Постанова 4811 № 466/3651/18

Справа № 466/3651/18 Головуючий у 1 інстанції: Зима І.Є. Провадження № 22-ц/811/319/18 Доповідач в 2-й інстанції: Левик Я. А. Категорія:59 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 вересня 2020 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Львівського апеляційного суду в складі: головуючого-судді: Левика Я.А., суддів: Приколоти Т.І., Шандри М.М., секретар: Бадівська О.О., за участі в судовому засіданні представника позивача ОСОБА_1 ОСОБА_2 , представника відповідача ПАТ КБ «Приватбанк» Жарського І.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м.Львова в складі судді Зими І.Є. від 09 серпня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», Державного реєстратора Годовицько-Басівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області Тузяка Павла Тарасовича про визнання протиправними рішення, дій, визнання недійсним та скасування рішення, - в с т а н о в и л а : рішенням Шевченківського районного суду м.Львова від 09 серпня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання протиправними рішення та дій АТ « КБ» Приватбанк» щодо набуття у власність об`єкту нерухомого майна квартири АДРЕСА_1 ; визнання протиправними дій Державного реєстратора Годовицько-Басівської сільської ради Пустомитівського району Тузяка Павла Тарасовича щодо прийняття рішення про державну реєстрації права на нерухоме майно за індексним номером 31639633 від 29.09.16 р. за адресою АДРЕСА_2 ; визнання недійсним та скасування рішення Державного реєстратора Годовицько-Басівської сільської ради Пустомитівського району Тузяка Павла Тарасовича про державну реєстрацію прав та їх обмежень щодо прийняття рішення про державну реєстрації права на нерухоме майно за індексним номером 31639633 від 29.09.16 р., згідно якого об`єкт нерухомого майна квартира за адресою АДРЕСА_2 перейшла у власність до АТ КБ «Приватбанк» (номер запису про право власності 16656352 ) відмовлено за безпідставністю. Дане рішення оскаржив ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 . В своїй апеляційній скарзі просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задоволити. Вважає рішення незаконним, оскільки при його поставновленні судом було неповно та неправильно встановлено обставини, які мають значення для справи, неправильно їх оцінено, зроблено висновки, які не відповідають матеріалам. Зазначає, що квартира предмет іпотеки за адресою АДРЕСА_2 була придбана з метою проживання у ній позивача та членів його сім`ї. Додана до матеріалі справи довідка з місця проживання підтверджує те, що позивач та його дружина зареєструвались у вказаній квартирі 21.09.2007р., тобто майже одразу після її придбання. Вказує на те, що працівники банку очевидно мали намір направити вимогу за місцем реєстрації позивача, однак помилково вказали у вимозі адресу АДРЕСА_2 . Крім цього, зазначає, що з наявних в матеріалах справи рекомендованих повідомлення про вручення поштового відправлення, які нібито підтверджують вручення вимоги банку позивачу, вбачається, що позивач особисто таких не отримував, оскільки прізвище « ОСОБА_3 » зазначено в графі «Отримано за довіреністю», у таких відсутній підпис отримувача. Крім цього, адреса АДРЕСА_2 є неіснуючою. Крім цього. зазначає, що банком не надано реєстратору документ про оплату послуг пересилання поштового відправлення, як доказ направлення зазначеної вимоги позивачу. Також, зазначає, що в матеріалах реєстраційної справи та в матеріалах даної справи відсутні жодні докази щодо розміру заборгованості позивача за кредитним договором на момент вчинення реєстрації права власнсості за Банком. Також, вказує на те, що вимога про усунення порушення датується 18.10.2013р., тобто від часу її складення до моменту прийняття оскаржуваного рішення реєстратора (29.09.16р.) пройшло майже три роки. Крім цього, зазначає, що суд прийшов до помилкового висновку, що обраний банком позасудовий спосіб грунтується на добровільній згоді ОСОБА_1 на перехід права власності до іпотекодержателя, оскільки Іпотечний договір містить іпотечне застереження, а тому ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого, як забезпечення кредитів в іноземній валюті» в даному випадку не застосвується. Вказує на те, що оскаржуване рішення примусово позбавило житла позивача в позасудовому порядку на підставі іпотечного застереження до іпотечного договору. Також, зазначає, що у вимозі Банку відсутня сума, яку повинен сплатити позивач станом на день надіслання вимоги, тому цю вимогу останній, навіть у випадку її отримання не зміг би виконати. Також, вказує на те, що оцінка предметів іпотеки відповідачем не проводилась. Отже при державній реєстрації права власнсості на квартиру предмету іпотеки, відповідачем було надано реєстратору недостовірні документи, які не відповідають вимогам закону. В судове засідання окрім представників позивача та відповідача ПАТ КБ «Приватбанк», решта учасників справи не з`явилися, однак суд вважав за можливе проводити розгляд справи за їх відсутності зважаючи на те, що учасники справи повідомлялися про час та місце судового розгляду належним чином, клопотань про відкладення розгляду справи від них до суду не надходило, доказів поважності причин неявки суду представлено не було, зважаючи на вимоги ч.2 ст. 372 ЦПК України, а також те, що інтереси частини учасників у судовому засіданні захищали представники. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача на підтримання апеляційної скарги, представника відповідача в заперечення скарги, дослідивши матеріали справи в межах доводів позовної заяви, заяви про зміну предмету позову, відзиву на заяву про зміну предмету позову, відповіді на відзив, апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, а також інших усних та письмових заяв та пояснень учасників справи у судах обох інстанцій, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав. Із змісту оскаржуваного рішення вбачається, що суд першої інстанції, посилаючись, зокрема, на ч. 1 ст. 12, ч.1 ст.37 Закону України «Про іпотеку», п. 39 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», ч. 3 ст. 10, ч.1 ст. 11, ч.2 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», пункти 57, 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», позицію викладену у постановах Верховного суду України від 13.06.18р. у справі № 645/5280/16-ц, відмовляючи в задоволенні позову, виходив з того, що 22 серпня 2007 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ПАТ КБ «Приватбанк» укладено Кредитний договір № LVH9GK0000235 на загальну суму 45 650,00 доларів США з терміном повернення кредиту до 21 серпня 2037 року.Умовами договору, а саме п. 2.2. передбачено обов`язок позичальника прийняти, належним чином використати та повернути Банку вказані кредитні кошти у строки, зазначені в Договорі, а також сплатити відповідну плату за користування Кредитом, в порядку та на умовах, що визначені Договором. Згідно із п. 7.1. Договору, цільовим призначенням кредиту є придбання майна, а саме квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .Разом з цим, 22 серпня 2007 року між сторонами ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Приватбанк» було укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Журомською М.В., зареєстрований в реєстрі за № 1786Згідно даного договору, (п. 33.3 ) позивач надав банку в іпотеку нерухоме майно, а саме вищевказану однокімнатну кватиру по АДРЕСА_2 , загальною площею 30,6 кв.м., житлова площа - 18,2 кв.м. Вказана квартира належала позивачу мені на підставі договору купівлі-продажу квартири від 22 серпня 2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Журомською М.В., зареєстровано в реєстрі за № 1785. Вказане застереження наявне в договорі, а саме в пункті 27 договору, де зазначено, що звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором іпотекодержателя може бути здійснено в позасудовому порядку шляхом: переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, про що останній зобов`язаний письмово повідомити іпотекодавця. Доводи позивача про те, що він не отримував від ПАТ КБ «Приватбанк» повідомлення про намір звернути стягнення на предмет іпотеки є безпідставними з огляду на наступне. Як вбачається з договору іпотеки, так і з кредитного договору, місцем реєстрації позивача ОСОБА_1 є адреса: АДРЕСА_3 . На вказану адресу банком було надіслано вимогу про повернення суми кредиту у зв`язку з виникненням заборгованості, а також попереджено позивача про те, що згідно ст. 33 ЗУ «Про іпотеку», у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання, іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. З матеріалів справи вбачається, що вказана вимога отримана за вищевказаною адресою, а в рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення наявне підтвердження про отримання прізвище « ОСОБА_3 ». Не беруться судом до уваги і твердження позивача про те, що він змінив місце проживання, в силу чого фізично не міг отримати повідомлення Банку, оскільки про даний факт сам позивач іпотекодержателя не повідомляв, хоча і був зобов`язаний за умовами договору. Таким чином, у зв`язку з невиконанням позивачем ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором, що не заперечувалось самим позивачем в судовому засіданні, ПАТ КБ «Приватбанк» скориставшись добровільним (позасудовим) врегулюванням щодо звернення стягнення на предмет іпотеки звернулось до державного реєстратора, який зареєстрував право власності на предмет іпотеки. Доводи позивача про неправомірні дії Державного реєстратора Годовицько-Басівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області Тузяка Павла Тарасовича , які полягають у прийнятті рішення про державну реєстрацію права на нерухоме майно за індексним номером 31639633 від 29.09.16 р. за адресою АДРЕСА_2 спростовуються наступним. У даному випадку встановлено, що для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки ПАТ КБ «Приватбанк» надало державному реєстратору Тузяку П.Т. копії кредитного договору та договору іпотеки від 22.08.07р., а також копію письмової вимоги, що надіслана ОСОБА_1 за вказаною в договорах адресою із підтвердженням про вручення. Таким чином, установивши, що для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, ПАТ КБ «Приватбанк» надало державному реєстратору ОСОБА_4 передбачені Порядком документи та відсутні підстави для відмови у державній реєстрації, передбачені частиною першою статті 24 Закону. З наведеного суд приходить до висновку про те, що державна реєстрація права власності предмета іпотеки за ПАТ КБ «Приватбанк» проведена з додержанням норм чинного законодавства. Також є безпідставними на думку суду доводи позивача про те, що в даному випадку слід застосувати до спірних правовідносин Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Вказаний Закон України набув чинності 07.06.2014 року. Згідно ст. 1 даного Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку. У даному випадку, звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1 , як предмет іпотеки шляхом прийняття рішення про державну реєстрацію права власності за іпотекодержателем здійснено не у примусовому порядку, оскільки позивач фактично надав іпотекодержателю згоду на перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя за рішенням іпотекодержателя. Так, відповідно до п. 16 договору іпотеки, сторони дійшли згоди, що іпотекодержатель має вищий приорітет на задоволення забезпечених іпотекою вимог, зокрема має право звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку невиконання позивачем своїх зобов`язань по кредиту. Як згадувалось вище, у п. 27 договору іпотеки зазначено, що звернення стягнення на предмет іпотеки зі вибором іпотекодержателя може бути здійснено в позасудовому порядку, шляхом переходу до такого права власності. Відтак, підписанням цього договору позивач, як іпотекодавець засвідчив, що він надає іпотекодержателю згоду на перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя за рішенням іпотекодержателя у передбачених випадках. Також безпідставними є доводи позивача про те, що державною реєстрацією права власності на предмет іпотеки за ПАТ КБ «Приватбанк» порушені права малолітньої дитини ОСОБА_5 , 2009 р.н., яка на момент відчуження квартири була зареєстрована та проживала у спірній квартирі, оскільки на момент укладення договору іпотеки - 22 серпня 2007 року у неї було відсутнє майнове право (право користування) спірною квартирою. Зважаючи на викладене, оцінюючи зібрані по справі докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов є безпідставним та в його задоволенні слід відмовити. Колегія суддів вважає, що такі висновки суду першої інстанції обставинам, що мають значення для справи та вимогам закону не відповідають; обставини, які суд вважав встановленими не доведені, а тому рішення суду підлягає скасуванню. 14.05.18 р. позивач ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», Державного реєстратора Годовицько-Басівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області Тузяка Павла Тарасовича, в якому, з врахуванням заяви про зміну предмету позову, просив суд ухвалити рішення про визнання протиправними рішення та дій ПАТ КБ «Приватбанк» щодо набуття у власність об`єкта нерухомого майна квартири АДРЕСА_1 ; визнання протиправними дій Державного реєстратора Тузяка Павла Тарасовича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо прийняття рішення про державну реєстрацію права на нерухоме майно за індексним номером 31639633 від 29.09.16 р. щодо квартири за адресою АДРЕСА_2 ; визнання недійсним (протиправним) та скасування рішення Державного реєстратора Годовицько-Басівської сільської ради Пустомитівського району Тузяка Павла Тарасовича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером 31639633 від 29.09.2016 р., згідно якого об`єкт нерухомого майна - квартира за адресою АДРЕСА_2 перейшла у власність до ПАТ КБ «Приватбанк». Свої вимоги мотивував тим, що 22.08.07р. між ним та ПАТ КБ «Приватбанк» було укладено кредитний договір № LVH9GK0000235 на загальну суму 45 650,00 доларів США з терміном повернення кредиту до 21 серпня 2037 року. Згідно умов цього договору (п.2.2), він зобов`язався прийняти, належним чином використати та повернути Банку вказані кредитні кошти у строки, зазначені в договорі, а також сплатити відповідну плату за користування кредитом, в порядку та на умовах, що визначені договором. Цільовим призначенням кредиту було придбання квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Цього ж числа між сторонами укладено договір іпотеки, згідно якого він передав банку в іпотеку нерухоме майно, а саме вищевказану однокімнатну кватиру, що знаходиться по АДРЕСА_2 , заг. площею 30,6 кв.м., житлова площа - 18,2 кв.м. Вказана квартира належала позивачу на підставі договору купівлі-продажу квартири від 22.08.07р. 29.09.2016р. державним реєстратором Годовицько-Басівської сільської ради Пустомитівського району Тузяком П.Т. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером 31639633, згідно якого вищевказана іпотечна квартира перейшла у власність до ПАТ КБ «ПриватБанк». Позивач ОСОБА_1 вважає вказане рішення, на підставі якого внесено запис про право власності на об`єкт житлової нерухомості протиправним, таким що прийняте з порушенням норм законодавства, що порушує право його права як власника нерухомого майна та підлягає скасуванню. Свої доводи позивач обґрунтовує також тим, що вимога банку про дострокове погашення кредиту та можливий продаж предмету іпотеки у зв`язку невиконням ним зобов`язань по договору скерована на адресу, за якою він не проживає. А відтак, він не мав можливості захистити свої права належним чином. Крім того, наголошує на тому, що спірна квартира є єдиним його житлом та постійним місцем проживання, де також мешкають його дружина та малолітня дочка, а тому не може бути примусово відібрана банком, що прописано у ст. 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Окрім цього вважає неправомірними дії державного реєстратора Тузяка П.Т., які полягають в тому, що він в супереч вимогам Закону України «Про іпотеку», Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухома майно та їх обтяжень», не отримав від Банку необхідних даних, таким чином не встановив розміру вимоги за кредитним договором, яка була задоволена шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Даний факт вбачається з матеріалів реєстраційної справи об`єкта нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 . З матеріалів справи вбачається, що 22 серпня 2007 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ПАТ КБ «Приватбанк» укладено Кредитний договір № LVH9GK0000235 на загальну суму 45650,00 доларів США з терміном повернення кредиту до 21 серпня 2037 року. Умовами договору, а саме п. 2.2. передбачено обов`язок позичальника прийняти, належним чином використати та повернути Банку вказані кредитні кошти у строки, зазначені в Договорі, а також сплатити відповідну плату за користування Кредитом, в порядку та на умовах, що визначені Договором. Згідно із п. 7.1. Договору, цільовим призначенням кредиту є придбання майна, а саме квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . В забезпечення виконання умов кредитного договору 22 серпня 2007 року між сторонами ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Приватбанк» було укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Журомською М.В., зареєстрований в реєстрі за № 1786 Згідно даного договору, (п. 33.3 ) позивач надав банку в іпотеку нерухоме майно, а саме вищевказану однокімнатну кватиру на АДРЕСА_2 , загальною площею 30,6 кв.м., житлова площа - 18,2 кв.м. Вказана квартира належала позивачу мені на підставі договору купівлі-продажу квартири від 22 серпня 2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Журомською М.В., зареєстровано в реєстрі за № 1785. Дійсно, відповідно до пункту 16.7.1 іпотечного договору іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку, якщо у момент настання термінів виконання будь-якого із зобов`язань, передбачених кредитним договором, вони не будуть виконані, та згідно з пунктом 16.7.2 у визначених випадках звернути стягнення на предмет іпотеки незалежно від настання термінів виконання якого-небудь із зобов`язань за кредитним договором. Крімь ццьго, за змістом пункту 22 договору іпотеки звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюються у випадках, передбачених пунктами 16.1.1, 16.7.2, 16.9 цього договору, відповідно до розділу V Закону України «Про іпотеку» на підставі рішення суду або на підставі виконавчого напису нотаріуса, або згідно із застереженнями про задоволення вимог іпотекодержателя, що містяться в цьому договорі. У зв`язку з невиконанням позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до державного реєстратора із заявою про здійснення реєстрації права власності на предмет іпотеки за Банком. Державним реєстратором прав на нерухоме майно Тузяком П.Т., Годовицько-Басівської сільської ради Пустомитівського району 29 вересня 2016 року прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 за ПАТ КБ «ПриватБанк». Банком для проведення державної реєстрації права власності було надано: ?повідомлення від 18 жовтня 2013 року, адресоване ОСОБА_1 , в якому повідомлялося про намір здійснення переходу права власності на предмет іпотеки до банку або продажу будь-якій особі покупцю спірної квартири; ?рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення на підтвердження отримання позивачем повідомлення від 25.10.2013 року; ?копія договору іпотеки від 22.08.2007 року. Крім цього, як вбачається із матеріалів спарви позивач зареєстрований у спірній квартирі, загальною площею 30,6 кв.м. разом зі своєю сім`єю з 21.09.2007 року та використовує її як місце свого постійного проживання. З 2009 року у квраирі зареєстрована і малолітня дитина позивача (довідка ЛКП «Варшавське-407» №1830 від 20.10.2016р. Т.1 а.с. 28) Дані про наявність у позивача іншого житла чи нерухомого майна у власності, як станом на час надіслання позивачу вимоги у 2013 році, станом на час реєстрації права власності на спірну квартиру за відповідачем ПАТ КБ «Приват банк» у 2016 році, так і на даний час у матеріалах саправи відсутні та такі доводи позивача не спростовані будь-якими доказами відповідачами. У матеріалах справи відсутня, також, і висловлена у будь-якій формі згода позивача на звернення стегннян на спірну квартиру Банку, як і згода на її відчуження, тощо. Крім цього, доводи позивача про те, що квартира була придбана за кредитні кошти (що підветрджено фактом укладення договору купівлі-продажу квартири та кредитного договору в один день та відсутністю будь-яких доказів про наявність у позивача на той час власної достатньої суми коштів на придбання спірного житла), жодним чином не спростовані відповідачами. Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (стаття 3 Закону України «Про іпотеку»). За приписами частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Положеннями статті 37 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на час укладення договору іпотеки) визначено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки. Приписами статті 36 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, яка діяла на час укладення договору іпотеки) передбачено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Після внесення Законом України від 25 грудня 2008 року № 800-VI «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» змін до статті 36 Закону України «Про іпотеку» її нормами передбачено, зокрема, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Разом з тим, відповідно до пункту 61 Порядку № 1127, який набрав чинності на момент прийняття оскаржуваного рішення державним реєстратором, для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу). Як встановлено судом апеляційної інстанції, згідно з п. 22 договору іпотеки звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюються у випадках, передбачених пунктами 16.1.1, 16.7.2, 16.9 цього договору, відповідно до розділу V Закону України «Про іпотеку» на підставі рішення суду або на підставі виконавчого напису нотаріуса, або згідно із застереженнями про задоволення вимог іпотекодержателя, що містяться в цьому договорі. Із наведеного слідує, що згідно з умовами іпотечного договору та відповідно до вказаних вище норм матеріального права підставами для задоволення вимог іпотекодержателя шляхом позасудового врегулювання є надсилання іпотекодавцю та боржнику (позичальнику) письмової вимоги про дострокове виконання зобов`язання за кредитним договором. Як установлено судом першої інстанції, заперечуючи проти задоволення вимог позову, банк вказував, що надав державному реєстратору всі документи, які необхідні для реєстрації предмета іпотеки. Разом з тим, направлене банком повідомлення на адресу позивача не відповідає вимогам частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку», оскільки не містить вимог про усунення порушень та змісту порушених зобов`язань. Так, в указаному повідомленні ПАТ КБ «ПриватБанк» за 2013 рік вимагає від ОСОБА_1 повернення суми кредиту в повному обсязі, а також процентів, комісії та штрафних санкцій, нарахованих на день повернення кредиту в тридцяти денний строк з дня отримання цієї вимоги, однак без зазначення конкретних сум необхідних до повернення. У матеріалах справи відсутні будь-які інші повідомлення або листи, які надіслані на адресу боржника (іпотекодавця) та містять інформацію про розмір боргу та обраний банком спосіб реалізації свого права, який зазначений в іпотечному застереженні. Частиною третьою статті 37 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на час укладення договору іпотеки) визначено, що іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов`язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя. Вказана норма також закріплена у частині третій статті 37 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на час реєстрації за банком права власності на предмет іпотеки). Як встановлено судом, для проведення державної реєстрації права власності на предмет іпотеки відповідна оцінка вартості предмету іпотеки не надавалась. Отже, аналізуючи вище наведене, колегія суддів дійшла висновку, що в матеріалах справи відсутні відомості про отримання ОСОБА_1 письмової вимоги від іпотекодержателя про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття на нього права власності у зв`язку з наявністю у нього боргу та його розміру, інформацію про вартість майна, за якою відбулося зарахування вимог, оскільки ціна набуття права власності на предмет іпотеки є істотною обставиною і повинна погоджуватися з власником майна. Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 20 березня 2019 року у справі № 306/2053/16-ц (провадження № 14-22цс19). Також, 7 червня 2014 року набрав чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», підпунктом 1 пункту 1 якого передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку. Пунктом 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм. Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина друга статті 36 Закону України «Про іпотеку»). Отже, Закон України «Про іпотеку» прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним із шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки. Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті»право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому способі) не залежало від наявності згоди іпотекодавця, а залежало від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору. Водночас Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті»ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодателя без згоди останнього на таке відчуження. Вказані висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а (провадження № 11-474апп19). Таким чином, у державного реєстратора Тузяка П.Т. були наявні підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на вказану квартиру за ПАТ «КБ «ПриватБанк». На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що реєстрація права власності на предмет іпотеки за банком була проведена всупереч вимогам договору про іпотеку та вимогам чинного законодавства, зокрема статей 35, 37 Закону України «Про іпотеку», Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Не заслуговують на увагу доводи відповідача, що Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті»не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки такі доводи спростовані змістом указаного Закону та викладеними вище правовими висновками Великої Палати Верховного Суду. Безпідставними є доводи, що ПАТ КБ «ПриватБанк» направило письмову вимогу про усунення порушення позивачу, яке відповідає вимогам закону, оскільки додане до матеріалів справи повідомлення не містить вимог про усунення порушень та змісту порушених зобов`язань, зокрема розміру боргу та обрання способу реалізації майна шляхом визнання права власності та реєстрації такого права. Тому, доводи позову та апеляційної скарги слід визнати частково обґрунтованими та такі позов та апеляційну скаргу слід задовольнити частково. При цьому колегія суддів, також, зважає і на заявлені позовні вимоги, які позивач не вправі та не взмозі змінити у суді апеляційної інстанції, однак зважає і на ст. 5 ЦПК України та ст. 16 ЦК України, згідно яких здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Єдиним способом захисту прав осіб, які є (були) учасниками банку і права та інтереси яких були порушені внаслідок виведення неплатоспроможного банку з ринку або ліквідації банку на підставі протиправного (незаконного) індивідуального акта Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішення Кабінету Міністрів України, є відшкодування завданої шкоди у грошовій формі. Визнання протиправним (незаконним) індивідуального акта/рішення, зазначеного в частині третій цієї статті, не може бути підставою для застосування способів захисту у вигляді визнання недійсними, нечинними, протиправними та скасування будь-яких рішень, правочинів або інших дій/визнання протиправною бездіяльності, прийнятих, вчинених або допущених у процедурі виведення неплатоспроможного банку з ринку/ліквідації банку. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п`ятої статті 13 цього Кодексу. Крім цього, як вбачається із правової позиції Великої палати Верховного Суду, у постанові від 22 серпня 2018 року у справі №925/1265/16, провадження № 12-158 гс18 вбачаться, що право або інтерес позивача, який вважає себе власником майна, може бути порушено внесенням до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про наявність права власності іншої особи. При цьому рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію. Тому належним способом захисту права або інтересу позивача у такому разі є не скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав, а скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності (користування) (ч.2 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Тому, виходячи із змісту заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає за можливе скасувати запис про державну реєстрацію права власності на спірну квартиру за Банком зважаючи, також і на п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» за яким: «Резолютивна частина повинна мати вичерпні, чіткі, безумовні й такі, що випливають зі встановлених фактичних обставин, висновки по суті розглянутих вимог і залежно від характеру справи давати відповіді на інші питання, зазначені у статтях 215 - 217 ЦПК 1618-15. У ній, зокрема, має бути зазначено: висновок суду про задоволення позову або відмову в позові повністю чи частково (при відмові в позові слід точно зазначити, кому, відносно кого та в чому відмовлено); висновок суду по суті позовних вимог: які саме права позивача визнано або поновлено; розмір грошових сум чи перелік майна, присуджених стороні; вартість майна, яке належить стягнути з відповідача, якщо при виконанні рішення присудженого майна у наявності не буде; конкретні дії, які відповідач повинен вчинити та на чию користь, або інший передбачений законом спосіб захисту порушеного права; розподіл судових витрат відповідно до вимог статті 88 ЦПК 1618-15; строк і порядок набрання рішенням суду законної сили та його оскарження; у яких межах допускається негайне виконання рішення, коли суд зобов`язаний або має право його допустити. При об`єднанні в одне провадження кількох вимог або прийнятті зустрічного позову чи позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги, має бути сформульовано, що саме ухвалив суд щодо кожної позовної вимоги. Вирішуючи за позовами про визнання питання про наявність або відсутність тих чи інших правовідносин, суд при задоволенні позову зобов`язаний у необхідних випадках зазначити в резолютивній частині рішення і про ті правові наслідки, які тягне за собою таке визнання (наприклад, про анулювання актового запису про реєстрацію шлюбу в разі визнання його недійсним, анулювання свідоцтва про право власності в разі задоволення позову про витребування майна від добросовісного набувача тощо). З метою запобігання виникненню неясності при виконанні рішення у його резолютивній частині зазначається точне та повне найменування юридичної особи, прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, відносно яких суд вирішив питання. Суд не має права вирішувати питання про права та обов`язки осіб, не залучених до участі у справі, оскільки це є порушенням норм процесуального права, які тягнуть за собою безумовне скасування рішення суду (пункт 4 частини першої статті 311, пункт 4 частини першої статті 338 ЦПК) 1618-15». Тому, оскаржуване рішення суду слід скасувати з ухваленням нового рішення, яким позов слід задовольнити частково.Визнати протиправними дії ПАТ КБ «Приватбанк» щодо набуття у власність об`єкта нерухомого майна квартири за адресою: АДРЕСА_2 та скасувати запис про державну реєстрацію права на нерухоме майно за № 16656352 від 29.09.16 р., згідно якого об`єкт нерухомого майна квартира за адресою АДРЕСА_2 перейшла у власність до ПАТ КБ «Приватбанк». В задоволенні решти позову слід відмовити. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 ч.1 п.2, 376 ч.1 п.1-4, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, - п о с т а н о в и л а : апеляційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 09 серпня 2018 року скасувати та ухвалити у справі нове рішення, яким позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», Державного реєстратора Годовицько-Басівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області Тузяка Павла Тарасовича про визнання протиправними рішення, дій, визнання недійсним та скасування рішення задовольнити частково. Визнати протиправними дії ПАТ КБ «Приватбанк» щодо набуття у власність об`єкта нерухомого майна квартири за адресою: АДРЕСА_2 . Скасувати запис про державну реєстрацію права на нерухоме майно за № 16656352 від 29.09.16 р., згідно якого об`єкт нерухомого майна квартира за адресою АДРЕСА_2 перейшла у власність до ПАТ КБ «Приватбанк». В задоволенні решти позову відмовити. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови складено 16 вересня 2020 року. Головуючий: Я.А. Левик Судді: Т.І. Приколота М.М. Шандра