Постанова 4855 № 320/3760/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/3760/20 Суддя (судді) першої інстанції: Басай О.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 вересня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді Файдюка В.В. суддів: Земляної Г.В. Мєзєнцева Є.І. При секретарі: Марчук О.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич Віри Леонідівни на рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 травня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич Віри Леонідівни, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінфорс» про визнання протиправною та скасування постанови, - В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич Віри Леонідівни, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінфорс», в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження №61878385. Позов обґрунтовано тим, що при відкритті виконавчого провадження відповідачем не дотримано вимог статті 24 Закону України "Про виконавче провадження" та прийнято до виконання виконавчий документ не за місцем реєстрації та проживання позивача, чим порушено його права у виконавчому провадженні. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14 травня 2020 року даний адміністративний позов задоволено в повному обсязі. Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновків про те, що як на час укладення договору споживчого кредиту, так і на час відкриття спірного виконавчого провадження боржник був зареєстрований за адресою, яка не відноситься до виконавчого округу відповідача. Тобто, відповідач в ігнорування наявної у заяві про примусове виконання рішення, виконавчому написі, кредитному договорі та додатках до нього інформації щодо місця реєстрації боржника, надав перевагу інформації про ймовірне місце проживання останнього, та відкрив виконавче провадження з порушенням встановлених ч. 2 статті 24 Закону України "Про виконавче провадження" вимог щодо прийняття до виконання виконавчих документів. Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що відповідач діяв виключно на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та Законами України, а спірна постанова винесена з дотриманням та у повній відповідності до норм матеріального і процесуального права та є такою, яка не має підстав для скасування. Наголошено на тому, що оскільки до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич В.Л. надійшов виконавчий документ - виконавчий напис № 8133 від 15 квітня 2020 року, виданий приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Колейчика В.В., у якому зазначено, що боржник проживає у межах виконавчого округу м. Києва, у приватного виконавця не було підстав для повернення виконавчого документа стягувачу, у зв`язку із пред`явленням не за місцем виконання. Оскільки сторони до суду не з`явилися, справу розглянуто у відкритому судовому засіданні в м. Києві, без фіксації судового процесу, в порядку ч. 4 статті 229 КАС України. Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області 15 квітня 2020 року вчинено виконавчий напис зареєстрований в реєстрі за №8133 про стягнення з ОСОБА_1 , який є боржником за Кредитним договором від 14 березня 2019 року №511428-А, укладеним з ТОВ "СС ЛОУН", правонаступником усіх прав та обов`язків якого, на підставі Договору Відступлення Прав Вимоги за кредитними договорами від 29 серпня 2019 року №40071779-15 є ТОВ "Фінфорс", заборгованості у загальній сумі 11 157,50 грн. (том 1, а.с. 67). Представник ТОВ "Фінфорс" 21 квітня 2020 року звернувся до приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Дорошкевич Віри Леонідівни із заявою про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання вказаного виконавчого напису нотаріуса за місцем проживання (перебування) боржника - АДРЕСА_1 (том 1, а.с. 54). Приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Дорошкевич В.Л. прийнято постанову від 21 квітня 2020 року про відкриття виконавчого провадження №61878385 (том 1, а.с. 71). Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся з даним позовом до суду. Надаючи правову оцінку матеріалам та обставинам справи, а також наданим додатковим поясненням та запереченням сторін, колегія суддів зазначає наступне. Так, відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закону №1404-VІІІ) передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Згідно п.3 ч.1 статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих написів нотаріусів. Відповідно до ч.1 статті 5 Закону України «Про виконавче провадження», примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». Відповідно до ч.2 статті 5 Закону №1404-VІІІ, приватний виконавець здійснює примусове виконання рішень, передбачених статтею 3 цього Закону. Згідно статті 1 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (далі - Закон № 1403-VIII), примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (надалі - рішення) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України "Про виконавче провадження" випадках - на приватних виконавців. Відповідно до п. 4 ч.2 статті 23 Закону № 1403-VIII, у Єдиному реєстрі приватних виконавців України містяться відомості про виконавчий округ, на території якого приватний виконавець здійснює діяльність. Згідно ч.1, 2 статті 25 Закону № 1403-VIII, виконавчим округом є територія Автономної Республіки Крим, області, міста Києва чи Севастополя; приватний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» знаходиться у межах Автономної Республіки Крим, області або міста Києва чи Севастополя, у яких розташований його виконавчий округ. При цьому виконавчим округом відповідача є територія м. Києва. Відповідно до ч.1 статті 24 Закону №1404-VІІІ, виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу. Згідно п.1 ч.1, ч.3 статті 26 Закону №1404-VIII, виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення. У заяві про примусове виконання рішення стягувач має право зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, конкретне майно боржника та його місцезнаходження тощо), рахунки в банківських установах для отримання ним коштів, стягнутих з боржника, а також зазначає суму, яка частково сплачена боржником за виконавчим документом, за наявності часткової сплати. Згідно наявного в матеріалах справи копії виконавчого напису від 15 квітня 2020 року №8133, боржником є ОСОБА_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ; адреса проживання: АДРЕСА_1 (том 1, а.с. 67). Такі ж адреси місця реєстрації та місця проживання боржника зазначено стягувачем у заяві про примусове виконання рішення (том 1, а.с. 54). Відтак, виконавчим документом встановлено, що місце проживання боржника - ОСОБА_1 знаходиться в межах виконавчого округу м. Києва. Так, ч. 2 статті 24 Закону України «Про виконавче провадження», встановлено, що приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника. Вищевказана норма Закону України «Про виконавче провадження» є диспозитивною, згідно з якою у стягувана є право вибору пред`явлення виконавчого документу або ж за місцем реєстрації або ж за місцем проживання боржника. Крім того, за приписами ч. 1 статті 24 вказаного Закону визначено, що право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу. Фізичні або юридичні особи мають право вільного вибору приватного виконавця з числа тих, відомості про яких внесено до Єдиного реєстру приватних виконавців України, з урахуванням суми стягнення та місця виконання рішення, визначеного Законом України «Про виконавче провадження» (ч. 1 статті 27 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів»). З аналізу вищевказаних норм чинного законодавства України можна дійти висновку, що стягувач наділений правом вибору місця виконання рішення. Стягувачем - Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінфорс» було подано до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич В.Л. заяву від 21 квітня 2020 року про примусове виконання рішення, у якій просило відкрити виконавче провадження з примусового виконання виконавчого напису № 8133 від 15 квітня 2020 року. У вищевказаній заяві стягувачем зазначено, що місцем проживання Боржника - ОСОБА_1 є: АДРЕСА_1 . Чинною редакцією Закону України «Про виконавче провадження» не передбачено проведення виконавчих дій, спрямованих на перевірку будь-якої інформації стосовно боржника до відкриття виконавчого провадження. Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 25 січня 2019 року у справі № 511/1342/17. Колегія суддів погоджується з доводами апелянта, що за змістом статей 24, 26 Закону України «Про виконавче провадження», якщо місце проживання, перебування боржника - фізичної особи та місцезнаходження боржника - юридичної особи або місцезнаходження майна боржника розташовано в окрузі, в якому приватний виконавець здійснює діяльність, та, відповідно, на яку розповсюджуються компетенція цього приватного виконавця, він має право прийняти до виконання відповідні виконавчі документи та відкрити виконавче провадження з їх виконання. Таким чином, оскільки до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич В.Л. надійшов виконавчий документ - виконавчий напис № 8133 від 15 квітня 2020 року, що виданий приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Колейчиком В.В., у якому зазначено, що боржник проживає у межах виконавчого округу м. Києва, у приватного виконавця не було підстав для повернення виконавчого документа стягувачу, у зв`язку із пред`явленням не за місцем виконання. Колегія суддів вказує на те, що Законом України «Про виконавче провадження», Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженою Міністерством юстиції України від 02 квітня 2012 року №512/5 (зі змінами), чи будь-яким іншим нормативно-правовим актом, не передбачено обов`язку приватного виконавця проводити виконавчі дії, спрямовані на перевірку будь-якої інформації стосовно боржника до відкриття виконавчого провадження. Виконавець відкриває виконавче провадження на підставі заяви стягувача, у якій він має право зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок боржника, місце проживання, місце роботи чи отримання ним інших доходів, конкретне майно боржника та його місце знаходження тощо). Відповідно до ч.5 статті 24 Закону України «Про виконавче провадження» у разі необхідності проведення перевірки інформації про наявність боржника чи його майна або про місце роботи на території, на яку не поширюється компетенція державного виконавця, державний виконавець доручає проведення перевірки або здійснення опису та арешту майна відповідному органу державної виконавчої служби. З огляду на вищевикладене, перевірка інформації про наявність боржника чи його майна або про місце роботи на території, на яку не поширюється компетенція приватного виконавця здійснюється приватним виконавцем тільки після відкриття виконавчого провадження, а не до його відкриття, що вказує на правомірність дій та рішень відповідача в межах спірних правовідносин. Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв помилкове рішення про задоволення позову. Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя . Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. Оскільки судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи, а висновки суду не відповідають обставинам справи, то оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню, а позов залишенню без задоволення. За змістом ч.1 статті 317 КАС підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Керуючись ст. ст. 243, 246, 308, 315, 317, 321, 325, 329, 331 КАС України суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич Віри Леонідівни - задовольнити. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 травня 2020 року - скасувати. В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич Віри Леонідівни, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінфорс» про визнання протиправною та скасування постанови - відмовити. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтями 329, 331 КАС України. Повний текст рішення виготовлено 15 вересня 2020 року. Головуючий суддя: В.В. Файдюк Судді: Г.В. Земляна Є.І. Мєзєнцев