Постанова КЦС ВС № 597/1221/16-ц

Постанова Іменем України 02 вересня 2020 року м. Київ справа № 597/1221/16-ц провадження № 61-11698св18 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Червинської М. Є., суддів: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., учасники справи: позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», відповідач - ОСОБА_1 , розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Заліщицького районного суду Тернопільської області від 11 січня 2017 року у складі судді Дудяка С. В. та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 27 квітня 2017 року у складі колегії суддів: Ходоровського М. В., Фащевської Н. Є., Щавурської Н. Б., ВСТАНОВИВ: 1.

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У грудні 2016 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовна заява мотивована тим, що 18 серпня 2008 року між позивачем і ОСОБА_1 укладено кредитний договір № ТЕS0GА0000000005, за умовами якого ОСОБА_1 отримав кредит у сумі 100 800,00 грн зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірах, передбачених договором, з кінцевим терміном повернення до 18 серпня 2023 року. ОСОБА_1 зобов`язання за цим договором належним чином не виконав, у зв`язку з чим станом на 17 листопада 2016 року утворилась заборгованість у розмірі 624 576,92 грн, у тому числі: заборгованість за кредитом у розмірі 134 758,50 грн, заборгованість за процентами у розмірі 157 770,41 грн, заборгованість за комісією у розмірі 31 312,64 грн, пеня за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором у розмірі 300 735,37 грн. Посилаючись на викладене, АТ КБ «ПриватБанк» просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за тілом кредиту в розмірі 134 758,50 грн. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій Рішенням Заліщицького районного суду Тернопільської області від 11 січня 2014 року у задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» відмовлено. Рішення суду мотивоване тим,що відповідач ОСОБА_1 в одній особі є позичальником за кредитним договором та іпотекодавцем нерухомого майна за іпотечним договором, на яке рішенням Заліщицького районного суду від 19 березня 2013 року звернено стягнення. Позивач не довів, що відповідач порушив його права. Ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 27 квітня 2017 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» відхилено. Рішення Заліщицького районного суду Тернопільської області від 11 січня 2017 року залишено без змін. Відхиляючи апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк», апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції. Аргументи учасників справи Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу 23 травня 2017 року АТ КБ «ПриватБанк» через засоби поштового зв`язку подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Заліщицького районного суду Тернопільської області від 11 січня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 27 квітня 2017 року й направити справу на новий судовий розгляд, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального та порушенням норм процесуального права. Касаційна скарга обґрунтована тим, що рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки у цьому випадку не впливає на право позивача задовольнити свої вимоги шляхом стягнення заборгованості, наявність такого рішення не є перешкодою у задоволенні відповідних вимог банку. Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 03 лютого 2016 року у справі № 6-1080цс15. Доводи інших учасників справи Відповідач не скористався своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзив на касаційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» до суду касаційної інстанції не направив. Рух справи в суді касаційної інстанції Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 червня 2017 року поновлено АТ КБ «ПриватБанк» строк на касаційне оскарження. Відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із Заліщицького районного суду Тернопільської області. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 листопада 2017 року справу призначено до судового розгляду. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Статтею 388 ЦПК України встановлено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд. У березні 2018 року справу передано до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду від 26 лютого 2020 року касаційне провадження у справі № 597/1221/16-ц зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 361/7543/17. Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями 15 квітня 2020 року справу призначено судді-доповідачеві Бурлакову С. Ю. Ухвалою Верховного Суду від 02 вересня 2020 року касаційне провадження у справі № 597/1221/16-ц за позовом АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором поновлено. Фактичні обставини справи, встановлені судами У справі, яка переглядається, суди встановили, що 18 серпня 2008 року між АТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_1 укладено кредитний договір № ТЕS0GА0000000005, згідно з умовами якого відповідач отримав кредит у розмірі 100 800,00 грнзі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірах, передбачених договором, та кінцевим терміном повернення до 18 серпня 2023 року. Пунктом 8.3 кредитного договору передбачено, що забезпеченням виконання позичальником зобов`язань за цим договором виступає іпотека будинку за адресою: АДРЕСА_1 . 18 серпня 2008 року між АТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_1 укладено договір іпотеки № ТЕS0GА0000000005, згідно з умовами якого відповідач надав позивачу в іпотеку нерухоме майно, а саме будинок за адресою: АДРЕСА_1 , який сторони оцінили у 150 000,00 грн (пункт 35.4 договору іпотеки). Відповідно до пункту 2 та пункту 18.10 договору іпотеки іпотекою забезпечується виконання зобов`язання іпотекодавцем за кредитним договором, укладеним між іпотекодержателем та іпотекодавцем; у разі звернення стягнення на предмет іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити за рахунок предмета іпотеки свої вимоги в повному обсязі, включаючи відсотки, винагороди та інші платежі, відшкодування збитків, неустойки, витрати на утримання предмета іпотеки, а також на здійснення забезпечених іпотекою вимог. Станом на 19 липня 2012 року згідно з розрахунком заборгованості за кредитним договором борг відповідача становить 205 865,02 грн, у тому числі: 133 208,50 грн - заборгованість за кредитом, 17 057,17 грн - заборгованість за процентами, 2 842,02 - заборгованість за комісією, 42 716,14 грн - пеня за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором, 250 грн - штраф (фіксована частина), 9 791,19 грн - штраф (процентна складова). 19 березня 2013 року рішенням Заліщицького районного суду Тернопільської області позов ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на майно задоволено. Звернено стягнення на будинок загальною площею 41,70 кв. м, житловою площею 30,40 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом продажу предмета іпотеки (на підставі договору іпотеки № TESOGA0000000005 від 18 серпня 2008 року) АТ КБ «ПриватБанк» з укладенням від імені ОСОБА_1 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою покупцем з отриманням витягу з державного реєстру прав власності, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення АТ КБ «ПриватБанк» всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмета іпотеки. Виселено ОСОБА_1 та ОСОБА_2 із житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , зі зняттям їх з реєстраційного обліку. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходили з того, що оскільки предмет іпотеки не реалізовувався, немає відомостей про те, що вартість реалізованого іпотечного майна є меншою від заборгованості за основним зобов`язанням, що зазначена позивачем сума боргу, яка становить ціну позову, є непокритою іпотечним майном сумою заборгованості за основним зобов`язанням. Крім того, матеріально-правова вимога позивача полягає у стягненні лише тіла кредиту - 134 758,50 грн, а згідно з рішенням Заліщицького районного суду Тернопільської області від 19 березня 2013 року суд звернув стягнення на предмет іпотеки у зв`язку із заборгованістю ОСОБА_1 станом на 19 липня 2012 року в сумі 205 865,02 грн, яка складається, в тому числі, з тіла кредиту. Стягнення з позичальника заборгованості за наявності рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, яке набрало законної сили, призведе до подвійного стягнення. 2.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України в редакції, чинній на дату подання касаційної скарги (далі - ЦПК України), провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», частиною другою розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» якого встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Оскільки касаційна скарга подана до суду у травні 2017 року, то за таких обставин розгляд касаційної скарги Верховний Суд здійснює за правилами ЦПК України в редакції, що діяла до 08 лютого 2020 року. Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Згідно з частиною першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають не повною мірою. Перевіривши доводи касаційної скарги АТ КБ «ПриватБанк», а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Статтею 525 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Виконання зобов`язання може забезпечуватися заставою (частина перша статті 546 ЦК України). Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (стаття 575 ЦК України). Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Згідно з частиною першою статті 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання. Відповідно до частини першої статті 33 Закону України «Про іпотеку» в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Стаття 598 ЦК України передбачає, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Належним виконанням зобов`язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов`язки сторін зобов`язання. Звернення стягнення на предмет іпотеки повинно задовольнити вимоги кредитора за основним зобов`язанням, і тільки в такому випадку ця обставина може бути підставою для припинення зобов`язання, що вважається виконаним згідно зі статтею 599 ЦК України. Здійснення особою права на захист не може ставитися в залежність від застосування нею інших способів правового захисту. Забезпечувальне зобов`язання має додатковий (акцесорний) характер, а не альтернативний основному. За таких обставин звернення стягнення на предмет іпотеки не призводить до заміни основного зобов`язання на забезпечувальне. Задоволення вимог за дійсним основним зобов`язанням одночасно зі зверненням стягнення на предмет іпотеки не зумовлює подвійного стягнення за основним зобов`язанням, оскільки домовленості сторін про його заміну забезпечувальним зобов`язанням немає. Відповідні висновки про застосування норм права викладені у постановах Верховного Суду України від 03 лютого 2016 року у справі № 6-1080цс15 та від 13 березня 2017 року у справі № 6-224цс17. З огляду на норми статей 526, 530, 610, частини першої статті 612 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Іпотека є видом забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому законом (стаття 1 Закону України «Про іпотеку»). Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п`ята статті 3 Закону України «Про іпотеку»). Іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених цим Законом. Наступні іпотеки припиняються внаслідок звернення стягнення за попередньою іпотекою. Відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку (стаття 17 Закону України «Про іпотеку»). Отже, наявність невиконаного судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом стягнення з боржника заборгованості за кредитним договором, оскільки застосування кредитором іншого законного засобу для захисту свого порушеного та не поновленого боржником належним чином права не є подвійним стягненням заборгованості. Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 361/7543/17 (провадження 14-546цс19) та від 18 вересня 2018 року у справі № 921/107/15-г/16 (провадження № 12-117гс18). Саме такого висновку про застосування норм матеріального права також дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 лютого 2019 року у справі № 654/3512/16-ц (касаційне провадження № 61-46573св18). Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), у якій зазначено, що здійснення особою права на захист не може ставитися в залежність від застосування нею інших способів правового захисту. Забезпечувальне зобов`язання має додатковий (акцесорний) характер, а не альтернативний основному. Велика Палата Верховного Суду вважає, що в разі задоволення не в повному обсязі вимог кредитора за рахунок забезпечувального обтяження основне зобов`язання сторін не припиняється, однак змінюється щодо предмета та строків виконання, встановлених кредитором, при зверненні до суду, що надає кредитору право вимоги до боржника, у тому числі й шляхом стягнення решти заборгованості за основним зобов`язанням (тілом кредиту) в повному обсязі та процентів і неустойки згідно з договором, нарахованих на час звернення до суду з вимогою про дострокове виконання кредитного договору, на погашення яких виявилася недостатньою сума коштів, отримана від реалізації заставленого майна під час виконання судового рішення. У пунктах 91-93 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц відступлено від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-249цс15, та зроблено висновок, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи в разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти та пеню за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Нарахування заборгованості за тілом кредиту після зміни строку виконання зобов`язання є неправильним та суперечить правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (касаційне провадження № 14-10цс18). З огляду на викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується з аргументами позивача про те, що рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки у цьому випадку не впливає на право позивача задовольнити свої вимоги шляхом стягнення заборгованості, наявність такого рішення не є перешкодою для задоволення відповідних вимог банку. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного Враховуючи, що апеляційний суд належним чином не перевірив висновків суду першої інстанції щодо встановленя фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвала апеляційного суду не може вважатись законною і обґрунтованою, а тому підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Верховний Суд бере до уваги тривалий час розгляду вказаної справи, однак з метою дотримання принципів справедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України), а також основоположних засад (принципів) цивільного судочинства (частина третя статті 2 ЦПК України), дійшов висновку про передачу справи на новий розгляд до апеляційного суду для повного, всебічного та об`єктивного дослідження і встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення справи. Під час нового розгляду справи апеляційному суду належить урахувати викладене, перевірити доводи АТ КБ «ПриватБанк» та надати їм належну правову оцінку, встановити дійсний розмір заборгованості ОСОБА_1 , врахувавши відсутність у кредитора права на нарахування заборгованості після зміни строку виконання зобов?язання за тілом кредиту. Щодо судових витрат Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. З огляду на те, що суд касаційної інстанції рішення не змінює та не ухвалює нового, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає. Керуючись статями 141, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційної цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити частково. Ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 27 квітня 2017 року скасувати, справу № 597/1221/16-ц за позовом Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором передати на новий апеляційний розгляд. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточної і оскарженню не підлягає. ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді: С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун