Постанова 4857 № 140/7381/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 вересня 2020 рокуЛьвівСправа № 140/7381/20 пров. № А/857/9008/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: судді-доповідача: Гінди О.М. суддів: Качмара В.Я., Ніколіна В.В., розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 11 червня 2020 року про зупинення провадження у справі (головуючий суддя: Ковальчук В.Д., місце ухвалення м. Луцьк) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, встановив: ОСОБА_1 , 27.05.2020 звернулася до суду з позовом, в якому просила: - визнати бездіяльність протиправною щодо не нарахування та щомісячної не виплати з 17 липня 2018 року підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»; - зобов`язати провести з 17 липня 2018 року нарахування та виплату щомісячного підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 цього Закону, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік). Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 11 червня 2020 року зупинено провадження в адміністративній справі № 140/7381/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, до набрання законної сили судовим рішенням касаційної інстанції у справі № 510/1286/16-а. Із цією ухвалою суду першої інстанції не погодилася позивачка та оскаржила її в апеляційному порядку. Вважає, що ухвала суду першої інстанції постановлена з порушенням норм процесуального права, а тому просить її скасувати. Обґрунтовуючи апеляційні вимоги, апелянт посилається на те, що підстави зупиняти провадження у цій справі відсутні, оскільки Верховний Суд у справі 464/6250/17 вже висловив правову позицію, що адміністративний позов з вимогами пов`язаними з виплатами сум пенсії за минулий час, у тому числі сум будь яких її складових може бути подано без обмеження будь яким строком. Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, 01.09.2020 подано відзив на апеляційну, в якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. У відповідності до ч. 2 ст. 312 КАС України, апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зокрема, про зупинення провадження у справі, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження). Враховуючи вимоги цієї статті, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що цю справу слід розглядати без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга задоволеною бути не може з таких мотивів. Суд першої інстанції дійшов висновку, що з метою правильного застосування норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, необхідно зупинити провадження у справі на підставі п. 5 ч. 2 ст. 236 КАС України, до набрання законної сили судовим рішенням Великої Палати Верховного Суду у справі № 510/1286/16-а З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне. Відповідно до п. 9 ч. 2 ст. 236 КАС України суд має право зупинити провадження у справі в разі, зокрема, перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду - до набрання законної сили судовим рішенням касаційної інстанції. Судом апеляційної інстанції встановлено, що на розгляді Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду перебуває справа № 510/1286/16-а. Предметом розгляду зазначеної справи, зокрема, є питання щодо подачі позовної заяви з пропуском шестимісячного строку звернення до суду, встановленого частиною першою статті 99 КАС України. Ухвалою від 02.04.2019 справу № 510/1286/16-а за касаційною скаргою Ізмаїльського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області на постанову Ренійського районного суду Одеської області від 23 січня 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Ізмаїльського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/80894542). Верховний Суд в ухвалі від 02 квітня 2019 року у справі № 510/1286/16-а зазначив, що незважаючи на обґрунтування застосування необмеженого строку щодо захисту своїх порушених пенсійних прав з вини органів ПФУ, визначення початку перебігу строку звернення до адміністративного суду залишається актуальними з огляду на те, що найперше, необхідно розрізняти строк, неправильне визначення судом вищезазначеного початку строку може суттєво порушувати інтереси особи, що охороняються, та її процесуальне право на доступ до правосуддя. Особливою категорією публічно-правових спорів між громадянами-пенсіонерами та Пенсійним фондом є спори щодо визнання неправомірними владних дій (рішення), внаслідок яких був неправильно встановлений розмір пенсії первинно, або при несвоєчасному перерахунку пенсій, що призвело до недоотримання пенсіонером відповідних сум коштів. У разі порушення органом Пенсійного фонду України законодавства про пенсійне забезпечення та застосовування шестимісячного строку звернення до адміністративного суду, це унеможливлює реалізацію передбаченого частиною другою статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» права пенсіонера на виплату сум пенсії за минулий час та компенсації втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати без обмеження будь-яким строком. Неможливість обмеження шестимісячним строком обов`язку України як держави забезпечити реалізацію громадянином України свого конституційного права на соціальний захист, підтверджується, також встановленим статтями 256 та 257 Цивільного кодексу України трирічним строком позовної давності, який означає строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. У протилежному випадку, обов`язок громадянина, зокрема, у формі майнового зобов`язання перед державою підлягав б судовому захисту протягом 3 років, а такий ж обов`язок держави перед громадянином - 6 місяцями. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року прийнято до розгляду справу № 510/1286/16-а предметом розгляду якої є питання щодо подачі позовної заяви з пропуском шестимісячного строку звернення до суду. Зі змісту вказаної ухвали вбачається, що за відсутності однозначної практики Верховного Суду України та Верховного Суду потрібно надати відповіді на такі питання:

1. Чи можуть судами застосовуватися у спорах стосовно соціального захисту (для обмеження розміру належних особі сум соціальних виплат) шестимісячні строки звернення до суду, встановлені процесуальним законом - КАС України (стаття 99 у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року, та статті 122 в редакції, що є чинною на сьогодні), якщо предметом спору є неотримання особою регулярних (щомісячних тощо) соціальних виплат, які суб`єкт владних повноважень з власної вини не виплачував фізичній особі або виплачував у неповному розмірі?

2. Чи можуть суди застосовувати строки звернення до суду, встановлені процесуальним законом - КАС України (стаття 99 у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року, та статті 122 в редакції, що є чинною на сьогодні), для фактичного встановлення строкових меж (може граничних меж) триваючого правопорушення у сфері реалізації соціальних прав та відповідно цим строком обмежувати доступ особи до суду?

3. Чи може бути факт нездійснення перевірки особою, якій державою призначено пенсію або інші постійні соціальні виплати, правильності нарахування уповноваженими суб`єктами владних повноважень конкретних сум таких виплат або невчасне звернення з відповідним позовом до адміністративного суду підставою для судового захисту її прав лише у межах останніх шести місяців, що передують даті звернення до суду?

4. Чи можуть суди не застосовувати відповідний процесуальний строк, а відповідно до частини шостої статті 7 КАС України використовувати як аналогію закону до всіх зазначених вище спорів положення частини другої статті 87 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення»; статті 46 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та статей 51, 55 Закону України від 9 квітня 1992 року № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, а деяких інших осіб», в яких міститься норма, згідно з якою нараховані (первинно встановлені за відповідною заявою фізичної особи) суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком? Зазначено, що складність цієї виняткової правової проблеми полягає у тому, що процесуальний закон у частині визначення строків звернення до суду не містить особливостей стосовно спорів у сфері соціального захисту, зокрема, тих, що стосуються регулярних (щомісячних тощо) виплат, які суб`єкт владних повноважень з власної вини протягом тривалого часу не виплачував фізичній особі або виплачував у неповному розмірі. Суд апеляційної інстанції зауважує, що зупинення провадження в адміністративній справі з мотивів наявності іншої справи, яка розглядається в порядку цивільного, кримінального, господарського чи адміністративного судочинства, може мати місце тільки в тому разі, коли в цій, іншій, справі можуть бути вирішені питання, що стосуються підстав заявлених в адміністративній справі вимог чи умов, від яких залежить можливість її розгляду. Так, предметом адміністративного позову в розглядуваній справі, зокрема, є перерахунок та виплата доплати до пенсії відповідно до статті 39 Закону № 796-XII, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні гарантованого добровільного відселення в розмірі двох мінімальних заробітних плат з 17.07.2018. Отже, для правильного вирішення спору необхідно встановити і вирішити питання щодо дотримання позивачем строків звернення до суду. Відтак, зважаючи на дату звернення позивача з адміністративним позовом у цій справі (27.05.2020), заявлені позовні вимоги та необхідність надання правової оцінки доводам відповідача щодо недотримання позивачем строку звернення до суду, а також формування відповідних правових позицій Великою Палатою Верховного Суду у справі № 510/1286/16-а у подібних правових відносинах, суд апеляційної інстанції вважає, що такі можуть вплинути на наслідки розгляду справи № 140/7381/20. Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність зупинення провадження у цій справі до набрання законної сили судовим рішенням Великої Палати Верховного Суду у справі № 510/1286/16-а. Щодо покликання апелянта, що підстави зупиняти провадження у цій справі відсутні, так як Верховний Суд у справі 464/6250/17 від 24 квітня 2018 року вже висловив правову позицію, що адміністративний позов з вимогами пов`язаними з виплатами сум пенсії за минулий час, у тому числі сум будь яких її складових, може бути подано без обмеження будь яким строком, то суд апеляційної інстанції не бере таке до уваги. Оскільки, за наявності двох протилежних висновків висловлених у судових рішеннях Верховного Суду, з приводу застосування одних і тих же норм законодавства, необхідним та правильним до застосувати є саме висновок, який у часі викладений пізніше, тобто в ухвалі Верховного Суду від 02 квітня 2019 року у справі № 510/1286/16-а. Отже, апеляційна скарга ОСОБА_1 не спростовує правильність доводів, яким мотивовано судове рішення, зводиться по суті до переоцінки проаналізованих судом доказів та не дає підстав вважати висновки суду першої інстанції помилковими. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм процесуального права, тому відповідно до ст. 316 КАС України, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, ухвалу суду без змін. Керуючись ст. ст. 312, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, постановив: апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 11 червня 2020 року про зупинення провадження у справі № 140/7381/20 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя О. М. Гінда судді В. Я. Качмар В. В. Ніколін