Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 340/2094/19

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 10 вересня 2020 року м. Дніпросправа № 340/2094/19 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Бишевської Н.А. (доповідач), суддів: Добродняк І.Ю., Семененка Я.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Кіровоградській області на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 13 березня 2020 року у справі №340/2094/19 за позовом ОСОБА_1 . до Головного управління Державної податкової служби у Кіровоградській області про визнання протиправною та скасування вимоги щодо сплати боргу,- ВСТАНОВИВ: 20 серпня 2019 р. ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби у Кіровоградській області в якому просила визнати протиправною та скасувати вимогу від 09 листопада 2018 року щодо сплати боргу з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - внесок) в сумі 15819,54 грн. . Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач вважає протиправною прийняту вимогу, оскільки вона не здійснювала підприємницьку діяльність та працювала як найманий працівник (проходила військову службу). З того часу не подавала жодної податкової звітності та отримувала заробітну плату. Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 13 березня 2020 р. у справі № 340/2094/19 адміністративний позов ОСОБА_1 . до Головного управління Державної податкової служби у Кіровоградській області про визнання протиправною та скасування вимоги щодо сплати боргу - задоволено. Судом встановлено, що позивач, будучи фізичною особою-підприємцем, не здійснює господарську діяльність. Працює як найманий працівник. Відповідачем нараховано недоїмку зі сплати єдиного внеску як суб`єкту підприємницької діяльності та сформовано вимогу про сплату боргу. Судом встановлено, що підприємцями-роботодавцями, як податковими агентами по відношенню до позивача сплачувались відповідні суми єдиного внеску протягом періоду роботи ОСОБА_1 на цих підприємствах. За наведених обставин, суд дійшов висновку про безпідставність нарахування податкової вимоги щодо сплати недоїмки зі страхових внесків. Наведене обумовило прийняття рішення про задоволення позовних вимог. Не погодившись з рішенням суду, Головним управлінням Державної податкової служби у Кіровоградській області подано апеляційну скаргу, згідно якої особа, яка подає апеляційну скаргу просить скасувати рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 13 березня 2020 р. у справі № 340/2094/19, як таке що винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Вважає, що суд не врахував, того, що оскільки позивачка була зареєстрованим як фізична особа-підприємець, про що свідчать відомості із ЄДР, то безумовним її обов`язком є сплата єдиного страхового внеску у розмірі та у строки, які визначені Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", незалежно від того чи здійснювала вона фактично підприємницьку діяльність чи ні. Сторони по справі про час і місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення. До судового засідання не з`явились представники сторін. Жодних клопотань, повідомлень про причини неявки до суду не надходило, підстави відсутності представників суду не повідомлені. З урахуванням наявних в справі матеріалів, нез`явлення в судове засідання представників, явка яких не визнавалась судом обов`язковою, не є перешкоджає розгляду скарги та надає можливість суду апеляційної інстанції у відповідності до ст. 311 КАС України здійснити розгляд справи в письмовому провадженні. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, та зазсначає:. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного перегляду справи, ОСОБА_1 зареєстрована, як фізична особа-підприємець, 27 вересня 2006 року. Підприємницька діяльність припинена 12 липня 2019 року. З дня реєстрації по 12 липня 2019 року позивачка перебувала на обліку в територіальному підрозділі Головного управління Державної податкової служби у Кіровоградській області . З 2017 року не подає податкової та іншої звітності, оскільки не здійснювала підприємницьку діяльність. Увесь час перебувала на загальній системі оподаткування. Упродовж 2017-2018 років позивачка перебувала у трудових відносинах з різними військовими частинами. Заробітна плата перевищує мінімальний розмір доходу, з якого сплачується внесок. 