Постанова Київський апеляційний суд № 754/3433/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 22-ц/824/8625/2020 Головуючий у 1-й інстанції: Скрипка О.І. 754/3433/19 Доповідач-Чобіток А.О. ПОСТАНОВА Іменем України 07 вересня 2020 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого - Чобіток А.О. суддів - Немировської О.В., Ящук Т.І. секретар - Зиль Т.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Києва апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 25 березня 2020 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Швець Руслан Олегович, Деснянський районний відділ державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, - у с т а н о в и в : У березні 2019 року позивач пред`явив вищевказаний позов, у якому просив визнати виконавчий напис № 18257 від 01.11.2017 року, вчинений приватним нотаріусом КМНО Швець Р.О. про стягнення заборгованості в розмірі 17 534,60 грн.за кредитним договором за № б/н від 21.09.2009 року, укладеного між ним (позивачем) та ПАТ «КБ «ПриватБанк». Уважав, що що нотаріус не дотримався норм законодавства України, які регулюють порядок вчинення виконавчих дій нотаріусом на документах, які свідчать про безспірність заборгованості: виконавчий напис вчинено за відсутності документів, на підставі якого могла виникнути заборгованість, а його період перевищує три роки; його не було повідомлено про вчинення виконавчого напису та відповідачем належним чином не направлялась досудова вимога, що також унеможливлювало винесення виконавчого напису; відповідачем надані невірні розрахунки заборгованості. Також просив суд стягнути з відповідача матеріальні витрати в розмірі 4261,10 грн. за юридичні послуги, поштові послуги та комісії банку при сплаті судового збору та платежів до державного бюджету, моральну шкоду в розмірі 5000,00 грн., а всього 9261,10 грн. Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 25 березня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис від 01 листопада 2017 року, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швець Русланом Олеговичем, зареєстрований в реєстрі за № 18257 від 01.11.2017 року. Стягнуто з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1536,80 грн., а також витрати на правову допомогу в розмірі 4261,10 грн. та 3170,00 грн. В апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк» просить скасувати рішення суду в частині розподілу судових витрат в розмірі 8199,50 грн. (судового збору у розмірі 768,40 грн., витрат на правову допомогу в розмірі 4261,10 грн. та 3170,00 грн.) та відмовити у стягненні вказаних сум. Зазначає, що вказаним рішенням відмовлено в задоволенні позову про стягнення з відповідача моральної шкоди в розмірі 5000 грн., проте судовий збір стягнуто з відповідача у розмірі 768,40 грн.. Крім того, суд помилково дійшов висновку, що надані позивачем документи можна визнати належними доказами на підтвердження понесених позивачем витрат на правову допомогу. Витрати на оплату професійної правничої допомоги в розмірі 7230 грн. умовами договору про надання правової допомоги №14 від 18.02.2019 року та договору про надання правової допомоги №7 від 01.04.2019 року не передбачені, а лише зазначено, що розмір гонорару буде визначено додатковою угодою. На думку банку, фінансові документи про оплату правової допомоги не є умовами договору про надання правової допомоги, а тому безпідставно визнані судом як докази понесених позивачем витрат на правову допомогу. Відзивів на апеляційну скаргу відповідача від інших учасників процесу не надходило. Рішення суду про задоволення вимоги позивача про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню відповідачем не оскаржується, унаслідок чого рішення підлягає перевірці лише в межах доводів апеляційної скарги про незаконність стягнення судових витрат. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Розглянувши дану справу по суті та прийшовши до висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_1 , стягуючи із відповідача на користь позивача відповідно до ст. 141 ЦПК України, понесені останнім судові витрати, суд першої інстанції виходив з того, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача. Згідно зі ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Заслухавши доповідь суду, обговоривши аргументи апеляційної скарги, обставини справи, дослідивши матеріали справи, колегія суддів уважає рішення суду законним та обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм процесуального права, виходячи з наступних підстав. Згідно із ч.1, ч. 2, ч. 3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Відповідно до частин 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно із ч. 3 ст. 6 Закону України «Про судовий збір», у разі коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру. Відповідно до підпункту 1 пункту 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», ставка судового збору при поданні фізичною особою до суду позовної заяви немайнового характеру складала - 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява подається до суду (січень 2019 року - 1921,00 грн., 0,4 його розміру - 768,40 грн.). Як убачається з матеріалів справи, то позов ОСОБА_1 складався з двох вимог немайнового характеру (визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню та відшкодування моральної шкоди), унаслідок чого судовий збір при поданні позову підлягав сплаті в розмірі по 768,40 грн. за кожну вимогу, а всього 1536,80 грн.. Оскільки судом у задоволенні вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди було відмовлено, а задоволено вимогу про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, то відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, правильно розподілено суму судового збору, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача. Доводи апеляційної скарги вказаний висновок суду не спростовують, оскільки не ґрунтуються на вимогах Закону України «Про судовий збір» та ч. 1 ст. 141 ЦПК України. Статтею 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У постанові Верховного Суду №308/15007/15-ц від 15.05.2019 суд дійшов висновку, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Установлено, що на підтвердження понесення витрат на правову допомогу, позивачем надано Договір про надання правничої допомоги № 14 від 18.02.2019 року, за умовами якого адвокат Прохоров О.О. взяв на себе зобов`язання надати правову допомогу ОСОБА_1 щодо складання проекту позовної заяви про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, а також бути представником ОСОБА_1 зі строком дії до 28.02.2018 року; рахунок-фактуру №СФ-0000011 від 18.02.2019 року, за яким вартість наданих юридичних послуг склала 4060,00 грн.; акт № ОУ-0000011 від 18.02.2019 року здачі-прийняття робіт (надання послуг), за яким ОСОБА_1 прийняв надані йому юридичні послуги загальною вартістю 4060,00 грн. без зауважень; квитанція ТS 212942 про сплату 20.02.2019 року ОСОБА_1 4060,00 грн. за юридичні послуги ( а.с.50-52). Також позивачем надано Договір про надання правничої допомоги № 7 від 01.04.2019 року, за умовами якого адвокат Фогель В.В. взяв на себе зобов`язання здійснити захист та надати інші види правової допомоги ОСОБА_1 зі строком дії протягом 12 місяців; рахунок-фактуру №СФ-0000018 від 07.03.2019 року, за яким вартість наданих юридичних послуг склала 3170,00 грн.; акт № ОУ-0000018 від 02.04.2019 року здачі-прийняття робіт (надання послуг), за яким ОСОБА_1 прийняв надані йому юридичні послуги загальною вартістю 3170,00 грн. без зауважень; квитанція ТS 205860 про сплату 03.04.2019 року ОСОБА_1 3170,00 грн. за юридичні послуги ( а.с.160161,164-165). Аналізуючи надані позивачем докази на підтвердження заявленого розміру судових витрат, указаного вище, колегія суддів уважає їх фактичними та обґрунтованими. Доводи апеляційної скарги про те, що витрати на оплату правничої допомоги в розмірі 7230 грн. умовами договорів про надання правової допомоги не передбачені, а лише зазначено, що розмір гонорару буде визначено додатковою угодою, яка відсутня в матеріалах справи, на увагу не заслуговують, оскільки юридичні послуги фактично були надані, прийняті позивачем, вартість яких відповідно до рахунків-фактур сплачена останнім. При цьому суд ураховує, що заявлений розмір витрат є співмірним обсягу послуг, що були надані позивачу адвокатами в даній справі. Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про законність рішення суду ухваленого в даній справі. Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,- п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення. Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 25 березня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і на підставі ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягає касаційному оскарженню. Головуючий: А. О. Чобіток Судді: О. В. Немировська Т. І. Ящук