Постанова Миколаївський апеляційний суд № 487/5351/17

15.09.20 22-ц/812/1263/20 Справа №487/5351/17 Провадження № 22-ц/812/1263/20 Доповідач в апеляційній інстанції Яворська Ж.М. П О С Т А Н О В А Іменем України 15 вересня 2020 року м. Миколаїв Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Яворської Ж.М., суддів: Базовкіної Т.М., Царюк Л.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 ОСОБА_2 на заочне рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 18 січня 2018 року, ухвалене у приміщенні цього ж суду головуючим суддею Кузьменком В.В., у цивільній справі за позовом акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,- В С Т А Н О В И В У жовтня 2017 року акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Обґрунтовуючи позовні вимоги вказувало, що відповідно до укладеного договору б/н від 01 червня 2010 року ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 4700 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Зазначає, що відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана нею заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становлять між нею та Банком договір про надання банківських послуг. У зв`язку з невиконанням умов договору станом на 31 серпня 2017 року утворилася заборгованість у розмірі 86733 грн. 51 коп., яка складається з наступного: 4537 грн.22 коп. - заборгованість за кредитом; 73639 грн.93 коп. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 3950 грн.00 коп. - заборгованість за пенею та комісіє, а також штрафи відповідно до п. 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн.00 коп. - штраф (фіксована складова), 4106 грн.36 коп. - штраф (процентна складова). Враховуючи вищенаведене, позивач просив стягнути з відповідача на свою користь вищевказану заборгованість та 1600 грн. судових витрат. Заочним рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 18 січня 2018 року позовні вимоги задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість у розмірі 86733 грн. 51 коп., яка складається з наступного: 4537 грн.22 коп. - заборгованість за кредитом; 73639 грн.93 коп. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 3950 грн.00 коп. - заборгованість за пенею та комісіє, а також штрафи відповідно до п. 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн.00 коп. - штраф (фіксована складова), 4106 грн.36 коп. - штраф (процентна складова) та 1600 грн. судових витрат. Не погодившись з судовим рішенням відповідач через свого представника оскаржила його в апеляційному порядку та мотивуючи доводи апеляційної скарги просила відмовити Банку у задоволені позову про стягнення з неї заборгованості за кредитним договором. Так, в апеляційній скарзі представник відповідача ОСОБА_1 ОСОБА_2 , посилаючись на те, що суд першої інстанції фактично не встановив обставини, які мають значення для справи, зокрема узгодження відповідачем тих Умов та Правил надання банківських послуг, роздрукування яких надано банком суду щодо розмірі та взагалі існування основного боргу за кредитом, процентів у розмірі 30% річних, тарифів, пені та комісії, заявлених до стягнення у позовні заяві. Крім того, суд першої інстанції безпідставно погодився із визначеним банком розміром заборгованості у розрахунку, який сам по собі, без підтвердження, зокрема, випискою по картковому рахунку не може бути доказом ні існування, ні розміру заборгованості клієнта- відповідача. Більш того, відповідач, при витраті коштів по картці № НОМЕР_1 в період її дії в сумі 8460 грн.11 коп., повернула банку 12283 грн.18 коп., що перевищує суму витрачених коштів та процентів, які відповідають до виписки нараховувалися банком під час дії картки. Також банком не доведено узгодження з відповідачем конкретних умов користування кредитними коштами та розміру процентів на залишок кредиту, підстав застосування штрафів, комісії та пені. Позивач правом на подачу відзиву не скористався. Відповідно до ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно ч. 13 ст.7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із вимогами ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Рішення суду вказаним положенням закону в повній мірі не відповідає. Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, що 01 червня 2010 року між Закритим акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого в свою чергу є АТ КБ «ПриватБанк» укладено кредитний договір з ОСОБА_1 , згідно з умовами якого остання отримала кредит у розмірі 4 700 грн., шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, отримавши платіжну картку та персональний ідентифікаційний номер для авторизації. У заяві зазначено, що відповідачка згодна з тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між нею та банком договір про надання банківських послуг, а також, що вона ознайомилась та погодилась з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані їй для ознайомлення в письмовому вигляді. До кредитного договору банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті https://privatbank.ua/terms/. Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 31 серпня 2017 року утворилася заборгованість у розмірі 86733 грн. 51 коп., яка складається з наступного: 4537 грн.22 коп. - заборгованість за кредитом; 73639 грн.93 коп. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 3950 грн.00 коп. - заборгованість за пенею та комісіє, а також штрафи відповідно до п. 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн.00 коп. - штраф (фіксована складова), 4106 грн.36 коп. - штраф (процентна складова). Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом ст.634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У заяві позичальника від 01 червня 2010 року процентна ставка не зазначена. Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками на поточну і прострочену заборгованість за користування кредитними коштами, а також пеню і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 01 червня 2010 року, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/як невід`ємні частини спірного договору. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці витяг з Тарифів та витяг з Умов розумів відповідач та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати неустойки (пені, штрафів). Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та правила споживчого кредитування. До такого висновку дійшов і Верховний Суд України у постанові від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15). Колегія суддів вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» у період - з часу виникнення спірних правовідносин (01червня 2010 року) до моменту звернення до суду з указаним позовом (09 жовтня 2017 року ), тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умов і правил надання банківських послуг у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, наданий банком витяг з Умов та правил надання банківських послуг не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин. При цьому, згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Вказане не враховано судом першої інстанцій під час вирішення питання щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідача на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за кредитним договором, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права. За такого, вимоги банку щодо стягнення з ОСОБА_1 73639 грн.93 коп. - заборгованості по процентам за користування кредитом; 3950 грн.00 коп. - заборгованості за пенею та комісіє, а також штрафи відповідно до п. 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн.00 коп. - штраф (фіксована складова), 4106 грн.36 коп. - штраф (процентна складова) пені в розмірі 3 295,76 грн та штрафів відповідно до пункту 8.6 Умов та правил надання банківських послуг: штраф (фіксована частина) - 250,00 грн; штраф (процентна складова) - не можуть бути задоволені у зв`язку з їх безпідставністю через відсутність передбаченого обов`язку відповідача по їх сплаті позивачу у анкеті-заяві від 01 червня 2010 року, оскільки витяг з Умов та правил надання банківських послуг, який викладений на банківському сайті не може вважатися складовою частиною спірного кредитного договору. З наведених підстав, колегія суддів дійшла висновку про те, що банк не довів, що саме надані ним Умови є складовою кредитного договору і що саме ці Умови відповідач мав на увазі, підписуючи анкету-заяву позичальника, та відповідно брав на себе зобов`язання зі сплати штрафів за неналежне виконання зобов`язання. Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19. А за такого, враховуючи вищенаведене, доводи апеляційної скарги щодо безпідставності вимог позивача про стягнення вищевказаної заборгованості по процентам, пені та штрафу є слушними. Відповідно до вимог статей 263 - 264 ЦПК України суд у мотивувальній частині рішення повинен наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. У зв`язку з цим, належним чином дослідити поданий стороною доказ (у даному випадку - розрахунок заборгованості за кредитним договором), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду. Задовольняючи позов Банку в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту , суд не врахував наведені обставини та вимоги процесуального законодавства і дійшов передчасного висновку про наявність заборгованості у розмірі визначеному позивачем. Суд першої інстанції не звернув уваги на те, що застосування норм права, оцінка доказів є саме прерогативою суду. У цій категорії справ розмір кредитної заборгованості має визначатись відповідно до наданих доказів, вимог закону та умов договору. При цьому суд не позбавлений права і зобов`язаний при наявності кредитної заборгованості стягнути ту суму, яка є для суду доведеною. Аналогічний висновок викладений в постанові Верховного Суду від 3 липня 2019 року в справі № 204/2217/16-ц (провадження 61-47244св18). Оскільки з`ясування зазначених вище питань і встановлення відповідних обставин є необхідними складовими для належного розгляду справи, то висновок суду першої інстанції про задоволення позову АТ КБ «ПриватБанк» щодо стягнення заборгованості за тілом кредиту у розмірі 4537 грн.22 коп. є передчасним. Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Виходячи з того, що у справах про стягнення кредитної заборгованості до предмета доказування включаються серед іншого обставини щодо розміру заборгованості, відповідно розрахунок заборгованості є належним доказом наявності та розміру заборгованості. З матеріалів справи вбачається, що відповідач користувалася кредитним лімітом (карткою) та вчиняв дії щодо часткової сплати заборгованості за кредитним договором протягом періоду кредитування. Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що наданий банком розрахунок є належним доказом та допустимим засобом доказування у цій справі та свідчить про отримання відповідачем кредитних коштів. Відповідачем на спростування факту наявності та розміру заборгованості надано до суду виписку по рахунку клієнта НОМЕР_2 за період з 01 січня 2008 року по 14 травня 2020 року. З вказаної виписки вбачається, що у користуванні відповідача було три картки: НОМЕР_1 - за період з 01 червня 2010 року по 01 грудня 2012 року використано 8483 грн.99 коп. кредитних коштів та повернуто 7783 грн.18 коп.; НОМЕР_3 - за період з 20 грудня 2012 року по 26 серпня 2014 року було використано 3500 грн., а повернуто 4500 грн.; НОМЕР_4 за період з 09 липня по 27 жовтня 2011 року використано 537 грн.79 коп., повернуто 0 грн. Таким чином, за період з 01 червня 2010 року по 26 серпня 2014 року відповідачем було використано кредитних коштів на суму 12521 грн.78 коп., а повернуто 12283 грн.18 коп. різниця становить 238 грн.60 коп.( а.с.78-85) Сума повернутих коштів відповідає наданому банком до позову розрахунку заборгованості ( а.с.3-5). Колегія суддів враховує, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 01 червня 2010 року у вигляді анкети-заяви, підписаної сторонами, не містить строку повернення кредиту (користування ним), однак враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, погоджується з позицією позивача, що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Таким чином, наявні правові підстави для стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованості за кредитом у розмірі 238 грн.60 коп., а доводи апеляційної скарги щодо відсутності заборгованості за кредитом колегія суддів вважає не спроможними. Згідно із ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. З огляду на викладене, оскаржуване судове рішення в частині задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитом (тіло кредиту) необхідно змінити, зменшивши розмір стягнутої суми з 4537 грн. 22 коп. до 238 грн.60 коп. Це ж рішення суду в частині задоволених вимог про стягнення заборгованості по процентам за користування кредитом, пені та штрафу з підстав, передбачених ст.376 ЦПК України, необхідно скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволені позову АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по процентам за користування кредитом, пені та штрафів відмовити. Щодо судових витрат. Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» підлягають задоволенню частково, то розмір сплаченого ним судового збору при зверненні до суду з цим позовом підлягає стягненню з відповідача на його користь пропорційно задоволеним вимогам, а саме в розмірі 04 грн.40 коп. (1 600,00 грн (1 600,00 грн х 238.60: 86733.15 ). З врахуванням наведеного, рішення суду в частині розподілу судових витрат необхідно змінити. Апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, а тому з позивача на користь відповідача належить стягнути судовий збір у розмірі 2393 грн.40 коп. (2400 х 86494.55:86733.15). Керуючись ст. ст. 367,368, 374, 376, 381,382 ЦПК України, суд,- П О С Т А Н О В И В Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 ОСОБА_2 задовольнити частково. Заочне рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 18 січня 2018 року в частині стягнення заборгованості за кредитом та судового збору змінити. Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_5 ) на користь акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570, МФО 305299) - 238 (двісті тридцять вісім) грн.60 коп. заборгованості за кредитом та 04 (чотири) грн.40 коп. судового збору. Це ж рішення суду в частині вимог щодо стягнення заборгованості про процентам, пені та штрафів скасувати та в цій частині ухвалити нове судове рішення. У задоволені позову Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по процентам, пені та штрафів - відмовити. Стягнути з Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570, МФО 305299) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_5 ) - 2393 грн.40 коп. судового збору за подання апеляційної скарги. Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту. Головуючий Ж.М. Яворська Судді Т.М. Базовкіна Л.М. Царюк Повний текст постанови складено 15 вересня 2020 року.