Постанова Закарпатський апеляційний суд № 308/10240/18

Справа № 308/10240/18 П О С Т А Н О В А Іменем України 07 вересня 2020 року м. Ужгород Закарпатський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого судді-доповідача: Мацунич М.В. суддів: Готри Т.Ю., Собослоя Г.Г. з участю секретаря судового засідання: Балаж Н.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах якого діє адвокат Васильчук Андрій Юрійович на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області, ухваленого 10 березня 2020 року головуючим суддею Придачук О.А. у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», приватного нотаріуса Тячівського районного нотаріального округу Стойка Надії Михайлівни про скасування державної реєстрації та визнання права власності, встановив: ОСОБА_1 звернувся у суд з вищезазначеним позовом, який мотивує тим, що 12.01.2008 року між ним та ЗАТ КБ «ПриватБанк» було укладено кредитний договір № MKA7GA00000001, відповідно до умов якого він отримав кредит у сумі 26000,00 дол. США для споживчих цілей та 4735,80 дол. США для сплати страхових платежів. Для забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором між ним та ЗАТ КБ «ПриватБанк» укладено договір іпотеки від 16.01.2008 року згідно якого ним було надано в іпотеку 1/2 частина житлового будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Із отриманої від нотаріуса Дроботя А.В. інформаційної довідки № 121135718 від 19.04.2018 року йому стало відомо, що приватним нотаріусом Стойка Н.М. 26.10.2016 року зареєстроване право власності на його будинок за ПАТ КБ «ПриватБанк». Відповідно до витягу підставою виникнення права власності є договір іпотеки від 16.01.2008 року, повідомлення видане ПАТ КБ «ПриватБанк» від 20.10.2016 року, повідомлення ПАТ КБ «ПриватБанк» № E.L.V.0.0.0.0/3-904 від 21.07.2016 року. Вважає, що звернувши стягнення на предмет іпотеки відповідачі по справі порушили його право власності, а реєстраційні дії приватного нотаріуса Стойка Н.М. є протиправними та незаконними, оскільки жодної письмової вимоги про усунення порушень він не отримував, і відповідно, банк не міг надати нотаріусу якихось документі на підтвердження отримання ним такої вимоги. Через це вважає, що нотаріусом безпідставно та незаконно здійснено реєстрацію за іпотеко-держателем право власності на предмет іпотеки. Крім того, вважає, що АТ КБ «ПриватБанк» було грубо порушено приписи Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки згідно кредитного договору кредит він отримав для споживчих цілей, тобто основне зобов`язання виникло за споживчим кредитом, наданим в іноземній валюті, а предметом договору іпотеки є 1/2 частина будинку розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , який як на момент оформлення кредитного та іпотечного договорів так і на момент звернення, а також на даний час являється постійним місцем його проживання і у його власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно. Спірне майно житловий будинок розташований за адресою: АДРЕСА_1 повністю відповідає вимогам Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 03.06.2014 року, на яке не могло і не може бути примусово звернуто стягнення. А тому, просить суд визнати незаконною та скасувати державну реєстрацію приватним нотаріусом Стойка Н.М. за ПАТ КБ «ПриватБанк» права власності на предмет іпотеки 1/2 частину будинку розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , яка здійснена на підставі договору іпотеки від 16.01.2008 року, повідомлення виданого ПАТ КБ «ПриватБанк» від 20.10.2016 року, повідомлення ПАТ КБ «ПриватБанк» № E.L.V.0.0.0.0/3-904 від 21.07.2016 року та визнати за ним право власності на Ѕ частину будинку розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 10 березня 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_1 , відмовлено. На дане рішення ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Васильчук А.Ю. подав апеляційну скаргу в якій просить рішення суду скасувати та увалити нове рішення про задоволення позову. В обґрунтування скарги посилається на те, що суд дійшов невірного висновку про дотримання нотаріусом приписів Закону щодо отримання ним вимоги про погашення заборгованості. Також йому не надсилалися відомості про вартість предмета іпотеки, визначену станом на дату не раніше як 90 днів до дня подання документів для проведення відповідної державної реєстрації. Крім того, державна реєстрація проведена з порушенням ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Заперечуючи вимоги апеляційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» подав відзив на таку, доводи якого зводяться до того, що не визнає скаргу в повному обсязі та вважає її безпідставною та необґрунтованою. Врегулювання спору було здійснено в позасудовому порядку на підставі застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, про що зазначено в іпотечному договорі, пункт

27. Відповідні документи, а саме: копія письмової вимоги про усунення порушень, яка була надіслана іпотекодавцю, та підтвердження наявності факту закінчення 30-ти денного строку з моменту отримання письмової вимоги про добровільне усунення порушення було надано в судовому засіданні. Оскільки у власності позивача наявне інше нерухоме майно то закон про мораторій на стягнення майна громадян не поширюється на дані правовідносини. Банком замовлялась оцінка вартості майна, що доводиться Висновком про вартість об`єкту оцінки від 25.10.2016 року. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає що така підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Встановлено, що 12.01.2008 року між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк» укладено кредитний договір № MKA7GA00000001, відповідно до умов якого він отримав кредит у сумі 26000,00 дол. США для споживчих цілей та 4735,80 дол. США для сплати страхових платежів (а.с.11-13). В рахунок забезпечення зобов`язань за вказаним кредитним договором 16.01.2008 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки згідно якого ОСОБА_1 передав в іпотеку ЗАТ КБ «ПриватБанк» 1/2 частину житлового будинку (а.с.8-10). 26.10.2016 року приватним нотаріусом Тячівського районного нотаріального округу Стойка Н.