Постанова 4803 № 214/1176/17

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/5021/20 Справа № 214/1176/17 Суддя у 1-й інстанції - Гринь Н. Г. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 вересня 2020 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Бондар Я.М. суддів - Барильської А.П., Зубакової В.П. секретар судового засідання-Євтодій К.С. сторони справи : позивачі (відповідачі за зустрічним позовом: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 відповідач (позивач за зустрічним позовом)-Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк», розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Саксаганського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24 січня 2020 року, ухваленого суддею Гринем Н.Г. у м.Кривому Розі Дніпропетровської області, повний текст судового рішення складено 03 лютого 2020 року,- ВСТАНОВИВ : У лютому 2017 року позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулись до суду з первісною позовною заявою, в якій просили суд: визнати кредитний договір укладений 07.06.2006 року між ПАТ «УкрСиббанк» в особі відділення №12 Криворізької філії ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 недійсним з моменту укладення; визнати договір іпотеки укладений 07.06.2006 року між ПАТ «УкрСиббанк» в особі відділення №12 Криворізької філії ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 недійсним з моменту укладення; визнати договір поруки укладений 07.06.2006 року між ПАТ «УкрСиббанк» в особі відділення №12 Криворізької філії ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 недійсним з моменту укладення. В обґрунтування позову зазначили, що 07.06.2006 р. між ОСОБА_1 та ПАТ «УкрСиббанк» в особі відділення №12 Криворізької філії ПАТ «УкрСиббанк» укладено кредитний договір. Відповідно до умов договору, банк надав ОСОБА_3 у тимчасове користування кошти у розмір 10 500 дол. США із строком повернення до 06.06.2021 року та відсотками за користування кредитом у розмірі 11,80 % річних. 07.06.2006 року між ОСОБА_2 та між ПАТ «УкрСиббанк» в особі відділення №12 Криворізької філії ПАТ «УкрСиббанк» укладено договір поруки, за яким поручитель поручився перед кредитором за неналежне виконання позичальником взятих на себе зобов`язань за даним кредитним договором. На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 07.06.2006 року між ОСОБА_1 та банком укладено договір іпотеки, згідно з яким в іпотеку було передано нерухоме майно - квартиру розташовану за адресою: АДРЕСА_1 . Сторона позивачів вважає, що кредитний договір, договір поруки та іпотеки були укладені з порушенням вимог Закону України «Про захист прав споживачів». По-перше банк у порушення вимог Закону «Про захист прав споживачі»» не ознайомив позивачів з орієнтовною сукупною вартістю кредиту». По-друге, кредитодавець зобов`язаний повідомити споживача у письмовій формі про недоліки пропонованих схем кредитування. У разі не надання такої інформації суб`єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність встановлену статтями 15 і 23 цього Закону. Але, банк не виконав цю умову та не ознайомив позивачів із недоліками пропонованих схем кредитування. Не ознайомлення позивачів із недоліками призвело до того, що позивачі уклали договір на вкрай невигідних умовах. Невигідність у тому, що ризик від значного здорожчання долару на 500% покладено лише на позивачів. З цього випливає, що банк умисно знехтував приписами закону та не ознайомив позивачів з недоліками пропонованих схем кредитування, чим порушив вимоги закону «Про захист прав споживачів» та нав`язав вкрай невигідні умови кредитування. По-третє, кредитний договір не містить суттєвих умов, а отже є незаконним, банк не вказав сукупну вартість кредиту в національній валюті у гривневому виразу. Таким чином, в договорі не зазначено ані суму кредиту, ані детальний розпис сукупної вартості кредиту споживача. Таким чином, всупереч ЗУ «Про захист прав споживачів» договір не містить суттєвих умов, а отже є недійсним. По-четверте, кредитний договір має бути визнаний недійним, оскільки ані до укладення договору, ані під час його укладення банк не повідомив позивача, про те, що всі ризики від знецінення національної валюти покладаються не лише на позичальника та поручителя. Отже, в кредитному договір не має відомостей щодо детального розпису загальної вартості кредиту. Також, банком не надавався окремий письмовий документ з детальним розписом загальної вартості кредиту для споживача. У наданому розрахунку не вказано повної орієнтовної вартості кредиту, розрахунок проведений поверхово та незрозуміло для споживача, що є свідченням порушення п.2 ч.1 ст.11 Закону України «про захист прав споживачів», оскільки банк не надав позивачу, як споживчу фінансових послуг в галузі споживчого кредитування в письмовій формі інформації про умови кредитування, а також орієнтовану сукупну вартість кредиту, яка надається перед укладенням кредитного договору, чим було порушено вимоги чинного законодавства. Крім того, до договору включено положення, що є несправедливими відповідно до ст.ст.11,18 Закону. З огляду на наведене цілком очевидно, що умови кредитного договору є несправедливими, суперечать принципу добросовісності, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків на погіршення становища споживача, що є підставою для визнання такого договору недійсним та відповідно як наслідок, визнання недійсними договорв поруки та іпотеки, оскільки ці договори є похідними від основного договору. У жовтні 2017 року відповідач ПАТ «УкрСиббанк», не погоджуючись з первісними позовними позивачів, подав зустрічний позов до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором (т.2 а.с.53-55). Пред`явлені вимоги мотивовано тим, що 07.06.2006 року між Позивачем та ОСОБА_1 був укладений Договір про надання споживчого кредиту №ОД12И8295Д (в системі обліку банку договір №10410815000 від 07.06.2006 року) з додатковою угодою №1 від 15.01.2007 року. Відповідно до умов якого, ОСОБА_1 отримав кредитні кошти, в іноземній валюті, у розмірі 10 500 дол. США, під 11,8% річних, зі строком повернення кредиту по 06.06.2021 року, якщо тільки не буде застосовано іншого терміну. Відповідно до умов Договору, ОСОБА_1 зобов`язаний повернути кредит у повному обсязі в строки зазначені у Договорі, щомісяця сплачувати відсотки, у відповідності до графіку, який є додатком до Кредитного договору. Крім того, п.7.1. Договору, передбачена відповідальність за порушення строків повернення кредиту (всієї суми або його частини), термінів сплати відсотків та/або комісій, у виді пені, у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від гривневого еквіваленту суми простроченого платежу, сума якого (еквіваленту) розраховується за офіційним обмінним курсом НБУ гривні до валюти заборгованості, станом на дату нарахування такої пені, якщо сума такої заборгованості виражена у іноземній валюті, за кожен день прострочення, починаючи з 32 календарного дня з дати порушення терміну виконання зобов`язання. Одночасно, з метою забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 за Кредитним договором, між банком та ОСОБА_2 був укладений Договір поруки №ОД12И8295Д-П від 07.06.2006 року. Згідно з умов якого ОСОБА_2 , як поручитель, зобов`язалась відповідати перед банком за невиконання ОСОБА_1 усіх зобов`язань, у повному обсязі, що виникли з кредитного договору. ОСОБА_1 зобов`язання за Кредитним договором, у строки, обумовлені в Кредитному договорі своєчасно не виконує, кредит та проценти за його користування, не сплачує, тому Банк просив суд стягнути солідарно з Відповідачів у судовому порядку суму боргу, процентів за Кредитним договором, яка станом на 05.10.2017 року, складає - 2612 дол. США 78 центів та пені у розмірі 469 грн. 42 коп., з яких: заборгованість за кредитом - 2 376,04 дол. США; заборгованість по процентам - 236,74 дол. США; та пеню за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами за строк з 11.02.2017 року по 05.10.2017 року у розмірі 469,42 грн. Крім того, Позивач просив суд стягнути з Відповідачів, суму сплаченого судового збору, у рівних частках з кожного. Рішенням Саксаганського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24 січня 2020 року в задоволенні вимог первісної позовної заяви ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про захист прав споживачів, визнання недійсними кредитного договору, договорів поруки та іпотеки з моменту їх укладення, відмовлено. Зустрічні позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором, задоволені частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства «УкрСиббанк» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту №ОД12И8295Д (в системі обліку банку договір №10410815000) від 07.06.2006 року по кредиту та процентам у розмірі 2 518 (дві тисячі п`ятсот вісімнадцять) дол. США 54 центів та пені у розмірі 469 (чотириста шістдесят дев`ять ) гривень 42 коп. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «УкрСиббанк» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту №ОД12И8295Д (в системі обліку банку договір №10410815000) від 07.06.2006 року по процентам у розмірі 94 (дев`яносто чотири) дол. США 24 центів. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «УкрСиббанк» 828 (вісімсот двадцять вісім) грн. 72 коп. в рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства «УкрСиббанк» 771 (сімсот сімдесят одна) грн. 28 коп. в рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору. В апеляційній скарзі Позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посилаючись на незаконність і необґрунтованість оскаржуваного судового рішення, порушення норм матеріального та процесуального права, грубе порушення судом порядку додержання послідовності вчинення процесуальних дій, зокрема, позбавлення права на апеляційне оскарження ухвал суду, ухвалення судового рішення по суті у справі без повного з`ясування всіх обставин справи та без дослідження доказів, без повідомлення учасників справи про завершення розгляду справи та без проведення судових дебатів, що є наслідком порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивачів, ставлять питання про скасування рішення Саксаганського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24 січня 2020 року, ухвалення нового рішення, яким у задоволенні зустрічних позовних вимог ПАТ «УкрСиббанку» відмовити повністю, задовольнивши первісні позовні вимоги та визнати недійсними з моменту укладення договір про надання споживчого кредиту №0Д12И8295Д, договір поруки №0Д12И8295-П, договір іпотеки №0Д12И8295-3, які було укладено 07.06.2006р. в особі начальника відділення №12 Криворізької філії АКІБ «УкрСиббанк». Постановити окрему ухвалу суду щодо порушень матеріального та процесуального права, допущених судом першої інстанції під час розгляду справи, на підставі статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та направити до Вищої ради правосуддя для прийняття рішення. Зокрема, скаржники зазначають, що 26.12.2019р. за вх.№23321 ними була подана заява про забезпечення позову у порядку ст.ст.149, 150 ЦПК України, яка відсутня в матеріалах справи. 24.01.2020р. за вх.№1280 ними подано апеляційну скаргу на ухвалу суду від 27 грудня 2019р. про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову, яка відсутня в матеріалах справи. 28.02.2020р. з цього приводу, подано заяву до суду щодо проведення службової перевірки у зв`язку із знищенням матеріалів справи та 10.03.2020р. подано скаргу на неправомірні дії представників апарату суду. 24.01.2020р. клопотання ОСОБА_2 про перенесення розгляду справи, залишилося судом не розглянутим. 24.01.2020р. клопотання без участі відповідача у судовому засіданні, яке призначено на 12.15 год., подано після засідання о 15.33 год. вх.№1319. 24.01.2020р. ухвалено вступну та резолютивну частину судового рішення. Скаржники зазначають, що 19.12.2019р. в судовому засіданні ними подана заява про забезпечення позову, в задоволенні, якої невмотивовано відмовлено ухвалою суду від 21.12.2019р, копія цієї ухвали отримана позивачами лише 24.01.2020р. після чотирьох запитів до суду на її отримання та в день прийняття судом рішення у справі Також, скаржники вказують, що 26.12.2019р. за вх.№23321 через канцелярію Саксаганського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області ними подано заяву про забезпечення позову щодо заборони вчиняти певні дії та встановлення обов`язку вчинити певні дії, які необхідні для поновлення порушених прав позивачів за первісним позовом в задоволенні, якої невмотивовано відмовлено ухвалою суду від 27.12.2019р, копію ухвали позивачі отримали 09.01.2020р. Скаржники вважають, що суд першої інстанції, відмовляючи у застосуванні відповідних заходів забезпечення позову, не здійснив оцінки обгрунтованості їх доводів, підтверджених доказами, щодо необхідності вжиття цих заходів, що невжиття цих заходів може в майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення або приведе до потреби докладати їм значних зусиль для відновлення їх порушених прав, при цьому, не послався на закон, яким суд керувався при постановленні ухвал, не з`ясував сумірності видів забезпечення позову, які вони просили, позовним вимогам, не оцінив рівноцінності заходів забезпечення позову змісту заявлених позовних вимог, пославшись тільки на загальні норми процесуального права. Позивачі, посилаючись на явну невмотивованість постановлених ухвал суду від 21.12.2019р. та 27.12.2019р. про відмову в задоволенні заяв про забезпечення позову, вважають, що допущені судом порушення не є простою суддівською помилкою, а мають ознаки умисних дій з боку судді ОСОБА_4 і можуть містити ознаки дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Окрім того, скаржники вказують, що 24.01.2020р. за вх. №1280 через канцелярію суду ними було подано апеляційну скаргу на ухвалу суду від 27 грудня 2019р. про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову від 26 грудня 2019р., однак апеляційна скарга з додатками відсутня в матеріалах справи. Також, вказують, що частково ознайомившись 28.02.2020р. та 05.03.2020р. з матеріалами справи їм стало відомо про відсутність в матеріалах справи їх заяви про забезпечення позову від 26.12.2019р. та апеляційної скарги від 24.01.2020р. на ухвалу суду від 27.12.2019р. З цього приводу, 28.02.2020р. та 10.03.2020р. позивачі звернулися до голови Саксаганського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області із заявою щодо проведення службової перевірки та скаргою на неправомірні дії працівників апарату суду та 13.03.2020р. отримали відповідь від в.о. голови суду вих. №01-25/16/2020 від 12.03.2020р. щодо розгляду заяви від 28.02.2020р. про проведення службової перевірки, що потребує додаткового часу, стосовно відсутності в матеріалах справи апеляційної скарги від 24.01.2020р. на ухвалу суду від 27.12.2019р. Зверетають увагу на порушення норм процесуального права, допущені суддею Гринем Н. Г., зокрема, і відсутність реагування на неналежне формування матеріалів цивільної справи, яке слід оцінювати в сукупності з іншими обставинами зазначеної справи, які утворюють дисциплінарний проступок, передбачений підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме істотне порушення норм процесуального права, під час здійснення правосуддя, що унеможливило учасниками судового процесу реалізацію наданих їм процесуальних прав. Скаржники вказують, що головуючий у справі суддя Гринь Н. Г. в ході розгляду справи систематично не забезпечував додержання послідовності та порядку вчинення процесуальних дій, не забезпечував здійснення стороною позивачів за первісним позовом їх процесуальних прав та виконання відповідачем своїх процесуальних обов`язків, що суперечить завданню цивільного судочинства. Вищезазначені процесуальні порушення допущені судом підтверджуються наступними обставинами та доказами у справі: Так, представники відповідача за первісним позовом ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 жодного разу не з`являлися в судові засідання, від останньої була заява від 19.09.2017р. про перенесення розгляду справи; ОСОБА_8 двічі без поважних причин 18.04.2017р. та 05.05.2017р. не з`являлася в судові засідання; ОСОБА_9 04.12.2017р., 23.05.2018р, 25.07.2018р., 21.01.2019р., 12.09.2019р., 19.12.2019р. не з`являвся в судові засідання або просив суд про відкладення розгляду справи і кожного разу суд задовольняв та переносив розгляд справи на іншу дату. Вказують, що ухвалою суду від 01.06.2017р. було задоволено клопотання позивачів про витребування у відповідача оригіналу кредитної справи ОСОБА_1 . У зв`язку з невиконанням останнім вимог суду, 14.11.2018р. повторно до суду, було подано аналогічне клопотання про витребування доказів, яке судом було розглянуто лише 03.05.2019р., а відповідачем не в повному об`ємі виконано лише 07.11.2019р. З приводу не надання відповідачем з 01.06.2017р. письмових доказів, витребуваних судом, 20.08.2019р. було подано клопотання щодо вжиття заходів процесуального примусу до відповідача на підставі ст.