LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова Київський апеляційний суд756/13670/16-ц

від 14.09.2020НЕ ВЕРХОВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА Іменем України 14 вересня 2020 року місто Київ Справа № 756/13670/16 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Лівінського С.В. (суддя-доповідач), Березовенко Р.В., Нежури В.А., секретар судового засідання: Малашевський О.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали апеляційної скарги ОСОБА_1 , в особі представника адвоката Усика Євгенія Сергійовича на ухвалу Оболонського районного суду міста Києва, у складі судді Шевчука Андрія Васильовича, від 15 листопада 2019 року по справі за поданням Оболонського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ головного територіального управління юстиції у місті Києві, заінтересовані особи ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України, В С Т А Н О В И В: У вересні 2019 року державний виконавець Оболонського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального Управління юстиції у місті Києві Величко Р.С. звернувся із поданням про тимчасове обмеження фізичній особі ОСОБА_1 , у праві виїзду за межі України. Подання обґрунтовано тим, що Оболонським районним відділом державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального Управління юстиції у місті Києві здійснюється виконавче провадження №56613105 з примусового виконання виконавчого листа Оболонського районного суду міста Києва по справі №756/13670/16-ц від 01 грудня 2017 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 боргу у розмірі 2 023 555,63 грн. та судові витрати у розмірі 6 890,00 грн. Боржник ухиляється від добровільної сплати боргу. З цих підстав суб`єкт подання просив суд тимчасово обмежити ОСОБА_1 , у праві виїзду за межі України. Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 15 листопада 2019 року подання Оболонського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ головного територіального управління юстиції у місті Києві задоволено. Тимчасово обмежено ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України до виконання зобов`язань покладених на нього у виконавчому проваджені ВП № 56613105 з примусового виконання виконавчого листа про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 боргу у розмірі 2023555,63 грн та судових витрат. ОСОБА_1 , в особі представника адвоката Усика Є.С. з судовим рішенням не погодився та подав апеляційну скаргу. Просив ухвалу районного суду скасувати та ухвалити нове судове рішення по справі, відмовити у задоволені подання Оболонського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального Управління юстиції у міста Києві Величко Р.С. Вважав, що вона постановлена із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням процесуального права. Свої відзиви на апеляційну скаргу подали ОСОБА_2 та Оболонський районний відділ державної виконавчої служби міста Київ центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції та просили судове рішення залишити без змін, а скаргу без задоволення. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню. За приписами п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону судове рішення не відповідає. Як вбачається з матеріалів справи 01 грудня 2017 року Оболонським районним судом міста Києва видано виконавчий лист по справі № 756/13670/16-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошових коштів в розмірі 2023555, 63 грн та судових витрат в розмірі 6890 грн. Постановою державного виконавця Оболонського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального Управління юстиції у місті Києві Величко Р.С. від 15 червня 2018 року відкрито виконавче провадження ВП№56613105, з примусового виконання за наведеним виконавчим листом. Того ж дня, вказана постанова направлена сторонам виконавчого провадження. 16 червня 2018 року державний виконавець виніс постанову про арешт майна боржника за вказаним виконавчим провадженням. Згідно інформаційної довідки від 20 червня 2018 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного державного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна що відомості щодо реєстрації боржником права власності на об`єкти нерухомого майна відсутні. Державним виконавцем з метою перевірки майнового стану боржника, 20, 21 та 22 червня 2018 року було направлено запити до Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, ДФС України та ПФУ та до Державної міграційної служби України. Згідно відповідей ДФС України про джерела отримання доходів боржників, ПФУ про осіб-боржників, які працюють за трудовими та цивільно-правовими договорами, про останнє місце роботи, про номери рахунків відкритих у банківських установах боржниками, інформація щодо боржника відсутня. З відповіді ПФУ про осіб які отримують пенсію встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку у ГУ ПФУ в м. Києві (Оболонський район) та отримує пенсію у розмірі 10 627,31 грн. Крім того, в ході проведення виконавчих дій встановлено, що за боржником зареєстровано лише автомобіль «VOLKSWAGEN», 2002 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 . Постановою державного виконавця Оболонського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального Управління юстиції у місті Києві Величко Р.С. від 11 грудня 2018 року було оголошено у розшук майно боржника, а саме транспортний засіб «VOLKSWAGEN PASSAT», тип кузову: седан -В,колір сірий, номер кузову: НОМЕР_2 , державний номерний знак НОМЕР_1 . Задовольняючи подання державного виконавця, суд першої інстанції виходив з того, що підстави, викладені у поданні державного виконавця є обґрунтованими та достатніми для його задоволення, при цьому врахував повноту вчинення виконавчих дій та наявність доказів на підтвердження факту ухилення боржника від виконання своїх боргових зобов`язань. Однак, з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погодитися не може. Відповідно до ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України за винятком обмежень, які встановлюються законом. Згідно зі статтею 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї, кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не може бути встановлено жодних обмежень, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб. Також статтею 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права передбачено, що кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згадані права не можуть бути об`єктом жодних обмежень, крім тих, які передбачено законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров`я чи моральності населення або прав і свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому пакті. У законодавстві України зазначені правовідносини регулюються статтею 313 ЦК України, відповідно до якої фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом. Це право віднесено у ЦК України до особистих немайнових прав фізичної особи, а саме до особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи. Закон України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» регулює порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в`їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, визначає випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлює порядок розв`язання спорів у цій сфері. Так, п. 5 ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» встановлено, що право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено, в тому числі, у випадку, коли він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням, - до виконання зобов`язань. Відповідно до п. 19 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів. Відповідно до Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 2 квітня 2012 року №512/5 встановлений порядок звернення державного виконавця з поданням до суду щодо обмеження у праві виїзду за межі України та заборона в`їзду в Україну у разі не виконання боржником своїх зобов`язань. При цьому, подання державного виконавця у даному випадку, як встановив вказаний нормативно правовий акт, повинно містити, поряд з іншим, підтвердження факту ухилення боржника від виконання своїх зобов`язань. Крім того відповідно до п. 2) ч. 1 ст. 10 Закону України «Про виконавче провадження», заходами примусового виконання рішень є: звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника. Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Згідно зі ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Статтею 78 ЦПК України встановлено, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Відповідно до вимог ст. 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Згідно зі ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Частинами 1, 5 і 6 статті 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Між тим, як вбачається з матеріалів справи, державний виконавець, звернувшись до суду з поданням, в порушення вимог ст. 12, 81 ЦПК України, належних і допустимих доказів на підтвердження обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог суду не надав, а також не довів перед судом, що ним було виконано всі можливі дії, щодо звернення стягнення за виконавчим документом. Разом з тим, районним судом наведене, а також питання щодо необхідності вжиття державним виконавцем всіх необхідних заходів визначених законом направлених на виконання судового рішення, залишено поза увагою. Заперечення ОСОБА_2 та державного виконавця на апеляційну скаргу, що містяться у їх відзивах на скаргу наведених висновків колегії суддів також не спростовують. Тому, колегія суддів вважає, що судове рішення через недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, відповідно до положень п. 2) ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підлягає скасуванню і по справі має бути ухвалене нове судове рішення про відмову в задоволені подання про обмеження у праві виїзду за межі України. Обґрунтовуючи судове рішення, крім того, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Керуючись ч. 6 ст. 259, п. 2) ч. 1 ст. 374, п. 2) ч. 1 ст. 376, ст. 268, 381- 384 ЦПК України, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника адвоката Усика Євгенія Сергійовича задовольнити. Ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 15 листопада 2019 року скасувати. Ухвалити по справі нове судове рішення. У задоволені подання Оболонського районного відділу державної викової служби міста Київ головного територіального управління юстиції у місті Києві, заінтересовані особи ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України відмовити. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття. У випадках визначених ст. 389 ЦПК України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, безпосередньо до суду касаційної інстанції. Оскільки в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови виготовлений 17 вересня 2020 року. Судді: С.В. Лівінський, Р.В. Березовенко, В.А. Нежура

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»