Постанова 4873 № 910/18294/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "01" вересня 2020 р. Справа№ 910/18294/19 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Пашкіної С.А. суддів: Мартюк А.І. Кропивної Л.В. При секретарі: Кулачок О.А. представників сторін: від позивача: Васів Ю.М. ( ордер серія ВС 1011479 від 01.09.20); від відповідача: не з`явився; від третьої особи: не з`явився; розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперія Холдінг" на рішення Господарського суду міста Києва від 30.06.2020 у справі № 910/18294/19 (суддя Котков О.В.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперія Холдінг" до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Мантас" про визнання недійсним договору поруки ВСТАНОВИВ: Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.06.2020 у справі №910/18294/19 в позові відмовлено повністю. Рішення місцевого господарського суду ґрунтується на тому, що: - позивачем не доведено обставин, які б свідчили про введення відповідачем позивача в оману, не доведено самого факту обману, наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Не погоджуючись з рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 30.06.2020 скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. В апеляційній скарзі позивач зазначає про те, що: - на думку позивача, обман полягає у тому, що на час укладення договору поруки, відповідач запевнив позивача в тому, що зобов`язання ТОВ «Мантас» перед відповідачем з повернення грошових коштів є забезпеченими заставою (іпотекою), що також було відображено в змісті оскаржуваного договору поруки , а саме в п.8; - натомість після виконання 17 листопада 2016 позивачем своїх зобов`язань за кредитними договорами, відповідач не отримав від позивача жодних документів, які підтверджують обов`язки боржника (ТОВ «МАНТАС») за кредитними договорами, в тому числі і договори застави (іпотеки); - судом першої інстанції не враховано, що відсутність забезпечення кредитних договорів є істотною обставиною, яка могла вплинути на рішення позивача по укладенню договору поруки; договір поруки укладений під впливом обману. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.08.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Імперія Холдінг», розгляд справи призначено на 01.09.2020. 01.09.2020 в судове засідання не з`явилися представники відповідача та третьої особи. При вирішенні питання про можливість розгляду справи у відсутності представників відповідача та третьої особи судовою колегією враховано, що: - третя особа про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення (ухвали Північного апеляційного господарського суду від 18.08.2020); - щодо відповідача, то як слідує з відомостей на офіційному сайті Укрпошти та отриманої інформації за штрихкодовим ідентифікатором поштового відправлення, здійсненого судом на адресу відповідача процесуальних документів (зокрема, ухвали Північного апеляційного господарського суду від 18.08.2020), відправлення за номером 0411631240879 (ТОВ КБ «Приватбанк») вручено 31.08.2020 в 13:35. Враховуючи належне повідомлення відповідача та третьої особи про час та місце розгляду справи, колегія суддів дійшла до висновку про можливість розгляду апеляційної скарги у відсутності представників відповідача та третьої особи. Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача судовою колегією встановлено. 17.11.2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Імперія Холдінг", як позичальником, та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" укладено кредитний договір № 4И16122Г, відповідно до умов якого позивачу надано у розмірі 4 200 000 000,00 грн. для фінансування поточної господарської діяльності. 17.11.2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Імперія Холдінг", як поручителем, та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк", як кредитором, укладено ряд договорів поруки, в тому числі договір поруки № 4М14289И/П, відповідно до п.1 якого його предметом є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Мантас" (боржником) своїх зобов`язань за кредитними договорами № 4М 16008Д від 30.03.2016 року, № 4М 14289И від 01.09.2014 року, № 4М 14290И від 02.09.2014 року, а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитних договорів. Позивач сплатив на користь відповідача грошові кошти в розмірі 1100192 542,54грн. в рахунок виконання зобов`язань ТОВ "Мантас" по кредитним договорам № 4М 16008Д від 30.03.2016 року, № 4М 14289И від 01.09.2014 року, № 4М 14290И від 02.09.2014 року згідно договору поруки № 4М 14289И/П. Загальна сума з повернення кредитів та сплати відсотків за користування кредитами боржників, яка була погашена Товариством з обмеженою відповідальністю "Імперія Холдінг" перед ПАТ КБ "Приватбанк" за договорами поруки становить 3 941561222,96 грн. Згідно п.8 договору поруки, до поручителя, що виконав обов`язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за