ст.143,146 ЦПК України з постановленням ухвали суду, в задоволенні якого суд відмовив та продовжив термін для виконання до 12.09.2019р. У судовому засіданні 12.09.2019р. представник відповідача знову просив суд про відкладення розгляду справи у зв`язку з не наданням кредитної справи ОСОБА_1 , яке судом знову було задоволено, а розгляд справи відкладено на 07.11.2019р. Скаржники зазначають, що у рішенні суд навпаки звинуватив сторону позивачів в неодноразових відкладеннях розгляду справи, умисному затягуванні розгляду справи та зловживання процесуальними правами, у зв`язку з чим ухвалив рішення за відсутності сторін. Проте, ОСОБА_10 , як один із позивачів, лише двічі зверталася до суду про відкладення розгляду справи, при цьому, 08.07.2019р. розгляд справи було відкладено на 20.08.2019р. не у зв`язку з неявкою в судове засідання позивача ОСОБА_11 , а у зв`язку з відсутністю електропостачання судове засідання не відбулося, що підтверджено довідкою суду, а 24.01.2020р. клопотання про відкладення розгляду справи суд взагалі не розглянув, ухваливши рішення у справі без присутності позивача ОСОБА_1 , який цього дня був у суді, по-перше, для прийняття участі в засіданні, призначеному на 12.15 год., а по-друге, у зв`язку з поданням апеляційної скарги на ухвалу суду від 27.12.2019р., яка зникла з матеріалів справи, при цьому, секретар судового засідання ОСОБА_12 повідомила, що розгляд справи переноситься на іншу дату, а про дату наступного судового засідання учасники справи будуть повідомлені повістками. Позивачі вважають, що відповідачем залишилася не виконаною ухвала суду від 28.08.2018р. щодо письмового опитування учасника справи - відповідача, як свідка, у порядку ст.93 ЦПК України, а свідком ОСОБА_13 не надано відповідей на всі поставлені судом запитання, а також не надано копії цієї відповіді стороні позивачів, що суперечить вимогам ч.9 ст.83 ЦПК України. Крім того, відповідачем не надано стороні позивачів копії Відповіді на Відзив, ані поштовим зв`язком, ані в судових засіданнях, а судом її було отримано 06.09.2018р. вх.14943. З урахуванням недобросовісного виконання відповідачем своїх процесуальних обов`язків та зловживань процесуальним правом, 14.11.2018р. позивачами подано заяву на постановлення окремої ухвали суду на підставі ст.262 ЦПК України, підозрюючи представників банку у вчиненні кримінальних правопорушень під час укладення оспорюваних договорів, в задоволенні якої суд відмовив, заперечення проти дій головуючого у судовому засіданні були відхилені, 21.03.2019р. - заперечення на заяву свідка ОСОБА_13 , який не виконав вимоги суду від 28.08.2018р. суд ці обставини залишив не врахованими під час ухвалення рішення, та 05.04.2019р. - заперечення на відповідь відповідача на відзив від 13.04.2018р., суд, також не врахував під час прийняття рішення по суті розгляду справи. Позивачі вважають, що в діях суду під час розгляду справи вбачаються прояви зацікавленості та упередженості щодо об`єктивності розгляду справи, порушується принцип рівності прав та обов`язків між учасниками процесу, суд не сприяв стороні позивачів в реалізації ними їхніх процесуальних прав, зокрема, на отримання необхідних достатніх доказів у справі, не вжив жодного заходу процесуального примусу для виконання відповідачем своїх обов`язків. Скаржники зазначають, що право заявити відвід суду було використано ними заявами від 24.05.2018р., 11.10.2018р., 14.05.2019р., проте в задоволенні відводів суд бсзпідставно відмовив. Позивачі стверджують, що в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено обгрунтовані відводи. Скаржники зазначають, що під час судового розгляду вони були ознайомлені із заявою на видачу готівки від 07.06.2006р. та квитанцією про здійснення валютно-обмінної операції, які свідчать про те, що насправді, кредитні кошти були надані позичальнику ОСОБА_1 не у валюті - доларах США, як передбачено умовами кредитного договору, а у гривні. Окрім цього, наступним доказом того, що позичальник отримав кредит саме у гривні, а не в доларах США, є відсутність договорів з позичальником на відкриття банківських рахунків, зокрема, в іноземній валюті. Посилаючись на пункт 1.5 кредитного договору вказують, що кредит надається шляхом зарахування Банком коштів на поточний рахунок Позичальника № НОМЕР_1 в Криворізькій філії АКІБ «УкрСиббанк». Вищезазначені докази про відсутність заборгованості за кредитним договором було зазначено у Заяві про забезпечення позову від 26.12.2019р. (відсутня в матеріалах справи), в задоволенні якої ухвалою суду від 27.12.2019р. було відмовлено, у зв`язку з чим позивачами була подана апеляційну скаргу на ухвалу суду від 27.12.2019р. про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову, яка також відсутня в матеріалах справи, про що зазначалося раніше. Скаржники вказують, що на час укладення кредитного договору та надання кредитних коштів банком було грубо порушено встановлені вимоги діючого законодавства України, які визначені Законом України «Про захист прав споживачів» (далі - Закону М 1024-ХП в редакції, яка діяла на час укладення договору), зокрема, згідно статті 10 виконавець наданої послуги зобов`язаний видати споживачеві розрахунковий документ, що засвідчує факт надання послуги, чого банком зроблено не було. На час подання позовної заяви 15.02.2017р. позивачі не мали письмового доказу про отримання кредитних коштів у гривні, а не в доларах США, а отримали можливість ознайомитися з первинними фінансовими документами лише у судовому засіданні 07.11.2019р. після надання відповідачем деяких документів з кредитної справи ОСОБА_1 Позивачі вказують, що вони намагалися самостійно отримати вищезазначені докази і з цього приводу 28.10.2017р. зверталися до банку з запитом на отримання розрахункового документу в підтвердження видачі кредитних коштів через касу банку у гривневому еквіваленті та витрат, які поніс споживач фінансових послуг під час оформлення договірних кредитних правовідносин, про що було зазначено у відзиві від 13.04.2018р. на зустрічну позовну заяву), що являється ще одним доказом того, що банк дійсно приховує виконання умов кредитного договору у гривневому еквіваленті, що є порушенням істотних умов кредитного договору. Скаржники зазначають, що 16.10.2011р. набрав чинності Закон України №3795-УІ від 22.09.2011р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», після доповнення частини першої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» №1024-ХІІ абзацом третім такого змісту: «Надання (отримання) споживчих кредитів в іноземній валюті на території України забороняється». Посилаючись на довідку - розрахунок заборгованості за кредитом, надану представником банку в якості доказу разом із зустрічною позовною заявою про стягнення заборгованості за кредитним договором від 17.10.2017р., вказують, що позивачі, станом на 30.09.2011р. достроково погасили тіло кредиту в сумі 8 004.68 доларів США. який згідно Додатку №1 до кредитного договору «Графіку погашення кредиту», повинен був бути погашеним лише до 01.01.2018 року. В гривневому еквіваленті з урахуванням курсу НБУ по відношенню гривні до долара на жовтень 2011р. сума складає: 8 004.68дол. США*7.99 грн. = 63 957.39 гривень. Позивачі вказують, що, якщо провести прості арифметичні розрахунки, згідно тієї ж Довідки-розрахунку заборгованості за кредитом щодо повернення кредиту, станом на 30.09.2011р. банку було повернуто не тільки позичені грошові кошти в сумі 53 025, 00 гривень, згідно п.1.1 кредитного договору вказана сума кредиту дорівнювала еквіваленту 53 025,00 (п`ятдесят три тисячі двадцять п`ять) гривень, а й було переплачено кошти у розмірі 10 932.39 грн. Скаржники, посилаючись на викладене вище, вказують, що відповідач повинен був на підставі внесених змін до Закону України «Про захист прав споживачів» запропонувати позичальникам перевести валютний споживчий кредит у гривневий, шляхом письмового повідомлення, однак цього не зробив, тому що для банка такі умови були невигідними, так як станом на 30.09.2011р. достроковим погашенням кредиту - більш ніж 75 %, позичальник погасив не тільки всі фінансові ризики, які було закладено банком до 2018 року (Додаток №1 до кредитного договору «Графіку погашення кредиту»), а, й отримав прихований прибуток в результаті знецінення національної валюти та збільшенням процентів за кредитом методом факт/360, а тому в діях банку є всі ознаки шахрайства, так як він і надалі планував отримувати прихований (незаконний) прибуток. Відповідно до п.1.18 глави І розділу III Постанови правління НБУ №255 Про затвердження Правил бухгалтерського обліку доходів і витрат банків України від 18.06.2003р., - Для обрахування процентних доходів і витрат застосовуються такі методи визначення кількості днів: метод "факт/факт" - передбачає, що для розрахунку використовується фактична кількість днів у місяці та році; метод "факт/360" - передбачає, що для розрахунку використовується фактична кількість днів у місяці, але умовно в році 360 днів; метод "30/360" - передбачає, що для розрахунку використовується умовна кількість днів уроці - 360, у місяці -

