Постанова Київський апеляційний суд № 754/17950/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа №754/17950/19 Апеляційне провадження №22-ц/824/6510/2020 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 09 вересня 2020 року місто Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах - головуючого Сержанюка А.С., суддів - Гуля В.В., Лівінського С.В., із участю секретаря Потоцької О.О., розглянувши матеріали цивільної справи у місті Києві за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 26 лютого 2020 року у справі за поданням старшого державного виконавця Деснянського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Танащук Олесі Миколаївни про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_2 , В С Т А Н О В И В : 16 грудня 2019 року старший державний виконавець Деснянського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві Танащук Олеся Миколаївна звернулася до суду з поданням про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника - ОСОБА_2 у зв`язку з невиконанням ним трьох виконавчих листів про стягнення грошових коштів. Свої вимоги мотивувала тим, що на виконанні у Деснянському районному відділі державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві знаходиться зведене виконавче провадження №60883955, до складу якого входять три виконавчі провадження на загальну суму 558 058,70 грн. Зазначає, що боржником рішення суду не виконується, декларація не подається, будь-яких дій з боку боржника на виконання рішення суду не здійснено. Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 26 лютого 2020 року відмовлено у задоволенні вказаного подання. На обґрунтування постановленої ухвали місцевий суд зазначив, що у поданні не зазначено конкретних правових доказів, які б свідчили, що боржник має намір виїхати за межі України з метою уникнення від виконання виконавчих листів. Відсутні такі докази і в додатках до подання, як і докази та обґрунтування того, що застосування обмеження у праві виїзду за межі України боржника сприятиме виконанню судових рішень. Крім того, з доданих до подання письмових доказів вбачається, що боржник має у власності нерухоме та рухоме майно. У поданні не викладено обставин та не зазначено доказів, що без обмеження у праві виїзду за межі України боржника неможливо задовольнити вимоги стягувача за рахунок майна боржника. Суд, закінчивши з`ясування обставин справи і перевірку їх доказами, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі, у межах доводів та вимог апеляційної скарги, вислухавши думку учасників процесу в судових дебатах, вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, керуючись наступним. Відповідно до положень ст. 441 ЦПК України, тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів ( посадових осіб ), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом. Тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України застосовується в порядку, визначеному цим Кодексом для забезпечення позову, із особливостями, визначеними цією статтею. Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів ( посадових осіб ), якщо така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов`язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні. Ухвала про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути постановлена судом за місцем виконання відповідного рішення за поданням державного або приватного виконавця. Суд негайно розглядає таке подання без повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного ( приватного ) виконавця. Суд може скасувати тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України за вмотивованою заявою боржника. Суд розглядає заяву про скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням сторін та інших заінтересованих осіб за обов`язкової участі державного ( приватного ) виконавця. За результатами розгляду заяви про скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України постановляється ухвала, яка може бути оскаржена. Відмова у скасуванні тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України не перешкоджає повторному зверненню з такою самою заявою у разі виникнення нових обставин, що обґрунтовують необхідність скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України. Судом встановлено, що вбачається і з матеріалів справи, 17 квітня 2012 року Дарницьким районним судом м. Києва на виконання рішення від 19 квітня 2011 року видано виконавчий лист №2-879/11 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , в рахунок повернення основного боргу з урахуванням індексу інфляції за період з листопада 2008 року по березень 2011 року включно 205 994,62 грн, судового збору в сумі 1 700 грн та 120 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, а всього 207 814,62 грн ( а.с. 5 ). 30 липня 2013 року державним виконавцем органу державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції відкрито виконавче провадження №39092737 ( а.с. 11 ). 14 лютого 2017 року Хмельницьким міськрайонним судом Хмельницької області на виконання рішення від 30 листопада 2016 року видано виконавчий лист № 686/13762/16-ц про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 231 104 грн процентів від суми позики та інфляційні нарахування у сумі 115 672,36 грн, а всього 346 776,36 грн ( а.с. 6 ). 14 лютого 2017 року Хмельницьким міськрайонним судом Хмельницької області на виконання рішення від 30 листопада 2016 року видано виконавчий лист № 686/13762/16-ц про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судового збору у розмірі 3 467,72 грн ( а.с. 7 ). 05 червня 2019 року старшим державним виконавцем Деснянського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві відкрито виконавче провадження №59288337. Судом встановлено, що державним виконавцем було вжито низку дій, спрямованих на примусове виконання виконавчого листа суду, як то: накладення арешту на майно боржника, вчинені запити до державних установ з метою виявлення майна, зареєстрованого на праві власності за боржником та його доходів. В ході проведення виконавчих дій по виконавчому провадженню державним виконавцем встановлено, що згідно відповіді ГУ ПФУ у м. Києві боржник не перебуває на пенсійному обліку. Боржником повідомлено державного виконавця, що він є засновником ТОВ «Профілайн-Поділля», ТОВ «Виробничо-комерційне підприємство «ПРОФІЛАЙН» та ТОВ «Компанія Симонова». Державним виконавцем направлено вимоги до провідних банків України з метою отримання інформації про наявність відкритих рахунків та залишку коштів на них. Згідно повідомлення АТ «Ощадбанк», АТ «Райффайзен Банк Аваль», АТ «Сбербанк», ПАТ «Креді Агріколь», АТ «ПроКредит Банк», та АТ «УкрСиббанк» вказані товариства боржника не мають відкритих рахунків у зазначених фінансових установах ( а.с. 13-19 ). Відповідно до відповіді Державної прикордонної служби України № 39092737 від 15 жовтня 2019 року боржник в період з вересня 2017 року по серпень 2019 року неодноразово перетинав державний кордон України. Крім того, 25 липня 2018 року державним виконавцем винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, копію якої направлено на адресу його проживання: АДРЕСА_1 для виконання та до відома, однак стягнень по даній постанові не було. Таким чином, зазначені вище обставини та надані суду першої інстанції докази про порушення боржником п.п. 3, 5 ч. 5 ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження», як зазначає державний виконавець, на переконання апеляційного суду, ніяким чином не свідчать про ухилення боржника від виконання судового рішення в контексті положень ст. 441 ЦПК України. При цьому, під поняттям "…ухилення від виконання зобов`язань, покладених на боржника рішенням…" слід розуміти будь-які свідомі діяння ( дії або бездіяльність ) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов`язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов`язок у нього є всі реальні можливості і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об`єктивні обставини. Однак, в матеріалах справи відсутні докази, які б могли підтвердити факт свідомого ухиляння боржника від виконання зобов`язань. Зокрема відсутні докази того, що боржник має реальну можливість виконати своє зобов`язання. У справі "Soering vs UK" від 7 липня 1989 року Європейський суд з прав людини визначив, що Конвенція як основоположний правовий акт, що підтверджує, забезпечує та надає захист прав людини, визначає, що її гарантії мають бути реальними та дієвими. Також, будь-яке тлумачення гарантованих прав та свобод, повинно відповідати загальним положенням Конвенції, метою якої є забезпечення і сталий розвиток цінностей демократичного суспільства. Тобто, на державі лежить безпосередній обов`язок дотримуватися прав та свобод особи і забезпечувати своєчасне та в повному обсязі виконання судових рішень, що набрали законної сили. Виконання будь-якого рішення суду є обов`язковою стадією процесу правосуддя, і як наслідок, повинна відповідати вимогам ст. 6 Конвенції. За таких обставин, суд першої інстанції зробив обґрунтовані висновки, які відповідають матеріалам справи, з додержання зазначених норм процесуального права, зокрема ст.ст. 10-13, 76-81, 259, 263-265, 441 ЦПК України, правильно ухвалив рішення про відмову у задоволенні заявлених державним виконавцем вимог. При цьому, заявлені вимоги державного виконавця не ґрунтуються на положеннях чинного законодавства, названих доказах по справі, а тому суд першої інстанції обґрунтовано залишив вказане подання без задоволення. Таким чином, суд першої інстанції виконав вимоги ст. 263 ЦПК України щодо законності і обґрунтованості судового рішення, правильно встановив обставини у справі та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення заявлених вимог. Обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження у суді першої інстанції і висновки з цього приводу, зроблені судом, ґрунтуються на встановлених обставинах та нормах процесуального права, які судом першої інстанції правильно застосовані. Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції є законною і обґрунтованою, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому цю ухвалу відповідно до ст. 375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Апеляційний суд також вважає за необхідне відмітити, що Європейський суд з прав людини наголошує, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ( рішення ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року ). Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 10-13, 76-81, 263, 367, 368, 374, 375, 381-384, 441ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 26 лютого 2020 року у справі за поданням старшого державного виконавця Деснянського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Танащук Олесі Миколаївни про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_2 - без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий А.С. Сержанюк Судді: В.В. Гуль С.В. Лівінський