кредитним договором і договору(ам) застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення виконання зобов`язань боржника перед кредитором за Кредитним договором у частині виконаного зобов`язання. Пунктом 10 договору поруки визначено, що кредитор зобов`язаний у випадку виконання поручителем обов`язку боржника за кредитними договорами передати поручителю впродовж 5 (п`яти) робочих днів банку з моменту виконання обов`язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки боржника за кредитним договором. Після завершення процесу переоформлення боргів боржників перед банком, рішенням Національного банку України від 18.12.2016 року № 498-р. ПАТ КБ "Приватбанк" визнано неплатоспроможним, у результаті чого, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.2016 року № 961 "Деякі питання забезпечення стабільності фінансової системи" ПАТ КБ "Приватбанк" перейшло у власність Держави, при цьому зобов`язання банку щодо передання ТОВ "Імперія Холдінг" документів, що посвідчували права на активи, якими були забезпечені зобов`язання попередніх боржників банком не виконані, документи товариству не передані. Протягом 2017 року та 2018 років ТОВ "Імперія Холдінг" намагалося у судовому порядку отримати зазначені документи від банку, проте як виявилося та встановлено судовим рішенням (справа № 910/20335/17, 910/20334/17, 910/20320/17, 910/2505/18, 910/3182/18) банк і не був зобов`язаний передавати такі документи ТОВ "Імперія Холдінг", хоча саме отримання згаданих документів і було метою укладення кредитного договору №4И16122Г від 17.11.2016 року та договору поруки № 4М14289И/П від 17.11.2016 року. У зв`язку з тривалим невиконанням АТ КБ "Приватбанк" умов п. 8 та п. 10 оскаржуваного договору поруки, позивач вважає, що відповідач не мав на меті передати позивачу документи, що підтверджували наявність забезпечення зобов`язань боржника у вигляді цінних для позивача активів, а лише використовував інформацію про такі активи для спонукання ТОВ "Імперія Холдінг" укласти кредитний договір № 4И16122Г від 17.11.2016 року та договір поруки № 4М14289И/П від 17.11.2016 року з метою реалізації плану "трансформації" (на виконання вимог Національного Банку України), чим ввів позивача в оману, щодо істотних умов договору. Відповідно до ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Стаття 16 Цивільного кодексу України визначає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Порушене право це такий стан суб`єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб`єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов`язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Отже, способи захисту за своїм призначенням можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. При цьому, метою застосування певного способу захисту є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб`єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню. Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права. У розумінні зазначених приписів суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. Підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту, а тому саме на позивача покладений обов`язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими доказами, тобто довести, що його права та інтереси дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту. Так, позивач звертаючись до суду з даним позовом просить визнати недійсним договір поруки № 4М14289И/П від 17.11.2016 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Імперія Холдінг" та Акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк". Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини. Відповідно до ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. В силу положень статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів. Стаття 203 Цивільного кодексу України встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України унормовано, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Відповідно до ст.204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. В силу приписів статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується. Господарським судом міста Києва встановлено, що відповідно до протоколу №16/11/2016 від 16.11.2016 загальних зборів учасників ТОВ "Імперія Холдінг", а саме по першому питанню порядку денного було вирішено укласти з ПАТ КБ "Приватбанк" кредитний договір на суму 4 200 000 000,00 грн. Жодних посилань/згадувань/рішень в частині необхідності укладення кредитного договору/договорів поруки з метою отримання прибутку у вигляді продажу/отримання у власність позивачем майна, переданого у якості забезпечення за "старими" кредитами, у зазначеному протоколі не міститься, так само, як і не міститься будь-яких згадок і даних взагалі щодо такого майна (його оцінки, наявності і т. ін.) та взагалі щодо так званої трансформації кредитного портфелю банку. Тобто, кредитний договір було