30. Згідно п.1.3.3. кредитного договору та п.1.2 Додаткової угоди до кредитного договору «Нарахування процентів за цим Договором здійснюється щомісяця, в останній робочий день поточного місяця, методом «факт/360» відповідно до вимог нормативно-правових актів Національного банку України та чинного законодавства України». При таких розрахунках відсотків, банк додатково отримує відсотки за 5 або 6 днів на рік в залежності від того чи високосним є рік. Відношення факт/360 не буде дорівнювати «1», створено арифметичне викривлення відношення кількості днів у рік (тобто принцип 360 днів застосовано лише у знаменнику, а в чисельнику застосовані кількість календарних днів), а саме: 365/360 х 100 - 100 = 1,39% чи 366/360 х 100 - 100 = 1,67%. Таким чином, відсотки за кредитним договором були штучно збільшені на 1,39% чи 1,67% у високосний рік. Отже, починаючи перерахунок з жовтня 2011 року переплата по кредиту становить з урахуванням курсу НБУ по відношенню гривні до долара на 17 березня 2020р.: по тілу: 113,51 дол. США*26,67 грн. = 3 027,31 гривень+10 932,39= 13 959,7 гривень; по відсоткам: 3883,4дол. США*26,67грн.= 103 570, 28 гривень. Всього переплата по кредиту становить: 13 959,7 + 103 570, 28 = 117 529,98 (сто сімнадцять тисяч п`ятсот двадцять дев`ять) гривень 98 коп. Позивачі зазначають, що наведений ними розрахунок є приблизним, тому шо не враховані всі супутні послуги банку, які сплачувалися позичальником ОСОБА_1 під час погашення кредиту через касу банку, шляхом здійснення валютно-обмінних операцій, тому що всі розрахунки з банком відбувалися незаконним шляхом з використанням транзитного рахунку № НОМЕР_2 , замість того, щоб направляти кошти клієнта на його поточний рахунок, а потім на погашення кредиту, а також, не враховано переплату по відсоткам, тому що як зазначалося у заяві про забезпечення позову від 26.12.2019р., яка відсутня в матеріалах справи, банком було збільшено відсоток за кредитним договором на 1,39 % чи на 1,67% у високосний рік. На підставі наведеного вище, позивачі вважають, висновок суду про стягнення з них кредитної заборгованості є незаконнии та неогрунтованим, тому що докази, які ці обставини спростовують, залишилися не дослідженими судом у повному обсязі та не долучені до матеріалів справи, а інші письмові докази - процесуальні документи, які подано через канцелярію суду - просто знищені, що є перешкоджанням стороні позивачів у справі, всебічному і повному з`ясуванню обставин справи, які мають суттєве значення при вирішенні спору. Також, позивачі не погоджуються із рішенням суду в частині розподілу судових витрат та стягненні з позивачів на користь відповідача судового збору за подачу зустрічного позову на підставі ст.141 ЦПК України, оскільки вважають, що такий висновок суду не відповідає вимогам законодавства. Вказують, при цьому, що вони звернулися до суду з позовною заявою на підставі Закону України «Про захист прав споживачів» про визнання недійсними з моменту укладення кредитного договору, договорів поруки та іпотеки, тобто виступили як споживачі послуг банку, які на підставі частини 3 ст.22 Закону України «Про захист прав споживачів» звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов`язані з порушенням їх прав. Висновок про те, що споживачі звільняються від сплати судового збору на всіх стадіях цивільного процесу висловлено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 21 березня 2018 року у справі № 761/24881/16-й (провадження № 14-57цс18). Вказують, що суд першої інстанції, відмовивши в задоволенні первісних позовних вимог та стягнувши з позивачів на користь ПАТ «УкрСиббанк» судові витрати у вигляді сплаченого судового збору за подання останнім зустрічної позовної заяви, не взяв до уваги наведені обставини та норми права, не врахував, що позивача звільнено від сплати судового збору як споживача послуг банку. Окрім того, скаржники, посилаючись на відповідь директора Департаменту ліцензування НБУ від 04.02.2020р за №27-0005/5729, з якої вбачається, що відділення №12 Криворізької філії АКІБ «УкрСиббанк» у м.Кривому Розі на протязі з 01.01.2006р. по 01.06.2007р. не було структурною одиницею Криворізької філії АКІБ «УкрСиббанк», тому що згідно Державного реєстру банків на 07.06.2006р., тобто на час укладення оспорюваних договорів, відсутнє в переліку банківських установ, які було створено згідно Положення про порядок створення і державної реєстрації банків, відкриття їх філій, представництв, відділень, затвердженого постановою Правління НБУ від 31.08.2001р. №375, зазначають, що відповідач шляхом обману уклав кредитний договір порушивши при цьому вимоги ст.ст.92, 203, 207, 215, 626, 627, 628, 647 ЦК України, а начальник неіснуючого відділення №12 Криворізької філії АКІБ «УкрСиббанк» ОСОБА_14 , вчинив дії, які є суспільно небезпечним правопорушенням, що виражається не тільки у вигляді порушення їх прав, а порушенням норм публічного права. Тобто, особа, яка представляла інтереси юридичної особи, діяла цілеспрямовано маючи на меті та усвідомлюючи, що її дії не є правочином ще на стадії його укладення. Таким чином, з урахуванням порушень вимог Глави 6 ЦПК України - §

3. «З`ясування обставин справи та дослідження доказів» та §

4. «Судові дебати та ухвалення рішення», допущених судом під час розгляду справи по суті, залишилися не повно з`ясованими обставини справи, а докази - не дослідженими у повному обсязі, що є наслідком постановленя судом незаконного та необгрунтованого рішення у справі. Письмові пояснення на апеляційну скаргу позивачів, що по суті є відзивом на апеляційну скаргу, подані до суду апеляційної інстанції 30.06.2020 відповідачем АТ «УКРСИББАНК», колегія суддів не бере до уваги, оскільки їх подано з порушенням норм ч.4 ст.360 ЦПК України, без надання доказів надіслання копії письмових пояснень іншим учасникам справи. Заслухавши доповідь судді - доповідача, вислухавши позивача ОСОБА_1 , який у повному обсязі підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове, яким первісні позовні вимоги позивачів задовольнити в повному обсязі та відмовити АТ «УКРСИББАНК» в задоволенні зустрічних позовних вимог, думку представника відповідача ОСОБА_9 , який заперечував проти задоволення апеляційної скарги позивачів, просив рішення суду першої інстанції, як законне і обґрунтоване, залишити без змін, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених сторонами позовних вимог, доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивачів не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 07.06.2006 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №ОД12И8295Д (т.1 а.с.165-170), за умовами договору кредитодавець надав позичальникові кредит в сумі 10 500 доларів США з цільовим призначенням - для особистих потреб (придбання нерухомості). Розмір кредиту визначено за заявкою ОСОБА_1 від 05.06.2006 року на отримання кредиту, який він визначив саме в доларах США в сумі 10 500 із наданням інформації щодо його майнового, сімейного стану, наявності у приватній власності нерухомого майна та можливості повернення заявленой ним суми кредиту (т.1 а.с. 220-222). Відповідно до п.п.1.2.1, 1.2.2 кредитного договору надання кредиту здійснюється строком з 07.06.2006 року по 06.06.2021 року для особистих потреб, а саме на придбання нерухомості шляхом зарахування банком коштів на поточний рахунок позичальника для подальшого використання за цільовим призначенням (т. 1 а.с.165-166). Відповідно до п.1.3 договору, за користування кредитними коштами протягом перших 30 календарних днів, рахуючи з дати надання кредиту, процентна ставка встановлюється в розмірі 11,80 % річних; після закінчення цього строку та кожного наступного місяця кредитування процентна ставка підлягає перегляду відповідно до умов кредитного договору. За погодженням сторін, за умовами договору, також може бути вставлений новий розмір процентної ставки. Проценти нараховуються щомісячно, в останній робочий день за методом «факт-360». Як визначено у п.1.3.4 договору, строк сплати процентів встановлено з 01 по 10 число включно кожного місяця. Згідно додаткової угоди №1 від 15.01.2007 року змінено номер рахунку на який позичальник зобов`язаний повертати суму кредиту та повертати проценти, комісії, штрафи та інші платежі. Встановлено наступний метод нарахування процентів, а саме нарахування процентів здійснюється щомісяця, в останній робочий день поточного місяця, методом «факт/360» та встановлена черговість погашення заборгованості. За порушення позичальником термінів погашення будь-яких свої грошових зобов`язань, передбачених Договором, зокрема, термінів повернення кредиту (всієї суми або його частини) або термінів сплати процентів за кредит та/або комісії, банк має право вимагати додатково сплатити банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від гривневого еквіваленту суми простроченого платежу, сума якого розраховується за офіційним обмінним курсом НБУ гривні до валюти заборгованості станом на дату нарахування такої пені, якщо сума такої заборгованості виражена в іноземній валюті; пеня нараховується за кожен день прострочення, розраховується за методом 360/факт. Банк може використовувати право на застосування пені, починаючи з 32 календарного дня, рахуючи з дати порушення терміну виконання свого грошового зобов`язання(т.1 а.с.173). Правомірність надання банком кредиту ОСОБА_1 в іноземній валюті підтверджується наявною в АКІБ «УкрСиббанк» генеральною ліцензією НБУ на здійснення операцій з валютними цінностями №75 від 24.12.2001 року (т.2 а.с. 60), згідно офіційних відомостей Національного Банку України з інтернет-порталу www.bank.gov.ua, що узгоджується з вимогами п.2 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» №15-93 від 19.02.1993 року, Положенням про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженим Постановою Правління НБУ від 15.12.2004 року №637 та правовою позицією Верховного Суду України у справах № 6-190цс15 та № 6-1680цс15. Визначаючи обсяг відповідальності за порушення виконання кредитних зобов`язань сторонами погоджено, що відповідно до п.7.1 кредитного договору, за порушення позичальником термінів погашення будь-яких своїх грошових зобов`язань, передбачених договором, термінів повернення кредиту та/або термінів сплати процентів та/або комісій, банк має право вимагати від позичальника додатково сплатити банку пеню в наступному порядку: -в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від гривневого еквіваленту суми простроченого платежу, якщо сума такої заборгованості виражена в гривні; -в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від гривневого еквіваленту суми простроченого платежу, сума якого (еквіваленту) розраховується за офіційним обмінним курсом НБУ гривні до валюти заборгованості станом на день нарахування такої пені, якщо сума такої заборгованості виражена в іноземній валюті; -пеня нараховується за кожен день прострочення, включаючи день погашення заборгованості, але в будь-якому випадку такий розмір пені не може перевищувати розмір, встановлений чинним законодавством України на момент нарахування. Того ж дня, між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір №ОД12И8295/2 від 07.06.2006 року (т.1 а.с. 227-229), згідно якому, останній отримав кредит у формі кредитної лінії в національній валюті України в сумі ліміту кредитної лінії 448,00 грн., терміном повернення - щомісяця рівними частинами упродовж 11 місяців з моменту видачу траншу встановленого Графіком видачі траншів, з відсотковою ставкою 15,50 %, з терміном сплати не пізніше 10 числа кожного місяця. Крім того, між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір від 07.06.2006 року про відкриття картрахунку та видачу платіжної карти і додаткова угода про встановлення ліміту овердрафту №1, сума овердрафту - 5300 грн., термін повернення 06.07.2007 року згідно тарифів банку (т.1 а.с. 233-234). Забезпеченням виконання ОСОБА_1 кредитних зобов`язань виступають іпотека належної йому квартири АДРЕСА_2 та порука ОСОБА_2 (п.2.1 договору, т.1 а.с.166). 07.06.2006 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (правонаступник: ПАТ «УкрСиббанк») та ОСОБА_2 укладено договір поруки №ОД12И8295-П за умовами якого, поручитель зобов`язалась солідарно відповідати за виконання позичальником ОСОБА_1 кредитних зобов`язань за вказаним кредитним договором (т.1 а.с.180-181). Відповідно до п.1.3. Договору поруки, Поручитель відповідає перед Кредитором у тому ж обсязі, що і Боржник, за всіма зобов`язаннями останнього за Основним договором, включаючи повернення основної суми боргу (в т.ч. суми кредиту, регресу), сплату процентів, комісій, відшкодування можливих збитків, сплату пені та інших штрафних санкцій, передбачених умовами Основного договору. Відповідно до п.1.4. Договору поруки, відповідальність Поручителя і Боржника є солідарною. Згідно п. 3.1. Договору поруки, цей договір набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами та діє до повного припинення всіх зобов`язань боржника та основним договором. Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 свої кредитні зобов`язання належним чином не виконував, востаннє вніс 20.12.2016 року 23,37 доларів США - в рахунок фактичного погашення тіла кредиту та 0,63 дол. США в рахунок погашення заборгованості за відсотками (т 2 зворот а.с.84), всього сплативши станом на 05.10.2017 року 8 123,96 доларів США, що слідує з розрахунку заборгованості (т.2 а.с.83-89). У зв`язку з цим, станом на 05.10.2017 року розмір заборгованості за кредитним договором від 07.06.2006 року, у тому числі простроченої, складає: за тілом кредиту - 2376,96 доларів США, відсотків за користування кредитом - 236,74 доларів США, нарахованої неустойки - 469,42 грн. Доказів зворотного в спростування наданого позивачем за зустрічним позовом розрахунку ОСОБА_1 , ОСОБА_2 суду не надано. Судом встановлено, що умовами договору визначено сплату платежів щомісячно з певною періодичністю згідно до Графіку погашення. Згідно з довідкою - розрахунком заборгованості за кредитним договором від 07.06.2006 року, останній платіж за тілом кредиту сплачений 20.12.2016 року у розмірі 23,37 доларів США, а зі сплати процентів за користування кредитом - 20.12.2016 року у розмірі 0,63 доларів США. Таким чином, про порушення свого права банк дізнався з 02.01.2017 року з моменту настання чергового платежу. Як вбачається з вимоги про дострокове погашення заборгованості, вона була направлена ОСОБА_1 та ОСОБА_2 лише 19.07.2017 року (т.2 а.с. 31, 32), а до суду банк звернувся за допомогою засобу поштового зв`язку згідно штампу на конверті 10.10.2017 року (т.2 а.с. 96) . Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення в частині відмови у задоволенні первісних позовних вимог позивачів, проаналізував надані сторонами докази в їх сукупності, й виходив з того, що АТ «УкрСиббанк» правомірно надав кредиту ОСОБА_1 в іноземній валюті, а позичальник свої зобов`язання перед Банком належним чином не виконав у зв`язку з чим виникла заборгованість, тоді, як наведені у позові доводи позивачів щодо визнання недійсними кредитного договору та договорів поруки і іпотеки є безпідставними та належним чином недоведеними позивачами. Частково, задовольняючи позовні вимоги Банку про стягнення з відповідачів ОСОБА_1 і ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором, суд виходив з доведеності позивачем обставин надання кредиту, порушення позичальником своїх зобов`язань щодо повернення кредитних коштів, а також з того, що вимога про дострокове погашення заборгованості була направлена відповідачам лише 19.07.2017 року а до суду з позовом банк звернувся лише 10.10.2017 року, тому заборгованість, яку може бути стягнуто солідарно з боржника і поручителя обліковується в межах шестимісячного строку за період до 10.04.2017 року. Колегія суддів повністю погоджується з висновками суду першої інстанції, викладеними в судовому рішенні, вважає їх правильними і належним чином обґрунтованими та не може погодитись із доводами позивачів, викладеними в апеляційній скарзі, з огляду на таке. За вимогами ст.