М. на підставі договору іпотеки від 16.01.2008 року, повідомлення виданого 20.10.2016 року ПАТ КБ «ПриватБанк» та повідомлення ПАТ КБ «ПриватБанк» № E.L.V.0.0.0.0/3-904 від 21.07.2016 року зареєстровано право власності на 1/2 частину житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що державна реєстрація права власності за іпотекодержателем здійснена у відповідності до чинного законодавства. Однак, апеляційний суд не може погодитись з таким висновком суду першої нітрації з огляду на таке. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України від 5 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку» (далі Закон № 898-IV) іпотека це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки (частина перша статті 33 Закону № 898-IV). Згідно з положеннями частин першої та третьої статті 36 Закону № 898-IV сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону. Відповідно до частини 1 статті 37 Закону № 898-IV іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді. Згідно п. 27 договору іпотеки сторони домовились про те, що звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором іпотекодержателя може бути здійснено у позасудовому порядку, зокрема, шляхом переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, про що іпотекодержатель зобов`язаний письмово повідомити іпотекодавця. Частиною першою статті 2 Закону 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Відповідно до частини третьої статті 10 цього Закону визначено, що державний реєстратор, зокрема, встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також, відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; перевіряє документи на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом. Частиною першої статті 10 Закону N 1952-ІV визначено, що державним реєстратором є, окрім інших, нотаріус. Згідно з частиною першої статті 11 Закону N 1952-IV державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. За змістом статті 18 Закону N 1952-ІV перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим документам. Згідно з пунктом 57 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року N 1127, для державної реєстрації права власності та інших речових прав на майно, яке набувається у зв`язку з виконанням умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення таких прав, також подається документ, що підтверджує наявність факту виконання відповідних умов правочину. Відповідно до пункту 61 цього Порядку для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; документ, що підтверджує наявність факту завершення тридцятиденного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу). Заперечуючи даний позов, АТ КБ «ПривтаБанк» посилався на те, що вказаних приписів було дотримано, а саме боржнику ОСОБА_1 надсилалася банком вимога про усунення порушень від 01.10.2013 року №30.1.0.0/2-368 (а.с.40), яка ним отримана 15.10.2013 року (а.с.41). Суд першої інстанції з цим погодився та виходив з того, що оскільки вказану вимогу боржник отримав та у 30-денний строк не усунув порушення, то реєстрація права власності на спірне майно за іпотекодержателем здійснена у відповідності до чинного законодавства. Але ж, такий висновок суду є помилковим внаслідок таких доводів. Зокрема, суд не звернув уваги на те, що зазначена вище вимога про усунення порушень датована 01.10.2013 року, тобто більш ніж за три роки до проведення державної реєстрації. При цьому згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно державна реєстрація права власності за іпотекодержателем від 26.10.2016 року здійснена на підставі повідомлення виданого 20.10.2016 року ПАТ КБ «ПриватБанк» та повідомлення ПАТ КБ «ПриватБанк» № E.L.V.0.0.0.0/3-904 від 21.07.2016 року, які в матеріалах справи відсутні. Отже, така державна реєстрація права власності жодним чином не пов`язана з вимогою про усунення порушень від 01.10.2013 року №30.1.0.0/2-368, а тому, така є неналежним доказом по даній справі. Натомість повідомлень від 21.07.2016 року та від 20.10.2016 року, які зазначені у якості підстави для реєстрації права власності, іпотекодержателем суду не надано, як і не надано доказів отримання іпотекодавцем таких повідомлень. Відтак, апеляційний суд виходить з того, що у матеріалах справи відсутні відомості про отримання ОСОБА_1 письмової вимоги від іпотекодержателя про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття на нього права власності, що в свою чергу свідчить про порушення процедури звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку, та є підставою для скасування державної реєстрації права власності за іпотекодержателем. Щодо вимоги позивача про визнання за ним права власності на спірне майно, то така задоволенню не підлягає, позаяк саме по собі скасування державної реєстрації права власності за іпотекодержателем є підставою для відновлення такого права за попереднім власником позивачам (п. 51 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.2011р. № 1141), а отже, додатково вирішувати дане питання в судовому порядку немає необхідності. З рахуванням наведеного рішення суду, згідно приписів п.п. 1, 3, 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову. Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір понесений за задоволення однієї немайнової вимоги 704,80 грн., та за подачу апеляційної скарги в розмірі 1057,20 грн. (704,80 х 150%), тобто на загальну суму 1762 грн. Виходячи з наведеного та керуючись ст.ст. 141, 367, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд, постановив: апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах якого діє адвокат Васильчук Андрій Юрійович, задовольнити частково. Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 10 березня 2020 року скасувати, та ухвалити в справі нове судове рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 . Скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно реєстраційний запис № 17289132 про реєстрацію за ПАТ КБ «ПриватБанк» права власності на предмет іпотеки 1/2 частину житлового будинку розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . У задоволенні іншої позовної вимоги, відмовити. Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 1762 грн., судового збору. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови суду складено 10 вересня 2020 року. Суддя-доповідач: Судді: