Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/3901/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/3901/20 Суддя (судді) першої інстанції: Аблов Є.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 вересня 2020 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого-судді: Черпіцької Л.Т. суддів: Пилипенко О.Є., Собків Я.М. секретар судового засідання: Закревська І.Л., за участю позивача ОСОБА_1 представника позивача Петренко О.М. представник відповідача Панченко Б.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 травня 2020 року про залишення позову без розгляду у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у м. Києі про визнання незаконним та скасування наказу №1417о/с від 23 грудня 2019 року, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди, ВСТАНОВИЛА: ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції у м. Києві (далі по тексту - відповідач, ГУ НП у м. Києві), в якому просить: 1) визнати протиправним та скасувати наказ ГУ НП у м. Києві №1417 о/с від 23 грудня 2019 року в частині накладення на ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з органів внутрішніх справ; 2) поновити ОСОБА_1 на посаді капітана поліції старшого інспектора сектору превенції відділу на станціях залізничного транспорту з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу; 3) стягнути з ГУ НП у м. Києві 10 000, 00 грн. моральної шкоди. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 травня 2020 року позовну заяву залишено без розгляду. Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що позивачем пропущений строк звернення до суду, а обґрунтованих підстав пропуску строку останнім не надано. Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить ухвалу суду першої інстанції скасувати з підстав, викладених в апеляційній скарзі. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що витяг з наказу про звільнення позивач отримав 17 січня 2020 року, тому вважає, що строк звернення до суду позивачем не пропущений. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить ухвалу суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Відповідно до частини 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до витягу з наказу ГУ НП у м. Києві від 23 грудня 2019 року №1417 о/с, відповідно до Закону України «Про Національну поліцію» звільнено зі служби в поліції згідно з пунктом 6 (у зв`язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України) частини першої статті 77 капітана поліції ОСОБА_1 , старшого інспектора сектору превенції відділу поліції на станціях залізничного транспорту. З вказаним наказом позивач ознайомився 15 січня 2020 року, про що свідчить власноручний підпис на його копії, що міститься у матеріалах справи. 04.02.2020 року представник позивача звернувся до Окружного адміністративного суду м.Києва із позовною заявою про визнання Наказу №1417 о/с від 23.12.2019р. неправомірним та про поновлення позивача на роботі. Однак, ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 лютого 2020 року у справі №640/2631/20 - повернуто позивачеві. Дана ухвала отримана позивачем поштою 17.02.2020р. Повторно, з вказаною позовною заявою позивач звернувся до суду 19 лютого 2020 року, про що свідчить відтиск штампу вхідної кореспонденції Окружного адміністративного суду. Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів враховує наступне. Частиною першою статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. Відповідно до частини другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Згідно частини п`ятої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. Відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування. Проаналізувавши вище зазначені норми права суд прийшов до висновку, що спір, який виник між сторонами даної справи, є справою про звільнення з публічної служби, у зв`язку з чим адміністративний позов може бути поданий у місячний строк, відповідно до частиною п`ятої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України. У відповідності до частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Таким чином, частина перша статті 233 Кодексу законів про працю України встановлює такий же строк звернення до суду, як і частина п`ята статті 122 Кодексу законів про працю України, однак визначає особливий момент, з настанням якого розпочинається перебіг строку звернення до суду з позовом у справах про звільнення. Залишаючи позовну заяву без розгляду, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем пропущений строк звернення до суду, а обґрунтованих підстав пропуску строку останнім не надано. Суд апеляційної інстанції зазначає, що день, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення їх прав, свобод чи інтересів. При цьому, реалізація особою своїх прав залежить від її волевиявлення і здійснюється нею на власний розсуд. Так, у рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Пономарьов проти України» (№3236/03 від03.04.2008, §41) зазначено, що «…Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави». Суд також зауважує, що згідно рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Іліан проти Туреччини», правило встановлення обмежень доступу до суду в зв`язку з пропуском строку звернення до суду повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи. За приписами ст.17 Закону України від23.02.2006 №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 04.11.1950 (ратифіковано Україною 17.07.1997) визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Водночас, як зазначив Європейський Суд з прав людини в ухвалі щодо прийнятності заяви від30.08.2006 (справа «Каменівська проти України»), «право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду не є абсолютним, воно може бути обмеженим. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані». Отже, за практикою Європейського Суду з прав людини право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа «Стаббігс на інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгії»). Оскільки позивачем протягом встановленого строку вчинялись дії щодо оскарження спірного наказу, та не були реалізовані з незалежних від позивача підстав, суд вважає за можливе поновити пропущений строк звернення до суду. Положеннями статті 55 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права (справа "Bellet v. France" від 04 грудня 1995 року). Як вбачається з рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Іліан проти Туреччини», правило встановлення обмежень звернення до суду у зв`язку з пропуском строку звернення до суду повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи. При повторному зверненні до суду позивачем було пропущено лише два дні (15.01.20р. - дата ознайомлення з наказом, 15.02.20р. -вихідний день субота, 17.02.20р. - останній день місячного строку звернення до суду, 19.02.20р. - фактична дата звернення з позовом). За таких обставин, висновок суду першої інстанції про залишення позову без розгляду є занадто формальним та порушує право позивача на доступ до правосуддя. Згідно із ст.55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Крім того, відповідно до ч.2 ст.8 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Європейський суд з прав людини акцентує увагу на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом з тим, суд зазначає, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення Європейського суду з прав людини у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції від 16 грудня 1992 р.). У рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» від 13 січня 2000 року та у рішенні по справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року, Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Також, у Рішенні у справі Белле проти Франції від 4 грудня 1995 року Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Виходячи з норм Конституції України, а також з норм міжнародного права, колегія суддів дійшла висновку, що повернення позовної заяви унеможливило доступ позивача до правосуддя для повного захисту своїх прав та інтересів шляхом судового розгляду справи. Згідно ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи та порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання. Відповідно до ч. 3 ст. 312 КАС України, у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції. Оскільки судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи, порушено норми процесуального права які призвели до неправильного вирішення питання, то оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню, а справа направленню для продовження розгляду до суду першої інстанції зі стадії вирішення питання щодо відкриття провадження. Керуючись ст.ст 243,250, 308, 310, 315, 317, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 травня 2020 року - скасувати. Справу №640/3901/20 направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України. Повний текст постанови складено 10 вересня 2020 року. Головуючий суддяЛ.Т.Черпіцька Судді: О.Є.Пилипенко Я.М.Собків