ст.263, 264 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності на підставі закону, ;що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України. Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для цієї справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. При ухваленні рішення суд зобовязаний зясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обовязково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції під час судового розгляду справи у повному обсязі з`ясував всі обставини, які мають значення для справи, та виконав усі вимоги цивільного судочинства, у зв`язку із чим рішення в даній справі є законним і обґрунтованим. Так судом встановлено, що 07.06.2006 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №ОД12И8295Д, за умовами договору кредитодавець надав позичальникові кредит в сумі 10 500 доларів США з цільовим призначенням - для особистих потреб (придбання нерухомості). Розмір кредиту визначено за заявкою ОСОБА_1 від 05.06.2006 року на отримання кредиту, який він визначив саме в доларах США в сумі 10 500 із наданням інформації щодо його майнового, сімейного стану, наявності у приватній власності нерухомого майна та можливості повернення заявленого ним суми кредиту. Укладення кредитного договору сторонами не заперечується. Пунктами 1.2.1, 1.2.2 кредитного договору, підписаного сторонами, визначено, що надання кредиту здійснюється строком з 07.06.2006 року по 06.06.2021 року, що кредит надається для особистих потреб, а саме для придбання нерухомості, шляхом зарахування банком коштів на поточний рахунок позичальника для подальшого використання за цільовим призначенням. У п.1.3 договору, визначено, що за користування кредитними коштами протягом перших 30 календарних днів, рахуючи з дати надання кредиту, процентна ставка встановлюється в розмірі 11,80 % річних; після закінчення цього строку та кожного наступного місяця кредитування процентна ставка підлягає перегляду відповідно до умов кредитного договору. За погодженням сторін, за умовами договору також може бути вставлений новий розмір процентної ставки. Проценти нараховуються щомісячно, в останній робочий день за методом «факт-360». Пунктом 1.3.4 договору, встановлено строк сплати процентів з 01 по 10 число включно кожного місяця. Додатковою угодою №1 від 15.01.2007 року змінено номер рахунку на яку позичальник зобов`язаний повертати суму кредиту та повертати проценти, комісії, штрафи та інші платежі. Встановлено наступний метод нарахування процентів, а саме нарахування процентів здійснюється щомісяця, в останній робочий день поточного місяця, методом «факт/360» та встановлена черговість погашення заборгованості. За порушення позичальником термінів погашення будь-яких свої грошових зобов`язань, передбачених Договором, зокрема, термінів повернення кредиту (всієї суми або його частини) або термінів сплати процентів за кредит та/або комісії, банк має право вимагати додатково сплатити банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від гривневого еквіваленту суми простроченого платежу, сума якого розраховується за офіційним обмінним курсом НБУ гривні до валюти заборгованості станом на дату нарахування такої пені, якщо сума такої заборгованості виражена в іноземній валюті; пеня нараховується за кожен день прострочення, розраховується за методом 360/факт. Банк може використовувати право на застосування пені починаючи з 32 календарного дня, рахуючи з дати порушення терміну виконання свого грошового зобов`язання. Окрім того, пунктом п.7.1 кредитного договору визначено право Банку за порушення позичальником термінів погашення будь-яких своїх грошових зобов`язань, передбачених договором, термінів повернення кредиту та/або термінів сплати процентів та/або комісій, вимагати від позичальника додатково сплатити банку пеню в наступному порядку: -в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від гривневого еквіваленту суми простроченого платежу, якщо сума такої заборгованості виражена в гривні; -в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від гривневого еквіваленту суми простроченого платежу, сума якого (еквіваленту) розраховується за офіційним обмінним курсом НБУ гривні до валюти заборгованості станом на день нарахування такої пені, якщо сума такої заборгованості виражена в іноземній валюті; -пеня нараховується за кожен день прострочення, включаючи день погашення заборгованості, але в будь-якому випадку такий розмір пені не може перевищувати розмір, встановлений чинним законодавством України на момент нарахування. Забезпеченням виконання ОСОБА_1 кредитних зобов`язань перед Банком виступає іпотека належної йому квартири АДРЕСА_2 , а також порука ОСОБА_2 Договір поруки №ОД12И8295-П укладено 07.06.2006 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (правонаступник: ПАТ «УкрСиббанк») та ОСОБА_10 . За умовами договору поруки поручитель ОСОБА_2 зобов`язалась солідарно відповідати за виконання позичальником ОСОБА_1 кредитних зобов`язань за кредитним договором. Пунктом 1.3. Договору поруки, визначено, що Поручитель відповідає перед Кредитором у тому ж обсязі, що і Боржник, за всіма зобов`язаннями останнього за Основним договором, включаючи повернення основної суми боргу (в т.ч. суми кредиту, регресу), сплату процентів, комісій, відшкодування можливих збитків, сплату пені та інших штрафних санкцій, передбачених умовами Основного договору. Відповідно до п.1.4. Договору поруки, відповідальність Поручителя і Боржника є солідарною. Згідно п.3.1. Договору поруки, договір набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами та діє до повного припинення всіх зобов`язань боржника та основним договором. Вказані договори: кредитний договір, договір іпотеки, договір поруки і додатки були оглянуті судом першої інстанції в оригіналах ( Банком надавалась кредитна справа), в пристуності сторін, жодних заперечень під час огляду договорів позивачі не висловлювали, не заперечували їх укладення. Суд першої інстанції, перевіряючи правомірність надання банком кредиту ОСОБА_1 в іноземній валюті дослідив надану АКІБ «УкрСиббанк» генеральну ліцензією НБУ на здійснення операцій з валютними цінностями №75 від 24.12.2001 року(т.2 а.с. 60), що згідно офіційних відомостей Національного Банку України з інтернет-порталу www.bank.gov.ua, узгоджується з вимогами п.2 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» №15-93 від 19.02.1993 року, Положенням про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженим Постановою Правління НБУ від 15.12.2004 року №637 та правовою позицією Верховного Суду України у справах № 6-190цс15 та № 6-1680цс15. Перевіряючи доводи позивачі щодо того, що відділення №12 Криворізької філії АКІБ «УкрСиббанк» у м.Кривому Розі на протязі з 01.01.2006р. по 01.06.2007р. не було структурною одиницею Криворізької філії АКІБ «УкрСиббанк», суд першої інстанції в порядку ст.93 ЦПК допитав в якості свідка ОСОБА_13 та встановив, що 11.07.2005 року було створено відділення №12 Криворізької філії АКІБ «УкрССиббанк» та затверджено положення про відділення від 11.07.2005 року за №31, надано дозвіл на проведення банківських операцій, які визначені в Дозволі від 26.07.2005 року №17-24/4726. При цьому, відділення було структурною одиницею банку. Погодження відкриття відділення здійснено листом НБУ (електронна пошта від 27.10.2005 р. №2-116/7242). Згідно витягу протоколу №31 від 06.11.2006 року було змінено назву відділення №12 Криворізької філії на назву «Відділення №795 АКІБ «УкрСиббанк». Згідно витягу протоколу №15/13 від 02.09.2013 року було припинено діяльність в т.ч. відділення №795 шляхом ліквідації діяльності відділень. Колегія суддів вважає, що доводи позивачів про те, що відділення №12 Криворізької філії АКІБ «УкрСиббанк» у м.Кривому Розі на протязі з 01.01.2006р. по 01.06.2007р. не було структурною одиницею Криворізької філії АКІБ «УкрСиббанк», спростовуються дослідженими судом доказами, а також показаннями самих позивачів, які не заперечували факту отримання кредитних коштів у відповідача для придбання квартири, сплату встановлених кредитним договором договірних зобов`язань (погашали тіло кредиту, проценти та комісій). Відповідно до ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. За змістом ст.ст.525, 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, одностороння відмова від його виконання не допускається. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання (ст.625 ЦК України). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ч.1 ст.611 ЦК України). Відповідно до ч.2 ст.1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст.1048 ЦК України. Судом першої інстанції було встановлено, що АТ «УкрСиббанк» належним чином виконав перед ОСОБА_1 свої зобов`язання, оскільки надав останньому кредит в обумовленому в договорі розмірі, що, також не оспорювалось позичальником. Отже, між сторонами, склалися правовідносини, які є грошовим зобов`язанням, у якому, серед інших прав та обов`язків сторін, на боржників покладено цивільно-правовий обов`язок з повернення отриманих кредитних коштів, якому відповідає визначене ч.1 ст.509 ЦК України право кредитора вимагати їх повернення. Також, судом встановлено, що ОСОБА_1 свої кредитні зобов`язання належним чином не виконував. Останній раз вніс 20.12.2016 року 23,37 доларів США - в рахунок фактичного погашення тіла кредиту та 0,63 дол. США в рахунок погашення заборгованості по процентам, всього станом на 05.10.2017 року сплатив Банку 8 123,96 доларів США, що підтверджено розрахунком заборгованості. Через неналежне виконання позичальником ОСОБА_1 своїх зобов`язань за кредитним договором, у останнього станом на 05.10.2017 року заборгованість: за тілом кредиту - 2 376,96 доларів США, відсотків за користування кредитом - 236,74 доларів США, нарахованої неустойки - 469,42 грн. Доказів на спростування наданого позивачем за зустрічним позовом розрахунку ОСОБА_1 , ОСОБА_2 суду не надали. Слід зазначити, що в матеріалах справи (а.с.24, т.2) наявне звернення позивача ОСОБА_1 до ПАТ «УкрСиббанку» Дніпровський центр досудового супроводу клієнтів Роздрібного бізнесу від 16 січня 2017 року, з якого вбачається, що ОСОБА_1 повністю визнавав наявний у нього перед банком борг за кредитним договором на суму 2376,67 дол.США. В судовому засіданні суду апеляційної інстанції позивач ОСОБА_1 підтвердив факт звернення до Банку у зв`язку з неможливість надалі виконувати договірні зобов`язання та визнання суми боргу перед Банком в розмірі 2376,67 дол.США. Згідно ст. 15 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Частиною першою-третьою, п`ятою, шостою статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. За положеннями статей 626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. За змістом статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору. За змістом частини другої статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів» підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткій, незрозумілій або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. Крім того, відповідно до ст.ст.215-235 ЦК України, особа, яка вважає, що її права, речові права порушені, має право звернутися до суду з вимогами про визнання правочину недійсним, вказавши конкретну підставу для визнання його недійсним. Так, відповідно до ч.ч.1, 3 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1-3, 5,6 ст.203 ЦК України. Згідно зі ст.16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту визнання правочину недійсним, позивач у силу ст.10 ЦПК України зобов`язаний довести правову та фактичну підставу недійсності правочину. Зі змісту оспорюваного позивачами кредитного договору №ОД12И8295Д від 07.06.2006 року видно, що в ньому визначено істотні умови, характерні для такого виду договорів, зазначено суму кредиту, дату його видачі, строк надання коштів, розмір процентів, умови кредитування, порядок повернення. Позичальник ОСОБА_1 погодився на укладення договору саме такого змісту та на запропонованих йому Банком і обопільно погоджених умовах, про що свідчить підписання ним як кредитного договору без будь-яких зауважень чи заперечень, так і додаткових угод до нього. У п.9.13 кредитного договору (т.2 а.с.68), який підписано ОСОБА_1 , чітко зазначено, що підписання даного договору позичальником свідчить про те, що: всі умови даного договору йому цілком зрозумілі і він вважає їх справедливими по відношенню до нього; перед підписанням даного договору було отримано Інформаційний лист відповідно до вимог чинного законодавства України, зокрема п.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів». Доказів на спростування вказаних обставин суду стороною позивачів не надано. Відповідно до ч.3 ст.509 ЦК України, яка кореспондується з абз.2 п.3.2 Рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 року у справі №7-рп/13, зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості як складових елементах конституційного принципу верховенства права. Відповідно до п.14 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», при вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема ст.ст.215, 1048-1052, 1054-1055 ЦК України, ст.ст.18-19 Закону України «Про захист прав споживачів». Згідно зі ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. У кредитних правовідносинах кредитор, який надав кошти у значному розмірі та на тривалий час, діяв добросовісно і виконав своє зобов`язання, тоді як позичальник повинен виконувати свої зобов`язання протягом цього тривалого часу, що збільшує відповідні ризики для кредитора та передбачає необхідність їх мінімізації. Відповідні обмеження та умови є обґрунтованими та зрозумілими, оскільки банк управі вимагати від позичальника таких поведінки і дій, які б забезпечували виконання тим умов договору, повернення коштів та сплату відсотків. Кредитор управі пропонувати умови, які не суперечать закону та без виконання яких не вважає за можливе надання кредиту, позичальник, який ініціював укладання договору, добровільно на такі умови і виправдані у спірних правовідносинах певні обмеження, пов`язані із користуванням своїм майном, погодився і виконував їх тривалий час. Для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно ознак порушення умовами договору принципу добросовісності, створення ними істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін та заподіяння цими умовами шкоди споживачеві. Аналогічний правовий висновок міститься й у постановах Верховного Суду України № 6-40цс13 від 11.09.2013 року, № 6-1341цс15 від 02.12.2015 року та №6-330цс16 від 08.06.2016 року. Законом України «Про захист прав споживачів» передбачено, що валютні ризики під час виконання зобов`язань за кредитним договором несе споживач. Висновок суду про те, що при укладенні кредитного договору з боку Банку не було умислу на включення будь-яких умов, які були б несправедливими для позичальника чи створювали істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача, оскільки, як встановлено судовим розглядом ОСОБА_1 на свій розсуд та за вільним волевиявленням вирішив оформити кредит саме в іноземній валюті - доларах США, і, будучи належним чином обізнаним та повідомленим про наявність ризиків отримання кредиту в іноземній валюті, які він як позичальник сам несе всі ризики, колегія суддів вважає правильним і повністю з ним погоджується. Згідно ст.192, ч.ч.1,3 ст.533 ЦК України законним платіжним засобом, обов`язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Такий порядок встановлено Декретом Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 року №15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю». Так, статтею 5, зазначеного Порядку визначено, що операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральної ліцензії) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до пункту 2 статті 5 цього Декрету. Норма ч.2 ст.32 Закону України «Про Національний Банк України» містить заборону щодо випуску та обігу інших грошових одиниць на території України як нерозривної сукупності дій по їх випуску та подальшому обігу, а не як двох різних операцій - випуску або обігу. Стаття 44 цього ж закону закріплює за НБУ повноваження у сфері валютного регулювання, тим самим містить презумпцію правомірності використання валютних цінностей на території України у порядку, встановленому законодавством України. Отже, закон не забороняє використання іноземної валюти на території України, а навпаки, регламентує порядок її використання, у тому числі фінансовими установами. Положення ст.192, ч.