09 листопада 2018 року Головне управління Державної податкової служби у Кіровоградській області прийняло вимогу щодо ОСОБА_1 про сплату внеску в сумі 15819,54 грн. Грошове зобов`язання нараховане за період з січня 2017 року по 18 квітня 2019 року. Вимога направлена за адресою за якою позивачка , вже не зареєстрована. Про існування вимоги ОСОБА_1 дізналась у серпні 2019 року, отримавши копію вимоги від виконавчої служби. Головне управління Державної податкової служби у Кіровоградській області сповістило, що не складався акт перевірки перед формуванням вимоги. Відповідач повідомив, що внесок нараховано на підставі інтегрованої картки платника та витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області повідомило, що за період з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2018 року за позивачку ОСОБА_1 нараховано та сплачено внесок як за найманого працівника. Не погоджуючись із винесеною вимогою про сплату боргу (недоїмки) №Ф107681-51 від 09.11.2018 року, вважаючи її протиправною та такою, що підлягає скасуванню, позивачка звернулася до суду. За наслідками перегляду справи, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову . Встановлені обставини справи свідчать про те, що підставою для прийняття оскаржуваної вимоги стали висновки контролюючого органу, що позивачем не сплачено єдиний внесок на соціальне страхування. При цьому позиція відповідача щодо обов`язку сплати єдиного внеску, ґрунтується на тому, що сам факт наявності в ЄДР відомостей про позивача, як зареєстрованого суб`єкта підприємницької діяльності (ФОП), незалежно від того чи фактично ним такаю діяльність здійснювалась, є підставою для сплати єдиного внеску на соціальне страхування. Встановлені обставини справи також свідчать про те, що в період реєстрації суб`єктом підприємницької діяльності ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з підприємствами, які і сплачували єдиний внесок за свого працівника. З приводу таких обставин відповідач зазначає , що Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» не визначає таких підстав для звільнення від сплати єдиного внеску для зареєстрованих суб`єктів підприємницької діяльності, як їх перебування у трудових відносинах. З вказаною позицією відповідача обґрунтовано не погодився суд першої інстанції і таку ж позицію підтримує судова колегія. Відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі-ПК України) самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб. Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дає визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону; Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Відповідно до статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску. Пунктами 3 і 10 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI надано визначення поняттям: застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок; страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок. Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами. Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування. Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано. Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати. Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. На підставі наведеного можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності. Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний. Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI, на якому наполягає відповідач, щодо необхідності сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 23 січня 2020р. (справа №480/4656/18), у постанові від 27 листопада 2019 року (справа №160/3114/19), у постанові від 4 грудня 2019 року (справа №440/2149/19). Отже, аргументи відповідача, які наведені в апеляційній скарзі, про те, що сам факт реєстрації особи фізичною особою-підприємцем є безумовним обов`язком сплати єдиного внеску, не ґрунтуються на положеннях чинного законодавства. Оскільки встановлені у цій справі обставини свідчать про те, що у періоді, за який контролюючим органом позивачу нараховані суми недоїмки зі сплати єдиного внеску, останній перебував у трудових відносинах як найманий працівник та за нього роботодавцями сплачувався єдиний внесок, а також приймаючи до уваги те, що відповідачем не було надано доказів здійснення позивачем підприємницької діяльності, у спірному періоді, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про неправомірність нарахування відповідачем єдиного внеску на соціальне страхування за періоди, в яких єдиний внесок за позивача сплачувався його роботодавцями. Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що судом першої інстанції ухвалено рішення, в частині задоволених позовних вимог, з додержанням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим підстав для його скасування, в межах доводів апеляційної скарги відповідача, не існує. Керуючись статтями 241-245, 250, 315, 316, 321, 322, 327, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Кіровоградській області на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 13 березня 2020 р. у справі № 340/2094/19 - залишити без задоволення. Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 13 березня 2020 р. у справі № 340/2094/19 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку в порядку та строки передбачені ст.ст.328, 329 КАС України. Головуючий - суддя Н.А. Бишевська суддя І.Ю. Добродняк суддя Я.В. Семененко