право власності на цю квартиру, видане відповідачу ОСОБА_2 , який не був членом кооперативу. Доводи касаційної скарги про відсутність доказів повної виплати позивачем паю за спірну квартиру є неприйнятними, оскільки підтвердження своїх висновків про виплату позивачем в повному обсязі паю за спірну кооперативну квартиру апеляційний суд навів відповідні докази, а суд касаційної інстанції не має повноважень щодо переоцінки цих доказів. У відповідь на довід касаційної скарги про незаконність відмови судом першої інстанції у наданні йому оригіналу списку осіб, що сплатили паї за квартиру в будинку ЖБК №170 корпус 1 по вулиці Люстдорфська дорога в місті Одесі, є безпідставними, колегія суддів звертає увагу на те, що в судовому засіданні 26 грудня 2016 року (а. с. 199-200 том 2), в якому брав участь представник відповідача, копія цього документа була звірена з оригіналом і засвідчена головуючою (суддею Калашніковою О. І.) при вирішенні відповідного клопотання представника позивача ОСОБА_5 про долучення письмових доказів до справи, у зв'язку з чим у наступному судовому засіданні у судовому засіданні 21 лютого 2017 року (а. с. 208-212 том 2) представнику відповідача ОСОБА_2 ОСОБА_6 було обґрунтовано відмовлено у витребуванні оригіналу документа, який був оглянутий в попередньому судовому засіданні. Посилання відповідача на те, що представник позивача ОСОБА_5 після закінчення своїх повноважень вчиняла окремі процесуальні дії - 06 червня 2017 року подававала заяву про уточнення позовних вимог, приймала участь в судових засіданнях, є безпідставними з огляду на таке. В матеріалах справи міститься нотаріально посвідчена довіреність від 23 квітня 2014 року, видана на три роки, за якою ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_7 бути його представником, зокрема, у судах всіх інстанцій (а. с. 23 том 1). Строк дії цієї довіреності закінчився 23 квітня 2017 року. Представник позивача 06 червня 2017 року подала уточнення позовної заяви та приймала участь в судовому засіданні 07 липня 2017 року (а. с. 225-229 том 2, 7-9 том 3 ). В судовому засіданні 07 липня 2017 року представник відповідача звернув увагу суду на закінчення повноважень представника позивача, на що останній повідомив, що він діє як на підставі довіреності, так і на підставі угоди про надання правової допомоги, і заявив у зв'язку з цим клопотання про оголошення перерви в судовому засіданні для надання копій відповідних документів (а. с. 7-9 том 3). В наступному судовому засіданні 03 жовтня 2017 року представник позивача надав суду ордер та витяг з угоди від 31 серпня 2016 року про надання правової допомоги та представництво ОСОБА_1 у судах (а. с. 33-35 том 3). Таким чином, після 23 квітня 2017 року, відколи закінчився строк дії зазначеної довіреності, у ОСОБА_7 були повноваження на представництво ОСОБА_1 за згаданою угодою про надання правової допомоги і виданим на її основі ордером, які є документами, що посвідчують повноваження адвоката як представника (частина четверта статті 42 ЦПК України в редакції до 15 грудня 2017 року, частина четверта статті 62 ЦПК України в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року), а тому цей представник мав право вчиняти всі процесуальні дії від імені свого довірителя, в тому числі і ті, про які йдеться в касаційній скарзі. Арґументи касаційної скарги щодо недоведеності тверджень позивача про те, що він дізнався про порушення свого права у 2014 року після звернення його сина ОСОБА_4 до нотаріуса за оформленням права на спадщину його матері і колишньої дружини позивача ОСОБА_3 , колегія суддів відхиляє оскільки судами встановлено, що саме з цього часу почала свій перебіг позовна давність, а у справі відсутні дані про те, що позивач довідався чи міг довідатись про порушення свого права раніше вказаного ним строку. Водночас суди, задовольняючи вимоги про визнання спірної квартири спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_3 в рівних частинах та визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частину цієї квартири, залишили поза увагою те, що ОСОБА_3 (колишня дружина позивача), до якої повинні бути звернені ці вимоги, померла ІНФОРМАЦІЯ_1 до пред'явлення позову, і не була представлена своїм правонаступником (правонаступниками), яким міг бути ОСОБА_4 , який прийняв спадщину після неї. Оскільки позов в означеній частині заявлений не до всіх належних відповідачів, в задоволенні цієї частини вимог належить відмовити. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Підсумовуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржені судові рішення в частині визнання недійсним свідоцтва про право власності на спірну квартиру належить залишити без змін, а в частині задоволення вимог про визнання спірної квартири спільною сумісною власністю подружжя та визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частину цієї квартири - скасувати з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні цієї частини позову. Відповідач ОСОБА_2 при поданні апеляційної і касаційної скарг сплатив, відповідно, 3 080,44 грн та 4 928,64 грн. Оскільки позивачу відмовлено в двох із трьох позовних вимог, з нього відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України на користь ОСОБА_2 належить стягнути дві третини цих витрат, що становить 5 339,39 грн (3 080,44 грн + 4 928,64 грн х 2/3). Керуючись статтями 400, 410 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково. Рішення Київського районного суду міста Одеси від 03 жовтня 2017 року та постанову апеляційного суду Одеської області від 28 лютого 2018 року в частині визнання недійсним свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_1 , видане виконавчим комітетом Одеської міської ради 22 грудня 2006 року ОСОБА_2 залишити без змін. Рішення Київського районного суду міста Одеси від 03 жовтня 2017 року та постанову апеляційного суду Одеської області від 28 лютого 2018 року в частині визнання квартири спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_3 в рівних частинах, визнання за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину цієї квартири скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення. В позові ОСОБА_1 до виконавчого комітету Одеської міської ради, житлово-будівельного кооперативу «Київський-14», ОСОБА_2 про визнання квартири АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя та визнання за ОСОБА_1 права на власності на її Ѕ частину відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати в сумі 5 339 (п'ять тисяч триста тридцять дев'ять) гривень 39 копійок. З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Київського районного суду міста Одеси від 03 жовтня 2017 року та постанова апеляційного суду Одеської області від 28 лютого 2018 року в скасованій частині втрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий В. І. Крат Судді І. О. Дундар В. І. Журавель Є. В. Краснощоков М. М. Русинчук