укладено виключно для фінансування поточної діяльності позивача. Відповідно до протоколу техніко-економічного обґрунтування повернення кредитних коштів від 14.11.2016 року та заявки на отримання кредиту від 14.11.2016 року, що були надані ТОВ "Імперія Холдінг" на адресу банку, метою кредитування самим позивачем зазначено - фінансування поточної діяльності. Наведені вище обставини знайшли своє відображення і в самому кредитному договорі № 4И16122Г від 17.11.2016 року, а саме в п. А.2, де ціллю кредитування зазначено - фінансування поточної діяльності. Жоден пункт кредитного договору не містить згадок про трансформацію, необхідність укладення оспорюваного позивачем договору поруки та щодо інших обставин, які позивач використовує в якості обґрунтування свого позову. Відповідно до ч.1 ст.553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Положеннями статті 558 Цивільного кодексу України передбачено право поручителя на оплату послуг, наданих ним боржникові, однак, така плата не була встановлена в жодному з договорів поруки, що виключає можливість отримання прибутку за такими договорами, оскільки вони були безоплатними. За приписами ч.3 ст.556 Цивільного кодексу України до кожного з кількох поручителів, які виконали зобов`язання, забезпечене порукою, переходять права кредитора у розмірі частини обов`язку, що виконана ним. Тобто, поручитель отримує право вимоги до боржника виключно на суму коштів, що була ним сплачена - не більше і не менше. Це додатково підтверджує неможливість отримання поручителем прибутку, як мети укладення та виконання договору поруки. Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що позивач помилково стверджує про мету укладення ним кредитного договору № 4И16122Г від 17.11.2016 року, вважаючи його наслідком необхідність укладення договору поруки, оскільки наявні в матеріалах справи докази підтверджують зворотне - отримання кредиту позивачем відбулося для фінансування його поточної діяльності, а укладення договору поруки позивачем відбулося не внаслідок отримання ним кредиту, а внаслідок вільного волевиявлення позивача, здійсненого ним в порядку статті 627 Цивільного кодексу України. Доводи позивача в апеляційній скарзі про те, що укладення кредитного договору та договору поруки було направлено на отримання прибутку не відповідають дійсності та спростовується наведеним вище. У вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статей 230 - 233 Цивільного кодексу України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв`язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину. Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв`язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). При цьому особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб`єктом введення в оману є сторона правочину, - як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю. Правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману, на відміну від помилки, є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Тобто обман має місце, коли задля вчинення правочину або надається невірна інформація, або вона замовчується. Причому це робиться навмисно, з метою, аби правочин було вчинено. Усі ці обставини - наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Правочин, здійснений під впливом обману, на підставі статті 230 Цивільного кодексу України може бути визнаний судом недійсним. Отже позивач має довести наявність одночасно трьох складових, а саме: наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, наявність обману. Якщо все інше, крім умислу, доведено, вважається, що мала місце помилка. Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 Цивільного кодексу України. Виходячи з наведених позивачем доводів та наданих ним доказів, судова колегія дійшла до висновку про недоведеність позивачем обставин, які б свідчили про введення відповідачем позивача в оману, не доведено самого факту обману, наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, у зв`язку з чим погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що позовні вимоги задоволенню не підлягають. Враховуючи викладене, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, рішення Господарського суду міста Києва від 30.06.2020 не підлягає скасуванню. Керуючись ст.ст. 269, 270, 273-279, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ: 1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперія Холдінг" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 30.06.2019 у справі № 910/18294/19 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/18294/19 повернути до Господарського суду міста Києва.

4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення. В разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови суду апеляційної інстанції зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складено та підписано 10.09.2020 Головуючий суддя С.А. Пашкіна Судді А.І. Мартюк Л.В. Кропивна