Постанова КЦС ВС № 323/963/17

Постанова Іменем України 09 вересня 2020 року м. Київ справа № 323/963/17 провадження № 61-23121св19 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Червинської М. Є., суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М., учасники справи: позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , відповідачі: Малотокмачанська сільська рада Оріхівського району Запорізької області, ОСОБА_6 , треті особи: Оріхівська районна державна адміністрація Запорізької області, Фермерське господарство «Логос», розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 до Малотокмачанської сільської ради Оріхівського району Запорізької області, ОСОБА_6 , треті особи: Оріхівська районна державна адміністрація Запорізької області, Фермерське господарство «Логос», про скасування рішення, визнання недійсним та скасування державного акта за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Оріхівського районного суду Запорізької області від 16 травня 2019 року у складі судді Гуцал О. П.та постанову Запорізького апеляційного суду від 06 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Гончар М. С., Подліянової Г. С., Кримської О. М., ВСТАНОВИВ: 1.

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У березні 2017 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 звернулися до суду з позовом, в якому просили: скасувати пункт 6 рішення Білогір`ївської сільської ради Оріхівського району Запорізької області (далі - Білогір`ївська сільська рада) дев`ятої (позачергової) сесії двадцять третього скликання від 25 лютого 2000 року № 4 щодо надання Фермерському господарству «Логос» (далі - ФГ «Логос») на умовах постійного користування земельної ділянки площею 46,5 га із покращених сіножатей для ведення сільськогосподарського виробництва; визнати недійсним та скасувати державний акт на право постійного користування землею від 09 березня 2000 року серії І-ЗП № 001372, виданий на ім`я ОСОБА_6 , зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №

1. Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 посилалися на те, що вони як члени колишнього Колективного сільськогосподарського підприємства «Восток» (далі - КСП «Восток») мають право на виділення земельних ділянок (паїв) з цільовим призначенням: сіножаті. У березні 2017 року їм стало відомо, що рішенням Білогір`ївської сільської ради Оріхівського району Запорізької області від 25 лютого 2000 року № 4 частина земель КСП «Восток» площею 46,5 га була передана у постійне користування ФГ «Логос». На підставі зазначеного рішення голові цього фермерського господарства ОСОБА_6 видано державний акт серії І-ЗП № 001372 на право постійного користування землею. На їх думку, рішення про надання земельної ділянки у постійне користування ФГ «Логос» було прийнято всупереч вимогам чинного на той час земельного законодавства, оскільки рішення про вилучення спірної земельної ділянки з власності КСП «Восток» Білогір`ївська сільська рада не приймала? та зважаючи на те, що державний акт на право постійного користування землею був виданий на ім`я ОСОБА_6 , а не ФГ «Логос», просили позов задовольнити. Суди розглядали справу неодноразово. Оріхівський районний суд Запорізької області рішенням від 19 жовтня 2017 року позов задовольнив. Апеляційний суд Запорізької області постановою від 14 лютого 2018 року рішення Оріхівського районного суду Запорізької області від 19 жовтня 2017 року скасував і ухвалив нове рішення, яким відмовив у задоволенні позову. Верховний Суд постановою від 10 жовтня 2018 року рішення Оріхівського районного суду Запорізької області від 19 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 14 лютого 2018 року скасував, справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Оріхівський районний суд Запорізької області рішенням від 16 травня 2019 року позов задовольнив. Скасував пункт 6 рішення Білогір`ївської сільської ради дев`ятої (позачергової) сесії двадцять третього скликання від 25 лютого 2000 року № 4 в частині надання ФГ «Логос» на умовах постійного користування земельної ділянки площею 46,5 га із покращених сіножатей для ведення сільськогосподарського виробництва як таке, що постановлене з порушенням чинного законодавства України. Визнав недійсним та скасував державний акт на право постійного користування землею від 09 березня 2000 року серії І-ЗП № 001372, виданий на ім`я ОСОБА_6 та зареєстрований у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 1, на підставі рішення Білогір`ївської сільської ради від 25 лютого 2000 року №

4. Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позовні вимоги є обґрунтованими та доведеними. При цьому виходив з того, що спірна земельна ділянка належала до земель колишнього КСП «Восток». Відповідачі не надали доказів дотримання порядку, передбаченого статтею 51 Земельного кодексу України 1990 року (далі - ЗК України 1990 року), щодо надання згоди власника (землекористувача) спірної земельної ділянки на вилучення земельної ділянки, щодо розроблення проєкту відведення земельної ділянки та погодження його з власником (користувачем) земельної ділянки і уповноваженими органами державної влади у передбаченому законом порядку. Також суд встановив, що згідно з актом обстеження земельної ділянки від 13 січня 2000 року, за яким комісія, до складу якої входив і представник КСП «Восток», рекомендувала передати належну КСП «Восток» земельну ділянку ФГ «Логос» на умовах оренди, а не постійного користування. Крім того, згідно з пунктом 6 рішення Білогір`ївської сільської ради від 25 лютого 2000 року № 4 спірна земельна ділянка площею 46,5 га передавалася на праві постійного користування ФГ «Логос», тоді як державний акт на право постійного користування землею виданий на ім`я ОСОБА_6 . Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції Апеляційний суд Запорізької області постановою від 06 листопада 2019 року рішення Оріхівського районного суду Запорізької області від 16 травня 2019 року залишив без змін. Своє рішення апеляційний суд мотивував тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи У грудні 2019 року ОСОБА_6 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Оріхівського районного суду Запорізької області від 16 травня 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 06 листопада 2019 року і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. Касаційна скарга ОСОБА_6 мотивована тим, що, задовольняючи позов, місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, не врахував, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 Земельного кодексу України (далі - ЗК України). При цьому суди встановили відсутність добровільної відмови користувача від права постійного користування земельною ділянкою, і відсутність підстав для примусового припинення права користування земельною ділянкою. Будь-яких порушень законодавства при виділенні земельної ділянки ФГ «Логос» допущено не було, право користування нею виникло на законних підставах. Також зазначив, що такої підстави припинення права власності, як скасування рішення органу виконавчої влади, на підставі якого видано державний акт на право власності на земельну ділянку, ЗК України не передбачено. У лютому 2019 року представник позивачів - адвокат Макаренко Олександр Миколайович подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, посилаючись на те, що ці судові рішення є законними і обґрунтованими, суди правильно застосували норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, дали належну правову оцінку доказам, наданим сторонами. Рух справи в суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 28 січня 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції. 03 лютого 2020 року справа № 323/963/17 надійшла до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду від 27 серпня 2020 року справу призначено до судового розгляду. Фактичні обставини справи Суди попередніх інстанцій встановили, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є членами колишнього КСП «Восток», що підтверджується сертифікатами на право на земельну частку (пай) від 12 березня 1997 року. ОСОБА_4 та ОСОБА_5 є спадкоємцями ОСОБА_7 , яка була членом колишнього КСП «Восток», що підтверджується сертифікатом на право на земельну частку (пай) від 12 березня 1997 року. У квітні 2016 року загальні збори власників земельних часток (паїв) колишнього КСП «Восток» прийняли рішення про закінчення проведення процедури розпаювання земель колишнього КСП «Восток» площею 482,4 га з цільовим призначенням: сіножаті. З повідомлення Приватного підприємства «Землевпорядник-Плюс» від 16 березня 2017 року позивачам стало відомо, що частина земель, а саме 46,5 га з цільовими призначенням сіножаті, що відображена на план-схемі земель колишнього КСП «Восток», рішенням Білогір`ївської сільської ради Оріхівського району Запорізької області від 25 лютого 2000 року № 4 була передана у постійне користування ФГ «Логос», на підставі якого ОСОБА_6 отримав державний акт від 09 березня 2000 року серії І-ЗП № 001372 на право постійного користування землею площею 46,5 га. Предметом оскарження у цій справі є пункт 6 рішення Білогір`ївської сільської ради від 25 лютого 2000 року № 4 та державний акт серії І-ЗП № 001372 на право постійного користування землею, виданий на ім`я ОСОБА_6 . Згідно з пунктом 6 рішення Білогір`ївської сільської ради від 25 лютого 2000 року № 4, правонаступником якої є Малотокмачанська територіальна громада в особі Малотокмачанської сільської ради Оріхівського району Запорізької області, фермерському господарству «Логос» на умовах постійного користування надано земельну ділянку загальною площею 46,5 га покращених сіножатей для ведення сільськогосподарського виробництва. ОСОБА_6 до матеріалів справи долучив ще одне рішення Білогір`ївської сільської ради від 25 лютого 2000 року № 4 , згідно з яким ФГ «Логос» надано із земель запасу для розширення господарства в постійне користування земельну ділянку загальною площею 46,5 га покращених сіножатей для ведення сільськогосподарського виробництва, доручено інженеру-землевпоряднику відділу земельних ресурсів оформити відповідні документи та внести зміни до кадастрової документації. Також у рішенні вказано прохання до районної ради затвердити це рішення. Однак будь-яких доказів оформлення землевпорядної документації та затвердження цього рішення районною радою не надано. Два вищезазначені рішення Білогір`ївської сільської ради від 25 лютого 2000 року мають один і той самий номер, але різний зміст. Згідно з актом обстеження земельної ділянки від 13 січня 2000 року комісія, до складу якої входив і представник КСП «Восток», рекомендувала передати ФГ «Логос» належну КСП «Восток» земельну ділянку на умовах оренди. До цього акта додана схема розміщення ділянки. З листа Державного підприємства «Запорізький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» від 21 вересня 2015 року № 991 встановлено, що це підприємство виконувало схему поділу земель колишнього КСП «Восток». Також у листі зазначено, що матеріалів, які відображали б збільшення земель запасу та резервного фонду, на підприємстві немає. Аналогічна інформація міститься і в листі цього підприємства від 07 лютого 2018 року № 188, в якому додатково вказано, що це підприємство не виконувало робіт щодо розпаювання земель колишнього КСП «Восток». Згідно з повідомленням Приватного підприємства «Землевпорядник-плюс» від 16 березня 2016 року № 29 спірна земельна ділянка знаходиться в колективній власності членів колишнього КСП «Восток». Згідно з листом Управління Держгеокадастру у Пологівському районі Запорізької області від 16 грудня 2016 року № 8-28-0.3-3819/2-16 та листом Оріхівської районної державної адміністрації Запорізької області від 20 грудня 2016 року № 580 спірна земельна ділянка, на яку видано державний акт від 09 березня 2000 року, відповідно до картографічних матеріалів Державного підприємства «Запорізький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» належить до земель нерозподілених (не витребуваних) земельних часток паїв у частині сіножатей колишнього КСП «Восток» Білогір`ївської сільської ради. Листом від 05 вересня 2016 року № 1896 Державне підприємство «Запорізький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» повідомило, що згідно з матеріалами щодо передання земель в колективну власність КСП «Восток» надають схему із зазначенням місця розташування сіножатей, переданих в колективну власність колишньому КСП «Восток». Також повідомило, що земельні ділянки належать до нерозподілених земельних часток (паїв) колишнього КСП «Восток». Однак згодом листом від 30 липня 2018 року № 1376 Державне підприємство «Запорізький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» (відкликало лист від 05 вересня 2016 року № 1896 з додатком, оскільки він є некоректним (таким, що не відповідає дійсності). З листа Відділу у Оріхівському районі Головного управління Держгеокадастру Запорізької області від 19 жовтня 2017 року № 0-8-0,30-698/109-17 встановлено, що згідно з даними матеріалів про передання земель в колективну власність КСП «Восток» станом на 1995 рік земельна ділянка згідно з наданим державним актом належить до земель колишньої колективної власності. Схеми паювання колишнього КСП «Восток» у відділі немає. У зв`язку із цим немає можливості об`єктивно визначити, до яких саме земель належить дана земельна ділянка. У листі Відділу в Оріхівському районі Головного управління Держгеокадастру Запорізької області від 26 березня 2019 року № 0-8-0.30-420/109-19 вказано, що у зв`язку з відкликанням листа Державного підприємства «Запорізький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» з картографічними матеріалами від 05 вересня 2016 року № 1896 у відділі немає картографічних матеріалів, якими можна користуватись для визначення статусу запитуваної ділянки. У зв`язку із цим відділ при наданні інформації користується лише документами, які є на зберіганні у відділі, а саме державним актом серії І-ЗП № 001372. Також Відділ в Оріхівському районі Головного управління Держгеокадастру Запорізької області листом від 15 травня 2019 року № 0-8-0.30-629/109-19 повідомив, що державний акт на право колективної власності серії ЗП № 00410 був виданий КСП «Восток» 23 січня 1997 року на підставі рішення Оріхівської районної ради народних депутатів від 28 вересня 1995 року за №

167. До цього акта є додатки: № 1 - список громадян - членів колективного сільськогосподарського підприємства; № 2 - другі землекористувачі. В плані зовнішніх меж земель, переданих у колективну власність, відображеному у державному акті на право колективної власності КСП «Восток», землі колективної власності визначені під номером 1 (додаток № 2). Згідно з описом меж у вказаному державному акті, станом на 23 січня 1997 року межа, що зазначена літерами «Г до Д» - землі колективної власності КСП «Восток» межують із землями КСП ім. Куйбишева Пологівського району Запорізької області; межа, що визначена літерами «Д до Е» - землі колективної власності КСП «Восток» межують із землями КСП «Нива» Пологівського району Запорізької області. Згідно з описом меж, зазначеним у державному акті на право постійного користування землею серії І-ЗП № 001372, станом на 09 березня 2000 року земельна ділянка площею 46,5 га межує з приватними землями та землями Пологівського району Запорізької області. Враховуючи час видачі вказаних державних актів та опис меж земельних ділянок, вказаних у цих актах, можна зробити висновок, що земельна ділянка площею 46,5 га за державним актом на право постійного користування землею серії І-ЗП № 001372 фактично розташована в межах земельної ділянки за державним актом на право колективної власності КСП «Восток» серії ЗП № 00410, а саме: межі земельної ділянки, визначені літерами «А-В» у державному акті на право постійного користування землею, фактично є частиною меж земельної ділянки, що визначені літерами «Д-Е» в державному акті на право колективної власності КСП «Восток»; межі земельної ділянки, що визначені літерами «Б-В» у державному акті на право постійного користування землею, фактично є частиною меж земельної ділянки, визначені літерами «Г-Д» у державному акті на право колективної власності КСП «Восток». До цього листа додано завірену копію державного акта на право колективної власності на землю серії ЗП № 00410 із додатками. 2.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», частиною другою розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» якого встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Оскільки касаційна скарга надійшла до Верховного Суду до 08 лютого 2020 року, її розгляд Верховний Суд здійснює за правилами ЦПК України в редакції, що діяла до 08 лютого 2020 року. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке. Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права Згідно зі статтями 263-265 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин. У мотивувальній частині рішення зазначаються фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини, чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду. Зазначеним вимогам оскаржувані судові рішення відповідають не повною мірою. Частиною першою статті 19 ЗК України 1990 року передбачено, що сільські, селищні Ради народних депутатів надають земельні ділянки у користування для всіх потреб із земель сіл, селищ, а також за їх межами для будівництва шкіл, лікарень, підприємств торгівлі та інших об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням населення (сфера послуг), сільськогосподарського використання, ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства, індивідуального житлового, дачного і гаражного будівництва, індивідуального і колективного садівництва, городництва, сінокосіння і випасання худоби, традиційних народних промислів. Згідно з частиною першою статті 22 ЗК України 1990 року право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Відповідно до статті 23 ЗК України 1990 року право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів. Згідно з частиною сьомою статті 17 ЗК України 1990 року передача у власність громадян земельних ділянок, що перебувають у власності або користуванні інших громадян чи юридичних осіб, провадиться місцевими Радами народних депутатів після вилучення (викупу) їх у порядку, встановленому статтями 31, 32 цього Кодексу Частина перша статті 31 ЗК України 1990 року містила імперативну норму про те, що вилучення (викуп) земельної ділянки з метою передачі її у власність або надання у користування громадянам, підприємствам, установам, організаціям провадиться за згодою власника землі і землекористувачів на підставі рішення Верховної Ради України, місцевих Рад народних депутатів. Відповідно до частин третьої та четвертої статті 51 ЗК України 1990 року заяву громадянина про передачу земельної ділянки у власність або надання в користування відповідна Рада народних депутатів розглядає у місячний строк, і у разі згоди замовляє за рахунок Українського державного фонду підтримки селянських (фермерських) господарств державній землевпорядній організації розробку проекту її відведення. Проект відведення земельної ділянки погоджується з власниками землі або землекористувачами, районними (міськими) землевпорядним, природоохоронним і санітарним органами і органом архітектури. Відповідно до частин першої та третьої статті 10 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, земля може належати підприємству на праві колективної власності, а також може бути надана у постійне або тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди. Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, а право тимчасового користування, в тому числі на умовах оренди, оформляється договором. Установивши, що земельна ділянка площею 46,5 га згідно з рішенням Білогір`ївської сільської ради від 25 лютого 2000 року № 4 була надана ФГ «Логос» на умовах постійного користування без дотримання порядку, передбаченого статтею 51 ЗК України 1990 року щодо надання згоди власника (землекористувача) спірної земельної ділянки на її вилучення і щодо розроблення проєкту відведення земельної ділянки та погодження його з власником (користувачем) земельної ділянки і уповноваженими органами державної влади у передбаченому законом порядку, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про задоволення позову, оскільки ця ділянка не була вилучена у попередніх власників (землекористувачів). З огляду на зазначене суди дійшли правильного висновку про обґрунтованість та доведеність позовних вимог. Водночас суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, які регулюють позовну давність у спірних правовідносинах, з огляду на таке. З цим позовом позивачі звернулися у березні 2017 року та, серед іншого, просили скасувати пункт 6 рішення Білогір`ївської сільської ради дев`ятої (позачергової) сесії двадцять