ч.1,3 ст.533 ЦК України також не містять посилання на те, що грошова одиниця України є єдиним платіжним засобом на території України. З огляду на наведене, неспроможними є доводи позивачів за первісним позовом щодо неможливості надання кредиту в іноземній валюті, оскільки на момент укладення оспорюваного кредитного договору №ОД12И8295Д від 07.06.2006 року АКІБ «УкрСиббанк» мало ліцензію та відповідні дозволи до неї, видані Національним Банком України на здійснення банківських операцій, у тому числі в іноземній валюті, в той час як мораторій на видачу кредитів в іноземній валюті, введений Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг» №3795-VI від 22.09.2011 року, який на момент укладення оспорюваного договору не діяв. Таким чином, висновок про те, що погіршення фінансового становища позивачів через різкі зміни в курсі валют, що унеможливлює подальшу сплату ними кредиту не оправдовують допустимість порушення позичальником виконання кредитних зобов`язань та не звільняють його від відповідальності, колегія суддів, також вважає вірним і повністю з ним погоджується. Твердження позивачів, що при укладенні кредитного договору банком не було надано повної та достовірної інформації про умови кредитування, приховано фактичне значення реальної процентної ставки та повну і об`єктивну інформацію щодо кінцевої сукупної вартості кредиту, колегія суддів не сприймає, оскільки, як правильно зазначив суд першої інстанції ОСОБА_1 , ОСОБА_2 не надано суду належних і достатніх доказів на підтвердження цих обставин та на спростування презумпції правомірності правочину, встановленої статтею 204 ЦК України. Рішення суду в частині часткового задоволення зустрічних позовних вимог Банку не оскаржується, тому у цій частині судом апеляційної інстанції не переглядається. Доводи позивачів щодо чисельних порушень судом першої інстанції норм процесуального права під час судового розгляду справи, надання переваги стороні Банку, ігнорування клопотань, порушення принципу рівності прав та обов`язків між учасниками процесу, не сприяння стороні позивачів в реалізації їх процесуальних прав тощо, колегія суддів вважає необґрунтованими. Так, з матеріалів справи видно, що в ході розгляду справи сторонами заявлялись наступні клопотання: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_15 - про письмове опитування учасників справи, як свідків згідно ст.93 ЦПК України, яке ухвалою суду 28.08.2018 року задоволено (т.2 а.с. 195); про витребування доказів (т.3 а.с.21-23), яке ухвалою суду від 03.05.2019 року задоволено (т.3 а.с. 89); про виправлення описок в ухвалах суду від 24.05.2018 року, 25.05.2018 року, 28.08.2018 року, 18.10.2018 року в частині невірного зазначення предмету та підстав позову, який виник між сторонам, ухвалою суду від 21.03.2019 року було виправлено описку в зазначенні предмету первісного позову в ухвалах Саксаганського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23.03.2018 року, від 24.05.2018 року, від 25.05.2018 року, від 28.08.2018 року, від 28.08.2018 року, від 12.10.2018 року, від 18.10.2018 року, від 26.01.2018 року, вказано предмет позову - «про визнання недійсними кредитного договору, договорів поруки та іпотеки з моменту їх укладення» (т.3 а.с. 63-64), також ухвалою суду від 21.03.2019 року, частково задоволено зауваження позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_15 на протоколи судових засідань від 23.03.2018 року та від 21.01.2019 року, частково посвідчено правильність зауважень в частині зазначення у протоколі судового засідання від 23.03.2018 року про заперечення ОСОБА_15 проти об`єднання зустрічного позову з первісним замість неоднозначно викладеної його позиції в п.9 протоколу та посвідчено правильність зауважень на протокол судового засідання від 21.01.2019 року щодо відсутності представника відповідача за первісним позовом - позивача за зустрічним ОСОБА_9 в судовому засіданні (т.3 а.с. 65-68); про залучення третьої особи (т.3 а.с.77-80), в задоволенні якого протокольної ухвалою суду від 03.05.2019 року відмовлено (т.3 а.с.88). В порядку ст.93 ЦПК України був допитаний свідок ОСОБА_13 , який надав суду письмові пояснення на поставлені запитання, що повно відображено в судовому рішенні (т. 3 а.с. 4-5). Крім того, судом двічі розглядались заяви позивачіввід 21.12.2019р. та 27.12.2019р. про забезпечення позову, в задоволенні, яких було відмовлено. Доводи позивачівпро невмотивованість постановлених ухвал суду від 21.12.2019р. та 27.12.2019р. про відмову в задоволенні їх заяв про забезпечення позову, колегія суддів відхиляє, виходячи з наступного. До Дніпровського апеляційного суду від позивачів не надходило апеляційних скарг на зазначені ухвали суду першої інстанції про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову. За твердженнями позивачів на ухвалу суду першої інстанції від 27.12.2019р. ними була подана апеляційна скарга до суду першої інстанції, яка зникла з матеріалів справи, у зв`язку із чим в апеляційному порядку не переглядалася, однак з матеріалів справи видно, що ухвалою Саксаганського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 червня 2020 року за ініціативою суду, відкрито провадження по відновленню частини втраченого судового провадження у цивільній справі за первісною позовною заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про захист прав споживачів, визнання недійсними кредитного договору, договорів поруки та іпотеки з моменту їх укладення та за зустрічною позовною заявою Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором. На час апеляційного перегляду оскаржуваного судового рішення, судом першої інстанції, ще не вирішено питання по відновленню частини втраченого судового провадження, однак, враховуючи той факт, що за заявою позивачів була проведена службова перевірка щодо відсутності в матеріалах справи апеляційної скарги та інших матеріалів, і суд сам ініціював питання по відновленню частини втраченого судового провадження, скоріш за все, судом буде прийнято рішення про відновлення втраченого судового провадження, у зв`язку з чим позивачи не позбавлені права апеляційного перегляду ухвали суду першої інстанції від 27.12.2019р. про відмову в забезпеченні позову. Позивачі не звертались до Дніпровського апеляційного суду з апеляційною скаргою на ухвалу суду першої інстанції від 27.12.2019р. про відмову в забезпеченні позову, заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення з поважних причин (втрата скарги судом першої інстанції) не подавали, окрім того, в судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтвердив ці обставини, однак пояснити причини неподання ними апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції, не зміг. Статтею 353 ЦПК України визначено вичерпний перелік ухвал, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду, відповідно до п.4 ч.1 ст.353 ЦПК України, ухвали суду першої інстанції про відмову у забезпеченні позову можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду, тобто, з наведених вище правових підстав, право позивачів на оскарження ухвали суду від 27.12.2019р. не порушено. Відповідно до ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог, у разі задоволення позову на відповідача. Також, колегія суддів відхиляє доводи позивачів в частині незаконності судового рішення про стягнення з них на користь позивача за зустрічним позовом судового збору, оскільки, позивачі, будучи звільненими від сплати судового збору при подачі первісного позову про захист прав споживачів, однак, як відповідачі за зустрічним позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором, не можуть бути звільненні від сплати судового збору. Суд першої інстанції, частково, задовольнивши вимоги Банку, відповідно до розміру задоволених позовних вимог, стягнув з відповідачів на користь позивача понесені останнім судові витрати за подачу позову до суду. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки судове рішення залишається без змін, розподіл судових витрат не здійснюється. Враховуючи викладене, апеляційна скарга відповідача підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції, залишенню без змін. Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381,382 ЦПК України, Дніпровський апеляційний суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Саксаганського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24 січня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає. Повний текст судового рішення складено 11 вересня 2020 року. Головуючий: Судді: