Постанова 4823 № 750/262/20

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А іменем України 09 вересня 2020 року м. Чернігів Унікальний номер справи № 750/262/20 Головуючий у першій інстанції - Коверзнев В. О. Апеляційне провадження № 22-ц/4823/717/20 Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Бечка Є.М., суддів: Губар В.С., Євстафіїва О.К., секретар: Кривопиша Я.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 03 березня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, дата та місце складання повного тексту рішення: 03 березня 2020 року, м.Чернігів, В С Т А Н О В И В : В січні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про визначення йому додаткового строку, тривалістю два місяці з моменту набрання судовим рішенням у даній справі законної сили, для подання заяви про прийняття спадщини за законом у якості спадкоємця першої черги після його батька, ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у м.Чернігові. Позов мотивовано тим, що внаслідок відсутності взаємопорозуміння, що виникла між позивачем та його батьком після укладення останнім другого шлюбу, впродовж останніх років ОСОБА_2 не спілкувався зі своїм батьком, проживаючи окремо від нього та постійно перебуваючи у тривалих службових відрядженнях за характером роботи (водій вантажного автомобіля у міжнародних перевезеннях). Позивач зазначив, що не знав про смерть батька, його не було повідомлено про дану подію, він не брав участі у церемонії прощання і похованні покійного, та про дану обставину дізнався випадково 20 листопада 2019 року. Потім він деякий час намагався зібрати необхідні документи для прийняття спадщини. За життя ОСОБА_3 заповітів щодо належного йому майна не склав, спадкова справа не заводилась. В той же час відповідачка є непрацездатною та вважається такою, що прийняла спадщину після свого чоловіка. Рішенням Деснянського районного суду м.Чернігова від 03 березня 2020 року позов ОСОБА_2 задоволено, йому визначено додатковий двомісячний строк (який рахується від дня набрання рішенням суду законної сили) для подання ним до нотаріуса заяви про прийняття спадщини ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 та стягнуто з ОСОБА_1 на користь позивача 840 грн 80 коп. у відшкодування понесених судових витрат. Суд виходив з того, що тривале перебування позивача у відрядженні (з 1 квітня по 21 листопада 2019 року включно), а також відсутність у позивача інформації про смерть батька, пов`язана з припиненням спілкування між сином та батьком саме з вини спадкодавця, який в 1969 році покинув сім`ю та за власною ініціативою ухилявся від будь-яких контактів із сином, який на той час був малолітньою особою і потребував батьківської турботи. В сукупності дані обставини стали суттєвою об`єктивною перешкодою в реалізації позивачем права на спадщину батька, що свідчить про поважність причини пропуску ним строку для подання до нотаріуса заяви про прийняття спадщини ОСОБА_3 Не погоджуючись з рішенням, представник ОСОБА_1 - адвокат Кравченко В.В. звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на необґрунтованість, неправильне застосування норм матеріального і процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що позивачем не доведено поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини. Надані ним докази тривалого перебування у службових відрядженнях у сторони відповідача викликають сумніви, оскільки довідка, видана ФОП ОСОБА_4 не містить вихідного номеру та дати її видачі, табелі обліку робочого часу не відповідають їх типовій формі, затвердженої наказом Держкомстату України №489 від 05 грудня 2008 року та містять незаповнені графи. Відсутні копії трудової книжки, шляхових листів, товарно-транспортних накладних та інших документів, які б беззаперечно свідчили про тривалі відрядження. Особа, яка подає апеляційну скаргу вважає, що позивачем було пропущено строк для прийняття спадщини після смерті батька без поважних причин, які б могли бути пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для звернення його до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, а тому, враховуючи наявність іншого спадкоємця - ОСОБА_1 , яка фактично прийняла спадщину після смерті свого чоловіка, правові підстави для визначення позивачу додаткового строку для прийняття спадщини відсутні. Представник відповідачки не погоджується з висновком суду про те, що відсутність у позивача інформації про смерть батька пов`язана з припиненням спілкування саме з вини спадкодавця, який в 1969 році покинув сім`ю та ухилявся від контактів з сином, вважає, що суд вийшов за межі підстав позову та зазначає, що спадкодавець з 2010 року потребував стороннього догляду, часто хворів у зв`язку з чим також потребував коштовного лікування. З даного приводу звертався до сина, проте ОСОБА_2 самоусунувся від догляду за своїм батьком. Зауважує, що суд першої інстанції не мотивував жодним чином у своєму рішенні та не перевірив належними і допустимими доказами обставину, начебто, необізнаності позивача про смерть свого батька, оцінка даної обставини з посиланням на відповідні докази в мотивувальній частині судового рішення не надана, що свідчить про неповноту судового розгляду. Крім того, особа, яка подає апеляційну скаргу звертає увагу, що позивач був обізнаний про смерть батька, про що йому повідомила відповідачка в телефонній розмові 22 березня 2019 року, що за необхідності можуть підтвердити свідки. В той же час показання свідка ОСОБА_5 не мають жодного доказового значення, оскільки не стосуються предмету та підстав заявленого позову, яка не підтвердила обізнаність або необізнаність позивача про смерть батька. ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Шевченко О.А., подано відзив на апеляційну скаргу, в якій сторона позивача просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Доводи відзиву зводяться до того, що стороною відповідача не наведено доказів недостовірності довідки про працевлаштування, не вказано жодного чинного нормативного акту, який визначав би перелік реквізитів, які мають бути в довідці, даний документ не піддавався сумніву, факт працевлаштування ОСОБА_2 у ФОП ОСОБА_4 не заперечувався, не витребовувались додаткові документи на підтвердження даного факту. Стороною позивача зазначено, що матеріали справи не містять доказів заведення спадкової справи за заявою відповідачки та повідомлення останньою того чи іншого нотаріуса про відкриття спадщини після смерті ОСОБА_3 , а також самі докази виконання будь-ким з нотаріусів України обов`язку щодо повідомлення позивача про вказаний факт відкриття спадщини - як шляхом направлення повідомлення відповідного змісту на адресу позивача, так і шляхом публічного оголошення або повідомлення у пресі. Представник позивача зазначає, що доводи апеляційної скарги про неодноразові звернення спадкодавця до сина за отриманням допомоги не підтверджені жодним доказом, як не підтверджені і повідомлення відповідачкою позивача в телефонній розмові 22 березня 2019 року про смерть батька. Також зауважує, що представник відповідача ОСОБА_6 помилково ототожнює поняття меж позовних вимог, предмету та підстав позову, а також недостатньо ретельно дослідив матеріали справи, зокрема сам позов та зміст показань ОСОБА_2 та його дружини ОСОБА_5 , яку визначив, як матір позивача. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу та перевіривши законність рішення суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до ст.263 ЦПК України передбачено, що рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Даним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає в повній мірі. Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що батьками ОСОБА_2 є ОСОБА_3 та ОСОБА_7 (а.с.5). Шлюб між батьками позивача розірвано 22 липня 1972 року (а.с.21). В лютому 1980 року ОСОБА_3 уклав шлюб з ОСОБА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про укладення шлюбу (а.с.40). З копії довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією вбачається, що ОСОБА_3 мав першу групу інвалідності за загальним захворюванням та потребував постійного стороннього догляду (а.с.38). ОСОБА_1 також має І групу інвалідності загального захворювання (а.с.96). ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть (а.с.6). З 24 листопада 1981 року по день смерті ОСОБА_3 проживав разом з ОСОБА_1 в АДРЕСА_1 (а.с.54). Спадкова справа після смерті ОСОБА_3 не заводилась (а.с.7, 8). З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта вбачається, що ОСОБА_3 належала 1/2 частина квартири АДРЕСА_2 (а.с.9). Інша 1/2 частина даної квартири зареєстрована за ОСОБА_1 (а.с.22). Згідно копії довідки ФОП ОСОБА_4 , ОСОБА_2 працює водієм автотранспорту з 01 квітня 2019 року та його робота пов`язана з постійними відрядженнями (а.с.10). З квітня 2019 року по 21 листопад 2019 року позивач перебував у відрядженні, що підтверджується табелем обліку робочого часу ФОП ОСОБА_4 (а.с.11). ФОП ОСОБА_4 зареєстрований в управлінні адмінпослуг та займається різними видами діяльності серед яких надання в оренду вантажних автомобілів (а.с.19-20). Інших доказів матеріали справи не містять. Згідно з частинами першою, другою статті 1220 Цивільного кодексу України спадщина відкривається внаслідок смерті особи, а часом відкриття спадщини є день смерті особи; для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. Відповідно ч.1 ст.1269, ч.1 ст.1270 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. Згідно ч.3 ст.1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини. Аналіз вищезазначеної норми закону свідчить про те, що поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є ті, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. Таким чином, правила частини 3 статті 1272 ЦК України можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними. Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах від 26 вересня 2012 року № 6-85цс12, від 04 листопада 2015 року № 6-1486цс15. Як роз`яснено у постанові Пленуму Верховного Суду України №7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування», особа, яка не прийняла спадщину в установлений законом строк, може звернутися до суду з позовною заявою про визначення додаткового строку для прийняття спадщини відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України. За змістом даної норми поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. Принцип «пропорційності» тісно пов`язаний із принципом верховенства права: принцип верховенства права є фундаментом, на якому базується принцип «пропорційності», натомість принцип «пропорційності» є умовою реалізації принципу верховенства права і водночас його необхідним наслідком. Судова практика Європейського суду з прав людини розглядає принцип «пропорційності» як невід`ємну складову та інструмент верховенства права, зокрема й у питаннях захисту права власності. Дотримання принципу «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, все одно буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано розумної пропорційності між втручанням у право особи та інтересами суспільства. Ужиті державою заходи мають бути ефективними з точки зору розв`язання проблеми суспільства, і водночас пропорційними щодо прав приватних осіб. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, оскільки обмеження не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для реалізації поставленої мети. Така правова позиція висловлена у Постанові Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі №681/203/17-ц. Вирішуючи питання поважності причин пропущення шестимісячного строку, визначеного статтею 1270 ЦК України, для прийняття спадщини, суд має враховувати, що такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. Поважними причинами пропуску строку визнаються, зокрема: 1) тривала хвороба спадкоємців; 2) велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; 3) складні умови праці, які, зокрема, пов`язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; 4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України; 5) необізнаність спадкоємців про наявність заповіту тощо. Таким чином, тривалі відрядження, в тому числі закордонними та необізнаність спадкоємців є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини. Згідно ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною 6 даної статті визначено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно ч.1 ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Судом встановлено, що позивач є сином померлого ОСОБА_3 та є спадкоємцем першої черги. Шестимісячний строк для прийняття спадщини після померлого ОСОБА_3 сплинув ІНФОРМАЦІЯ_2 , а про смерть батька позивач дізнався лише 20 листопада 2019 року. Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_2 про визначення додаткового строку, достатнього для подання заяви про прийняття спадщини після померлого ОСОБА_3 , встановивши незначний період пропуску строку для прийняття спадщини, зазначивши, що об`єктивними поважними причинами пропуску цього строку є необізнаність з фактом смерті через припинення спілкування з батьком та постійні відрядження, що унеможливило своєчасне здійснення дій, необхідних для прийняття спадщини. Встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, враховуючи аргументи та доводи сторін у справі, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав, передбачених статтею 1272 ЦК України, для визначення позивачу додаткового строку для подання до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини. Доводи апеляційної скарги, що позивачем не доведено поважні причини пропуску строку для прийняття спадщини апеляційним судом відхиляються. Непогодження сторони відповідача з наданими позивачем доказами тривалого відрядження за межами України не підтверджені належними та допустимими доказами. Під час розгляду справи судом першої інстанції стороною відповідача не піддавався сумніву факт працевлаштування ОСОБА_2 у ФОП ОСОБА_4 , не витребовувались додаткові документи на підтвердження факту наявності трудових відносин та не наводились обставини, які спростовували б надані позивачем докази. Також клопотання про витребування даних доказів стороною відповідача не заявлялось і в суді апеляційної інстанції. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.367 ЦПК України). Доводи апеляційної скарги, що позивачем було пропущено строк для прийняття спадщини після смерті батька без поважних причин, на увагу не заслуговують, оскільки, приймаючи до уваги той факт, що позивачу, як спадкоємцю першої черги за законом не повідомили про смерть батька, адже іншого відповідачкою не доведено, з огляду на те, що наявними у справі доказами достовірно встановлено факт його перебування з квітня 2019 року по вересень 2019 року у відрядженні за межами України, приймаючи до уваги, що наведені обставини у своїй сукупності перешкоджали зверненню спадкоємця до нотаріальної контори у встановленні законом строки, суд першої інстанції обґрунтовано визнав поважними причини для визначення позивачу додаткового строку для прийняття спадщини, оскільки вони були пов`язані з об`єктивними, непереборними та істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. Доводи апеляційної скарги про хибність висновку суду, що відсутність у позивача інформації про смерть батька пов`язана з припиненням спілкування саме з вини спадкодавця, який в 1969 році покинув сім`ю та ухилявся від контактів з сином, у належний спосіб не підтверджені і на правильність висновків суду першої інстанції не впливають. Посилання відповідачки, що суд вийшов за межі підстав позову та, що спадкодавець з 2010 року потребував стороннього догляду, часто хворів у зв`язку з чим також потребував коштовного лікування, з даного приводу звертався до сина, проте ОСОБА_2 самоусунувся від догляду за своїм батьком, також є бездоказовими і не можуть бути підставою для скасування рішення. Доводи апеляційної скарги, що позивач був обізнаний про смерть батька, не підтверджені належними та допустимим доказами в розумінні ст.77 ЦПК України. Заперечення представника позивача, викладені у відзиві на апеляційну скаргу є слушними і такими, що судом апеляційної інстанції приймаються у повному обсязі. Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи даний спір, суд першої інстанції повно, всебічно та об`єктивно з`ясувавши обставини справи, оцінивши надані сторонами докази, дійшов вірного висновку про задоволення позову. Оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про незаконність чи необґрунтованість оскаржуваного рішення, тому, відповідно до положень ст.375 ЦПК України апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. В зв`язку із залишенням апеляційної скарги без задоволення, відповідно до ст.141 ЦПК України, підстав для нового розподілу витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору у суді першої інстанції, а також у суді апеляційної інстанції, немає. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384, 390 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 03 березня 2020 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови. Повний текст постанови виготовлено 10 вересня 2020 року. Головуючий: Судді: