Постанова Донецький апеляційний суд № 227/5507/19

Єдиний унікальний номер 227/5507/19 Номер провадження 22-ц/804/2546/20 Номер провадження 22-ц/804/2546/20 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 16 вересня 2020 року Донецький апеляційний суд в складі колегії : судді-доповідача: Новікової Г.В. суддів: Азевича В.Б., Никифоряка Л.П., розглянувши у письмовому провадженні без виклику сторін в м. Бахмуті апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 25 травня 2020 року (ухваленого під головуванням судді Корнєєвої В.В.) у цивільній справі №227/5507/19 за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,- В С Т А Н О В И В: У грудні 2019 року Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі АТ КБ «ПриватБанк») звернулось до суду із зазначеним вище позовом, який обґрунтовувало тим, що відповідно до укладеного договору б/н від 22.12.2008 року ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 2500 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. В порушення умов договору відповідач зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконала, у зв`язку з чим станом на 31.10.2019 року має заборгованість в сумі 123959,96 грн.,з яких: заборгованість за кредитом 1566,17 грн., заборгованість по процентах за користування кредитом 119097,34 грн., заборгованість за пенею 3296,45 грн.. Просив стягнути з боржника заборгованість за договором кредиту у розмірі 123959,96 грн. та судовий збір. Рішенням Добропільського міськрайонного суду від 25 травня 2020 року позовні вимоги задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість за кредитним договором (тіло кредиту) у розмірі 1566,17 грн. та судовий збір у розмірі 24,27 грн.; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі представник позивача просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині незадоволених позовних вимог щодо стягнення відсотків,пені та задовольнити вимоги банку у цій частині; вирішити питання щодо судових витрат. В обґрунтування посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, вважає оскаржуване рішення необґрунтованим. Вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача відсотків по кредиту та пені, оскільки підпис відповідача в анкеті-заяві від 22.12.2008 року свідчить про її згоду з умовами кредитного договору. Тобто сторонами узгоджені умови договору. Заявою відповідача підтверджується той факт,що він був повністю проінформований про умови кредитування,які йому були надані в письмовій формі. Одночасно із приєднанням до угоди відповідача дія договору підтверджується фактом користування відповідачем картковим рахунком та використання кредитних коштів. Сторони узгодили розмір базової процентної ставки, яка в подальшому змінювалася. Відповідач не зверталася до банку із письмовими заявами про розірвання кредитного договору,а продовжувала робити зняття та погашення коштів,а отже відповідач прийняла нові тарифи та погодилася з їх зміною. Вважає,що суд першої інстанції зробив помилковий висновок про відсутність підстав для стягнення процентів по кредиту та пені. Відзив на апеляційну скаргу не надійшов. Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Частиною 4 статті 19 ЦПК України передбачено, що спрощене провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Відповідно до ч.1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Згідно із ч. 3 цієї статті розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. У ч.1 ст. 369 ЦПК України зазначено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Зважаючи, що по даній справі ціна позову становить 123959,96 грн., тобто менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб і справа не відноситься до справи, яка не підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розгляд апеляційної скарги здійснюється без повідомлення сторін. Оскільки рішення суду першої інстанції оскаржується лише в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення процентів за користування кредитом та пені, то відповідно до статті 367 ЦПК України законність рішення в іншій частині колегією суддів не перевіряється. Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив із того, що між сторонами було укладено кредитний договір, згідно якого відповідач отримав кошти та зобов`язувався повернути їх банку. Однак банком не були запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, а в анкеті-заяві відсутні домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами та пені за несвоєчасне погашення кредиту. Проте такі висновки в частині вирішення спору про стягнення відсотків за користування кредитними коштами не відповідають встановленим обставинам. Судом першої інстанції встановлено, що 22.12.2008 року АТ КБ «ПриватБанк» укладено кредитний договір з ОСОБА_1 , згідно з умовами якого остання отримала кредит у розмірі 2500 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом шляхом підписання заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку. До кредитного договору банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті http://privatbank.ua/terms/pages/70. Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 31.10.2019 року становить 123959,96 грн.,з яких: заборгованість за кредитом 1566,17 грн., заборгованість по процентах за користування кредитом 119097,34 грн., заборгованість за пенею 3296,45 грн.. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення процентів за користування кредитом, суд першої інстанції виходив із того, що в анкеті-заяві відсутні домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами. Між тим висновок суду в частині того, що відповідачем не було узгоджено сплату процентів за користування кредитом, суперечить встановленим обставинам. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Як передбачено ч.1 ст.627 та ч.1 ст.628 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Судом першої інстанції встановлено, що 22.12.2008 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, згідно з умовами якого остання отримала кредит у розмірі 2500 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом шляхом підписання заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку. В підписаній відповідачем заяві зазначено, що базова процентна ставка за кредитом становить 3% на місяць на залишок заборгованості, тобто розмір процентної ставки за користування кредитом таким чином між сторонами погоджено. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення процентів за користування кредитом, суд першої інстанції не взяв до уваги, що заява містила умови кредитування із використанням кредитної карти «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», в якій зазначено базова процентна ставка за місяць у розмірі 3% (36% річних), підписані особисто ОСОБА_2 .. Таким чином вона була ознайомлена із розміром процентної ставки та погодилася із ним. Тому умови кредитування із використанням кредитної карти «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» розцінюються як частина кредитного договору,укладеного між сторонами 22.12.2008 року шляхом підписання заяви-анкети, а тому є підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді розмір процентів за користування кредитом, який повинен застосовуватися при розрахунку заборгованості за кредитним договором. Із виписки із основної карти ОСОБА_1 з кредитним лімітом в 1570 грн. вбачається, що відповідачка використовувала картку при розрахунках в магазинах, оплаті послуг, банкоматах та частково виконувала зобов`язання по погашенню кредиту.(а.с.44-48). Зазначене є належними та допустимими доказами отримання відповідачкою кредиту. Відповідачем кредитний договір не оспорювався в судовому порядку. В підтвердження позовних вимог Банк надав розрахунок заборгованості за кредитним договором,із якого вбачається, що станом на 31.10.2019 року утворилася заборгованість в розмірі 123959,96 грн.,з яких: заборгованість за кредитом 1566,17 грн., заборгованість по процентах за користування кредитом 119097,34 грн., заборгованість за пенею 3296,45 грн.. Визначаючи період, за який банк має право ставити вимоги про стягнення з відповідача процентів за користування кредитом, апеляційний суд виходить з наступного. Із розрахунку заборгованості вбачається, що відповідачка 23.12.2016 року внесла останній раз платіж в погашення кедиту в сумі 224,03 грн.. Банк просить стягнути заборгованість по процентах за користування кредитом станом на 31 жовтня 2019 року в сумі 119097,34 грн.. Припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Тобто право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Така позиція висловлена в постанові Верховного Суду №14-10цс18. Строк дії картки за договором кредиту відповідно до наданої Банком довідки встановлено до 31.10.2017 року. Отже банк мав право на нарахування відсотків за користування кредитом лише до 31 жовтня 2017 року, тобто у межах погодженого сторонами строку кредитування, в межах строку дії кредитної картки, що ним визнається. Подальше нарахування процентів є безпідставним. Таким чином, позивач мав право вимагати повернення процентів за користування кредитом за період з 24.01.2009 року по 31 жовтня 2017 року. Заява про застосування строку позовної давності не надавалася. Частиною 3 ст. 1056 -1 ЦК України в редакції Закону України від 12 грудня 2008 року N 661-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку" визначено, що фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитором в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитора змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною. Розмір процентної ставки за користування кредитом у розмірі 3% на місяць (36% річних ) між сторонами погоджено, про що свідчить підписана відповідачем заява на кредитування. Заява позичальника не містить умов сплати процентів за несвоєчасне виконання зобов`язань у підвищеному розмірі. Із розрахунку заборгованості, наданої банком, вбачається, що проценти на поточну заборгованість нараховані за період з 24.01.2009 року по 31.10.2019 року у розмірі 36,0%; 30%; 34,8%, що обумовлено договором між сторонами та не перевищує обумовлений відсоток. З 1 квітня 2015 року по 31 жовтня 2019 року ставка зросла до 43,20%, що є більше від обумовленої договором процентної ставки. Відповідно до частини першої статті 1056-1 ЦК України, в редакції чинній на час підписання анкети-заяви про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Згідно частини 3 цієї статті фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною. У частині 4 указаної статті передбачено, що у разі застосування змінюваної процентної ставки кредитор самостійно, з визначеною у кредитному договорі періодичністю, має право збільшувати та зобов`язаний зменшувати процентну ставку відповідно до умов і в порядку, встановлених кредитним договором. Кредитодавець зобов`язаний письмово повідомити позичальника, поручителя та інших зобов`язаних за договором осіб про зміну процентної ставки не пізніш як за 15 календарних днів до дати, з якої застосовуватиметься нова ставка. У кредитному договорі встановлюється порядок розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами індексу. Порядок розрахунку змінюваної процентної ставки повинен дозволяти точно визначити розмір процентної ставки за кредитом на будь-який момент часу протягом строку дії кредитного договору. Кредитор не має права змінювати встановлений кредитним договором порядок розрахунку змінюваної процентної ставки без згоди позичальника. З огляду на вищенаведене боржник вважається належно повідомленим про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку в тому разі, якщо банк не лише відправив на адресу такого боржника листа про зміну умов кредитного договору, а й довів факт його вручення адресатові під розписку. Таку правову позицію висловили Верховний Суд України у справі №6-1374цс17 від 11.10.2017 року та Верховний Суд у справі №342/180/17 від 03 липня 2019 року. Між тим, матеріали справи не містять навіть посилання на тип процентної ставки, застосованої Банком, позивачем не надано доказів узгодження сторонами змінюваної процентної ставки, порядку та періодичності її зміни, порядку розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами індексу, інших вимог, передбачених законом для застосування змінюваної процентної ставки. Банк не надав суду жодного належного доказу узгодження сторонами процентної ставки на рівні 43,20% річних та підстав її підвищення, також не надано жодного доказу сповіщення відповідача ОСОБА_1 про збільшення процентної ставки, що є прямим порушенням вимог ст.1056-1 ЦК України. Зміна розміру фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку позивачем в з 1 квітня 2015 року у розмірі 43,20 % на прострочену заборгованість є нікчемною, оскільки докази того, що збільшення розміру процентної ставки погоджено із відповідачем відсутні. З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку про безпідставність дій банку з приводу нарахування відповідачу збільшеної відсоткової ставки, неузгодженої належним чином. Оскільки доказів правомірності застосування процентної ставки у розмірі 43,20 % не надано, то розрахунок заборгованості по процентах за користування кредитом повинен проводитися, виходячи із обумовленої договором ставки 36,0%. За таких обставин, розрахунок процентів за користування кредитом повинен визначатися з розміру заборгованості за процентами, виходячи із узгодженої сторонами базової процентної ставки не більше 36% річних з 24.01.2009 року по 31 жовтня 2017 року. Заборгованість за процентами за період з 24.01.2009 року по 31.03.2015 року (до неправомірного підвищення процентної ставки) становила 1674,64 грн. Відповідно до наданого банком розрахунку, кількість днів прострочення сплати заборгованості за кредитним договором за період з 24.01.2009 року по 31 жовтня 2017 року становить 3200 днів. Заборгованість за тілом кредиту на 01 квітня 2015 року складала 1566,17 грн. Отже розмір заборгованості за процентами за період з 24.01.2009 року по 31 жовтня 2017 року складає: 6686,38 грн., виходячи із розрахунку 1674,64 грн. (сума процентів, нарахованих банком на 01 квітня 2015 року (до неправомірного підвищення процентної ставки) + 5011,74 грн (1566,17 х36:100:360х3200). Тому саме ця сума процентів за користування кредитом підлягає стягненню з відповідача на користь позивача. Отже, колегія суддів апеляційного суду вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині відмови в стягненні заборгованості по процентах за користування кредитом та ухваленню в цій частині нового рішення про часткове задоволення позовних вимог. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо стягнення заборгованості за пенею, суд першої інстанції обгрунтовано дійшов висновку про те, що Умови та Правила надання банківських послуг АТ КБ «ПриватБанк», з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені в заяві позичальника, яка безпосередньо підписана позичальником. Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) приєднується до тих умов, з якими він безпосередньо ознайомлений. Роздруківка із сайту позивача не може виступати належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони, яка може вносити відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування. Матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Умови розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг АТ КБ «ПриватБанк», а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови щодо сплати пені та, зокрема, саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядку нарахування. Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ КБ «ПриватБанк» було дотримано вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк, зокрема, щодо порядку нарахування пені за кредитним договором. Відповідно до пунктів 3 та 4 частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Оскільки судом апеляційної інстанції встановлено, що оскаржуване рішення в частині вирішення спору щодо стягнення процентів за користування кредитом не відповідає встановленим обставинам, то апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог, і зокрема про стягнення з відповідачки на користь позивача заборгованості по процентах за користування кредитом в розмірі 6686,38 грн.. Згідно частин 1, 13 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» підлягають задоволенню частково, тому розмір сплаченого ним судового збору при зверненні до суду з цим позовом підлягає стягненню з відповідача на його користь пропорційно задоволеним вимогам, а саме в розмірі 319,85 грн. (розмір заявлених вимог 123959,96 грн (100 %), розмір вимог, що підлягають задоволенню 8252,55 грн ( 6,66 %). Відповідно рішення суду першої інстанції в частині стягнутої суми судового збору слід змінити з 24,27 грн. на 319,85 грн.. Відповідно до частини 3 статі 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, ціна позову у яких не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Так як ціна позову складає 123959,96 грн., що менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то судове рішення не підлягає касаційному оскарженню. Керуючись ст. ст.368, 369, 376, 382,384 ЦПК України, апеляційний суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково. Заочне рішення Добропільського міськрайонного суду від 25 травня 2020 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення процентів за користування кредитом скасувати. Позовні вимоги Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по процентах за користування кредитом задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість по процентах за користування кредитом за період з 24.01.2009 року по 31 жовтня 2017 року в сумі 6686,38 грн. ( шість тисяч шістьсот вісімдесят шість )гривень 38 копійок. Змінити розмір судового збору, стягнутого з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» з 24,27 грн. на 319,85 грн.. В іншій частині рішення залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України. Судді: