Постанова 4803 № 183/2418/17

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/4031/20 Справа № 183/2418/17 Суддя у 1-й інстанції - Сорока О. В. Доповідач - Макаров М. О. Категорія 48 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 вересня 2020 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі: головуючого - судді Макарова М.О. суддів - Деркач Н.М., Куценко Т.Р. при секретарі - Керімовій-Бандюковій Л.К. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 січня 2020 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу фіктивним та недійсним, - В С Т А Н О В И Л А : У травні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу квартири фіктивним та недійсним. Позовні вимоги ОСОБА_2 , з урахуванням їх уточнень, мотивовані тим, що він з 1989 року перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 , разом з якою проживали в квартирі АДРЕСА_1 . Від першого шлюбу ОСОБА_5 мала двох доньок - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які успадкували зазначену квартиру за заповітом після смерті ОСОБА_5 .. Починаючи з 2013 року відповідачі намагаються в будь-який спосіб виселити позивача з квартири, в якій він проживав протягом тривалого часу та зареєстрований. Крім того, позивач посилається на те, що у 2013 році ОСОБА_3 продала належний йому на праві власності автомобіль та не повернула отримані від реалізації кошти, внаслідок чого він був змушений звертатися до суду. Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 28 січня 2015 року з ОСОБА_3 на його користь стягнути грошові кошти у розмірі 109980 грн.. Новомосковським міськрайонним відділом державної виконавчої служби було відкрите виконавче провадження, в рамках виконавчого провадження накладено арешт на ѕ частини означеної квартири, що належала ОСОБА_3 . Між тим, в зв`язку з подачею ОСОБА_3 апеляційної скарги на зазначене вище рішення суду, державна виконавча служба завершила виконавче провадження, скасувала заходи примусового виконання. Про продаж квартири ОСОБА_3 та ОСОБА_4 позивачеві стало відомо з позову ОСОБА_1 , який, як новий власник квартири, звернувся до Новомосковського міськрайонного суду з виселенням. Враховуючи викладене, ОСОБА_2 вважає фіктивним договір купівлі-продажу квартири, укладений між ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 18 червня 2016 року та просить визнати його недійсним. Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 січня 2020 року задоволено позовні вимоги ОСОБА_2 та визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири від 18 червня 2016 року, укладений між ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 .. Рішення суду мотивоване тим, що оспорюваним договором порушені права та законні інтереси ОСОБА_2 як стягувача у відповідних матеріальних правовідносинах з ОСОБА_3 .. Стягнення боргу за рішенням суду можливе за рахунок звернення стягнення на нерухоме майно, що є предметом оскаржуваного договору купівлі-продажу. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати вказане рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. Апеляційна скарга ОСОБА_1 обґрунтована тим, що він з дружиною проживають окремо та зареєстровані за різними адресами. Апелянт вказує, що придбав вказану квартиру з метою залишити її після розлучення спільним дітям, а також зазначив про законність договору купвлі-продажу. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а рішення скасувати, з наступних підстав. Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 суд першої інстанції виходив з обґрунтованості доводів позивача щодо фіктивності оспорюваного договору купівлі-продажу, так як цим договором порушені права та законні інтереси ОСОБА_2 як стягувача у відповідних матеріальних правовідносинах з ОСОБА_3 .. Стягнення боргу за рішенням суду можливе за рахунок звернення стягнення на нерухоме майно, що є предметом оскаржуваного договору купівлі-продажу. Колегія суддів не може погодитись із вказаним висновком суду першої інстанції, так як він суперечить нормам матеріального та процесуального права. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 , колегія суддів виходить з наступного. Так, матеріалами справи та судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_5 , на підставі договору дарування від 20 лютого 2001 року була власником квартири АДРЕСА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла. Спадкоємцями за заповітом майна ОСОБА_5 , а саме квартири АДРЕСА_1 , є її доньки: ОСОБА_4 у розмірі 1/4 частини та ОСОБА_3 у розмірі 3/4 частини. В зазначеній квартирі зареєстрованим значиться ОСОБА_2 .. Встановлено, що ОСОБА_4 , на виконання вимог ст. 63 СК України надала згоду на укладення договору про купівлю спірної квартири своїм чоловіком - ОСОБА_1 .. 18 червня 2016 року між ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , з однієї сторони, та ОСОБА_1 з другої сторони був укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 . Судом встановлено та не оспорено сторонами, що рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 28 січня 2015 року, яке набрало законної сили, з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 стягнуто грошові кошти у розмірі 109980 грн., які були нею отримані від реалізації автомобіля марки Сітроен, реєстраційний номер НОМЕР_1 . В Новомосковському міськрайонному відділ державної виконавчої служби Новомосковського міськрайонного управління юстиції перебувало зведене виконавче провадження № 50793281 від 02 березня 2016 року з примусового виконання виконавчих листів № 183/1197/14-ц, виданих 24 березня 2015 року Новомосковським міськрайонним судом Дніпропетровської області про стягнення з ОСОБА_3 боргу на загальну суму 111079,8 грн.. В ході виконавчих дій складено акт опису та арешту майна - ѕ частин квартири АДРЕСА_1 . 16 травня 2016 року ОСОБА_3 було поновлено строк на апеляційне оскарження рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 28 січня 2015 року, призначено справу до апеляційного розгляду, внаслідок чого Новомосковським міськрайонним ВДВС 14 червня 2016 року, на підставі вимог ст.ст. 48 та 50 ЗУ «Про виконавче провадження» завершене виконавче провадження, заходи примусового виконання скасовано, виконавчий документ повернуто. Позивач вважає, що оспорюваним договором купівлі-продажу квартири порушуються його законні права та інтереси як стягувача за вказаним судовим рішенням про стягнення з ОСОБА_3 109980 грн.. За правилами ст.ст. 317, 319, 658 ЦК України виключно власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном, лише власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, в тому числі реалізує право його продажу. Згідно ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. У статті першій Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Положеннями статей 15, 16 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Згідно з ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_2 посилався на фіктивність укладеного між відповідачами договору купівлі-продажу квартири. Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином; фіктивний правочин визнається судом недійсним. Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний. Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків. Ознака вчинення правочину лише для виду повинна бути властива діям обох сторін. Якщо одна сторона діяла лише для виду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним. Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки цього правочину. Для визнання правочину фіктивним суд повинен встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно. Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину. Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням ч.ч. 1,5 ст.203 ЦК України, що за правилами ст.215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до ст.234 ЦК України. Обґрунтовуючи свою заінтересованість у результатах оспорювання вказаного вище договору купівлі-продажу, позивач посилався на те, що зазначеним правочином порушуються його права стягувача боргу з ОСОБА_3 . Стягнення боргу за рішенням суду можливе за рахунок звернення стягнення на нерухоме майно, що є предметом оскаржуваного договору купівлі-продажу. Колегія суддів не може погодитись із зазначеними доводами позивача, так як останній в апеляційній інстанції зазначив, що вказана сума грошових коштів йому не потрібна, оскільки він хоче володіти квартирою. Крім того, ОСОБА_3 та її представник неодноразово пропонували позивачеві сплатити вказану суму боргу, однак останній відмовлявся. Таким чином, висновки суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог, з тих підстав, що ОСОБА_3 не спростовано наявність матеріальних правовідносин з позивачем, не надано доказів виконання рішення суду, яким з неї на користь позивача стягнута грошова сума, - колегія суддів вважає помилковими та такими, що не дають правових підстав для задоволення позову та визнання договору недійсним. Також позивач в суді повідомляв, що саме він купляв вказану квартиру, яка і була оформлена на його дружину, проте як вбачається з матеріалів справи спірна квартира належала ОСОБА_5 на підставі договору дарування, а після її смерті цю квартиру успадкували за заповітом її доньки ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , які в подальшому і розпорядилися цією квартирою на власний рорзсуд. Колегія суддів не вбачає правових підстав для визнання оспорюваного договору купівлі-продажу фіктивним та недійсним, оскільки наявність боргових зобов`язань ОСОБА_3 перед позивачем не є безумовною підставою для обмеження її у праві розпоряджатися квартирою, вартість якої значно перевищує вартість боргу, а також визнання недійсним спірного договору призведе до порушення прав ОСОБА_4 . Більш того, судом було встановлено, що виконавче провадження завершене, заходи примусового виконання скасовано, виконавчий документ повернуто, а тому висновок суду першої інстанції про те, що оспорюваним правочином порушуються законні права та інтереси ОСОБА_2 як стягувача - є помилковими та безпідставними. Позивачем ні в суді першої інстанції, ні в апеляційній інстанції не було доведено належними та допустимими доказами відсутність в учасників оспорюваного правочину наміру створити юридичні наслідки. Неподання стороною позивача належних і допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог є підставою для висновку колегії суддів про недоведеність та необґрунтованість позовних вимог. На викладене суд першої інстанції уваги не звернув, у повному обсязі не встановив фактичні обставини, в зв`язку із чим дійшов передчасного висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 .. Оскаржуване рішення як таке, що суперечить нормам матеріального та процесуального права підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Відповідно до ст. 141 ЦПК України з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір у сумі 960,00 грн.. Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 376 ЦПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 січня 2020 року - скасувати. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу фіктивним та недійсним - відмовити. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір 960,00 грн.. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий суддя М.О. Макаров Судді Н.М. Деркач Т.Р. Куценко