третього скликання від 25 лютого 2000 року № 4 і визнати недійсним та скасувати державний акт на право постійного користування землею від 09 березня 2000 року серії І-ЗП № 001372. Правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред`явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом (пункт 6 «Прикінцевих та перехідних положень» Цивільного кодексу України 2003 року). Згідно зі статтею 71 Цивільного кодексу Української РСР 1963 року (далі - ЦК Української РСР), чинного на час виникнення спірних правовідносин, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки. Відповідно до статті 75 ЦК Української РСР позовна давність застосовується судом незалежно від заяви сторін. Згідно зі статтею 80 ЦК Української РСР закінчення строку позовної давності до пред`явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові. Відповідно до статті 76 ЦК Української РСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Винятки з цього правила, а також підстави зупинення і перериву перебігу строків позовної давності встановлюються законодавством Союзу РСР і статтями 78 і 79 цього Кодексу. У позовній заяві позивачі зазначили, що у квітні 2016 року були проведені загальні збори власників земельних часток (паїв) колишнього КСП «Восток», на яких прийнято рішення про закінчення проведення процедури розпаювання земель в частині сіножатей та рішення про звернення до Оріхівської районної держаної адміністрації про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) під сінокоси в натурі на місцевості. Під час здійснення заходів щодо виготовлення технічної документації та проведення землевпорядних робіт було отримано інформацію про наявність оскаржуваного рішення Білогір`ївської сільської ради дев`ятої (позачергової) сесії двадцять третього скликання від 25 лютого 2000 року №

4. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце в далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту з плином часу (пункт 51 рішення ЄСПЛ від 22 жовтня 1996 року за заявами №22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення ЄСПЛ від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»). Результат порівняльного аналізу термінів «довідалася» та «могла довідатися», що містяться в статті 76 ЦК Української РСР, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше. Виходячи із встановлених судами обставин, перебіг позовної давності почався з моменту прийняття оскаржуваного рішення Білогір`ївської сільської ради дев`ятої (позачергової) сесії двадцять третього скликання від 25 лютого 2000 року № 4, а тому, звертаючись у березні 2017 року до суду із цим позовом, позивачі пропустили трирічний строк звернення до суду. В оцінці спірних правовідносин Верховний Суд виходить з презумпції цивільного права про те, що власність зобов`язує, а також враховує те, що саме позивачі повинні довести поважність причин пропуску позовної давності та факт своєї необізнаності про існування оскаржуваного рішення та оформлення на ім`я ОСОБА_6 державного акта на право постійного користування землею ще у 2000 році. При цьому особа, здійснюючи право власності на належне їй майно (особливо нерухоме), має діяти відповідально, зокрема виявляти турботу щодо цього майна, бути обізнаним про його стан, тощо. Позивачі отримали сертифікати про право на земельну частку (пай) у 1997 році, а у 2000 році були позбавлені права на предмет спору (земельну ділянку), і саме з цього часу мали б цікавитися станом своїх речей, проте вказують про обізнаність щодо порушення їх прав зі спливом 16 років, що свідчить про очевидну необґрунтованість цих доводів. Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку про те, що позивачі пропустили позовну давність. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд. Згідно з частинами першою, четвертою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. Зважаючи на те що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність скасування оскаржуваних судових рішень з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позову. Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. За подання апеляційних та касаційної скарг ОСОБА_6 сплатив 5 184,00 грн (704,00 + 1920,00 + 2560,00) судового збору, тому ці витрати підлягають стягненню з позивачів на його користь в рівних частинах. Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити. Рішення Оріхівського районного суду Запорізької області від 16 травня 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 06 листопада 2019 року скасувати й ухвалити нове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 до Малотокмачанської сільської ради Оріхівського району Запорізької області, ОСОБА_6 , треті особи: Оріхівська районна державна адміністрація Запорізької області, Фермерське господарство «Логос», про скасування рішення, визнання недійсним та скасування державного акта, відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на користь ОСОБА_6 5 184 (п`ять тисяч сто вісімдесят чотири) грн 00 коп., а саме з кожного в рівних частинах по 1 036 (одна тисяча тридцять шість) грн 80 коп. судових витрат, понесених на сплату судового збору за подання апеляційних та касаційної скарг. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун