Постанова 4803 № 189/995/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/5713/20 Справа № 189/995/19 Суддя у 1-й інстанції - Пустовар О. С. Суддя у 2-й інстанції - Куценко Т. Р. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 вересня 2020 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі: Головуючого Куценко Т.Р. суддів:Макарова М.О., Ткаченко І.Ю. за участю секретаря Синенко Є.А. розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , на рішення Покровського районного суду Дніпропетровської області від 13 березня 2020 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: орган реєстрації при виконавчому комітеті Покровської селищної ради Покровського району Дніпропетровської області, приватний нотаріус Покровського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Головко Марина Григорівна про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні житловим будинком, - ВСТАНОВИЛА: У червні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 в якому просить усунути йому перешкоди у користуванні житловим будинком АДРЕСА_1 шляхом визнання ОСОБА_1 такою, що втратила право користування житловим будинком. В обгрунтування своїх вимог посилається на те, що він є власником будинку, а відповідач - колишня дружина, з якою шлюб розірвано. Оскільки відповідачка членом його сім`ї не являється, спільне господарство вони не ведуть, вона не має права на проживання та користування житловим будинком. Крім того, у позивача виникла необхідність відчуження будинку, але він не може реалізувати свої права через те, що там зареєстрована відповідачка. Рішенням Покровського районного суду Дніпропетровської області від 13 березня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_2 - задоволено. Усунуто ОСОБА_2 , як законному власнику, перешкоди у користуванні житловим будинком АДРЕСА_1 та визнано ОСОБА_1 такою, що втратила право користування житловим будинком. Вирішено питання щодо судових витрат /а.с. 79-81/. З рішенням суду не погодилася ОСОБА_1 , яка подала апеляційну скаргу, та посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог /а.с. 86-87/. ОСОБА_2 надав відзив на апеляційну скаргу, та просить апеляційну скаргу відхилити, рішення залишити без змін /102-103/. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду скасуванню, з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 05 грудня 2000 року належить житловий будинок АДРЕСА_1 /а.с. 4/. Сторони перебували у зареєстровану шлюбі з 20 липня 1991 року, який було розірвано рішенням Покровського районного суду Дніпропетровської області від 20 жовтня 2015 року/а.с. 5/. ОСОБА_1 зареєстрована у будинку з 26 грудня 2000 року, що підтверджується домовою книгою /а.с. 6-7/. Маючи намір відчуження будинку ОСОБА_2 звернувся до нотаріальної контори, але йому було пояснено, що право користування житловим будинком має його колишня дружина, а тому відчуження можливо тільки при її письмовій згоді, або після зняття її з реєстрації /а.с. 8/. Згідно інформації виконавчого комітету Покровської селищної ради від 10.07.2019 року ОСОБА_1 зареєстрована за адресою АДРЕСА_2 /а.с. 26/. Також судом першої інстанції встановлено, що відповідачка ОСОБА_1 , з січня 2019 року не проживає у спірному будинку. Відповідачка проти цього не заперечувала, та пояснила, що у січні 2019 року вона пішла до магазину, а коли повернулася, то не змогла потрапити додому через те, що позивач змінив замки, про що було складено акт. Відповідачка з цього приводу зверталася до правоохоронніх органів, але їй було рекомендовано звернутися до суду. На даний час Покровським районним судом Дніпропетровської області слухається справа за її позовом про вселення у будинок. За таких обставин суд першої інстанції прийшов висновку, що позовні вимог підлягають задоволенню. Але з таким висновком суду погодитися не можна, з наступних підстав. У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, проголошено принцип справедливого розгляду справи, за яким кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Аналогічний принцип закріплено й у національному законодавстві, а саме статті 2 ЦПК України, згідно з якою завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими міркуваннями в судовому процесі. Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло. Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі. За положенням статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Відповідно до статті 156 ЖК УРСР члени сім`ї власника житлового будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартири), що йому належить. користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. За згодою власника будинку (квартири) член його сім`ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім`ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. Частиною четвертою статті 9 ЖК УРСР визначено, що ніхто не може бути виселений із займаного житлового приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Згідно з частиною першою статті 405 ЦК України член сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом. Як вбачається з матеріалів справи, відповідачка не проживає у домоволодінні з січня 2019 року, з поважних причин, так як позивач не пускає її до будинку. Позивач звернувся до суду з заявою про визнання ОСОБА_1 такою, що втратила право користування житлом 18 червня 2019 року, до закінчення терміну одного року, що передбачено статтею 405 ЦК України. Також, у разі виникнення спору між власником та членами його сім`ї суд повинен врахувати, що право члена сім`ї власника на користування житлом є сервітутним правом, у зв`язку з чим припинення його права повинно відбуватися у відповідності з вимогами статей 405, 406 ЦК України, зокрема, сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення. У своєму позові ОСОБА_2 посилається на те, що сторони розірвали шлюб 20.10.2015 року, і на підставі п.4 ч.1 ст.406 ЦК України, сервітут припиняється у разі припинення обставин, які були підставою для встановлення сервітуту, отже при припиненні сімейних відносин та ведення спільного господарства припиняється дія сервітуту. Статтею 402 ЦК України визначено джерела встановлення сервітуту, який може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Тобто сервітут не виникає з будь-яких правовідносин з приводу користування нерухомим майном, в даному випадку будинком, а має бути встановлений у законний спосіб. Саме по собі вселення у будинок не тягне виникнення у такої особи сервітутного права на це майно в розумінні закону, який і не містить норми права про виникнення в цих осіб саме сервітуту на житло. Згідно зі статтею 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав н нерухоме майно та їх обтяжень", підлягають державній реєстрації і речові права, похідні від права власності, зокрема і право користування (сервітут). Згідно частини 2 статті 3 цього Закону речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Отже, сервітут на будинок виникає з моменту державної реєстрації такого речового права. Закон не містить виключень з обов`язку реєстрації права сервітуту в залежності від джерела його встановлення. У справі відсутні докази державної реєстрації сервітуту відповідачки на спірну квартиру, а тому не можна вважати, що таке право у неї виникло, відповідно не може бути і припинено за частиною 2 ст. 406 ЦК України, крім того, таких вимог у справі позивач не заявляв. Таким чином, законної підстави про визнання відповідачки такою, що втратила право користування будинком не було. Також, з цих же підстав не підлягають задоволенню вимоги позивача про визнання ОСОБА_1 такою, що втратила право користування будинком, так як цим порушується його право власності, а саме він не може продати належний йому будинок. З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції помилково прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду скасуванню, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Рішення Покровського районного суду Дніпропетровської області від 13 березня 2020 року - скасувати. ОСОБА_2 у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 про про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні житловим будинком - відмовити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Постанова суду може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Головуючий: Т.Р. Куценко Судді: М.О. Макаров І.Ю. Ткаченко